Mmakaje

Категорія: Популярні

  • Метро на Подолі під загрозою зупинки: чому ремонт між “Почайною” і “Тараса Шевченка” може паралізувати рух

    Метро на Подолі під загрозою зупинки: чому ремонт між “Почайною” і “Тараса Шевченка” може паралізувати рух

    У Києві готуються до капітального ремонту однієї з проблемних ділянок метрополітену — перегінного тунелю між станціями “Почайна” та “Тараса Шевченка” на синій гілці. Попри те, що проєкт уже отримав позитивний висновок державної експертизи, ключове питання залишається відкритим: чи вдасться провести роботи без повного закриття руху, чи місто знову зіткнеться з вимушеною зупинкою метро на частині лінії.

    За даними Київського метрополітену, йдеться про ділянку, яка розташована у складних гідрогеологічних умовах. Тунель тут поступово втрачає герметичність: через тріщини та стики в конструкції просочується вода, вимивається ґрунт, що призводить до деформацій і створює потенційні ризики для безпеки.

    Фахівці зазначають, що подібні проблеми не є новими для київського метро. Ще на етапі будівництва цієї ділянки фіксувалися технічні недоліки, а складні ґрунти — водонасичені та нестабільні — лише посилюють вплив часу на конструкції. Саме тому необхідність ремонту зараз розглядається як критична.

    Водночас у міській владі намагаються знайти компромісний варіант проведення робіт. Проєктні рішення передбачають можливість ремонту без повного перекриття руху: за рахунок збільшення нічних технологічних “вікон” та обмеження роботи метро у вихідні дні. У цей час планується запуск додаткових автобусних маршрутів для перевезення пасажирів, а також розглядається варіант організації човникового руху поїздів.

    Подібний підхід уже застосовували раніше — під час ремонту ділянки між станціями “Деміївська” та “Либідська” у 2023–2024 роках. Тоді частину лінії фактично закрили, що спричинило значний транспортний колапс у Голосіївському районі та хвилю критики на адресу міської влади.

    Однак інженери наголошують: ремонт “під рухом” має серйозні обмеження. За словами експертів галузі, постійний рух поїздів створює вібрації та навантаження, які впливають на стан тунелю. У результаті роботи, виконані вночі, можуть частково нівелюватися вже наступного дня.

    Фактично це означає, що будівельники змушені постійно “наздоганяти” зміни в конструкції, що значно ускладнює досягнення якісного результату. Крім того, існують ризики для безпеки як самих робіт, так і пасажирів у разі погіршення стану тунелю.

    Саме тому частина фахівців наполягає на необхідності повного закриття ділянки хоча б на певний період. Такий підхід дозволив би проводити роботи безперервно, зменшити строки ремонту та гарантувати якість виконання.

    Водночас це рішення має політичний вимір. Повне закриття метро — це серйозний виклик для міської влади, адже воно неминуче призведе до транспортних ускладнень, заторів і невдоволення киян. Після попереднього досвіду з “Деміївською” такі кроки розглядаються дуже обережно.

    Попри це, світова практика показує, що повне закриття ділянок метро на час капітальних ремонтів є звичайною практикою. Наприклад, у Будапешт під час реконструкції лінії M3 окремі відрізки повністю закривали на тривалий час, замінюючи їх автобусами. У Лондон під час модернізації метрополітену також регулярно застосовують повне припинення руху на окремих ділянках — зокрема, у 2022 році частину Northern line закрили на кілька місяців.

    Подібні рішення, хоч і викликають тимчасові незручності, дозволяють швидше та якісніше виконати роботи. У довгостроковій перспективі це вигідніше як для міста, так і для пасажирів.

    У Києві ситуація ускладнюється ще й тим, що метрополітен є критично важливою транспортною артерією. Щодня ним користуються сотні тисяч людей, і навіть часткове обмеження руху може суттєво вплинути на мобільність міста.

    Водночас експерти наголошують: відкладати ремонт не можна. Подальше погіршення стану тунелю може призвести до аварійних ситуацій, які вимагатимуть вже екстреного закриття — без підготовки і з набагато більшими наслідками для міста.

    Таким чином, Київ стоїть перед складним вибором: або піти на непопулярні, але технічно обґрунтовані рішення і тимчасово обмежити рух, або намагатися зберегти роботу метро, ризикуючи якістю і строками ремонту.

    Очікується, що остаточне рішення буде ухвалене після проведення тендеру на виконання робіт і детального аналізу технічних можливостей. Від цього залежатиме не лише комфорт пасажирів у найближчі місяці, а й безпека та надійність київського метрополітену в цілому.

