НАБУ розслідує можливе незаконне збагачення ексзаступника генпрокурора Вербицького

Російські війська продовжують свої військові дії в районі Работиного, вибираючи тактику оточення через облаштування позицій з боку Вербового. Український військовий, відомий під позивним "Алекс", повідомив про просування російських сил протягом останніх півтора місяців на північний захід від Вербового. Це супроводжується облаштуванням мінометних позицій на захопленій території. За словами "Алекса", стратегічна мета цього руху полягає у наближенні до Работиного зі сходу, з Вербового боку. Він вважає, що російські війська вирішили обійти село з метою оточення, оскільки спроба напряму атакувати Работине виявилася неможливою через його глибокі оборонні позиції. Спільнота військових Deep State підтверджує активні бої в південній частині села, а також зазначає, що з заходу Работине "підпирають" позиції російських військ. Якщо така ж ситуація складеться й на сході, оборона села може стати надзвичайно складною.

У результаті дослідження статті стає очевидним, що ситуація в районі Работиного є критичною і вимагає негайних заходів з боку українських військових. План російських військ оточити село зі сходу, використовуючи Вербове як опорний пункт, свідчить про серйозні зусилля з їх боку з метою отримання стратегічної переваги в регіоні. Негайне посилення оборонних заходів у цьому районі стає критичним завданням для збереження контролю над ситуацією. Також важливо підготуватися до можливих атак з інших напрямків та вжити заходів для підтримки обороноздатності села. Взаємодія з місцевими жителями та мобілізація ресурсів для забезпечення безпеки населення також є надзвичайно важливими аспектами в даній ситуації.

В Україні зростає усвідомлення необхідності створення умов для керованої трудової міграції, оскільки демографічні проблеми та повоєнна відбудова вимагають термінових рішень. Різні експерти, включаючи ексміністра Дмитра Кулебу, відзначають, що в майбутньому Україна може бути змушена відкрити свої двері для працівників з таких країн, як Бангладеш, Непал, Індія, Філіппіни та В’єтнам. Водночас, президент Київської школи економіки та радник Офісу Президента Тимофій Мілованов підкреслює серйозний дефіцит кадрів і стверджує, що імпорт працівників має йти не лише "десятками тисяч", а й мільйонами осіб.

Ці зміни вже зараз стають помітними, адже потреба в робочих руках зростає внаслідок масштабних руйнувань інфраструктури та економіки, викликаних війною. Відбудова інфраструктури та промислових потужностей вимагатиме значних зусиль, а недостатня кількість кваліфікованих фахівців усіх рівнів може стати серйозною перепоною на шляху до відновлення країни. Таким чином, трудова міграція стає важливою складовою стратегії національного розвитку в післявоєнний період.

Політолог Володимир Фесенко закликає зменшити градус драматизації. Демографічна криза — факт, але дефіцит буде точковим, за регіонами й спеціальностями. Ключовий брак — інженери, висококваліфіковані технічні кадри, зварювальники та сезонні працівники в агросекторі. Імпорт фахівців слід налаштовувати адресно, під проєкти і з урахуванням кваліфікацій. Частину проблем вирішуватимуть самі компанії: як і нині на інфраструктурних об’єктах, генпідрядники заводитимуть власний персонал. Водночас очікується маятник міграції українців: після відкриття кордонів чимало людей поїдуть, але частина — повернеться, зіткнувшись із реальністю ринків праці за кордоном.

Окремий чинник — технології. За оцінкою Фесенка, протягом 5–10 років автоматизація та ШІ скоротять потребу у низці масових професій (зокрема у перевезеннях), перерозподіляючи попит із «людських рук» на «розумні» системи. Це ще більше підштовхне державу до таргетованої, а не «валової» імміграційної політики.

Соціальний вимір не менш важливий за економічний. Із ростом міграції неминуче підніматимуться антимігрантські настрої, особливо в консервативніших регіонах. Уже нині мовні тертя між місцевими та переселенцями показують, наскільки делікатно доведеться вибудовувати політику інтеграції. Рецепт — прозорі правила допуску, вимоги до мови й дотримання закону, розселення без «гетто», інвестиції в освіту і професійне навчання, а також чесна комунікація, чому країні потрібні саме ці працівники й на який термін.

Найближче десятиліття визначить комбінація трьох речей: керована імміграція під конкретні проєкти, масова перекваліфікація українців і швидка автоматизація секторів. Без перших двох складно втримати темп відбудови; без третьої — залишимося неконкурентними. Від того, як держава поєднає ці вектори, залежатимуть і економіка, і баланс української ідентичності у новій, більш відкритій Україні.

