До війни з Росією армія України вважала НАТО ворогом – Олег Грудзевич

Начальник другого відділу Мукачівського територіального центру комплектування Закарпатської області Сергій Іванина при звільненні подав декларацію, яка привернула значну увагу громадськості та ЗМІ. Документ містить інформацію про суттєві обсяги готівкових коштів та численні об’єкти нерухомості, що викликає питання щодо джерел походження цих активів. Зокрема, Іванина задекларував 120 тисяч доларів та 120 тисяч євро готівкою. При цьому у декларації не зазначено наявності банківських рахунків із значними сумами, що лише підсилює інтерес до прозорості фінансових операцій посадовця.

Окрім готівки, декларація містить перелік нерухомості, якою володіє Іванина, включно з житловими та комерційними об’єктами. Поєднання великих грошових сум та численних активів викликає дискусії серед експертів з антикорупційних питань та підкреслює необхідність ретельного контролю над фінансовими деклараціями державних службовців.

Щодо нерухомості, Іванина володіє будинком площею 201,45 м² у Міжгір’ї (2008 рік), двома квартирами в Ужгороді (36,6 м² та 36,9 м², обидві 2016 року), чотирма земельними ділянками загальною площею 432 м² та нежитловим приміщенням площею 59,8 м² у Міжгір’ї.

Дружина Оксана Іванина має у власності будинок площею 245,7 м² (2017 рік) та дві квартири (66,2 м² та 97,8 м², 2013 та 2011 роки) в Ужгороді, земельну ділянку 450 м² та два нежитлові приміщення (9,3 м² та 22,3 м², 2022 рік). Крім того, на її ім’я зареєстровано три транспортні засоби: Toyota Land Cruiser 150 (2022), Hyundai Tucson (2019) та автобус Ponticelli ER-120U (1995).

За 2025 рік загальний дохід Сергія Іванини склав приблизно 748 тис. грн, основними джерелами стали грошове забезпечення від Закарпатського ОТЦК та СП, пенсія та незначні виплати, включно з кешбеком і державними програмами. Дружина отримала 4451 грн зарплати за сумісництвом через ФОП і є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Телерадіокомпанія «Міжгір’я ТВ».

У декларації не зазначено об’єктів незавершеного будівництва, цінних паперів, корпоративних прав (окрім ТОВ дружини), фінансових зобов’язань чи значних витрат.

Аналітичний центр Opta презентував черговий рейтинг найсильніших футбольних клубів світу, і цього разу до переліку увійшли й представники України, що продовжують тримати спортивний фронт у надзвичайно непростих умовах. Попри війну, вимушені переїзди, кадрові перебудови та фінансові труднощі, українські команди залишаються частиною глобальної футбольної ієрархії, демонструючи стабільність і конкурентоспроможність.

На вершині світового рейтингу аналітики залишили лондонський «Арсенал», який за сукупністю результатів, стабільністю гри та силою складу знову був визнаний найпотужнішим клубом планети. Мюнхенська «Баварія» утримала другу позицію, продовжуючи підтверджувати статус одного з найбільш системних та ефективних клубів Європи. Третю сходинку посів чинний тріумфатор Ліги чемпіонів — паризький «ПСЖ», який після кількох років розчарувань нарешті продемонстрував омріяну результативність на міжнародній арені.

Сюрпризом рейтингу стала шоста позиція «Астон Вілли», яка випередила навіть «Реал Мадрид» та «Ліверпуль». Клуб з Бірмінгему зараз демонструє феноменальний прогрес — треті місця в АПЛ та Лізі Європи підтверджують стабільність команди Унаї Емері.

Попри воєнні реалії та вимушені переїзди, українські клуби утримуються в міжнародному рейтингу.

• Найвищу позицію серед українських команд посідає донецький «Шахтар», який розташувався на 212 місці. Чемпіон України залишається найсильнішим представником країни на міжнародній арені й стабільно виступає в єврокубках.

• Київське «Динамо» — друге серед українських клубів і 352-ге у світовому рейтингу. Попри перебудову складу та зміну поколінь, клуб продовжує демонструвати прогрес.

• До топ-1000 увійшли ще три клуби УПЛ:– «Полісся» — 684 позиція;– «Кривбас» — 865 позиція;– «ЛНЗ» — 979 позиція.

Участь одразу п’яти українських клубів у топ-1000 свідчить про те, що вітчизняний футбол навіть у період повномасштабної війни зберігає конкурентність і впізнаваність на міжнародному рівні.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

До цього наступу Київ «також, імовірно, отримає дозвіл на використання американських ATACMS більшої дальності і британських ракет Storm Shadow проти військових цілей на території Росії».

Також автор пише, що Україна не налаштована «укладати угоду» щодо встановлення «більш реалістичних очікувань» війни.

На думку Галеотті, наступний рік може стати складнішим для російської економіки і військової машини – через передбачуване вичерпання запасів бронетехніки, а також дедалі складніший набір добровольців. Крім того, зростатимуть економічні складнощі, пов’язані з нестачею робочих рук.

Путін розуміє ці виклики і спробує «нав’язати якийсь мир на своїх умовах, перш ніж навантаження на його власну систему стане занадто великим».

Судячи з усього, ця стаття з’явилася як відповідь на цілу серію публікацій у західних ЗМІ щодо необхідності для Києва і Заходу переходу до «більш реалістичних» сценаріїв закінчення війни. Наприклад – до зупинки війни по лінії фронту.