  • Євгеній Жуков подав у відставку після теракту в Києві

    Євгеній Жуков подав у відставку після теракту в Києві

    Начальник Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Євгеній Жуков подав у відставку після резонансного теракту в Києві, що стався 18 квітня 2026 року. Про своє рішення він повідомив під час брифінгу, наголосивши, що вважає його справедливим у нинішній ситуації.

    За словами Жукова, рішення про звільнення було особистим і продиктоване відповідальністю за події, які сталися в столиці. «Я, як бойовий офіцер, ухвалив рішення подати рапорт на звільнення мене з посади. Думаю, так буде справедливо», — заявив він.

    Євгеній Жуков очолював Департамент патрульної поліції з вересня 2015 року і був одним із керівників, які стояли біля витоків реформи поліції в Україні. Його відставка стала одним із перших кадрових наслідків після трагедії, яка викликала широкий суспільний резонанс.

    Ідеться про напад, що стався у Голосіївському районі Києва. Озброєний чоловік відкрив вогонь по перехожих, після чого увірвався до супермаркету та захопив заручників. За офіційними даними, унаслідок атаки загинули шість людей, ще понад десять отримали поранення різного ступеня тяжкості.

    Під час спецоперації зловмисника ліквідували. Перед цим із ним намагалися вести переговори, однак вони не дали результату. Ситуація загострилася після того, як нападник убив одного із заручників.

    Після трагедії правоохоронні органи відкрили кримінальне провадження за статтею про терористичний акт. Водночас розпочато низку внутрішніх перевірок щодо дій поліції під час інциденту.

    Зокрема, резонанс викликала інформація про те, що окремі поліцейські могли залишити місце події після перших пострілів, не надавши допомоги постраждалим. У зв’язку з цим було ініційовано службове розслідування, а причетних співробітників відсторонили від виконання обов’язків.

    Міністр внутрішніх справ доручив перевірити всі обставини реагування поліції, включно з оперативністю дій, координацією підрозділів і дотриманням інструкцій у кризових ситуаціях. Окремо Генеральна прокуратура відкрила провадження за фактом можливої службової недбалості.

    На цьому тлі відставка Жукова розглядається як політичний і управлінський крок, покликаний продемонструвати відповідальність керівництва поліції. Експерти зазначають, що подібні рішення часто ухвалюються після резонансних інцидентів, особливо якщо вони супроводжуються суспільною критикою дій правоохоронців.

    Водночас у професійному середовищі наголошують, що остаточні висновки щодо дій поліції мають бути зроблені лише після завершення всіх перевірок. Це стосується як оцінки роботи патрульних на місці події, так і загальної системи реагування на подібні загрози.

    Теракт у Києві став одним із найгучніших інцидентів за останній час і вкотре підняв питання безпеки у великих містах, а також ефективності правоохоронної системи в умовах війни. Події 18 квітня викликали широку дискусію щодо готовності служб реагувати на подібні загрози та необхідності вдосконалення протоколів дій.

    Наразі розслідування триває. Правоохоронці встановлюють мотиви нападника, перевіряють усі обставини інциденту та дії відповідальних служб. Очікується, що результати цих перевірок можуть призвести до нових кадрових рішень і змін у системі безпеки.

  • «Ми не задній двір, ми – сад»: як фестиваль у Стокгольмі відкриває українську культуру Європі

    «Ми не задній двір, ми – сад»: як фестиваль у Стокгольмі відкриває українську культуру Європі

    У столиці Швеції Стокгольмі триває четвертий Європейський фестиваль «Українська весна» — масштабна культурна подія, яка вже стала однією з ключових платформ представлення українського мистецтва в Європі. Фестиваль проходить з 1 до 24 квітня 2026 року та об’єднує музику, кіно, літературу, мистецькі проєкти й публічні дискусії, створюючи багатовимірний простір для діалогу між Україною та Європою.

    Цьогорічною темою фестивалю стало гасло «Contra spem spero» («Без надії сподіваюсь») — рядок із поезії Лесі Українки, який став символом української стійкості в умовах війни. Організатори підкреслюють, що програма фестивалю формувалася навколо творів, створених у складні історичні періоди, але наповнених вірою, внутрішньою силою та прагненням до майбутнього.

    Фестиваль організовано Українським інститутом у Швеції у співпраці з Посольством України та десятками європейських культурних партнерів. Події відбуваються на провідних культурних майданчиках Стокгольма, що підкреслює рівень інтеграції української культури у європейський контекст.

