“Харківенергоремонт-Холдінг” отримав держзамовлення на 7 млн ​​грн, попри зв’язки із держзрадниками

18 травня в Україні вступив у дію новий закон про мобілізацію, який приносить ряд змін у вимогах до власників автомобілів, зареєстрованих у Транспортно-комунікаційних центрах (ТЦК). Згідно з Наказом №3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", автотранспорт, належний підприємцям і громадянам, але призначений для військово-транспортних цілей, тепер перебуватиме під посиленим наглядом.

Міністерство внутрішніх справ надасть дані про такі автомобілі всім ТЦК, а керівництво підприємств зобов'язане дотримуватися часткового наряду з передачі транспортних засобів. Новий закон також встановлює обмеження для автомобілів та інших транспортних засобів, які зареєстровані в ТЦК і призначені для поповнення Збройних Сил України та інших військових формувань.

Статтею 6 цього закону передбачено заборону на:

Крім того, встановлено, що військово-транспортний обов'язок під час загальної мобілізації або в особливий період розповсюджується на різні державні та місцеві органи влади, підприємства, установи, організації та громадян, які володіють транспортними засобами. Деталі щодо обсягу автомобілів за типами та марками, які потрібно залучити в рамках мобілізації, будуть визначені місцевими органами влади на підставі інформації від ТЦК, які отримають відомості від Міністерства внутрішніх справ.

Однією з ключових інновацій Закону про мобілізаційну підготовку та мобілізацію є введення часткового наряду. Цей документ, виданий головою місцевої ОВА, має на меті встановити завдання для керівників підприємств, установ та організацій різних форм власності, а також суб'єктів господарювання щодо передачі конкретних транспортних засобів та спеціальної техніки Збройним Силам України та іншим військовим формуванням, а також у визначенні місць та термінів передачі.

Засоби виконання військово-транспортного обов'язку, а також норми залучення, вилучення та примусового відчуження транспортних засобів та техніки на період мобілізації та воєнного стану визначаються Кабінетом Міністрів, з урахуванням відсотку за галузями національної економіки.

Згідно з новим законодавством, щодо компенсації за втрати, зазначені у зв'язку з мобілізацією транспортних засобів, передбачено встановлення порядку відшкодування державою вартості майна та компенсації за завдану шкоду. Однак процес самої мобілізації транспорту проводиться безоплатно, з обов'язковою умовою повернення автомобіля чи іншого транспортного засобу власнику протягом 30 календарних днів після оголошення демобілізації.

Щодо права залучення транспортних засобів, дані про водний транспорт та сільськогосподарську техніку також передаються до Транспортно-комунікаційних центрів (ТЦК) Міністерством інфраструктури, Держпродспоживслужбою та іншими відповідними органами.

Процедура залучення транспорту та його повернення відбувається на основі актів прийняття-передачі. У цих документах фіксуються відомості про власників, технічний стан, залишкова (балансова) вартість та інші необхідні деталі, які дозволяють однозначно ідентифікувати транспортні засоби. Це забезпечує прозорість та відповідність усіх процедур в рамках мобілізації та демобілізації, а також захищає права власників.

У висновках можна зазначити наступне:

• Новий закон про мобілізацію транспорту в Україні встановлює порядок компенсації за втрати, заподіяні внаслідок мобілізації, та передбачає безоплатну участь власників транспортних засобів у цьому процесі з подальшим поверненням транспорту протягом певного терміну.

• Щодо залучення транспорту, дані про нього передаються до відповідних органів, які контролюють цей процес, зокрема до Транспортно-комунікаційних центрів (ТЦК), що дозволяє забезпечити системність та ефективність управління транспортними ресурсами під час мобілізації.

• Процедура залучення та повернення транспорту ґрунтується на актах прийняття-передачі, що забезпечує прозорість та відповідність усіх дій у цьому процесі, а також захищає інтереси власників транспортних засобів.

Загалом, новий закон спрямований на забезпечення ефективного використання транспортних ресурсів в умовах мобілізації, з урахуванням інтересів як держави, так і громадян, які є власниками цих ресурсів.

