Команда Трампа веде таємні переговори з українською опозицією

Олександр Усик, неперевершений український боксер, офіційно увійшов до п’ятірки найбагатших спортсменів світу в професійному боксі, повідомляє портал GiveMeSport. За підрахунками експертів, його статки наразі оцінюються у 214 мільйонів доларів. Вражає не лише сама сума, але й те, що Усик здобув її, провівши всього вісім поєдинків у надважкій ваговій категорії за всю професійну кар’єру.

Найбільший внесок у фінансовий успіх принесли бої з британським чемпіоном Тайсоном Ф’юрі. Другий поєдинок із ним став рекордним у сенсі гонорару: Усик отримав приблизно 100 мільйонів доларів, що становить майже половину його загального капіталу. Не менш вагомими були зустрічі з Ентоні Джошуа, а також дебютний бій проти того самого суперника, який закріпив за Усиком статус чемпіона світу.

Незважаючи на 38 років, Усик продовжує виходити на ринг і перетворювати кожен бій на міжнародну фінансову подію. Портал підкреслює, що поєднання спортивної майстерності, стабільних перемог та надприбуткових контрактів дозволило українцю опинитися серед найбагатших боксерів в історії.

Лідером рейтингу є американець Флойд Мейвезер зі статками 400 мільйонів доларів. До топ-5 також увійшли Сауль Альварес (Мексика) — 300 млн, Джордж Форман (США) — 300 млн, Менні Пак’яо (Філіппіни) — 220 млн і Усик (Україна) — 214 млн доларів.

За повідомленням адвоката підозрюваного, Ігоря Сулими, його клієнт послався на статтю 63 Конституції України. Ця стаття захищає громадян від самозвинувачення та дозволяє не надавати інформацію, яка може бути використана проти них у суді.

За їхніми словами, це вдвічі-втричі більше, ніж в останні зимові місяці, і приблизно стільки ж, скільки російська армія набирає щомісяця.

Тому «найближчими тижнями на фронт прибуде велика кількість новобранців, але деякі з них погано навчені або не у формі».

«Ситуація трохи покращується порівняно з кінцем 2023 року, коли була сильна нестача людей. Але наші потреби все ще перевищують кількість людей, яких ми отримуємо», – заявив виданню Сергій Скібчик, прес-офіцер 65-ї бригади, яка воює на півдні України.

Медик, що воює в районі Торецька, сказала, що за останні два місяці її бригада прийняла дві тисячі призовників.

При цьому «мобілізаційний поштовх досі не призвів до значного посилення сил України на полі бою».

«Багато призовників усе ще завершують тижневий навчальний процес і ще не дісталися фронту. А деякі новобранці, які прибули, фізично не придатні до бою», – йдеться у статті з посиланням на українських військових.

Вони тим не менш «сподіваються, що приплив солдатів допоможе Україні стабілізувати лінію фронту цього літа».

Геннадій Новіков за короткий час перетворився на одну з найвпливовіших постатей українського грального сектору, хоча офіційно майже не бере участі в політичних процесах. Після призначення керівником державного підприємства «ПлейСіті» — структури, яку презентували як сучасний і прозорий механізм заміни ліквідованої КРАІЛ, — він отримав важелі управління над фінансовими потоками, що вимірюються мільярдами. Попри стартові обіцянки реформування, відкритості та протидії тіньовим схемам, дедалі більше спостерігачів відзначають повторення знайомих тенденцій: гучні проєкти, які не мають реального наповнення, та демонстративна боротьба з «нелегалами», що на практиці зводиться до точкових, але не системних дій.

Образ «нової прозорості» швидко почав втрачати переконливість, коли на поверхню вийшли передумови до конфлікту інтересів й ознаки політичної залежності. Попри скромну декларацію, Новіков вирізняється способом життя, який годі пояснити офіційними доходами: дорогі автомобілі, використання VIP-сервісів та участь у подіях, де присутні представники політичних угруповань, пов’язаних із Мінцифри та впливовими бізнес-колами Одещини. Такі зв’язки стали предметом уваги експертів, які наголошують, що саме через них гральна сфера може залишатися інструментом тиску та заробітку для вузького кола бенефіціарів.

При цьому саме через Новікова зійшлися зв’язки керівництва Мінцифри та одеських політичних груп. Його дружина, Іуліанія Мушурова, працює в Мінцифрі і раніше була залучена до розробки проєкту «Дія.City». Це пояснює, чому саме Новіков отримав посаду людини, яка де-факто контролює найбільш грошонасичений сегмент державного ринку – азартні ігри в онлайні.

Перші реальні кроки «ПлейСіті» за керівництва Новікова показали, що мова йде не про очищення ринку, а про концентрацію впливу. Підприємство публічно звітує про «масові обмеження доступу» до нелегальних сайтів, але технічні перевірки демонструють інше: такі платформи, як 1win, Parik24 та десятки інших ресурсів, продовжують працювати практично без перешкод.

Застосоване DNS-блокування легко обходиться за лічені хвилини через VPN або зміну DNS на Google чи інші публічні сервіси. Жодних системних інструментів – IP-блокування, відлов і закриття дзеркал, комплексної взаємодії з провайдерами – не впроваджується. На папері фіксується «активна боротьба», у реальності – повна імітація, яка дозволяє нелегальним гравцям ринку й далі заробляти.

Біографія Новікова та його майновий «профіль» лише підсилюють підозри у конфлікті інтересів. Він народився в Криму, його батьки досі живуть на окупованому півострові й мають російські паспорти. Сам Новіков і його дружина зареєстровані в Одесі, але фактично користуються нерухомістю та автомобілями, оформленими на інших осіб. Йдеться про приватний будинок в Одесі, квартири в Києві та Одесі, а також авто класу преміум – Lexus та Acura.

У декларації – нулі, на практиці – стандартний набір ознак забезпеченого чиновника з доступом до ресурсів. Такий розрив між офіційними даними і реальним стилем життя є класичною ознакою тіньового збагачення та використання підставних власників для маскування майна.

Окремий блок питань викликають бізнес-зв’язки Новікова. Він має прямі контакти з бізнес-структурами, пов’язаними з екскерівником Мінцифри Олександром Борняковим. Зокрема, Новіков інвестував у компанію «Інжур» через інвестиційні сертифікати. Це створює очевидний конфлікт інтересів: посадовець, який контролює ринок цифрових і азартних сервісів, одночасно має приватні фінансові інтереси у пов’язаних сферах.

У підсумку, фігура Новікова виглядає не як «сторожовий пес» держави на гральному ринку, а як людина, для якої регуляторний інструментарій – це важіль впливу на потоки, а не механізм захисту суспільних інтересів.

Фактично «ПлейСіті» за Новікова перетворюється на власну вертикаль впливу. Замість реальних кроків із детінізації – формальні звіти, замість ефективного блокування нелегальних казино – показушні обмеження, які легко обходяться, замість прозорих правил гри – концентрований контроль над мільярдними потоками у руках чиновника з порожньою декларацією та непрозорими зв’язками.

Для держави це означає, що ринок азартних ігор і далі живе за законами тіньового капіталізму: формально існує регулятор, а реально – «тіньовий регулятор» у вигляді Геннадія Новікова та пов’язаних із ним політичних і бізнес-груп.