    Центральною подією відкриття став концерт у Konserthuset Stockholm — одному з найпрестижніших концертних залів Європи. Саме тут традиційно відбуваються церемонії вручення Нобелівських премій, а цього разу сцена стала місцем зустрічі української та шведської музичних традицій. Концерт об’єднав молодих музикантів Академії Королівської філармонії Стокгольма та Львівської національної філармонії, започаткувавши новий формат культурного партнерства між країнами.

    У програмі концерту прозвучали твори українських композиторів різних епох — від бароко до сучасності, що дозволило європейській аудиторії відкрити для себе багатство української музичної спадщини. Саме ця ідея — повернення української культури у європейський контекст як повноцінного і самостійного явища — лежить в основі фестивалю.

    Особливого значення фестивалю надає його концепція: організатори прагнуть не просто показати українське мистецтво як реакцію на війну, а закріпити його як невід’ємну частину європейської культурної традиції. Як зазначають ініціатори, українська культура протягом століть часто залишалася «невидимою» через історичні обставини, попри її значний внесок у європейську спадщину.

    Саме тому фраза «Ми не задній двір, ми – сад» стала символічною для фестивалю. Вона відображає зміну парадигми — від сприйняття України як периферії до усвідомлення її як повноцінного культурного центру з власною глибокою традицією.

    Окрім музичних подій, фестиваль включає кінопокази, виставки та освітні проєкти. Одним із ключових напрямів є демонстрація українського кіно, зокрема документальних стрічок, які розповідають про війну, суспільство та екологічні виклики. Такі покази не лише знайомлять європейську аудиторію з українським контекстом, а й створюють простір для обговорення глобальних проблем.

    Важливим аспектом фестивалю є також його соціальна місія. Частина заходів спрямована на підтримку української громади у Швеції, зокрема дітей і сімей, які були змушені залишити Україну через війну. Це дозволяє не лише зберігати культурну ідентичність, а й інтегрувати українців у нове середовище через спільний культурний досвід.

    Фестиваль «Українська весна» вже кілька років поспіль демонструє динамічний розвиток. Якщо на початку це був відносно локальний проєкт, то сьогодні він перетворився на один із найбільших україноцентричних культурних заходів у Європі, що об’єднує десятки інституцій та сотні учасників.

    Крім того, фестиваль виконує важливу дипломатичну функцію. Через культуру він формує нове уявлення про Україну — не лише як країну, що переживає війну, а як державу з потужною культурною традицією, сучасним мистецтвом і здатністю до міжнародної співпраці.

    Експерти зазначають, що подібні ініціативи є частиною ширшого процесу культурної інтеграції України в Європу. Вони сприяють не лише популяризації українського мистецтва, а й формуванню довготривалих зв’язків між інституціями, митцями та аудиторіями різних країн.

    Фестиваль триватиме до 24 квітня і завершиться великим фінальним концертом за участі симфонічного оркестру, який виконає твори українських композиторів, зокрема Бориса Лятошинського та Миколи Лисенка.

    Таким чином, «Українська весна» у Стокгольмі стає не просто культурною подією, а важливим символом змін — як у сприйнятті України в Європі, так і у самій ролі культури як інструменту міжнародного діалогу. Це фестиваль, який доводить: українська культура — не на периферії, а в центрі європейського культурного простору.

  • Скандал у Лізі чемпіонів: Лапорта звинуватив УЄФА в «ганебному» суддівстві після вильоту Барселони

    Скандал у Лізі чемпіонів: Лапорта звинуватив УЄФА в «ганебному» суддівстві після вильоту Барселони

    Президент FC Barcelona Жоан Лапорта виступив із жорсткою критикою суддівства після поразки каталонського клубу у чвертьфіналі UEFA Champions League від Atlético Madrid. За підсумками двоматчевого протистояння мадридці пройшли далі із загальним рахунком 3:2, однак у «Барселоні» переконані, що на результат суттєво вплинули помилки арбітрів. Після завершення матчів Лапорта публічно заявив, що робота суддів була «ганебною», «неприйнятною» та «нетерпимою», а також підтвердив намір клубу подати нову офіційну скаргу до UEFA.

