Сало без шкоди: як український продукт оздоровлює шлунок

Попри багаторічні заяви про судову реформу та очищення системи, українське правосуддя продовжує демонструвати стійку незмінність і зберігати свою проблемність. За останні роки було запропоновано численні реформи, створено нові інститути, запроваджено низку законодавчих ініціатив, спрямованих на поліпшення роботи судів. Проте на практиці більшість з цих змін не призвели до значних поліпшень у правосудді.

Головною проблемою залишається корупція, яка, попри різноманітні антикорупційні заходи, продовжує впливати на роботу суддів. Високий рівень безкарності та відсутність реальних механізмів відповідальності для тих, хто порушує закон, часто призводить до затягування процесів та винесення сумнівних рішень. Судова система залишається надмірно централізованою, що знижує її прозорість і доступність для громадян.

Як зазначають аналітики Фундації DEJURE, проблема полягає в дискреційних повноваженнях Вищої ради правосуддя. ВРП має право, але не зобов’язана зупиняти розгляд заяви про відставку судді, щодо якого триває дисциплінарне провадження. Саме ця прогалина і створює умови для вибіркових рішень.

Типовий сценарій виглядає так: суддю викривають на хабарі, фіксують грубі процесуальні порушення або навіть затримують за керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння. Не чекаючи фіналу розгляду, він подає заяву на відставку. Якщо ВРП розглядає її швидше, ніж завершується дисциплінарна справа, суддя залишає посаду без жодних санкцій, отримуючи статус судді у відставці та довічні виплати з бюджету.

Серед резонансних прикладів — суддя Одеського апеляційного суду Олександр Князюк, якого неодноразово зупиняли за керування автомобілем з ознаками сп’яніння. Попри це, Вища рада правосуддя дозволила йому спокійно піти у відставку.

Аналогічна історія сталася з Людмилою Горячківською з Уманського міськрайонного суду, яку підозрювали у сприянні шахрайському заволодінню нерухомістю та задокументували під час отримання хабаря у 9,5 тисячі доларів. Замість звільнення «за статтею» вона отримала почесний статус і довічне утримання.

Ще більш показовою є справа судді з Полтави Ганни Андрієнко. Вона системно затягувала розгляд справ щодо нетверезих водіїв, фактично дозволивши десяткам порушників уникнути відповідальності. Коли Вища кваліфікаційна комісія суддів подала подання про її звільнення через невідповідність посаді, ВРП проігнорувала цей документ і першочергово задовольнила заяву на відставку. Сьогодні суддя отримує понад 75 тисяч гривень щомісяця з державного бюджету.

Окремою проблемою залишається ставлення ВРП до майнових порушень. Хоча закон зобов’язує Раду оцінювати відповідність способу життя судді його доходам, на практиці ВРП часто відкладає розгляд скарг, очікуючи завершення перевірок НАЗК. Таке зволікання дозволяє суддям роками уникати відповідальності, а згодом — скористатися правом на відставку.

Показовою є ситуація з суддею Ігорем Дашутіним з Касаційного адміністративного суду, щодо якого журналісти виявили користування елітною нерухомістю, не відображеною у деклараціях. Попри це, дисциплінарна палата ВРП відмовилася відкривати провадження до завершення зовнішніх перевірок.

Крім того, Вища рада правосуддя системно затягує розгляд подань ВККС про звільнення недоброчесних суддів. За останні роки було розглянуто менше половини таких рекомендацій, тоді як судді продовжують працювати, отримувати зарплати та користуватися імунітетом.

Ситуацію ускладнює й нерівність прав сторін у дисциплінарному процесі. Суддя може оскаржити будь-яке рішення проти себе, тоді як скаржник фактично залежить від дозволу тієї ж дисциплінарної палати, яка вже ухвалила рішення. Це створює замкнене коло безкарності.

Експерти наголошують: без обов’язкового зупинення процедур відставки до завершення дисциплінарних справ та без рівних прав на оскарження говорити про очищення судової системи неможливо. Кожна гривня, виплачена недоброчесному судді у відставці, підриває довіру до держави і демонструє, що відповідальність у судовій системі досі можна обміняти на фінансові привілеї.

У Львівській області правоохоронці розкрили масштабну корупційну схему, яка була організована 53-річним жителем Жидачева. Цей чоловік, який в минулому обіймав посаду депутата, намагався отримати неправомірну вигоду, пропонуючи військовозобов’язаному допомогу у уникненні мобілізації. За свої послуги він вимагав 5 500 доларів США.