Тимур Ткаченко, начальник Київської міської військової адміністрації, виступив із різкою публічною критикою на адресу мерії столиці під керівництвом Віталія Кличка, звинувативши її у саботажі реформ і збереженні корупційних схем, які впливають на столичні ярмарки. За словами Ткаченка, через місяць після того, як мер Кличко дав доручення навести порядок на цих ярмарках, результатів немає, що свідчить про відсутність реальної політичної волі для змін. Начальник КМВА зазначив, що затягування процесу пов’язане з наявністю "чорних схем", які заважають реальним змінам.

Згідно з Ткаченком, саме через ці непереборні зв’язки та інтереси старої влади в мерії, які сприяють збереженню корупції, столичні ярмарки не змогли стати прикладом прозорості та порядку. Військовий адміністративний керівник підкреслив, що в умовах війни подібні дії є справжньою зрадою громаді, адже відволікають ресурси та увагу від більш критичних питань — захисту міської інфраструктури.

Йдеться про директора департаменту промисловості КМДА Володимира Костікова. За словами Ткаченка, саме він мав вибудувати прозору систему роботи ярмарків «за дорученням мера». Але цього не сталося.

«Минув місяць, а результату нуль. Чому? Бо за цією “затримкою” стоять прізвища, гроші й старі зв’язки. Я неодноразово давав доручення. І вони ігноруються. Як мої, так і Кличка, до речі», — заявив Ткаченко.

Начальник КМВА підкреслив, що ситуація для нього не просто про адміністративну інертність. На його думку, це політичний саботаж на користь старих потоків.

«Коли чиновники саботують зміни навіть під час війни — це не бездіяльність, а зрада громади», — сказав він.

Ткаченко також натякнув на спосіб життя тих, кого він звинувачує. За його словами, чиновники пояснюють затримки браком часу і грошей, але паралельно знаходять ресурси «на банкети» і навіть дозволяють собі гуляти в робочий час. І це, каже він, відбувається тоді, коли місто публічно скаржиться, що в бюджеті не вистачає коштів на критичні речі — зокрема, на захист інфраструктури.

«А потім ми говоримо, що в міста недостатньо коштів на захист критичної інфраструктури. Ну так їх і не буде, якщо так працювати», — резюмував він.

Ці слова доповнюють більш широку лінію публічних звинувачень, які останніми тижнями Ткаченко озвучує на адресу команди Кличка. Він неодноразово говорив, що підзвітні меру департаменти навмисно зривали рішення, пов’язані з безпекою міста, починаючи від встановлення мобільних укриттів і закінчуючи організацією елементарних правил цивільного захисту. Зокрема, Ткаченко стверджував, що окремі посадовці мерії блокує розгортання системи мобільних укриттів, перекладаючи відповідальність на районні адміністрації, які не мають достатньої компетенції для складних закупівель.

Паралельно він публічно атакує Кличка за розподіл грошей міста. На думку Ткаченка, бюджетні пріоритети Києва викривлені: замість того, щоб в першу чергу фінансувати укриття й протиповітряний захист, кошти йдуть на іміджеві для мера проєкти на кшталт Подільсько-Воскресенського мосту. Сам міст він назвав «символом не розвитку, а особистої корупції», нагадавши про багаторічне будівництво та вартість у 18 мільярдів гривень. Він звинуватив мера у тому, що той «відкривав міст тричі» і водночас перекладав провалені напрямки безпеки на інших.

Це протистояння вже давно вийшло за рамки внутрішніх службових нарад. Воно стало публічним політичним протистоянням за контроль над Києвом. Кличко звинувачує КМВА в узурпації повноважень і спробі «розбалансувати владу в столиці», натякаючи, що Банкова через військову адміністрацію хоче перехопити політичний контроль над містом. Натомість Ткаченко публічно говорить про саботаж безпекових рішень, «старі схеми» і нецільове використання грошей міської громади.

На тлі війни й ударів по енергетичній інфраструктурі столиці це протистояння стає фактором безпеки. Ткаченко прямо заявляє: якщо міські департаменти й далі гальмуватимуть зміни, відповідальність за наслідки обстрілів — від відсутніх укриттів до виведеної з ладу інфраструктури — має лежати не тільки на російських ракетах, а й на тих, хто в Києві блокує рішення.