Стаття в Times, як бачимо, цю думку оскаржує, переконуючи, що в України ще є шанси перейти в наступ, а в Путіна наростають проблеми.

За інформацією, що з’являлася у численних журналістських розслідуваннях та аналітичних матеріалах, навколо роботи окремих митних підрозділів сформувалася складна структура, яка фактично перетворила контроль за переміщенням товарів через кордон на окремий неформальний бізнес-напрям. Система, яку пов’язують із Сергієм Звягінцевим, описується як багаторівнева мережа впливу, що охоплювала насамперед Львівську та Закарпатську митниці, але мала сліди й на інших ділянках. Ключовою особливістю цієї мережі було налагодження сталих каналів, через які контрабандні операції оформлювалися майже так само організовано, як звичайні адміністративні послуги.

Основою схеми, за оцінками експертів, були маніпуляції з інвойсами та деклараціями. Реальна вартість товарів занижувалася у кілька разів, що дозволяло мінімізувати платежі та уникати належного контролю. Для цього використовували так звані компанії-прокладки — юридичні особи без активів і діяльності, які існували лише на папері та виконували роль буферу між постачальником і державою. Через такі структури проходили значні партії імпорту, що формально виглядали як дрібні та маловартісні.

Ключовим елементом були фірми-прокладки — юридичні особи без активів, персоналу та оборотів, створені виключно для оформлення таких вантажів. Через ці «транзитні» компанії за короткий час проходили мільйонні обсяги імпорту. Після завершення циклу фірму закривали або переводили в статус «сплячої», щоб уникнути будь-якого податкового та бухгалтерського аналізу.

Не менш важливою частиною схеми був фактичний контроль над оглядовими зонами. Машини пропускалися без реальних оглядів, інколи декларувалися як «порожні», попри очевидний вантаж. Митники різних регіонів працювали синхронно: від інспекторів, які погоджували занижені інвойси, до керівництва, яке забезпечувало прикриття для безперебійності процесу.

У результаті митні органи перетворилися на інструмент організованої злочинної діяльності, яка роками завдавала державі мільйонних збитків. Система Звягінцева існувала не як випадкові епізоди контрабанди, а як стабільно працююча вертикаль, що забезпечувала проходження будь-яких вантажів — від дрібних «сірим» імпортерам до великих комерційних партій, які не проходили належного контролю.

Попри масштабність схем, силові структури тривалий час їх ігнорували або зводили реакцію до формальних перевірок. Це дозволило мережі існувати роками, набуваючи обертів і фактично створюючи паралельну систему митного «оформлення» поза законом.

Вищий антикорупційний суд ухвалив обвинувальний вирок судді Кропивницького апеляційного суду Володимиру Миколайовичу Гончару, визнавши його винним у вчиненні корупційного злочину. Рішення було оголошено 12 січня 2026 року в межах кримінального провадження, яке стосувалося вимагання та одержання неправомірної вигоди службовою особою, що обіймає відповідальну посаду в системі правосуддя.

Суд дійшов висновку, що зібрані під час досудового розслідування докази є достатніми та переконливими для доведення вини обвинуваченого. Йшлося про отримання хабаря за ухвалення судового рішення в інтересах конкретної сторони процесу. Такі дії, за оцінкою суду, не лише порушують закон, а й підривають довіру суспільства до судової влади як інституту.

Як встановив суд, у період з травня по вересень 2023 року Володимир Гончар, перебуваючи на посаді судді апеляційної інстанції, організував схему отримання грошей за вплив на судове рішення.

Йшлося про кримінальну справу щодо мешканця Кіровоградської області, якого суд першої інстанції засудив до трьох років позбавлення волі за смертельну дорожньо-транспортну пригоду. Суддя через знайомого посередника передав родині засудженого пропозицію змінити реальний термін ув’язнення на умовний в обмін на грошову винагороду.

Сума хабаря неодноразово змінювалася — від 3 тисяч доларів до 10 тисяч. У ході досудового розслідування було задокументовано фактичне отримання суддею 8 тисяч доларів США через посередника.

Попри отримання коштів, «потрібне» рішення ухвалене не було. Колегія суддів апеляційного суду залишила вирок суду першої інстанції без змін, і засуджений винуватець ДТП отримав реальний строк позбавлення волі.

Після цього посередник був змушений повернути гроші родині засудженого. Цей факт також був зафіксований правоохоронними органами та долучений до матеріалів справи.

Суд визнав Володимира Гончара винним за ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України.

Йому призначено покарання у вигляді:

6 років і 6 місяців позбавлення волі;

позбавлення права обіймати посади судді, прокурора та адвоката строком на 3 роки;

повної конфіскації майна.

Під конфіскацію підпадають два автомобілі — Renault Megane та Mitsubishi Outlander 2020 року випуску, частка житлового будинку та земельна ділянка.

До набрання вироком законної сили суд залишив засудженого під заставою у розмірі 700 тисяч гривень із покладенням процесуальних обов’язків, зокрема щодо здачі закордонних паспортів.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом 30 днів.

Володимир Гончар працював у судовій системі понад 20 років. Суддею він був призначений у 2003 році, а з 2010 року здійснював правосуддя в апеляційному суді Кіровоградської області, який нині діє як Кропивницький апеляційний суд.