Українські прізвища: Відображення історії та культури нації

Голова Бориспільського міськрайонного суду Київської області Дмитро Ткаченко, який заявив про намір обійняти посаду судді апеляційної інстанції, отримав негативну оцінку з боку Громадської ради доброчесності. За підсумками детального вивчення поданих ним декларацій, додаткових матеріалів та письмових пояснень було зроблено висновок про невідповідність кандидата критеріям доброчесності, які є ключовими для кар’єрного зростання в судовій системі.

У рішенні Ради наголошується, що подана суддею інформація про фінансовий стан не є повною та викликає обґрунтовані сумніви. Зокрема, аналіз задекларованих доходів не узгоджується з реальною вартістю майна, яке, за наявними даними, було набуте ним або членами його сім’ї протягом останніх років. На думку експертів, особа, яка тривалий час перебуває на керівній посаді в суді, не могла не усвідомлювати наявності таких розбіжностей.

Зокрема, Дмитру Ткаченку на праві власності належать дві земельні ділянки у селі Зозулі площею по 0,25 гектара кожна, набуті у 2010 році. Вартість кожної ділянки на момент придбання становила 119 тисяч гривень. Суддя пояснив, що земля купувалася для будівництва приватного будинку. Водночас на той момент сума угоди в еквіваленті становила майже 30 тисяч доларів США.

Згідно з біографічними даними, у той період Ткаченко працював помічником судді та головним фахівцем у комерційній структурі. Його сумарний офіційний дохід за період з 2006 по 2019 роки становив лише 233 тисячі гривень, що, за оцінкою ГРД, не дозволяло здійснити такі придбання без стороннього фінансування.

У письмових поясненнях кандидат зазначив, що кошти в розмірі близько 400 тисяч гривень були позичені у товариша. Як підтвердження він надав скан розписки із зобов’язанням повернути борг до жовтня 2014 року. Водночас аналіз доходів судді за 2010–2014 роки свідчить, що після сплати податків він фактично міг розпоряджатися сумою близько 331 тисячі гривень, з яких значну частину мав спрямувати на погашення боргу та утримання родини з двома дітьми. При цьому у той самий період подружжя набувало й інше майно.

Окрему увагу Громадська рада доброчесності звернула на майнові операції родичів дружини Ткаченка. Зокрема, під час співбесіди судді Господарського суду Києва Михайла Якименка, який є батьком дружини кандидата, з’ясувалося, що його матір у 2008 та 2010 роках придбала дві земельні ділянки по 0,25 гектара у Васильківському районі. При цьому вона фактично не проживала на території Київської області.

Пояснюючи мету придбання, Якименко посилався на сестру, яка тривалий час мешкає в Італії та нібито надала кошти для купівлі землі. Жодних документальних підтверджень цього надано не було.

За даними декларацій за 2016–2022 роки, родичі кандидата — дружина, її сестра, батьки та батько самого Ткаченка — володіють значною кількістю об’єктів нерухомості, переважно у місті Васильків та прилеглих населених пунктах. Йдеться про житлові будинки, земельні ділянки та об’єкти незавершеного будівництва.

Сестра дружини задекларувала кілька житлових будинків та низку земельних ділянок, зокрема у Василькові та селі Путрівка. Батько дружини володіє численними ділянками різної площі та нежитловим приміщенням у Василькові. Мати дружини задекларувала житловий будинок, гараж і земельні ділянки, набуті у різні роки.

ГРД також звернула увагу на обставини набуття квартир у Києві. Згідно з деклараціями, син кандидата є власником квартири площею 89,7 квадратного метра з 2009 року. При цьому суддя зазначив, що квартира була приватизована тестем на онука, а сам він із 2012 року постійно проживає у цьому житлі разом із сім’єю.

Водночас у деклараціях сестри дружини зазначалося право користування іншою квартирою у Києві, власником якої значиться районна державна адміністрація. На думку ГРД, ці обставини можуть свідчити про причетність родичів кандидата до безоплатного передання житла у користування та подальшої приватизації на користь членів родини.

Додаткові питання виникли й щодо майна батька кандидата, який у 2018 році придбав квартиру у Києві площею понад 60 квадратних метрів за 2,13 мільйона гривень. При цьому задекларовані доходи батька за понад двадцять років у кілька разів менші за вартість придбаного житла. Суддя пояснив це фінансовою допомогою від сестри, однак документального підтвердження надано не було.

На думку Громадської ради доброчесності, сукупність наведених фактів свідчить про можливе фіктивне володіння майном, оформлення активів на родичів та приховування реальних правочинів. Така динаміка збігається з періодом професійної діяльності Дмитра Ткаченка у Бориспільському суді та викликає обґрунтовані сумніви щодо законності джерел походження майна.

Історія навколо голови Антимонопольного комітету України Павла Кириленка набула широкого суспільного резонансу та стала символом системної проблеми безкарності високопосадовців у період воєнного стану. Поєднання кількох факторів — кримінального провадження щодо десятків мільйонів гривень незадекларованих активів, рішення суду не усувати посадовця з посади та затягування парламентських процедур зі звільнення — викликало хвилю обурення як у медіа, так і серед громадськості.

Понад рік тому журналістські розслідування оприлюднили інформацію про значні статки, якими користується родина Кириленка. Йшлося про елітну нерухомість, дороговартісні паркомісця та автомобілі преміумкласу, що не відповідали задекларованим доходам посадовця. За даними слідства, активи на суму понад 72 мільйони гривень були набуті без підтверджених законних джерел походження, що стало підставою для відкриття кримінального провадження.

Детективи НАБУ завершили досудове розслідування, Спеціалізована антикорупційна прокуратура направила обвинувальний акт до суду, а Вищий антикорупційний суд перейшов до розгляду справи по суті. Кириленку інкримінують незаконне збагачення та подання завідомо недостовірних відомостей. Його дружину слідство вважає пособницею у приховуванні активів. За самого чиновника було внесено заставу в розмірі 30 млн гривень.

Попри це, у серпні 2025 року ВАКС відмовився відстороняти Кириленка від посади голови АМКУ. Суд обмежився запобіжним заходом у вигляді особистих зобов’язань, дозволивши посадовцю й надалі керувати одним із ключових економічних регуляторів держави. Восени запобіжний захід було продовжено, а сам Кириленко продовжує підписувати рішення Антимонопольного комітету.

Паралельно питання його звільнення зависло у Верховній Раді. У жовтні 2025 року було зареєстровано проєкт постанови про припинення повноважень голови АМКУ. Парламент формально доручив профільному комітету розглянути це питання, однак жодних реальних рішень так і не ухвалив. Минув час, але тема не виноситься в зал, а політичної волі поставити крапку у цій історії досі не видно.

Ситуація виглядає особливо гострою в умовах війни, коли держава закликає бізнес і громадян до максимальної фінансової дисципліни, водночас залишаючи на посаді людину, обвинувачену у збагаченні, несумісному з офіційними доходами. Антимонопольний комітет є одним із ключових індикаторів для інвесторів та міжнародних партнерів, і будь-які підозри щодо його керівництва неминуче підривають довіру до рішень регулятора.

Історія Павла Кириленка давно вийшла за межі окремої кримінальної справи. Вона стала тестом для судової та політичної системи на здатність реагувати на корупційні ризики без очікування вироку. Поки ж цей тест демонструє інше: навіть у воєнний час обвинувачення у масштабній корупції не є автоматичною підставою для втрати посади.