В Україні виявлено випадки метапневмовірусу: реальна загроза більша, ніж здається

Десятого березня цього року виповнюється рік з дня винесення вироку українському правозахиснику Максиму Буткевичу. Після присудження йому 13 років позбавлення волі, протягом останніх 20 місяців колишній журналіст ВВС перебуває у полоні в Росії. Останній візит адвоката та отримана інформація від батьків Буткевича до колонії суворого режиму №2 в окупованій Луганщині надихнули трохи оптимізму. Йому нарешті дозволили листування, але лише в межах Росії. Листи від друзів вже відправлені, але їх доставка може зайняти деякий час. Максим повідомив, що не отримав передачі від української сторони, яку планувалося передати військовополоненим напередодні новорічних свят. На жаль, разом з цією передачею Буткевич не отримав також листа від своїх батьків. Навіть після надходження посилки, російська сторона не підтвердила її вручення полоненим. Щодо умов у колонії, Буткевичу дозволили користуватися бібліотекою, що раніше було заборонено. Його зовнішній вигляд покращився, а харчування, за словами матері, теж мало б стати кращим. Наступного місяця, 13 березня, у Верховному суді Москви розглядатимуть касаційну скаргу на справу Буткевича. Батьки знову підтримують надію на зустріч з сином і надіються на його обмін. “Наша головна мета – дочекатися звільнення Максима. Ми не втрачаємо надію на його повернення”, – підкреслює Євгенія Буткевич.

Максим Буткевич вирішив долучитися до фронту на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, незважаючи на відсутність військового досвіду, крім навчання на військовій кафедрі, де отримав філософську освіту. У червні 2022 року він потрапив у полон разом із своїм підрозділом у районі захоплених росіянами пунктів Золоте і Гірське Луганської області. Після цього російські ЗМІ розпочали масштабну кампанію дезінформації, називаючи його “переконаним фашистом” та “головним підривником режимів” у Казахстані та Білорусі. Десятки російських сайтів поширювали фейкові новини, де його класифікували як “бойовика”, “нациста”, “пропагандиста” і “русофоба”, приписуючи йому навіть розпалювання громадянської війни. Також його називали “британським шпигуном” через його минулу роботу на BBC.

Максим Буткевич є відомим правозахисником в Україні, який протягом десятиліть адвокатував права людей та допомагав сотням мігрантів. У його біографії значиться робота в українській службі ВВС у Лондоні, викладання у Києво-Могилянській академії та робота в ООН.

Колеги та друзі описують Максима Буткевича як пацифіста та захисника мігрантів, який публічно засуджував різноманітні форми нетерпимості та фашизму. Майже 15 років свого життя він присвятив боротьбі за права людини. Максим був членом правління українського відділення Amnesty International та співзасновником організації “Без кордонів”, яка активно виступає проти ксенофобії та расизму в Україні, а також надає допомогу переселенцям. Він відзначився в боротьбі за визволення в’язнів Кремля, зокрема режисера Олега Сенцова.

“Максим боровся проти дискримінації, ворожніх висловлювань та виступав за те, щоб Україна не виганяла людей до країн, де їм загрожувала небезпека. Він допомагав їм знайти притулок тут”, – розповідає Володимир Яворський, юрист з Центру громадянських свобод, друг Максима.

Згідно з версією російських слідчих, у червні 2022 року Максим вистрілив із протитанкового гранатомета по під’їзду житлового будинку у Сєвєродонецьку, де, за їх словами, були двоє людей. Проте, за словами його матері, його підрозділ ніколи не перебував у Сєвєродонецьку, а воював біля Золотого й Гірського. У серпні 2023 року суд у Москві підтвердив вирок правозахиснику. Після цього Максим на три місяці зник у російській каральній системі, і ні рідні, ні адвокати не знали його місцезнаходження. Виявилося, що його перевели до колонії №2 на окупованій Луганщині у місті Боково-Хрустальне (Вахрушеве). Amnesty International називає вирок Максиму Буткевичу “помстою російської влади за його правозахисну діяльність”, а зізнання, яке він, за їхніми словами, зробив, – вимушеним.

У результаті дослідження статті про Максима Буткевича виявлено, що він є видатним правозахисником та активістом, який протягом багатьох років боровся за права людини та публічно виступав проти нетерпимості та фашизму. Його діяльність включала участь у роботі Amnesty International та співзаснування організації "Без кордонів", яка надавала допомогу переселенцям та боролася з ксенофобією та расизмом.

Проте, за версією російських слідчих, йому було пред'явлено обвинувачення у вистрілі з протитанкового гранатомета по житловому будинку у Сєвєродонецьку, що викликало смерть двох осіб. Однак згідно з відомостями його матері та інших джерел, його підрозділ не перебував у зазначеному місті.

Після вироку у Москві Максима Буткевича зник на три місяці, а потім виявилось, що його перевели до колонії №2 на окупованій Луганщині. Amnesty International та інші правозахисні організації вважають вирок Максиму неправомірним і спрямованим на помсту за його правозахисну діяльність.

