Лариса Білозір на молитовному сніданку у США: розкішні лофери за понад 100 тисяч гривень привертають увагу

На останній час українська політична арена потрапила у центр скандалу, пов'язаного з фінансовими звітами політичної партії "Голос", яка відома своєю активною участю у парламентському житті та реформах в Україні. Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) виявило серйозні недоліки у фінансовій звітності партії, що призвело до зупинення її фінансування.

Ситуація викликає значні обурення серед громадськості та політичних колег "Голосу". НАЗК відзначило серйозні порушення у звітності партії, зокрема щодо недостовірності фінансових даних та неправомірного використання коштів, що призвело до рішення про тимчасове зупинення державного фінансування.

Політична партія "Голос" у свою чергу відповіла на звинувачення, намагаючись пояснити недоліки у фінансовій звітності та обіцяючи внести необхідні корективи. Однак публічне обговорення справи залишається напруженим, адже важливість чесності та прозорості у фінансових операціях політичних суб'єктів не може бути недооцінена у важливому періоді для української демократії.

Зараз важливо, щоб НАЗК провело об'єктивне розслідування всіх виявлених порушень і прийняло відповідні заходи для відновлення довіри громадськості до фінансової звітності політичних партій. Цей скандал нагадує про необхідність посилення контролю за фінансовими операціями політичних суб'єктів та забезпечення відповідності законодавству у сфері фінансування політичних партій в Україні.

НАЗК учора заявило про те, що зупиняє фінансування політичної партії «Голос», оскільки фінансові звіти політсили містять недостовірні відомості на мільйони гривень. Кому перераховували кошти та як контрагент «Голосу» може бути пов’язаний з депутатами самої партії з’ясовувала редакція.

«За два квартали 2020 року політична партія «Голос» внесла до звіту недостовірні відомості на загальну суму 4 млн 726 тис. 500 грн. Це є підставою для припинення державного фінансування статутної діяльності партії», – заявили у НАЗК.

Там уточнили, що у третьому кварталі 2020 року партія «Голос» оформила договори про надання послуг з ТОВ «Мейнтіс» на 1 млн грн. Серед таких послуг були:

Але, як зауважили в агентстві, зазначене товариство не надавало партії цих послуг. І це підтверджують матеріали, отримані від Державного бюро розслідувань і Державної податкової служби.

У звіті партії за четвертий квартал 2020 року НАЗК виявило аналогічні порушення на суму 1 млн грн. Крім того, договір з ТОВ «Мейнтіс» на суму у понад 2 млн 452 тис. 500 грн мала ще й Київська міська територіальна організація «Голосу».

Усі дані про виявлені порушення НАЗК уже скерувало до Державного бюро розслідувань.

Тим часом компанія «Мейнтіс», якій дісталося майже 5 млн грн з українського бюджету, взагалі виявилися аграрною. Згідно з даними порталу “Опен Дата”, основним видом її діяльності є «оптова торгівля зерном».

Належить ТОВ «Мейнтіс» двом особам: Гайдаєнко Івану Юрійовичу та Цимбалу Костянтину Вікторовичу.

Крім того, на Цимбала Костянтина Вікторовича зареєстроване ще одне аграрне підприємство – ТОВ «АГРАРНА КОМПАНІЯ „ЗЕРНОВІ ТРАДИЦІЇ“».

Невипадковим на фоні аграрного профілю контрагента «Голосу» виглядають тепер окремі законодавчі ініціативи й самих депутатів партії.

Зокрема, голову фракції «Голосу» Ярослава Железняка у ЗМІ неодноразово називали лобістом інтересів певних гравців аграрного ринку.

Аграрною темою Железняк почав опікуватися з моменту обрання депутатом. Він був одним з головних прибічників відкриття ринку землі й постійно тісно співпрацював з асоціацією “Український клуб аграрного бізнесу” (УКАБ). Остання об’єднує найбільші приватні агрохолдинги країни та відстоює інтереси їх власників.

Аналіз законодавчих ініціатив Железняка теж підтверджує наявність в його діях ознак вибіркового аграрного лобізму.

