Наприкінці 2023 року багаторічний очільник Київміськбуд Ігор Кушнір залишив свою посаду, однак резонанс навколо діяльності найбільшого комунального забудовника столиці лише посилився. Після кадрових змін з’ясувалося, що паралельно з публічними суперечками щодо підрядників, земельних ділянок і корпоративних активів існувала ще одна, менш помітна для широкого загалу лінія розслідувань. Вона стосувалася механізмів придбання житла для потреб громади — механізмів, які, за версією правоохоронців, могли бути значно складнішими, ніж це декларувалося офіційно.
Слідство, яке здійснювали детективи Бюро економічної безпеки України, зосередилося на схемі купівлі квартир у комунального забудовника не безпосередньо, а через посередницькі структури. За попередніми даними, йшлося про багаторівневі угоди, у межах яких вартість житла могла зростати через додаткові договори, комісії та супровідні послуги. У підсумку столичний бюджет нібито оплачував квадратні метри за ціною, що перевищувала первинну пропозицію забудовника.
Ключова деталь, яка робить цю історію токсичною, — часовий збіг. За версією слідства, частина «посередників» викупила у «Київміськбуду» майнові права/квартири незадовго до того, як Київрада дала зелене світло на масштабне бюджетне фінансування закупівель, а вже потім ті самі квадратні метри перепродали комунальному підприємству значно дорожче. У такій конструкції місто фактично опиняється в ролі покупця «останньої інстанції», який платить максимальну ціну, тоді як маржа осідає у ланцюгу компаній, що стоять між громадою і забудовником.
У судових документах у межах цього провадження описується схема, де «Київміськбуд» у 2022 році укладав договори купівлі-продажу майнових прав на квартири на користь підконтрольних керівництву суб’єктів. Середня ціна таких прав у матеріалах фігурує на рівні близько 2,5 млн грн за квартиру. Далі — наступний крок: у березні 2023 року ці ж активи продаються КП «ФК “Житло-Інвест”», але вже за середньою ціною близько 4 млн грн. У провадженні фігурують статті про можливе заволодіння майном, легалізацію коштів, шахрайство з фінансовими ресурсами та службові підроблення — тобто слідство одразу «прошиває» історію як потенційно системну, а не як одиничну переплату.
На цьому етапі важливо зафіксувати: сам факт наявності провадження і його «логіка» не є доведенням вини конкретних осіб. Але саме те, як виписаний механізм, створює для міста два ризики одразу. Перший — прямий бюджетний: переплата при закупівлі соціального житла. Другий — управлінський: якщо «Київміськбуд» не отримував повного розрахунку від посередників або працював з відстрочками так, що гроші зависали у повітрі, то це могло поглиблювати фінансову яму компанії і паралізувати будмайданчики, які мали би добудовуватись навіть під час війни.
Формально все виглядало соціально виправдано. У 2022 році Київ затвердив програму забезпечення житлом різних категорій громадян, а комунальне підприємство «ФК “Житло-Інвест”» отримало суттєве поповнення статутного капіталу для закупівель. У публічному полі це продавали як інструмент для житла дітям-сиротам, ВПО, ветеранам та іншим чергам, які роками не рухались.
Але в реальності саме спосіб реалізації — «купуємо готове/майже готове житло за бюджетні кошти» — створює поле для маневру: можна збільшувати ціну через «ремонти», «підвищення ринку», «індивідуальні умови», «комплектацію», а ще простіше — вставити посередника між містом і первинним продавцем.
У фокусі цієї історії — не один «прокладочний» суб’єкт, а ціла палітра структур, значна частина яких оформлена як венчурні корпоративні інвестфонди. Це зручна форма для операцій із майновими правами та інвестиційними активами, а також для маскування бенефіціарів у багаторівневих конструкціях власності.
За даними з публічних реєстрових профілів компаній, які згадуються у розслідувальних матеріалах у публічному полі, частина фондів пов’язується з родиною Ігоря Кушніра. Окремі інші контрагенти — з орбітою будівельного бізнесу Олександра Глімбовського та з нардепом Дмитром Ісаєнком, якого медіа неодноразово пов’язували з девелоперським середовищем. Усі ці зв’язки самі по собі не є криміналом. Але у випадку бюджетної закупівлі вони стають маркерами можливого конфлікту інтересів і сигналом для антикорупційної перевірки: чи не перетворюється соціальна програма на механізм «перекачки» грошей до наближених структур.
Ключове питання, яке зависло у повітрі: чи були реальні гроші у первинного продавця?