У голови Олександр Сич, який очолює Івано-Франківська обласна рада, з’явилася нова радниця — Єва Могилевич. Відомо, що вона є донькою природоохоронного інспектора, а її призначення на посаду вже викликало жвавий інтерес у громадськості. Особливу увагу привернула декларація посадовиці за 2025 рік, у якій відображено як доходи, так і перелік майна.

Згідно з оприлюдненими даними, у власності радниці зазначено дві квартири. Нерухомість розташована в межах області, а також вказані додаткові об’єкти майнового характеру. Водночас задекларовані доходи за звітний період виглядають помірними у порівнянні з обсягом задекларованого майна, що й стало підставою для обговорень у публічному просторі.

Окрім нерухомості, у власності декларантки перебуває автомобіль Honda HR-V 2019 року випуску. Право власності на транспортний засіб набуте 29 листопада 2023 року. Його вартість на дату придбання також не вказана.

При цьому єдиним задекларованим доходом за 2025 рік стала заробітна плата в розмірі 21,5 тисячі гривень, отримана від Адвокатського бюро Галини Захарчук у Яремче. Інших джерел доходу, подарунків, підприємницької діяльності або роботи за сумісництвом у документі не зазначено.

У декларації також відсутня інформація про грошові активи, банківські рахунки, готівку, фінансові зобов’язання, цінні папери, корпоративні права чи інше цінне рухоме майно. Члени сім’ї не вказані.

Таким чином, офіційно задекларовані доходи радниці за 2025 рік є мінімальними порівняно з наявністю у власності двох квартир та автомобіля. Питання щодо джерел придбання майна декларація не пояснює.

У соціальних мережах та медіапросторі стрімко набрав обертів резонанс навколо радників нового очільника Офісу Президента Кирила Буданова. Після його призначення з’явилися публічні твердження про те, що частина помічників, які працювали ще за керівництва Андрія Єрмака, нібито зберегли свої позиції й за нового глави ОП. Це одразу стало ґрунтом для гучних заяв про «зраду», приховані домовленості та безперервність старих впливів.

Утім, більш уважний аналіз ситуації свідчить, що емоційна реакція значно випередила реальний стан речей. Політолог Олексій Голобуцький зазначає, що джерелом скандалу стали не кадрові рішення як такі, а особливості роботи державної бюрократії. За його словами, інформаційна хвиля виникла через формальні списки та документи, які не були оперативно оновлені після зміни керівництва.

Станом на перші дні після призначення новий очільник ОП справді не призначив повністю оновлену команду радників і помічників. Частина людей, які працювали з попереднім керівником, тимчасово залишалася поза штатом. Саме це й стало формальним приводом для гучних заголовків і хвилі обурення в соцмережах.

Однак логіка «Буданов залишив собі радників Єрмака» виглядає радше зручною для клікбейту, ніж коректною з точки зору реальної управлінської практики. За словами Голобуцького, новий очільник ОП у перші тижні роботи зосереджений не на косметичних кадрових рішеннях, а на значно важливіших питаннях — перемовинах із міжнародними партнерами щодо деталей мирного плану, реагуванні на масовані удари по енергетичній інфраструктурі, роботі в умовах постійно змінної внутрішньої та зовнішньої ситуації.

У таких обставинах очікувати миттєвого «перезавантаження» апарату — щонайменше наївно. Будь-яка бюрократична система працює інерційно, а швидкі кадрові рішення є радше винятком, ніж правилом. Тим більше — у момент, коли країна перебуває у фазі активних переговорів і кризових викликів.

Голобуцький наголошує: відсутність негайних звільнень або призначень не є свідченням політичної змови чи прихованої залежності. Це типовий перехідний період, коли новий керівник вивчає документацію, посадові інструкції та концентрується на критично важливих завданнях, а не на публічних жестах.

Інформаційний шум навколо цієї теми, за його словами, лише демонструє хронічну проблему українського медіаполя — прагнення знайти «зраду» там, де є звичайна управлінська рутина. У результаті суспільству підсовують спрощену і емоційну картинку замість тверезого аналізу.

У підсумку історія з радниками виглядає не як сенсація, а як приклад того, як перехідний момент і бюрократичні процеси стають ґрунтом для гучних, але порожніх скандалів. І, схоже, у цій ситуації варто більше говорити не про персоналії, а про реальні виклики, з якими нині стикається держава.