    Найбільше обурення у керівництва «Барселони» викликали ключові епізоди обох матчів. У першій грі, яку обслуговував румунський арбітр Іштван Ковач, каталонці вважають, що суддя не призначив очевидний пенальті після гри рукою захисника «Атлетіко» у штрафному майданчику. Ба більше, система VAR не втрутилася, що стало одним із головних аргументів для подання офіційного протесту. У матчі-відповіді ситуація лише загострилася: французький арбітр Клеман Тюрпен, за словами Лапорти та гравців команди, не призначив пенальті після порушення проти Дані Ольмо, а також не покарав воротаря суперників за фол проти Фермін Лопес. Окрім цього, у клубі згадують і про інші суперечливі рішення — зокрема вилучення гравців «Барселони», відсутність карток для футболістів «Атлетіко» та непризначені штрафні удари після жорстких епізодів.

    За даними медіа, Лапорта не обмежився публічними заявами й провів переговори з керівництвом УЄФА, зокрема з президентом організації Александер Чеферін, а також із генеральним секретарем Теодор Теодорідіс та його заступником Джорджо Маркетті. Каталонський клуб наполягає, що суддівські помилки мали системний характер і безпосередньо вплинули на результат протистояння. У «Барселоні» вважають, що подібні інциденти потребують детального розгляду, а також перегляду ефективності роботи системи VAR. Водночас УЄФА вже відхилила одну з попередніх скарг клубу, визнавши її неприйнятною з процедурної точки зору, що лише посилило напруження між сторонами та спричинило нову хвилю критики з боку керівництва «блаугранас».

    Невдоволення суддівством висловили не лише керівники клубу, а й футболісти. Зокрема, бразильський вінгер Рафінья назвав рішення арбітрів «пограбуванням» і заявив, що вони безпосередньо вплинули на підсумок двоматчевого протистояння. Футбольні експерти також звернули увагу на неоднозначність багатьох рішень, підкреслюючи, що навіть із використанням VAR суперечки щодо трактування епізодів залишаються невирішеними.

    Ця ситуація вкотре актуалізувала питання довіри до суддівства у європейських турнірах. Попри технологічний прогрес і впровадження відеоповторів, дискусії навколо арбітражу залишаються однією з найгостріших тем у сучасному футболі. Для «Барселони» ця поразка стала болісною не лише через виліт із турніру, а й через переконання, що команда могла досягти кращого результату за інших обставин. Лапорта прямо заявив, що клуб не збирається залишати ситуацію без реакції і надалі відстоюватиме свою позицію на рівні європейських футбольних інституцій. Таким чином, конфлікт між «Барселоною» та УЄФА може мати продовження — як у вигляді нових офіційних скарг, так і у ширшій дискусії про реформування суддівства в Лізі чемпіонів.

  • Що з’явиться на місці Леніна в центрі Києва: ідея з фонтаном викликала суперечки серед киян

    Що з’явиться на місці Леніна в центрі Києва: ідея з фонтаном викликала суперечки серед киян

    Ініціатива облаштувати сучасний громадський простір із фонтаном на місці колишнього пам’ятника Леніну в центрі Києва стала однією з найбільш обговорюваних тем у міському середовищі. Йдеться про ділянку на перетині Хрещатика та бульвару Тараса Шевченка біля Бессарабської площі — простір, який має не лише урбаністичне, а й глибоке символічне значення для столиці.

    Як повідомляють у міській владі, на цьому місці планують створити безбар’єрний громадський простір із озелененням, лавками, пішохідними маршрутами та центральним елементом — декоративним фонтаном. Проєкт позиціонують як сучасний, інклюзивний і орієнтований на комфорт містян. Завершити роботи попередньо планують до 2027 року, а фінансування частково передбачене за рахунок меценатів.

    Втім, ця ідея викликала значний резонанс у суспільстві — як серед експертів, так і серед звичайних киян. Основна критика стосується того, що запропонований варіант є надто «нейтральним» для місця з такою складною історією.

    Історично ця локація не була просто міською площею. У різні періоди вона виконувала різні функції, а після Другої світової війни тут встановили пам’ятник Володимиру Леніну, який простояв до 2013 року. Саме його демонтаж під час Революції Гідності став символом початку «ленінопаду» в Україні та ширшого процесу декомунізації.

    Після знесення пам’ятника простір залишився фактично «порожнім» — як у фізичному, так і в символічному сенсі. З того часу неодноразово виникали дискусії щодо того, що саме має з’явитися на цьому місці: від пам’ятників історичним постатям до сучасних арт-інсталяцій або відкритого громадського простору.

    Сьогоднішня ідея з фонтаном стала черговою спробою дати відповідь на це питання. Проте багато експертів вважають її недостатньо продуманою. Зокрема, критику викликала відсутність відкритого архітектурного конкурсу. Деякі урбаністи наголошують, що для такої знакової локації варто було б провести міжнародний конкурс із залученням фахового журі.

