Футболіст “Шахтара” Петряк розповів чому не розриває контракт із клубом

Український екс-депутат Сергій Пашинський вийшов на свободу зі Служби виконання покарань за внесену заставу у вражаючому розмірі – 299 мільйонів гривень. За словами самого Пашинського, ця сума була забезпечена підприємствами Національної асоціації підприємств оборонної промисловості. Він висловив свою вдячність за підтримку, однак висловив серйозне занепокоєння стосовно використання коштів, призначених для виробництва зброї, на його власну заставу через вигадані обвинувачення. Пашинський підкреслив, що має намір повернути кожну копійку та запевнив про невинуватість у звинуваченнях.

Водночас він заявив про фальсифікацію розповсюджених в мережі обвинувачень та подав на це офіційну заяву. Екс-депутата підозрюють у співучасті в злочинній організації, яка завдала значних збитків державі на суму 967 мільйонів гривень за період з 2014 по 2018 роки. Ця справа, відома як "справа палива Курченка", охоплює ще п'ятьох осіб, серед яких виділяється український бізнесмен і олігарх Сергій Курченко, власник групи компаній СЄПЕК, що перебуває у Москві після подій Революції гідності. Йому приписують привласнення та легалізацію майна та коштів державних підприємств на суму понад 12 мільярдів гривень.

У висновку слід зазначити, що справа Сергія Пашинського є складною та обговорюваною в українському суспільстві. Його звільнення за заставою у рекордній сумі викликає обговорення стосовно джерел цих коштів та можливості використання їх для особистих цілей. Також важливо зазначити, що підозри щодо Пашинського включають його співучасть у серйозних злочинах, а саме участь у злочинній організації, що завдала значних збитків державі. Спільно з цим розглядаються інші аспекти справи, зокрема відносини з іншими підозрюваними, зокрема Сергієм Курченком. Важливо, щоб правоохоронні органи продовжили ретельне розслідування цієї справи та забезпечили об'єктивне вирішення на основі доказів і закону.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Один із двох співрозмовників, кулеметник, розповів, що в останні кілька днів українським бійцям довелося самостійно вибиратися з Вугледара пішки.

За словами другого співрозмовника, Романа, під час спроб вийти з руїн міста багато людей були вбиті або поранені російськими дронамі і артилерією, багато хто вважається зниклим безвісти.

В останні дні вересня росіяни змогли із заходу підійти майже впритул до єдиної залишкової дороги, що зв’язувала Вугледар із тилом, із селом Богоявленка, і гарнізон опинився в напівоточінні: росіяни дронамі й артилерією розстрілювали все, що рухалося цією дорогою.

«Підвозити намагалися, направляли евакуаційні екіпажі для вивезення 200-х і 300-х, але безуспішно. Втратили кілька машин, на цьому вирішили зупинитися», – розповів Роман.

Коли росіяни увійшли в місто, українські частини почали відходити, не чекаючи наказу.

«Коли відхід не організований, починається хаос, це природне правило війни», – сказав кулеметник.

За його словами, деякі групи були дезорієнтовані, оскільки втратили радіозв’язок, їм доводилося швидко самостійно приймати рішення, і часто це було рішення про відступ.

Роман пояснив, що їхні укріплені позиції були зруйновані російськими бомбами, снарядами і ракетами, і в цій ситуації відхід з позицій був неминучий.

«Як воювати, коли ти залишився на позиції один, а по тобі летить з усього? Або гинути, або відходити», – пояснив Роман.

Але й вибиратися з майже оточеного міста, за його словами, було вкрай небезпечно: вдень такі спроби були рівноцінні місії смертника.

Здебільшого українські солдати намагалися йти ночами, до того ж мінними полями за позначеними слідами, щоб не йти дорогою, яку обстрілюють, на Богоявленку.

«До недавнього часу евакуаційні машини могли заїжджати під покровом темряви з вимкненими фарами. Але щойно російські війська дійшли до центру міста, врятуватися стало можливо тільки пішки», – сказав Роман.

Військові критикують командування за те, що те довго не давало наказ на відхід із міста, навіть коли воно опинилося у фактичному оперативному оточенні і було зрозуміло, що втримати його немає можливості.

«Не знаю, що це було: страх командирів перед вищим командуванням чи наказ самого вищого командування тягнути до останнього на крові простих пацанів. Для всіх нас це незрозуміло», – зізнався кулеметник.