Зокрема, Железняк є одним з авторів законороєкта №9266 ”Про електронні аграрні розписки”, який розширює коло кредиторів, здатних фінансувати сільське господарство. Ухвалення цього документа активно лобіював представник УКАБ Алекс Ліссітса.

У жовтні 2023 року Железняк зареєстрував законопроект №10169 щодо боротьби із сірим експортом зерна, який нещодавно був ухвалений. І появу цього документа теж лобіювала частиною аграрних бізнесменів.

Крім того, Железняк – голова тимчасової парламентської комісії, що єдина у ВР займається темами «експорту зерна».

Відповідно, поява у звітах НАЗК саме аграрної компанії, якій “Голос” списав майже 5 млн державних гривень, навряд чи є випадковим збігом обставин.

В Україні дедалі чіткіше усвідомлюють ризик того, що у разі потенційної мирної угоди країна може залишитися без реальних механізмів захисту від повторної агресії. Сам факт припинення бойових дій не означає настання стабільного миру, якщо не буде створено надійної системи стримування та відповідальності. Українське суспільство, держава і експертне середовище дедалі більше сходяться на думці, що мир без безпеки є лише паузою, а не вирішенням конфлікту.

Однією з ключових загроз вважається можливість реваншу з боку агресора, який може використати період формального миру для відновлення ресурсів, переозброєння та підготовки до нового етапу тиску. За відсутності чітко прописаних і гарантованих міжнародних зобов’язань будь-яка угода ризикує перетворитися на декларацію без практичної сили. Історичний досвід показує, що домовленості, які не мають механізмів примусу до виконання, швидко втрачають свою цінність.

Такий підхід передбачає створення численної армії мирного часу, масштабні інвестиції у сучасні військові технології, розвиток власного виробництва озброєнь і повну перебудову оборонного сектору. Мова йде про реформу системи закупівель, оновлення підходів до мобілізації та служби, технологічну модернізацію війська і стабільне фінансування оборони на роки вперед.

Потреба у власній системі стримування стає особливо актуальною на тлі того, що запрошення до НАТО — найбільш надійний для України варіант безпеки — наразі виключене. Без колективної оборони, передбаченої статтею 5 Альянсу, Україна змушена розраховувати на окремі двосторонні угоди, які не мають такої ж юридичної та політичної ваги. До того ж Росія вже відкрито сигналізує, що буде виступати проти будь-яких формальних гарантій безпеки для України.

Додаткову тривогу в Києві викликає непередбачуваність політики США. Різкі зміни позицій — від скепсису щодо цінності союзників до демонстративно теплих сигналів у бік Кремля — породжують сумніви в тому, що у разі порушення режиму припинення вогню Вашингтон буде готовий до жорстких дій. У цьому контексті дедалі частіше звучить думка, що розрахунок на зовнішній захист може виявитися фатальною помилкою.

План Б для України — опора на власні сили. Ключовим елементом цієї стратегії залишається велика армія. Під час мирних переговорів Київ наполягав на збереженні чисельності війська на рівні близько 800 тисяч осіб. Водночас потенційне перемир’я означатиме хвилю демобілізації, що створить колосальний виклик — як з точки зору комплектування, так і з точки зору фінансування.

Паралельно Україна робить ставку на технологічну перевагу. За час повномасштабної війни було сформовано цілу екосистему безпілотних систем, ракет, засобів радіоелектронної боротьби та перехоплення. Втім, самі технології не працюватимуть без зміни управлінських і організаційних підходів, а також без розвиненої оборонної промисловості та стійкого державного бюджету.

Юридично зобов’язуючі угоди про безпеку зі США та європейськими державами, а також можливе розміщення багатонаціональних сил так званої «коаліції бажаючих» залишаються важливими пунктами переговорів. Однак у Києві дедалі чіткіше наголошують: усе це може бути лише доповненням до власної армії, але не її заміною.

За такого сусідства Україна змушена виходити з реальності, в якій лише сильна, добре оснащена і фінансово забезпечена армія здатна гарантувати незалежність держави та не допустити повторення російської агресії.