    Окремо звучить критика щодо естетики проєкту. Візуалізація майбутнього фонтану, оприлюднена КМДА, викликала хвилю негативних реакцій у соцмережах. Частина користувачів назвала його «естетично незрілим» або навіть порівнювала зі стилем «показної розкоші».

    Ще більш гострою є дискусія щодо змістовного наповнення простору. Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров прямо розкритикував ідею фонтану, назвавши її «небезпечним рішенням». На його думку, нейтральність у такому місці є неприйнятною, особливо в умовах війни, адже простір у центрі столиці має формувати національну ідентичність, а не бути «порожнім символом».

    Серед альтернатив, які пропонують експерти та публічні діячі, — створення меморіалу українським захисникам, встановлення пам’ятників історичним діячам або формування символічного ансамблю, який відображав би ключові етапи української державності.

    Водночас є і ті, хто підтримує ідею фонтану. Прихильники такого підходу наголошують, що місту потрібні не лише меморіальні простори, а й комфортні громадські зони для відпочинку. Вони вважають, що відкритий і нейтральний простір дозволяє уникнути нових ідеологічних конфліктів і робить локацію доступною для всіх.

    Окремий аргумент на користь проєкту — питання безбар’єрності. Сьогодні ця ділянка фактично не відповідає сучасним стандартам доступності, адже перейти дорогу можна лише через підземний перехід. Новий простір має змінити це, зробивши площу зручною для маломобільних груп населення.

    На цьому тлі дискусія навколо Бессарабки виходить далеко за межі питання благоустрою. Вона відображає глибший процес — переосмислення історичної пам’яті та ролі публічних просторів у сучасній Україні.

    Фактично йдеться про вибір між різними підходами: або створити новий символ із чітким історичним змістом, або залишити простір максимально нейтральним і функціональним.

    Поки що остаточного рішення немає. У міській владі наголошують, що проєкт ще може зазнати змін, а думки експертів і громади враховуватимуться.

    Таким чином, місце колишнього пам’ятника Леніну знову стало центром суспільної дискусії — тепер уже не про демонтаж минулого, а про те, яким має бути майбутнє символічного простору столиці України.

  • Понад 10 тисяч експонатів вивезли з Херсона: СБУ викрила організатора масштабного пограбування музею

    Понад 10 тисяч експонатів вивезли з Херсона: СБУ викрила організатора масштабного пограбування музею

    Служба безпеки України повідомила про підозру колаборанту, який, за даними слідства, причетний до одного з найбільших випадків розграбування культурної спадщини України під час повномасштабної війни — вивезення понад 10 тисяч експонатів із Херсонського обласного художнього музею імені Олексія Шовкуненка. Йдеться про Андрія Мальгіна, який очолює Центральний музей Тавриди в окупованому Криму та, за версією українських правоохоронців, координував незаконне транспортування музейних цінностей у листопаді 2022 року.

    За інформацією СБУ та матеріалами слідства, у період 1–2 листопада 2022 року, під час відступу російських військ із Херсона, було організовано масове вивезення культурних цінностей. Загалом із музею було викрадено 10 785 експонатів — картини, ікони, графічні роботи, декоративне мистецтво та інші об’єкти, які становлять значну частину музейного фонду. Ці події підтверджуються й іншими джерелами: за оцінками правоохоронців, загалом із музею було незаконно вивезено понад 10 тисяч предметів мистецтва .

    Пограбування відбувалося в умовах хаотичного відступу російських військ, але мало ознаки добре спланованої операції. За даними української сторони, експонати вантажили у вантажівки та вивозили спочатку на лівобережжя Херсонської області, а згодом транспортували до тимчасово окупованого Криму. Частина викрадених предметів, за інформацією міжнародних партнерів, могла опинитися у фондах кримських музеїв або бути прихованою для подальшого перепродажу.

    Роль Андрія Мальгіна у цій схемі є ключовою. Ще з 2014 року він підтримував російську окупаційну політику в Криму та сприяв інтеграції українських культурних установ у російську систему. Після початку повномасштабної війни він, за даними слідства, долучився до системного вивезення культурних цінностей із окупованих територій. Раніше він вже потрапляв під санкції ЄС і Швейцарії саме через причетність до зберігання викрадених творів мистецтва з Херсона .

    Слідчі СБУ кваліфікували дії підозрюваного як воєнний злочин — порушення законів і звичаїв війни, вчинене за попередньою змовою групою осіб. Наразі вирішується питання про оголошення його у міжнародний розшук. Українські правоохоронці також працюють над встановленням інших учасників схеми, включно з представниками окупаційної адміністрації та військовими.

