Журналісти дізналися як львівський бізнесмен Козловський отримав право знести історичну будівлю в центрі Києва

Після резонансного оприлюднення так званих “плівок НАБУ”, що спричинили помітні політичні потрясіння та поставили під сумнів прозорість окремих процесів у владі, редакція переходить до поглибленого аналізу персон, які, за даними слідства та джерел, могли бути причетними до формування неофіційних фінансових потоків, відомих як “чорна каса Алі-Баби”. Ця серія матеріалів має на меті показати ширший контекст процесів, що відбуваються за межами публічної політики, та звернути увагу на персонажів, які опинилися у центрі гучних справ.

У розслідуванні НАБУ ключове місце посідає так званий “Міндіч-гейт”, у межах якого згадується низка впливових осіб, зокрема керівник Офісу Президента Андрій Єрмак. У матеріалах оперативної розробки “Мідас” він фігурує під окремою кодовою назвою, що додатково підсилює інтерес до його потенційної ролі у викритій схемі. Важливо підкреслити, що всі ці дані наразі перебувають у стадії перевірки слідчими органами, а фактичний статус кожного з фігурантів буде визначений лише після завершення офіційних процедур.

Раніше ми повідомляли, що глава ОП Андрій Єрмак (Алі-Баба) згадується на плівках НАБУ в контексті необхідності “оплати певних потреб глави ОП із корупційної каси”, таких як оплата лобістських історій у США, Британії та ЄС.

Водночас, крім корупційних схем на “енергетиці та оборонці”, не менший вклад в “чорну касу Алі-Баби” вносили десятки чиновників рангом нижче, таких як довірена особа Андрія Ермака, голова Оболонської РДА Кирило Фесик.

За інформацією нашого джерела, Кирило Фесик уже кілька років поспіль входить до кола довірених осіб особисто Андрія Борисовича. Цю довіру він заслужив не як голова району, а як людина, яка забезпечувала фінансування “чорної каси” Офісу Президента.

Зокрема, як глава Оболонського району столиці, Кирило Фесик фактично розпоряджається бюджетом приблизно в 3 мільярди гривень на рік, з яких йому вдається “виводити чистими” чистими понад 200 мільйонів гривень на рік.

Так, за інформацією джерела, річний “заробіток” Кирила Фесика на “тендерах на теплі та електроенергії” складає до 10% за рахунок передачі частини потужностей бізнесу за готівку.

Також корупційні надходження з “району” поступать від “чорної” оренди, незаконної торгівлі та підключення до мереж.

За цими статтями дуже складно підрахувати точні суми, але правоохоронці кажуть, що подібні схеми приносять Фесику близько 1 мільйона доларів на місяць нелегальних доходів.

Окрема стаття доходу – обкладання даниною бізнесу Оболонського району. Щоб зрозуміти порядок цифр, достатньо згадати епізод за участю Кирила Фесика та Владислава Трубіцина, який звинувачується в отриманні майже 1,4 млн грн хабара.

За матеріалами слідства, гроші Трубіцин вимагав від київських підприємців, що хотіли взяти в оренду точки пересувної вуличної торгівлі. Трубіцин був затриманий при отриманні частини хабара, коли переховувався в кабінеті голови Оболонської РДА Кирила Фесика і, власне, там його і знайшли детективи НАБУ.

Також, як повідомляє джерело, великий бізнес Оболонського району столиці “в обмін на звільнення від перевірок і тиску”, щомісяця збирає на “підтримку військової інфраструктури” близько 10-15 мільйонів гривень, які поступають на рахунки підконтрольних Фесику благодійних фондів.

Крім того, за інформацією джерела, Кирило Фесик і його юридична команда брали участь у консультаціях Олега Татарова щодо захоплення підприємств, у тому числі, і у Оболонському районі.

Далі буде…

Незважаючи на пожвавлення дипломатичної активності та збільшення кількості міжнародних контактів, перспектива завершення повномасштабної війни Росії проти України й надалі виглядає віддаленою. Таку оцінку озвучила директорка Центру східноєвропейських та міжнародних досліджень Гвендолін Сассе у своїй колонці для британського видання The Guardian. Вона наголосила, що зовнішня динаміка переговорів не призвела до реальних змін на полі бою чи в політичних позиціях сторін.

За словами експертки, регулярні консультації між Україною, США та європейськими союзниками, а також поодинокі контакти між Вашингтоном і Москвою створюють ілюзію поступу, однак не зачіпають ключових проблем. Передусім ідеться про відсутність стійкого припинення вогню, чітких і зрозумілих безпекових гарантій та політичної волі Росії до завершення агресії. Кремль, як зазначає Сассе, продовжує діяти у логіці затягування конфлікту, намагаючись використати час у власних інтересах.

