Словаччина може знизити тариф на транзит газу для України: умови та перспективи

З огляду на те, що Ілон Маск заблокував доступ до інтернету через Starlink, Україна розпочала активний пошук альтернативних шляхів забезпечення зв'язку та здійснення точних ударів проти військових об'єктів Росії на окупованій території Криму та інших зон. Ця ситуація ставить перед країною серйозні завдання щодо збереження комунікаційних мереж та забезпечення безпеки свого суверенітету.

Системи супутникового зв’язку Starlink активно використовуються військовими від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Однак власник компанії Starlink – Ілон Маск, неодноразово блокував систему для українських військових унеможлививши її використання в Криму. Проте, Україна шукала альтернативи, і, ймовірно, знайшла.

Як повідомляє “Суспільне” командувач Сил безпілотних систем Вадим Сухаревський розповів, що Україна очікує на позитивний результат і наразі проводить діалог з постачальником щодо поставки альтернативних систем, які функціонально подібні до Starlink.

“Створена ціла робоча група щодо діалогу. Альтернатива є, так. Діалог йде, і, скажімо так, ми очікуємо позитивного результату”, — сказав Сухаревський, проте не вказав на назву альтернативи Starlink.

Нагадаємо, що 7 жовтня 2022 року українські військові повідомили про проблеми з використанням Starlink в зоні бойових дій, зокрема у Луганській, Донецькій та Харківській областях.

9 лютого, компанія Space X обмежила зв’язок Starlink, вказавши, що Україна не має використовувати систему як зброю, зокрема для керування безпілотниками. Згодом Маск пояснив такі обмеження, тим, що Space X намагається запобігти початку Третьої світової війни.

Крім того, у вересні 2023 року Маск таємно вимкнув Starlink, щоб українські сили не атакували російський флот у Криму.

Попри багаторічні заяви про судову реформу та очищення системи, українське правосуддя продовжує демонструвати стійку незмінність і зберігати свою проблемність. За останні роки було запропоновано численні реформи, створено нові інститути, запроваджено низку законодавчих ініціатив, спрямованих на поліпшення роботи судів. Проте на практиці більшість з цих змін не призвели до значних поліпшень у правосудді.

Головною проблемою залишається корупція, яка, попри різноманітні антикорупційні заходи, продовжує впливати на роботу суддів. Високий рівень безкарності та відсутність реальних механізмів відповідальності для тих, хто порушує закон, часто призводить до затягування процесів та винесення сумнівних рішень. Судова система залишається надмірно централізованою, що знижує її прозорість і доступність для громадян.

Як зазначають аналітики Фундації DEJURE, проблема полягає в дискреційних повноваженнях Вищої ради правосуддя. ВРП має право, але не зобов’язана зупиняти розгляд заяви про відставку судді, щодо якого триває дисциплінарне провадження. Саме ця прогалина і створює умови для вибіркових рішень.

Типовий сценарій виглядає так: суддю викривають на хабарі, фіксують грубі процесуальні порушення або навіть затримують за керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння. Не чекаючи фіналу розгляду, він подає заяву на відставку. Якщо ВРП розглядає її швидше, ніж завершується дисциплінарна справа, суддя залишає посаду без жодних санкцій, отримуючи статус судді у відставці та довічні виплати з бюджету.

Серед резонансних прикладів — суддя Одеського апеляційного суду Олександр Князюк, якого неодноразово зупиняли за керування автомобілем з ознаками сп’яніння. Попри це, Вища рада правосуддя дозволила йому спокійно піти у відставку.

Аналогічна історія сталася з Людмилою Горячківською з Уманського міськрайонного суду, яку підозрювали у сприянні шахрайському заволодінню нерухомістю та задокументували під час отримання хабаря у 9,5 тисячі доларів. Замість звільнення «за статтею» вона отримала почесний статус і довічне утримання.

Ще більш показовою є справа судді з Полтави Ганни Андрієнко. Вона системно затягувала розгляд справ щодо нетверезих водіїв, фактично дозволивши десяткам порушників уникнути відповідальності. Коли Вища кваліфікаційна комісія суддів подала подання про її звільнення через невідповідність посаді, ВРП проігнорувала цей документ і першочергово задовольнила заяву на відставку. Сьогодні суддя отримує понад 75 тисяч гривень щомісяця з державного бюджету.

Окремою проблемою залишається ставлення ВРП до майнових порушень. Хоча закон зобов’язує Раду оцінювати відповідність способу життя судді його доходам, на практиці ВРП часто відкладає розгляд скарг, очікуючи завершення перевірок НАЗК. Таке зволікання дозволяє суддям роками уникати відповідальності, а згодом — скористатися правом на відставку.

Показовою є ситуація з суддею Ігорем Дашутіним з Касаційного адміністративного суду, щодо якого журналісти виявили користування елітною нерухомістю, не відображеною у деклараціях. Попри це, дисциплінарна палата ВРП відмовилася відкривати провадження до завершення зовнішніх перевірок.

Крім того, Вища рада правосуддя системно затягує розгляд подань ВККС про звільнення недоброчесних суддів. За останні роки було розглянуто менше половини таких рекомендацій, тоді як судді продовжують працювати, отримувати зарплати та користуватися імунітетом.

Ситуацію ускладнює й нерівність прав сторін у дисциплінарному процесі. Суддя може оскаржити будь-яке рішення проти себе, тоді як скаржник фактично залежить від дозволу тієї ж дисциплінарної палати, яка вже ухвалила рішення. Це створює замкнене коло безкарності.

Експерти наголошують: без обов’язкового зупинення процедур відставки до завершення дисциплінарних справ та без рівних прав на оскарження говорити про очищення судової системи неможливо. Кожна гривня, виплачена недоброчесному судді у відставці, підриває довіру до держави і демонструє, що відповідальність у судовій системі досі можна обміняти на фінансові привілеї.