    Паралельно Україна активізує міжнародні механізми повернення викрадених культурних цінностей. Зокрема, у 2026 році країна отримала можливість напряму вносити дані про викрадені об’єкти до баз Інтерполу, що значно розширює можливості їхнього пошуку. Уже сотні предметів, викрадених із музеїв Херсона, внесено до міжнародних обліків .

    Експерти зазначають, що випадок із Херсонським художнім музеєм є одним із найбільших задокументованих актів культурного мародерства в Європі за останні десятиліття. До війни колекція музею налічувала близько 14 тисяч експонатів, тож вивезення понад 10 тисяч фактично означає втрату більшої частини фонду.

    Пограбування культурних установ на окупованих територіях стало системною практикою російських військових. Офіс Генерального прокурора України зафіксував аналогічні випадки в Маріуполі, на території заповідника «Кам’яна Могила» та інших об’єктах культурної спадщини. Це свідчить про цілеспрямовану політику привласнення культурних цінностей.

    Фахівці підкреслюють, що такі дії мають не лише матеріальну, а й символічну мету — знищення культурної ідентичності та переписування історії. Викрадення мистецьких творів позбавляє країну частини її культурної пам’яті та ускладнює відновлення після війни.

    Водночас Україна продовжує працювати над поверненням викрадених експонатів. Ведеться ідентифікація предметів, створюються цифрові каталоги, організовуються виставки, присвячені втраченим колекціям. Це дозволяє не лише фіксувати злочини, а й підвищувати міжнародну увагу до проблеми.

    Таким чином, справа про розграбування Херсонського музею виходить далеко за межі кримінального провадження. Вона стала символом боротьби за культурну спадщину України та прикладом того, як війна впливає не лише на території, а й на історичну пам’ять цілої нації.

  • Фігурантка справи Ibox Bank Альона Шевцова може повернутися в Україну

    Фігурантка справи Ibox Bank Альона Шевцова може повернутися в Україну

    Власниця Ibox Bank Альона Шевцова (у дівоцтві Дегрік), яка опинилася під санкціями РНБО та стала фігуранткою розслідувань правоохоронних органів, може намагатися повернутися в Україну. Її історія поєднує стрімкий кар’єрний ріст у фінансовому секторі, гучні бізнес-проєкти та серйозні підозри з боку держави.

    Про це пише МедіаХаб

    Альона Шевцова народилася в Одесі у 1987 році. Кар’єру розпочала у 2007 році в інвестиційній компанії Concorde Capital. Вже за два роки заснувала власну юридичну компанію «Лео партнерс», а згодом — фінансову компанію LeoGaming, яка спеціалізувалася на платіжних рішеннях для онлайн-ігор.

    З часом навколо неї сформувалася ціла бізнес-екосистема: платіжна система Leo (раніше LeoGaming Pay), мережа терміналів iBox та Ibox Bank. Саме банк став ключовим активом, хоча офіційно Шевцова володіла менш ніж 25% установи та очолювала наглядову раду.

    До 2022 року фінансові показники банку демонстрували значне зростання: прибуток зріс із 5,2 млн грн у 2019 році до майже 600 млн грн у 2022-му.

    У березні 2023 року ситуація різко змінилася. Національний банк відкликав ліцензію Ibox Bank, після чого СБУ та Бюро економічної безпеки провели обшуки.

    Правоохоронці заявили про можливу схему відмивання коштів онлайн-казино через так званий «міскодинг» — зміну призначення платежів для приховування їхнього реального походження. За версією слідства, через рахунки пов’язаних компаній могли проходити мільярдні обороти.

    Пізніше БЕБ повідомило про підозри у відмиванні близько 5 млрд грн. Частину менеджменту банку затримали, а окремих фігурантів оголосили в розшук.

    У 2025 році проти Шевцової було запроваджено персональні санкції РНБО, а справу передали до суду.

    Інформація про можливі ризикові операції компаній, пов’язаних із Шевцовою, з’являлася і раніше. Зокрема, у медіа згадували її платіжні сервіси у контексті співпраці з гральним бізнесом та операцій із виведення коштів за кордон.

    Окрему увагу журналісти звертали на можливі зв’язки з політичними та правоохоронними колами. Її чоловік, Євген Шевцов, працював у Національній поліції та декларував значні сімейні доходи.

    Також у розслідуваннях фігурували дані про фінансові операції через пов’язаних осіб і компанії, що могли бути частиною складних схем руху коштів.