Згідно з даними Львівської обласної прокуратури, колишній депутат обіцяв знайти способи уникнути мобілізації, використовуючи свої зв'язки та впливові ресурси. Він намагався знайти лазівки в законодавстві, що дозволяли б чоловікові уникнути виконання своїх військових обов'язків, обіцяючи швидке вирішення цього питання за великі кошти.

Чоловіка затримали під час отримання частини обумовленої суми — 153 000 грн. Наразі йому повідомлено про підозру у зловживанні впливом. За клопотанням прокуратури, суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з правом внесення застави.

Слідчі продовжують дії для встановлення всіх осіб, причетних до схеми, та перевіряють можливу причетність інших посадовців.

Законопроєкт пропонує певні зміни у підході до розгляду справ, пов'язаних з корупційними правопорушеннями. Він передбачає альтернативні механізми вирішення таких справ за певних умов, включаючи відшкодування завданої шкоди та сплату штрафу.

Жанна Тищенко – рідна матір одіозного народного депутата Миколи Тищенка. Про те, що жінка доживає життя у злиднях, вже неодноразово писали ЗМІ. В молодості вона працювала фотографом в радянському будинку побуту, яким керував її чоловік. Та пізніше у Жанни Тищенко, за інформацією журналістів, діагностували шизофренію. З того часу син не підтримує з нею жодних контактів та зовсім не допомагає.

“Я теж фотокореспондент і папараці”, – заявляє жінка в білій футболці кореспондентам, які розшукали її біля метро “Мінська”.

Про себе жінка каже, що “Коліна мама бізнесмен, я п’ятдесят років в бізнесі”. Що це за бізнес, пам’ятають кияни – зокрема ті часи, коли Жанна Анатоліївна “кришувала” ромів на місцевих ринках.

Тепер вона прямо з землі намагається продавати шкарпетки та засушені букети. Медичний діагноз пояснює її нестандартну поведінку. Жанна Анатоліївна називає свого сина військовим та виправдовує побиття екс-бійця “Кракена” в Дніпрі.

Розповідь про свій бізнес Жанна Тищенко перериває скаргами на місцевих підлітків, які заважають працювати.

“Ось, зацініть цих вилупків, яких хтось посилає, щоб вони мене ображали”, – зазначає мати Тищенка.

Далі “Коліна мама” входить в азарт і вже відверто агресивно нападає на уявних “ворогів” нардепа Тищенка. В її голові це чомусь жінки.

Та попри все, Жанна Тищенко продовжує захищати сина. Під палючим сонцем, в жалюгідному стані, хвора жінка все ж запевняє, що Микола їй нібито допомагає.

“Я знаю, що Коля завжди прав, завжди. Він дуже умна, досвідчена людина і щоби не зробив, це все правильно”, – додала вона.

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

У розслідуванні йдеться про те, що поки десятки тисяч військових роками стоять у черзі по житло, генерал Ткачук свою першу квартиру на себе і сім’ю отримав ще в 90-ті. Це чотирикімнатні апартаменти в містечку Ізяслав на Хмельниччині, які він переписав на доньку. Вона згодом їх продала.

Далі Ткачук переїхав служити до Тернополя, де, за документами, мав трикімнатну квартиру, однак це виявився цілий котедж з окремим входом і підземним паркінгом.

Апартаменти на 180 квадратів, які він отримав від держави, генерал Ткачук також подарував. Цього разу дружині, вона теж житло продала.

Також генерал отримав квартиру у Львові, коли очолив Нацакадемію сухопутних військ України. Син генерала, на якого було переоформлено нерухомість, живе за кордоном, працює в українському посольстві в Німеччині.

Крім того, ще одну трикімнатну квартиру від держави отримав у Львові вже зять генерала.

Дочка генерала Олена Сапіга, яка працює стоматологом у військовій поліклініці, за документами володіє також маєтком під Тернополем. Але, за інформацією видання, родичі генерала живуть в елітній новобудові у Львові.

Говорити про походження статків зять генерала відмовляється.

Сам генерал оселився в передмісті Львова в елітному районі. Офіційно маєток зареєстровано на сторонню людину.

Сам Ткачук відмовився коментувати інформацію про свої квартири, заявивши, що вона є конфіденційною.