Підозрюваний у корупції Денис Комарницький став головним спонсором ВО “Батьківщина”

13 листопада Земля потрапляє під вплив потужної магнітної бурі, яку експерти вже називають найсильнішою за останні кілька років. Британська геологічна служба повідомила про очікувані геомагнітні коливання рівня G5 — найвищого у п’ятибальній шкалі. Такий рівень активності здатен впливати не лише на технічні системи, а й на стан здоров’я людей.

Причиною екстремального збурення стали одразу три викиди корональної маси (CME), зафіксовані на Сонці 9, 10 і 11 листопада. Два з них уже досягли земної орбіти, спричинивши бурю рівня G4 у ніч на 13 листопада. Однак найбільш масштабний, викликаний потужним спалахом класу X5.1, лише наближається і, за прогнозами астрономів, призведе до пікового посилення геомагнітної активності.

Через підсилений сонячний вітер та нестабільне магнітне поле експерти не виключають повторних стрибків активності до максимального індексу G5, який класифікують як екстремальний. Протягом доби можливі коливання у межах G3–G4, а залишкові ефекти подій збережуться й після 13 листопада, поступово слабшаючи.

Медики рекомендують метеозалежним людям уникати стресу, знизити фізичні навантаження та більше відпочивати, оскільки різкі зміни геомагнітного поля можуть впливати на самопочуття.

Спалах класу X5.1, зафіксований 11 листопада, став найсильнішим цього року. Він уже спричинив перебої радіозв’язку в Африці та Європі на сонячно освітленому боці Землі.

У цьому ж сонячному регіоні 9 та 10 листопада відбулися два потужні спалахи з викидами корональної маси, які дісталися нашої планети і викликали полярні сяйва у багатьох країнах світу.

Виверження 11 листопада супроводжувалося потужним рентгенівським та ультрафіолетовим випромінюванням, що призвело до іонізації верхніх шарів атмосфери й тимчасового погіршення радіосигналу.

Синоптики космічної погоди попереджають: сьогоднішня доба може стати однією з найбільш напружених для магнітосфери Землі за останні роки.

Бажаний обсяг (приблизно скільки слів або сторінок)

Стиль (офіційний, продаючий, емоційний, експертний тощо)

Історія сімї Костевичів — це не лише корпоративні звіти та офіси на Кіпрі. Це павутина з політичних, фінансових і навіть дипломатичних ниток, що тягнуться від Мінська до Москви, від Кіпру до Києва.

ФОТО: Засновник і патріарх клану Сергій Костевич

Сергій Костевич, народжений у Білорусі 1964 року, засновник і голова ASBISc Enterprises Plc, контролює понад третину акцій компанії.

Після навчання у Мінському радіотехнічному інституті (нині — Білоруський державний університет інформатики та радіоелектроніки) Сергій Костевич емігрував до Кіпру, де у 1995 році офіційно зареєстрував компанію.

Його вплив не обмежується корпоративними структурами: у різних юрисдикціях на Костевича оформлено низку компаній, а члени його родини займають ключові посади в дочірніх структурах ASBIS.

ФОТО: Члени родини Сергія Костевича дотичні до порушення санкційного законодавства України та ЄС

Молодший брат, Андрій Костевич, до 2024 року був офіційним представником ASBIS у Білорусі.

Його дружина, Ірина Костевич, — чинна депутатка білоруського парламенту, до того — міністерка праці та соціального захисту режиму Лукашенка.

Старший син, Сергій Костевич-молодший (1992), працює в холдингу ASBIS на посаді CTO і Business Development Manager.

Його контакти, за відкритими даними, охоплюють десятки поштових скриньок, зокрема Yandex та російські домени, що може свідчити про багаторівневу участь у бізнес-операціях у різних країнах.

Його дружина — Маргарита Костевич (Ромашева) — працює Senior Risk Analyst у французькій енергетичній компанії TotalEnergies, яка навіть після початку повномасштабного вторгнення зберігала активи в Росії на понад $2 млрд.

Молодший син, Євген Костевич (2001), випускник Лондонської школи економіки, у 23 роки став Business Development Manager в Asbis.

Його кар’єра — типовий приклад сімейного спадкоємства в межах корпоративної вертикалі.

Олена Костевич, дружина Сергія-старшого, фігурує в прикордонних даних як особа, що щонайменше 10–11 разів перетинала російський кордон після початку війни. У більшості випадків — разом із чоловіком.

Формальних пояснень цим поїздкам не було, але в хронології вони збігаються з періодами активізації діяльності російського підрозділу Asbis до його «продажу» у 2022 році.

Таким чином, у структурі ASBIS простежується чіткий сімейний вплив:

Батько — засновник та мажоритарний власник;

Брат — регіональний представник у Білорусі;

Дружина брата — політична діячка у Білорусі;

Сини — топ менеджери компанії та міжнародних корпорацій, пов’язаних із російським ринком;

Дружина засновника — особа, що регулярно перетинає російський кордон під час війни.

В контексті участі корпорації ASBIS у паралельному імпорті та порушенні санкційного режиму Європейського Союзу, окремо варто відзначити юридичну компанію, яка супроводжує ASBIS в Україні.