У публічному обговоренні цієї історії найнебезпечніша версія звучить так: посередники могли купувати у «Київміськбуду» квартири з відстрочкою, а далі — перепродавати місту, отримуючи бюджетні кошти, при цьому розрахунок із «Київміськбудом» міг бути неповним або відкладеним. Якщо така конструкція дійсно працювала, тоді для холдингу це виглядало б як відтік активів (квартир) без пропорційного притоку грошей у критичний для компанії період.
З іншого боку, у публічних коментарях, які давали учасники ланцюга, звучали заперечення: окремі компанії заявляли про повний і швидкий розрахунок, а «Київміськбуд» підтверджував оплату, але посилався на комерційну таємницю щодо деталей руху коштів і умов угод. Саме тут і виникає потреба не в політичних оцінках, а в документальній картині: графіки оплат, акти приймання-передачі, прив’язка платежів до конкретних квартир, наявність/відсутність ремонтів, експертна оцінка «ринку» на дату закупівлі.
Коли перепродаж відбувається з націнкою у десятки відсотків за короткий проміжок часу, зазвичай у публічній комунікації з’являються два універсальні пояснення. Перше — «ринок зріс». Друге — «зробили ремонти». На папері це може бути правдою. Але в умовах, коли йдеться про закупівлю соціального житла за бюджетні гроші під час війни, будь-яка «ремонтна» історія має бути прозорою: що саме зроблено, хто підрядник, яка калькуляція, чи підтверджено це технаглядом і документами. Інакше це перетворюється на універсальний спосіб «намалювати» додаткові мільйони.
По-перше, «Київміськбуд» так і не вийшов з кризи. Компанія пережила кілька хвиль кадрових ротацій, запити на докапіталізацію і постійні обіцянки відновити будівництво. Будь-які дані про минулі операції, де активи могли виходити з компанії «в мінус», автоматично стають частиною пояснення: чому об’єкти стоять, а грошей не вистачає.
По-друге, політичний контекст не зник. Раніше журналісти вже публікували розслідування про фінансові потоки «Київміськбуду» на підрядні компанії з орбіти тодішнього керівництва, а також про закордонні активи сім’ї Кушніра і гучні епізоди з виїздами під час війни. Після цього Кличко відсторонював Кушніра, а згодом той залишив посаду. Тобто репутаційний ґрунт для нових підозр уже був підготовлений, і будь-який «квартирний» ланцюг з бюджетом виглядає як логічне продовження старої історії, а не як випадковість.
По-третє, це історія про модель управління містом. Коли у воєнний час 2 млрд грн спрямовуються на викуп квартир через посередників, у суспільства неминуче виникає питання пріоритетів і контролю: хто ухвалював рішення, як формувалась ціна, чому не було прямого контракту з забудовником, де гарантії, що бюджет не оплатив чужу маржу.
Якщо у міста і комунального забудовника є зацікавлення закрити тему, логічний шлях — не політичні заяви, а відкриття максимальної доказової бази для контролю. Передусім — аудит ланцюга: хто був первинним власником прав, яка ціна, які умови оплати, коли і за що заплатило КП, що саме отримало місто (стан квартир), чи співпадають характеристики об’єктів у договорах, у реєстрах і на фактичному огляді. Далі — юридична оцінка потенційного конфлікту інтересів у голосуваннях і рішень посадовців, які курирували програму. І третій блок — претензійна робота у випадку виявлення збитків: або щодо недійсності окремих угод, або щодо стягнення переплат і штрафів, або щодо персональної відповідальності.
Поки цього не зроблено, історія буде повертатися хвилями — кожного разу, коли «Київміськбуд» проситиме чергові мільярди, а кияни питатимуть: де поділися попередні.
Окремо слід підкреслити: у цій історії надто багато гучних прізвищ і припущень, щоб ставити крапку без вироку суду. Але так само надто багато збігів і фінансової логіки, щоб робити вигляд, ніби питання не існує. Відповідь на нього має лежати не в політичній площині, а в документах — і в здатності державних органів доводити розслідування до результату, а не «обривати» його на півдорозі.
З 10 травня 2025 року Національний банк України ще більше обмежив можливості розрахунків українців за кордоном із валютних рахунків. Нові обмеження торкнулися одразу восьми категорій послуг, і тепер загальний ліміт на витрати з валютної картки за цими напрямами становить не більше 500 тисяч гривень на місяць. Ці обмеження запроваджено постановою НБУ №53 і стосуються таких […]
Понеділок 5 травня розпочне тиждень із дощів, гроз і різких температурних контрастів. За прогнозами синоптиків, на заході та півночі країни значно похолодає, тоді як південний схід ще насолоджуватиметься теплом. У західних областях температура вдень знизиться до +12…+16 градусів. Подекуди пройдуть дощі, місцями грозові. Центральна частина країни також потрапить під вплив холодного атмосферного фронту, хоча на […]
