Буський консервний завод отримав контракти на 8,3 млрд грн, коли власники були під слідством

За підсумками 11 місяців 2025 року Державна податкова служба ініціювала понад 25 тисяч виконавчих проваджень проти українських компаній. Йдеться про примусове стягнення податкових боргів, штрафних санкцій та обов’язкових платежів до бюджету. Такі показники свідчать про збереження жорсткої фіскальної політики держави щодо бізнесу навіть в умовах війни та економічної нестабільності.

Загалом протягом року було відкрито 25 035 виконавчих проваджень. Хоча цей показник на 1,7% нижчий, ніж у 2024 році, він залишається суттєво вищим за рівень довоєнного періоду. Порівняно з часом до повномасштабного вторгнення кількість таких справ зросла приблизно на 35%, що вказує на помітне посилення податкового навантаження на підприємства різних галузей.

Найбільша кількість проваджень традиційно припадає на столицю. У Києві цього року відкрили 5 757 справ, що становить майже кожне четверте провадження проти бізнесу в Україні. Друге місце посідає Дніпропетровська область із 4 738 провадженнями. Третю позицію займає Київська область, де відкрито 1 467 справ.

За галузевим розподілом найбільше податкових проваджень припадає на сферу оптової торгівлі — 5 380 справ. Далі йде сільське господарство та мисливство, проти яких відкрито 2 092 провадження. Замикає трійку будівельна галузь із 1 910 справами.

Експерти зазначають, що зростання кількості виконавчих проваджень може бути пов’язане як із активізацією контролю з боку Податкової, так і з фінансовими труднощами бізнесу в умовах війни, коли компаніям складніше своєчасно виконувати податкові зобов’язання.

Історія навколо голови Антимонопольного комітету України Павла Кириленка набула широкого суспільного резонансу та стала символом системної проблеми безкарності високопосадовців у період воєнного стану. Поєднання кількох факторів — кримінального провадження щодо десятків мільйонів гривень незадекларованих активів, рішення суду не усувати посадовця з посади та затягування парламентських процедур зі звільнення — викликало хвилю обурення як у медіа, так і серед громадськості.

Понад рік тому журналістські розслідування оприлюднили інформацію про значні статки, якими користується родина Кириленка. Йшлося про елітну нерухомість, дороговартісні паркомісця та автомобілі преміумкласу, що не відповідали задекларованим доходам посадовця. За даними слідства, активи на суму понад 72 мільйони гривень були набуті без підтверджених законних джерел походження, що стало підставою для відкриття кримінального провадження.

Детективи НАБУ завершили досудове розслідування, Спеціалізована антикорупційна прокуратура направила обвинувальний акт до суду, а Вищий антикорупційний суд перейшов до розгляду справи по суті. Кириленку інкримінують незаконне збагачення та подання завідомо недостовірних відомостей. Його дружину слідство вважає пособницею у приховуванні активів. За самого чиновника було внесено заставу в розмірі 30 млн гривень.

Попри це, у серпні 2025 року ВАКС відмовився відстороняти Кириленка від посади голови АМКУ. Суд обмежився запобіжним заходом у вигляді особистих зобов’язань, дозволивши посадовцю й надалі керувати одним із ключових економічних регуляторів держави. Восени запобіжний захід було продовжено, а сам Кириленко продовжує підписувати рішення Антимонопольного комітету.

Паралельно питання його звільнення зависло у Верховній Раді. У жовтні 2025 року було зареєстровано проєкт постанови про припинення повноважень голови АМКУ. Парламент формально доручив профільному комітету розглянути це питання, однак жодних реальних рішень так і не ухвалив. Минув час, але тема не виноситься в зал, а політичної волі поставити крапку у цій історії досі не видно.

Ситуація виглядає особливо гострою в умовах війни, коли держава закликає бізнес і громадян до максимальної фінансової дисципліни, водночас залишаючи на посаді людину, обвинувачену у збагаченні, несумісному з офіційними доходами. Антимонопольний комітет є одним із ключових індикаторів для інвесторів та міжнародних партнерів, і будь-які підозри щодо його керівництва неминуче підривають довіру до рішень регулятора.

Історія Павла Кириленка давно вийшла за межі окремої кримінальної справи. Вона стала тестом для судової та політичної системи на здатність реагувати на корупційні ризики без очікування вироку. Поки ж цей тест демонструє інше: навіть у воєнний час обвинувачення у масштабній корупції не є автоматичною підставою для втрати посади.