    Попри проблеми Ibox Bank, на ринку продовжують працювати інші гравці у сфері платіжних рішень. Зокрема, згадується платіжна система bill_line, пов’язана з колишніми співробітниками структур Шевцової.

    Аналітики припускають, що частина бізнесу могла трансформуватися або перейти під контроль інших осіб.

    Попри санкції та кримінальні провадження, у публічному просторі з’являються припущення про можливе повернення Шевцової в Україну. Це пов’язують як із її діловими інтересами, так і з потенційними домовленостями чи спробами відновити репутацію.

    Втім, офіційної інформації про її місцеперебування або конкретні юридичні перспективи наразі немає.

  • Посадовиця Офісу генпрокурора задекларувала п’ять недобудов у Києві

    Посадовиця Офісу генпрокурора задекларувала п’ять недобудов у Києві

    Начальниця відділу Офісу генерального прокурора Альона Хороша задекларувала низку об’єктів нерухомості, серед яких — п’ять об’єктів незавершеного будівництва у Києві. Відповідні дані містяться у її декларації.

    Про це пише видання СтопКор

    Посадовиця зареєстрована та фактично проживає у столиці. У власності вона має земельну ділянку площею 1200 квадратних метрів у селі Сеньківка Бориспільського району Київської області, придбану ще у 2009 році.

    Також у спільній частковій власності задекларована квартира у Києві площею 107 квадратних метрів. Хорошій належить 33% житла, тоді як 67% оформлено на Богдана Іванченка. Квартиру придбали у грудні 2019 року, при цьому в декларації зазначена вартість у 18 гривень на дату набуття.

    Крім цього, з 2019 року посадовиця має право безоплатного користування машиномісцем площею 12,5 квадратного метра. Його вартість задекларована на рівні 135 тисяч гривень.

    У декларації також вказані об’єкти незавершеного будівництва у Києві. Йдеться про квартиру площею 65 квадратних метрів, яка фігурує у документах з 2018 року. Окремо задекларовано машиномісце площею 15,8 квадратного метра, що з’явилося у 2021 році.

    Окрім цього, посадовиця зазначила три нежитлові приміщення площею від 4,95 до 10,4 квадратного метра. Вони були внесені до декларації у 2022 році.

    Усі ці об’єкти, згідно з документом, збудовані за кошти декларантки або з використанням її матеріалів. Водночас право власності оформлене на треті особи, серед яких ПАТ “Холдингова компанія “Київміськбуд” та ТОВ “Круазет”, при цьому вказане право оренди.

    Серед транспортних засобів зазначено автомобіль Hyundai Santa Fe 2012 року випуску, набутий у лютому 2025 року. Авто перебуває у власності Богдана Іванченка, однак Хороша має право користування. Вартість машини на момент придбання задекларована у 400 тисяч гривень, що відповідає середньоринковим цінам на подібні моделі.

    За 2025 рік Альона Хороша отримала 1,45 мільйона гривень заробітної плати. Також вона задекларувала 5 тисяч доларів готівкою.

    На банківських рахунках посадовиці у Райффайзен Банку зазначено 50 тисяч гривень, 6 тисяч гривень, 3 тисячі євро та 10 тисяч доларів.

    Фінансових зобов’язань або значних витрат у декларації не вказано. Також відсутня інформація про іншу оплачувану діяльність чи участь у керівних органах організацій.

  • Брат Залужного показав мільйонні доходи і соцвиплати у декларації

    Брат Залужного показав мільйонні доходи і соцвиплати у декларації

    У декларації Артура Залужного, брата колишнього головнокомандувача ЗСУ та нинішнього посла України у Великій Британії, зафіксовано понад 5 мільйонів гривень доходів за рік. Водночас він отримував соціальні виплати та субсидію.

    Про це пише Телеграф

    Згідно з оприлюдненими даними, загальний дохід Артура Залужного становив 5,291 млн гривень. Із цієї суми понад 1,2 млн гривень — це грошове забезпечення за військову службу. Ще понад 4 мільйони гривень він отримав як компенсаційні виплати в іноземній валюті під час перебування у довгостроковому відрядженні від Міністерства оборони.

    Попри значні доходи, у декларації зазначено також соціальні виплати. Зокрема, Артур Залужний отримав 1200 гривень допомоги та 20 916 гривень субсидії у 2025 році.

    У банківських установах, за даними декларації, він зберігає 55 576 євро та 766 090 гривень. Частина коштів розміщена в банках Бельгії, ще близько 20 тисяч євро він тримає готівкою.

