Держсекретар Рубіо та радник Байдена зустрінуться з Єрмаком

Сполучені Штати ухвалили рішення розширити підтримку України, передавши розвідувальну інформацію, яка може бути використана для здійснення далекобійних ударів по стратегічних об’єктах на території Росії. Йдеться передусім про нафтопереробні заводи, трубопроводи та електростанції — критичні інфраструктурні вузли, що забезпечують Кремль стабільними доходами та підтримують військову машину агресора. Про цей крок першою повідомила американська газета The Wall Street Journal, наголосивши на його стратегічному значенні.

За інформацією видання, це рішення означає фактичний перегляд попередньої політики Вашингтона, який раніше утримувався від надання таких даних через ризики ескалації. Тепер же акценти зміщуються: Україна отримує можливість завдавати більш точних і ефективних ударів по цілях, які безпосередньо впливають на фінансові та енергетичні ресурси Росії. Це не лише послаблює економіку країни-агресора, а й зменшує її здатність фінансувати війну проти України.

У поєднанні з потенційною передачею довгохідних крилатих ракет (у матеріалах згадують Tomahawk і подібні системи) дали Збройним силам України можливість вражати об’єкти глибоко в європейській частині РФ. Американські джерела зазначають, що це поки що частина зваженого підходу, який обговорюється на рівні розвідувальних і оборонних відомств.

Мета таких дій — відрізати або істотно зменшити ключові джерела доходів Росії, які фінансують війну проти України, зокрема експорт нафти та газу. Одночасно США нібито ставлять вимогу до союзників посилити координацію обміну розвідданими, щоб уникнути розривів у інформаційному забезпеченні та підвищити ефективність ударів.

Реакція Москви та подальші кроки альянсу залишаються невизначеними. У низці публікацій російські офіційні особи вже відкидали ймовірність радикальної зміни ситуації на полі бою через постачання певних систем, але водночас попереджали про серйозні наслідки у разі прямої військової допомоги, яка дозволяє завдавати ударів по території РФ. Заходи США, якщо вони будуть реалізовані, означатимуть новий етап ескалації допомоги Києву, що вимагатиме від європейських і американських партнерів ретельної координації та юридичних оцінок ризиків.

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Відтепер Національна поліція має право отримувати від усіх банків дані про рахунки та фінансові операції підозрюваних у разі розслідування кримінальних злочинів. Закон викликав активне обговорення у суспільстві, після чого він порушує питання конфіденційності особистих даних і водночас є числом кроків у боротьбі зі злочинністю та фінансовими правопорушеннями.

Українські банки і небанківські фінустанови (насамперед платіжні організації) почнуть ділитися клієнтською інформацією з Національною поліцією. Сьогодні, 6 листопада, президент підписав законопроєкт №11043, ухвалений на початку жовтня Верховною Радою – «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення функцій Національного банку України з державного регулювання ринків фінансових послуг».

Документ посилює вимоги і штрафи до фінансистів, розширює повноваження Нацбанку, а головне – зобов’язує платіжні організації надавати потрібні поліції дані на письмову вимогу правоохоронців.

Це не автоматична передача фінансової інформації про все і про всіх. Йдеться про відповіді на конкретні запити Нацполіції у відкритих кримінальних справах за наявності ознак кримінального злочину. У законі перераховано види кримінальних статей, за яких розкриватимуть дані.

«Інформацію про заходи реагування постачальника платіжних послуг у разі надходження від органів Національної поліції України письмового (електронного) запиту про здійснену платіжну операцію користувача, якщо така операція містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого статтями 185, 190-192, 200, 361, 362-363 Кримінального кодексу України», – буквально йдеться в документі.

Перераховані статті КК стосуються грошових крадіжок/заволодіння коштів обманом (ст. 185, 192), шахрайства (ст. 190), незаконних переказів/дій з рахунком (ст. 200) і злому інформаційних мереж банків та інших платіжних організацій (ст. 361, 362, 363).

Очікується, що отримана інформація допоможе поліцейським, насамперед підрозділу Кіберполіції, боротися з шахрайством. Від зломів систем даних і карткових рахунків до обману українців, у яких пропадають гроші через шахраїв.