Кульмінацією дипломатичних зусиль останніх тижнів стала зустріч у Парижі, де 35 держав об’єдналися в так звану “коаліцію охочих”. Вони обговорювали можливі гарантії безпеки для України у разі припинення вогню. До процесу були залучені США, ключові європейські столиці та ширше коло партнерів Києва.

Однак, як зазначає Сассе, реальних зрушень ці переговори не принесли. Формальні мирні перемовини не стартували, а навіть режим припинення вогню не був погоджений. При цьому лише Україна, за її оцінкою, публічно демонструє готовність до компромісів, тоді як Росія зберігає жорстку позицію.

На тлі дипломатичних ініціатив Москва, навпаки, посилила ракетні та дронові удари по Україні, зокрема по енергетичній інфраструктурі. Авторка вважає, що це є частиною свідомої стратегії тиску на цивільне населення в зимовий період, покликаної підірвати стійкість країни як фізично, так і психологічно.

Підсумкова Паризька декларація, за оцінкою Сассе, має радше символічний характер. Вона передбачає участь коаліції у механізмі моніторингу припинення вогню під керівництвом США, подальшу військову підтримку України, створення багатонаціональних сил під європейським керівництвом, зобов’язання реагувати у разі порушення домовленостей Росією та довгострокову оборонну співпрацю з Києвом. Проте жоден із цих пунктів поки не має чітких механізмів реалізації.

Велика Британія та Франція знову підтвердили готовність розмістити свої війська в Україні після запровадження припинення вогню як запобіжник у разі його порушення. Водночас залишається невизначеним, які саме дії Росії вважатимуться порушенням і якою буде відповідь Заходу.

Додатковим сигналом стала заява нового канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, який уперше допустив участь німецьких військових у механізмі гарантій безпеки. Втім, він уточнив, що йдеться лише про можливе розміщення в країнах НАТО, які межують з Україною, і лише за згоди Бундестагу.

Ключовою проблемою, за словами Сассе, залишається позиція Кремля. Володимир Путін, на її думку, не зацікавлений у справжніх переговорах і вважає, що час працює на нього. Його впевненість лише зміцнюється на тлі прямих контактів із Дональдом Трампом та підходу нової американської адміністрації, орієнтованої на короткострокові угоди.

Термін “коаліція охочих”, який викликає суперечливі історичні асоціації, у цьому випадку відображає нову реальність міжнародної політики — формування ситуативних альянсів поза традиційними інституціями. Саме результат війни в Україні, за словами авторки, стане ключовим тестом для цього нового світового порядку.

Київський районний суд Одеси ухвалив рішення про звільнення від кримінальної відповідальності Сергія Лепетинського, уродженця Євпаторії, якого обвинувачували в організації схем фальсифікації документів для створення фіктивних компаній. Ці фірми використовувалися для реалізації угод з державними структурами, зокрема, з портом «Південний», у рамках яких постачалися непридатні для експлуатації іржаві тепловози. Як повідомляє редакція 368.media, рішення суду стало можливим через сплив строків давності — понад шість років з моменту скоєння злочину.

Судова справа, кримінальне провадження №7202500210000002, була закрита з огляду на те, що обвинувачений не ухилявся від слідства та не здійснював нових протиправних дій. Це рішення викликало змішану реакцію серед громадськості, оскільки такі злочини, що можуть мати серйозні наслідки для економіки та безпеки держави, часто стають предметом широкого обговорення. Водночас юристи зазначають, що строки давності є важливим аспектом українського кримінального права, що іноді може призвести до закриття справ навіть за наявності серйозних підозр.

За матеріалами справи, у березні 2019 року Лепетинський за гроші погодився стати “номінальним” засновником і директором близько 30 компаній. Серед них — ТОВ «А 2020», ТОВ «АР-ТОРГ», ТОВ «БОРІСКОЛ», ТОВ «ДД-ТРЕЙД», ТОВ «МЕТКОМ-ГРУП» та інші. Через частину цих структур, за даними слідства, проводили оборудки з продажу старих тепловозів до порту “Південний”, яким тоді керував фігурант антикорупційних розслідувань Віталій Жуковський.

26 березня 2019 року Лепетинський видав нотаріальну довіреність, що дозволяла іншій особі повністю розпоряджатися його корпоративними правами — продавати частки, змінювати директорів і статути. Таким чином, “фірми-прокладки” фактично контролювали інші учасники схеми.

Прокуратура кваліфікувала його дії як пособництво у внесенні завідомо неправдивих даних до державного реєстру (ч.5 ст.27, ч.2 ст.205-1 КК України в редакції 2015 року). Однак у 2022 році термін притягнення до кримінальної відповідальності сплив, і прокурорка Наталія Дульська сама подала клопотання про закриття справи.

Нагадаємо, саме через одну з компаній Лепетинського — ТОВ «МЕТКОМ-ГРУП» — порт “Південний” придбав несправні старі тепловози, що призвело до значних збитків. Попри це, основні організатори схеми, включно з Віталієм Жуковським, досі не притягнуті до відповідальності.