    У документі вказано, що Залужний є військовослужбовцем. Раніше також з’являлася інформація про його можливу роботу радником у Міністерстві закордонних справ, однак у декларації така посада не зазначена. Водночас звертає на себе увагу факт наявності дипломатичного паспорта у нього та членів його родини, хоча виплати від МЗС у звітності відсутні.

    Щодо майна, родина Залужного проживає у службовому житлі в Києві. Крім того, з травня 2025 року вони орендують будинок у Бельгії.

    Серед задекларованого майна також є автомобіль Volvo XC60 2023 року випуску, придбаний у березні 2024 року за понад 1,7 млн гривень.

    Оприлюднені дані викликали увагу через поєднання високих доходів та отримання державної допомоги, а також через наявність дипломатичних паспортів без офіційно задекларованої роботи у дипломатичній службі.

  • Розслідування показало як нардепи ховають елітні маєтки за родичами

    Розслідування показало як нардепи ховають елітні маєтки за родичами

    В Україні значна частина народних депутатів володіє або користується елітною нерухомістю площею у сотні й навіть тисячі квадратних метрів. При цьому частина таких активів формально записана не на самих політиків, а на їхніх родичів чи пов’язані структури.

    Про це пише видання Oboz.ua

    Аналіз декларацій парламентарів показує, що подібна практика є доволі поширеною і охоплює представників різних політичних сил.

    Зокрема, народний депутат від «Слуги народу» Ігор Негулевський наприкінці 2025 року переїхав у будинок площею майже 800 квадратних метрів у Кончі-Заспі. Йдеться про орендовану нерухомість із виходом до води, ринкова вартість якої може сягати близько 10 тисяч доларів на місяць. До цього парламентар користувався значно скромнішим житлом у столиці.

    Водночас Негулевський є фігурантом кримінального провадження щодо можливого отримання неправомірної вигоди за голосування у парламенті. Справу розглядає Вищий антикорупційний суд, однак вирок наразі не ухвалено.

    Інший депутат, Валерій Дубіль із «Батьківщини», користується будинком у Києві, який оформлений на його падчерку. При цьому поруч розташований ще один маєток, що належить її чоловіку. Обидві ділянки об’єднані спільною територією, що фактично створює єдиний житловий комплекс для родини.

    Нардеп від «Слуги народу» Володимир Тимофійчук задекларував будинок своєї дружини в Івано-Франківській області, який вона отримала у спадок у 2025 році. Загальна площа нерухомості разом із господарськими спорудами перевищує 440 квадратних метрів.

    Голова енергетичного комітету Верховної Ради Андрій Герус проживає у будинку під Києвом, оформленому на доньку колишнього керівника Держприкордонслужби. Площа цього житла становить майже 400 квадратних метрів.

    Серед найбільших об’єктів нерухомості, пов’язаних із парламентарями, — маєток Сергія Алєксєєва від «Європейської солідарності» в Кончі-Заспі. Будинок записаний на його матір, якій понад 80 років. У декларації вказано вартість у 35 мільйонів гривень, хоча ринкова ціна подібних об’єктів може бути значно вищою.

    Раніше Алєксєєву повідомляли про підозру у можливому зловживанні впливом, однак він продовжує виконувати депутатські повноваження.

    Один із найбільших задекларованих об’єктів належить родині Василя Петьовки з депутатської групи «Довіра». Йдеться про маєток у Мукачеві загальною площею понад 2000 квадратних метрів, який оформлено на його дружину. Домоволодіння включає основний будинок, гостьовий будинок та технічні споруди.

    Позафракційний депутат Антон Яценко задекларував будинок площею понад 1500 квадратних метрів у Кончі-Заспі, оформлений на тестя. Маєток розташований біля води та обладнаний власним тенісним кортом і басейном. За оцінками, його вартість може сягати близько 10 мільйонів доларів.

    При цьому на тестя депутата оформлено десятки об’єктів нерухомості, зокрема квартири у престижному будинку на вулиці Грушевського в центрі Києва, який давно асоціюється з політичною та бізнес-елітою.

    Експерти зазначають, що оформлення майна на родичів або пов’язаних осіб може використовуватись для зниження уваги до реального рівня статків та уникнення потенційних перевірок. Водночас формально такі схеми складно довести без додаткових доказів фактичного контролю над активами.

    Попри відкритість електронних декларацій, питання відповідності способу життя та офіційних доходів українських політиків залишається актуальним і надалі привертає увагу антикорупційних органів.