Отже, справа Максима Буткевича є ще одним прикладом порушення прав людини та правозахисної діяльності у Росії, і необхідно продовжувати міжнародний тиск на владу цієї країни для його звільнення та захисту прав і свобод усіх громадян.

Однак, як повідомляє видання "Інформатор", реалізація цієї реформи викликала низку запитань щодо її практичного втілення та впливу на судову систему. Особливу увагу громадськості привернула ситуація з суддями колишнього ОАСК та пов'язаними з цим бюджетними витратами.

Як повідомляє Forbes, відеозаписи, що з’явилися в соціальних мережах, підтверджують участь у операції таких машин, як танки Т-64БВ або Т-80БВ, саперні машини УР-77, інженерні машини ІМР-2, а також бронетранспортери БТР-80 та Stryker американського виробництва. Це поєднання колишніх радянських та сучасних американських машин є характерним для 80-ї бригади, що підтверджує її активну участь у цій операції.

За даними Forbes, у наступі на Курську область задіяні щонайменше три українські бригади: 22-га і 88-та механізовані, а також 80-та десантно-штурмова бригада. Загалом кількість військовослужбовців, залучених у операцію, може сягати 10 000 осіб. Це значно більше, ніж у попередніх рейдах, які проукраїнські сили здійснювали на території Росії, і які зазвичай були короткочасними та мали обмежені цілі.

Попри масштабність і амбіції українського наступу, питання успіху операції залишається відкритим. Проти 10 000 українських військових може виступити російське Північне угруповання військ, чисельність якого оцінюється в 48 000 осіб. Проте наразі це угруповання зав’язло у Вовчанську, за 90 миль від Суджі, міста, яке стало центром українського вторгнення.

За словами аналітиків, швидкість реакції російського командування на українське вторгнення може стати вирішальним фактором у розвитку подій. Якщо російські сили вчасно перекинуть підкріплення до Суджі, вони можуть уповільнити або навіть зупинити український наступ. В іншому випадку, значна частина Курської області може потрапити під контроль українських військ.

У Вроцлаві стався інцидент, який привернув увагу правоохоронців та громадськості: група підлітків напала на 23-річного громадянина України, жорстоко побивши його. Згідно з повідомленням місцевої поліції та телеканалу TVN 24, з'ясувалося, що всі нападники також є українцями, і навіть більше того, вони були знайомі з потерпілим, мали спільне робоче, навчальне або житлове середовище. Цей факт надає ситуації ще більшої складності.

Правоохоронці вказують на те, що напад має всі ознаки самосуду, а його мотиви можуть бути пов’язані з ідеологічними переконаннями, що додає новий вимір до вже й так небезпечної ситуації. Виявлені такі тривожні елементи вказують на можливе розповсюдження екстремістських поглядів серед молоді, що викликає серйозні побоювання в суспільстві.

Троє з нападників уже отримали звинувачення у побитті, спричиненні тілесних ушкоджень та приниженні потерпілого. Решта, хто не досягнув 17 років, відповідатимуть перед судом у справах неповнолітніх.

Ця подія викликала значний резонанс серед української громади у Польщі та підкреслила важливість контролю за підлітковою поведінкою та профілактики насильства серед молоді.

У зв'язку зі значним скороченням економічної підтримки від західних партнерів, уряд шукає альтернативні джерела для наповнення державного бюджету. Вже минулого літа стало відомо, що уряд готує законопроєкт про підвищення військового податку до 4,5% у 2024 році та спрямування половини його надходжень виключно на потреби Збройних Сил України протягом дії правового режиму воєнного стану. Українській владі доводиться розглядати радикальні податкові зміни, такі як підвищення ставок ПДВ і військового збору на 6-7% для забезпечення фінансування ЗСУ на рівні близько 400 млрд гривень. Крім того, Кабмін розглядає можливість запровадження нових податків, таких як військовий збір для приватних підприємців, щоб збільшити дохід до бюджету на 44 млрд гривень. Плани також передбачають збільшення акцизних зборів, запровадження щомісячних авансових внесків з податку на прибуток для АЗС та інші заходи. Нововведення також стосуватимуться сплати військового збору для юридичних осіб, платників податку на прибуток підприємств та фізичних осіб-підприємців, а також покупців банківських металів, легкових автомобілів, нерухомості та інших товарів та послуг.

Звертаючи увагу на непослідовність, недовіру та відновлення агресивної ідеології збору податків, необхідно зазначити, що ці фактори можуть негативно вплинути на відновлення економіки країни під час конфлікту. Українці вже протягом півтора року вкладають значні суми у підтримку Збройних Сил України, платять військові збори та добровільно допомагають в армійських потребах через волонтерство. Однак військовий збір не завжди має чітко визначене цільове призначення, оскільки кошти з нього йдуть безпосередньо до державного бюджету, і громадськість не має повної інформації щодо його використання.

Непослідовність та недовіра у владу можуть негативно вплинути на відновлення економіки в умовах воєнного конфлікту.Повернення до агресивної ідеології збору податків потребує обґрунтування та прозорості використання зібраних коштів.Необхідно забезпечити чітке цільове призначення військового збору та забезпечити контроль за його використанням з метою максимальної підтримки Збройних Сил та відновлення економічної стабільності країни.