Міф про протеїнові батончики: чому вони не такі корисні, як здається

У Києві було виявлено шахрайську схему, за якою значні суми з міського бюджету витрачалися на роботи з облаштування набережних, що мали б фінансуватися забудовниками. За інформацією Офісу Генерального прокурора, посадові особи комунального підприємства «Плесо» безпідставно профінансували роботи, які відповідно до умов інвестиційних договорів повинні були виконувати приватні компанії. Загальна сума завданих збитків перевищує 130 мільйонів гривень.

Розслідування встановило, що відповідно до угоди, приватна компанія, яка займалася будівництвом житлового комплексу, зобов'язувалася самостійно здійснити облаштування набережної та провести берегоукріплення за власний рахунок. Однак посадовці КП «Плесо» зловживали своїм становищем і включили ці роботи до міської програми економічного розвитку, що дозволило витратити бюджетні кошти на проект, який мав фінансуватися забудовниками. Така схема нанесла значну шкоду державному бюджету, оскільки значні кошти пішли на виконання робіт, що не входили до обов’язків міста.

Із фотографій, оприлюднених прокуратурою, йдеться про набережну «Русанівської гавані» на вулиці Євгена Маланюка. Основним девелопером комплексу є компанія «Ковальська», однак частину будинків зводить «Міськбудінвест» — саме ця фірма у 2018 році виграла тендер КП «Плесо» на будівництво берегоукріплювальних споруд у цьому районі.

У результаті забудовник не лише уникнув витрат, а й отримав прибуток, створивши інфраструктуру для власного житлового комплексу коштом міста.

Подібна схема, за журналістськими даними, діяла і в інших столичних проєктах. КП «Плесо» фінансувало облаштування водойм поруч із ЖК «Лебединий» від компаній Perfect Group та Інтергал-Буд, а також ЖК «Рів’єра» на Осокорках, який зводила Status Group. У кожному випадку комунальне підприємство витрачало десятки мільйонів гривень на благоустрій територій, що після завершення будівництва стали фактично приватними зонами.

Зокрема, біля ЖК «Лебединий» за три роки було витрачено понад 250 мільйонів гривень, а біля «Рів’єри» — майже 48,5 мільйона. Усі зони мали бути відкритими для киян, проте доступ до них обмежено мешканцями комплексів.

За законом, території вздовж водойм мають залишатися відкритими. Водний кодекс України забороняє обмежувати доступ громадян до прибережних смуг, за винятком спеціальних об’єктів — військових чи гідротехнічних. Проте, як зазначають юристи, столична влада не поспішає ініціювати судові позови, аби повернути набережні місту.

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

ЄС та Україна попросили Азербайджан сприяти обговоренню з росією газової транзитної угоди, термін дії якої спливає наприкінці цього року.

Джерело в SOCAR сказало, що SOCAR виступала посередником у переговорах між українськими та російськими енергетичними компаніями протягом майже року на прохання України та ЄС.

Співрозмовник сказав, що топ-менеджери зустрічалися з високопоставленими представниками українських енергетичних компаній 2 травня у Стамбулі та 29 серпня у Відні, додавши: “Зрештою, українська та російська сторони не змогли домовитися про умови”.

SOCAR, російський енергетичний гігант “Газпром” та українська державна компанія “Нафтогаз” не відразу відповіли на запити щодо надання офіційних коментарів.

Україна, яка бореться із вторгненням росії з лютого 2022 року, заявила, що не продовжуватиме контракт, за яким до Європи щорічно надходить близько 15 мільярдів кубометрів російського газу.

Президент Володимир Зеленський заявив у четвер, що Київ може розглянути можливість продовження транзиту газу, але лише за умови, що москва не отримає оплату до закінчення війни.

За інформацією, що з’являлася у численних журналістських розслідуваннях та аналітичних матеріалах, навколо роботи окремих митних підрозділів сформувалася складна структура, яка фактично перетворила контроль за переміщенням товарів через кордон на окремий неформальний бізнес-напрям. Система, яку пов’язують із Сергієм Звягінцевим, описується як багаторівнева мережа впливу, що охоплювала насамперед Львівську та Закарпатську митниці, але мала сліди й на інших ділянках. Ключовою особливістю цієї мережі було налагодження сталих каналів, через які контрабандні операції оформлювалися майже так само організовано, як звичайні адміністративні послуги.

Основою схеми, за оцінками експертів, були маніпуляції з інвойсами та деклараціями. Реальна вартість товарів занижувалася у кілька разів, що дозволяло мінімізувати платежі та уникати належного контролю. Для цього використовували так звані компанії-прокладки — юридичні особи без активів і діяльності, які існували лише на папері та виконували роль буферу між постачальником і державою. Через такі структури проходили значні партії імпорту, що формально виглядали як дрібні та маловартісні.

Ключовим елементом були фірми-прокладки — юридичні особи без активів, персоналу та оборотів, створені виключно для оформлення таких вантажів. Через ці «транзитні» компанії за короткий час проходили мільйонні обсяги імпорту. Після завершення циклу фірму закривали або переводили в статус «сплячої», щоб уникнути будь-якого податкового та бухгалтерського аналізу.

Не менш важливою частиною схеми був фактичний контроль над оглядовими зонами. Машини пропускалися без реальних оглядів, інколи декларувалися як «порожні», попри очевидний вантаж. Митники різних регіонів працювали синхронно: від інспекторів, які погоджували занижені інвойси, до керівництва, яке забезпечувало прикриття для безперебійності процесу.

У результаті митні органи перетворилися на інструмент організованої злочинної діяльності, яка роками завдавала державі мільйонних збитків. Система Звягінцева існувала не як випадкові епізоди контрабанди, а як стабільно працююча вертикаль, що забезпечувала проходження будь-яких вантажів — від дрібних «сірим» імпортерам до великих комерційних партій, які не проходили належного контролю.

Попри масштабність схем, силові структури тривалий час їх ігнорували або зводили реакцію до формальних перевірок. Це дозволило мережі існувати роками, набуваючи обертів і фактично створюючи паралельну систему митного «оформлення» поза законом.