З цією метою правоохоронці зможуть отримувати у фінустанов не тільки відомості про їхніх клієнтів, які беруть участь у злочині – жертв, підозрюваних: ПІБ, номер картки/рахунку, вид операції. Але також дані про їхню геолокацію, щоб з’ясувати їхнє територіальне розташування. Повний список даних, які будуть розкриватися широкий:

– ПІБ, назва юридичної особи, задіяних в операції.

– Ідентифікаційний код (або ЄДРПОУ) учасників усіх підозрюваних.

– IP-адреса учасників.

– Дані геолокації.

– Фактична адреса пристрою, що використовувався для здійснення операції.

– Дані про застосунок, у якому було здійснено платіж.

– Адреса каси, де було здійснено платіж.

– Дані про постачальника платіжних послуг – банк, небанківська організації та інші учасники.

– Ідентифікатор платіжного пристрою.

– Унікальний ідентифікатор платника і номер електронного рахунку платника.

Щоб швидко встановити всіх підозрюваних/постраждалих у розкраданні коштів, учасників платіжної операції.

Нагадаємо, що багато банків ще до повномасштабної війни зробили обов’язковою функцією відстеження геолокації своїх клієнтів. Без увімкнення функції геолокації людям не дають здійснювати операції через мобільні додатки. Завдяки чому фінансисти можуть відстежувати пересування користувачів.

Під час війни, коли тисячі маріупольців залишалися без житла та засобів для виживання, окремі посадовці змогли використати ситуацію на власну користь. Мер Маріуполя Вадим Бойченко став центральною фігурою в журналістському розслідуванні, яке виявило масштабні схеми привласнення коштів, виділених для переселенців. За даними розслідувачів, мільйони гривень державної та міжнародної допомоги не доходили до людей, які втратили житло, а замість цього опинялися у приватних руках.

Після початку повномасштабного вторгнення росії Бойченко залишив місто, залишивши мешканців під постійними обстрілами. Уже на третій день війни він перебував у безпечному місці, тоді як тисячі маріупольців опинилися в зоні активних бойових дій. Його родина тим часом оселилася у Києві, де почала скуповувати елітну нерухомість, що викликало додаткові запитання щодо джерел фінансування.

Кар’єра Бойченка тісно пов’язана з бізнес-імперією Ріната Ахметова. Саме на підприємствах “Метінвесту” він розпочав свій шлях, а після обрання мером дружина отримала посаду в компанії Ахметова із річним доходом понад 12 мільйонів гривень. Для експертів це виглядає як “винагорода” за лояльність і контроль над стратегічно важливим містом.

Після окупації Маріуполя виконком продовжив діяти у Запоріжжі, розпоряджаючись бюджетом, який майже повністю фінансується з державних дотацій. У 2024 році це близько 3 мільярдів гривень — коштів українських платників податків. Частину з них спрямували на підтримку переселенців через програму “ЯМаріуполь”, однак результати виявилися шокуюче мізерними.

Із понад 450 мільйонів гривень, витрачених на проект “ЯМаріуполь.Житло”, заселили лише 284 кімнати — менше 1% переселенців. Вартість однієї кімнати сягнула 1,6 мільйона гривень, тоді як ціна квартири в регіоні вдвічі менша. Аудит зафіксував порушення у тендерах, завищення цін і фіктивні закупівлі “під своїх”.

Паралельно виконком витрачав десятки мільйонів на іміджеві та фіктивні проекти: концерти, ремонти “доріг” у місті, яке фактично зруйноване, і навіть закупівлю дорогих автомобілів. Toyota Land Cruiser із бюджету опинилися у користуванні самого Бойченка та його сина.

Не менш сумнівним є благодійний фонд “Я — Маріуполь”, який отримує сотні мільйонів гривень бюджетних та міжнародних грошей, але не надає прозорої звітності. Переселенці скаржаться на бюрократію, низьку якість допомоги й відсутність реальної підтримки.

Тим часом родина мера продовжує купувати елітне житло на суму понад 900 тисяч доларів, а сам Бойченко регулярно з’являється на закордонних форумах, представляючи себе “символом незламного Маріуполя”.

Коли кошти, призначені для жертв війни, стають джерелом особистого прибутку, це — не лише корупція. Це зрада суспільної довіри. Подібні “мери-гуманітарії” створюють небезпечну модель, де благодійність перетворюється на бізнес, а трагедія міста — на прибутковий актив.