Це досить авторитетна юридична фірма Sayenko Kharenko, яка обслуговує інтереси в тому числі “оборонних компаній, постачальників технологій подвійного призначення та інвесторів у екосистемі оборони та безпеки України”.

ФОТО: юрист Жанна Заєць, яка обслуговує інтереси корпорації ASBIS з білоруським бекграундом

Іншими словами, юристи Sayenko Kharenko, в тому числі адвокатка Жанна Заєць, мають розуміти рівень токсичності співпраці з корпорацією ASBIS, яка дотична до паралельного імпорту товарів подвійного призначення до країни-агресора, але чомусь продовжують співпрацю з ASBIS.

Нагадаємо, раніше ми писали про масштабну схему контрабанди та ухилення від оподаткування, до якої причетна корпорація ASBIS.

Детально про схеми паралельного імпорту, за якими техніка Apple завозиться до РФ та Білорусі через офіційного партнера Apple в Україні у попередніх частинах журналістського розслідування.

Про співпрацю ASBIS з російським ВПК у наступній частині нашого журналістського розслідування.

Територіальні та політичні апетити Російської Федерації виходять далеко за межі окупованих районів Донбасу, попри намагання Кремля подавати іншу картину західній аудиторії. Про це йдеться в аналітичному звіті Інституту вивчення війни (ISW) станом на 27 січня, у якому детально проаналізовано публічні заяви російського керівництва та їхню реальну риторику всередині країни.

Аналітики звертають увагу на системну розбіжність між сигналами, які Москва адресує міжнародним партнерам, і меседжами, що транслюються у внутрішньому інформаційному просторі Росії. Для Заходу звучать формулювання про «переговори», «компроміси» та нібито обмежені цілі війни, тоді як для внутрішньої аудиторії російські посадовці значно частіше озвучують максималістські вимоги та виправдовують подальшу ескалацію.

У звіті зазначається, що російське військове керівництво неодноразово згадувало Харківську, Сумську та Дніпропетровську області як потенційні зони розширення контролю. Це, на думку аналітиків, свідчить про значно ширші територіальні амбіції, ніж ті, які Росія декларує у переговорах або заявах для Заходу.

Окрім територіальних вимог, Росія висуває і стратегічні політичні умови. Йдеться не лише про Україну, а й про зміну безпекової архітектури в Європі. Російські посадовці публічно заявляють, що будь-яке мирне врегулювання має усунути так звані «корінні причини» війни, під якими Москва традиційно розуміє існування НАТО, підтримку України з боку Заходу та нинішню українську владу.

Аналітики наголошують, що ці вимоги фактично відтворюють позицію Росії зразка 2021–2022 років. Серед них — обмеження або повне припинення розширення НАТО, повернення Альянсу до кордонів 1997 року, а також політична трансформація України шляхом заміни демократично обраного уряду на режим, лояльний до Кремля.

У звіті також аналізуються публікації російських державних і ультранаціоналістичних медіа. Вони прямо вказують, що навіть можливе виведення українських військ із Донбасу розглядається лише як проміжний етап. Далі Росія планує реалізацію інших вимог, зокрема так званих «денацифікації» та «демілітаризації», які фактично означають повну втрату Україною суверенітету.

Аналітики Інституту вивчення війни дійшли висновку, що заяви російських посадовців для внутрішньої аудиторії чітко демонструють: Москва не задовольниться обмеженим або компромісним мирним врегулюванням. Стратегічною метою Росії залишається не часткове припинення бойових дій, а повна політична та військова капітуляція України.

Україні потрібен потужний і чисельний мобілізаційний резерв, сформований заздалегідь і підготовлений до потенційних викликів. Про це у прямому ефірі телеканалу «Київ24» заявив військовий оглядач та майор у відставці Олексій Гетьман, акцентуючи на тому, що саме молоде покоління відіграє ключову роль у формуванні національної стійкості.

За словами Гетьмана, держава має забезпечити систему, у якій юнаки та дівчата від 18 років проходять базову військову підготовку ще в мирний час. Йдеться не лише про навчання основам поводження зі зброєю, а й про набуття практичних навичок, необхідних у разі надзвичайної ситуації: орієнтування на місцевості, надання першої допомоги, виконання наказів та взаємодію в колективі.

Як приклад експерт навів Швейцарію, де кожен громадянин має план дій у випадку нападу на країну, а держава здатна мобілізувати до трьох мільйонів людей упродовж кількох діб. Для цього там існує система регулярних тренувань і стрілецьких навчань.

Гетьман підкреслив, що нинішня чисельність української армії — близько мільйона — є достатньою в умовах війни, проте після перемоги тримати настільки масштабні сили недоцільно.«У мирний час армії у 600–800 тисяч не потрібно. Це величезні витрати на утримання, а також проблема з полігонами — у нас немає стільки місця, щоб одночасно тренувалися сотні тисяч військових», — зазначив майор у відставці.

Він зауважив, що пропозиції про “закріплену чисельність армії у 600 тисяч” у майбутньому виглядають сумнівними й навіть можуть бути «російською хитрістю». На його думку, Україна повинна зосередитися на створенні великого резерву, який здатний миттєво мобілізуватися у разі небезпеки.

«Армія у мирний час не повинна фарбувати бордюри. Нам не треба стільки армії — нам треба резерв», — підсумував Гетьман.