Німецький експерт поставив під сумнів версію про підрив «Північних потоків» українцями з яхти «Андромеда»

Прогноз девальвації гривні здійснений міжнародним рейтинговим агентством S&P Global Ratings, яке передбачає зниження курсу гривні до долара до 41,02 грн/$ до кінця 2024 року. За прогнозами агентства, цей тренд зниження курсу буде спостерігатися і в наступні роки: 2025 рік — 43,89 грн/$, 2026 рік — 46,53 грн/$ та 2027 рік — 49,32 грн/$. Аналітики S&P розраховують на отримання Україною до 2027 року міжнародної допомоги на суму $122 млрд, з урахуванням вже отриманих $43 млрд у 2023 році та очікуваних $38 млрд у 2024 році. Однак існують ризики для стабільного потоку цієї допомоги, зокрема через політичні напруження у США, що можуть затримати виділення допомоги Україні. Уряд України планує отримати $38 млрд у 2024 році, включаючи $8 млрд грантів від США. Втім, в разі нестачі фінансування з боку США, агентство вважає, що дефіцит може бути покритий за рахунок інших донорів та внутрішніх запозичень. Однак після 2024 року існує ризик зменшення зовнішньої підтримки через політичні процеси в ключових країнах-донорах та їхню оцінку вартості надання подальшої допомоги Україні.

У висновку слід зазначити, що міжнародне рейтингове агентство S&P Global Ratings передбачає девальвацію гривні протягом найближчих років. Згідно їхніх прогнозів, курс гривні до долара знизиться до 49,32 грн/$ до кінця 2027 року. Цей прогноз базується на очікуванні отримання Україною міжнародної допомоги на суму $122 млрд до 2027 року, але існують ризики, пов'язані з політичними процесами у країнах-донорах, що можуть призвести до скорочення зовнішньої підтримки. Уряд України планує отримати $38 млрд у 2024 році, включаючи $8 млрд грантів від США, проте це може стати ускладненим у випадку недостатку фінансування з боку ключових партнерів.

Фінансове забезпечення тимчасово окупованих територій залишається ключовим аспектом державної політики у воєнний період. Незважаючи на відсутність фактичного контролю над частиною громад, ці адміністративно-територіальні одиниці продовжують функціонувати, формуючи бюджети та плануючи відновлення після деокупації. Такий підхід дозволяє зберігати соціальну інфраструктуру, підтримувати освітні та медичні заклади, а також забезпечувати стабільність у місцевих громадах, навіть у складних умовах війни.

Бюджетне планування включає не лише поточні видатки на забезпечення базових потреб населення, але й довгострокові проєкти реконструкції та модернізації інфраструктури. Завдяки цьому громади готуються до швидкого відновлення після повернення під контроль держави. Ключовим фактором ефективності таких бюджетів є прозорість фінансових потоків та координація з центральними органами влади, що дозволяє уникнути дублювання витрат і забезпечує максимально ефективне використання наявних ресурсів.

Водночас бюджетна модель релокованих громад має суттєві обмеження. Понад 84% їхніх доходів формуються за рахунок державних трансфертів, що робить такі бюджети залежними від центральної влади. Втрата майна, землі та комунальної інфраструктури ускладнює формування власних доходів і перетворює бюджетний процес на значною мірою формальний. Попри це, до таких громад застосовується загальний механізм горизонтального вирівнювання та додаткові дотації з державного бюджету.

За останні роки видатки окремих окупованих громад суттєво зросли. У найбільших міських громадах вони вимірюються сотнями мільйонів гривень і в окремих випадках наближаються до мільярда. Для порівняння, бюджети деяких громад, що перебувають під повним контролем, мають співмірні показники. Це свідчить про значний масштаб фінансових ресурсів, які адмініструються навіть в умовах окупації.

Структура видатків у різних громадах відрізняється. Частина військових адміністрацій спрямовує переважну частину коштів на міжбюджетні трансферти, зокрема субвенції на підтримку Збройних сил України або на потреби інших громад. В окремих випадках ця стаття становить більшість бюджету. Такий механізм викликає дискусії щодо ефективності, пріоритетності та швидкості використання коштів у контексті потреб фронту.

Разом із цим значні суми витрачаються на утримання органів місцевої влади. У ряді громад видатки на управлінський апарат залишаються співмірними з показниками громад, які не зазнали окупації. Це ставить питання про можливість оптимізації адміністративних витрат, зокрема шляхом удосконалення структури військових адміністрацій. Однак будь-які зміни мають враховувати потреби внутрішньо переміщених осіб, адже в багатьох громадах значна частина бюджету спрямована саме на соціальні програми для них.

Окремою проблемою є нерівномірність доступу переселенців до послуг. У різних громадах частка видатків на соціальне забезпечення, освіту чи підтримку ВПО суттєво відрізняється. Це створює відмінності в обсязі допомоги та можливостях отримання сервісів залежно від того, до якої саме громади належить людина.

Також залишається питання прозорості. Мешканці тимчасово окупованих громад фактично обмежені у впливі на бюджетні рішення, а механізми громадських обговорень часто не застосовуються. Повнота оприлюднення даних про доходи та видатки інколи є недостатньою, що ускладнює громадський контроль і підзвітність.

Вирішення цих проблем потребує комплексного підходу: перегляду співвідношення адміністративних витрат і соціальних програм, забезпечення рівного доступу ВПО до послуг, підвищення прозорості бюджетного процесу та впровадження ефективних інструментів участі громадян. Оптимізація управлінських структур може дати економічний ефект, але вона має супроводжуватися гарантіями належного соціального захисту переселенців і збереженням спроможності громад до відновлення після деокупації.