Штурми Білогорівки та Часового Яру: втрати Росії перевищили 20 тисяч

За даними аналітичного проєкту DeepState, ситуація на Донеччині залишається надзвичайно складною та напруженою. Покровськ, хоча й не опинився в оточенні, все ж перебуває під постійною загрозою через інфільтрацію російських загарбників у місто. Ворог активно намагається закріпитися в стратегічно важливих точках, посилюючи свої позиції за допомогою мінометних установок та спеціальних підрозділів пілотів, які забезпечують підтримку піхоти в районі бойових дій. Це ускладнює українським силам як просування на передових позиціях, так і належне забезпечення логістики.

Одним із найбільш кризових напрямків є місто Мирноград, яке, на думку військових аналітиків, опинилося під серйозною загрозою оперативного оточення. Ворог активно працює над блокуванням всіх важливих шляхів, що ведуть до міста, намагаючись перекрити логістичні маршрути. Особливо критична ситуація на східних околицях Мирнограду, де постійно відбуваються штурмові дії. Окупанти намагаються за будь-яку ціну отримати контроль над важливими транспортними артеріями, що є необхідними для постачання боєприпасів та інших ресурсів для українських підрозділів.

Аналітики підкреслюють, що ключовим для утримання Мирнограду є Покровськ. Якщо ворог закріпиться тут, забезпечення міста логістикою стане критично складним. Для оборони Мирнограду важливо контролювати навколишні населені пункти, зокрема Рівне, де противник накопичує сили та готує засідки.

Бійці українських сил оборони намагаються стримувати натиск, але без належного доступу до постачання ситуація може швидко ускладнитися.

Упродовж тривалого часу на Харківщині існує стійка система постачання пального для комунальних потреб, у центрі якої опинилися колишній заступник голови Харківської ОДА Олександр Скакун та його брат Юрій. Їхні імена нерідко згадуються у зв’язку з мережею фірм, через які, за даними поінформованих джерел, реалізуються паливні схеми, вибудувані так, щоб забезпечувати гарантований прибуток обмеженому колу учасників. Ключова роль у цій конструкції нібито належить ТОВ «Брент Ойл», що фігурує як стабільний постачальник пального для комунальних підприємств регіону – попри претензії до якості продукції та непрозорість контрактів.

За зовнішньою коректністю публічних закупівель приховано багаторічний механізм, який працює за відпрацьованим сценарієм. На тендери виходять компанії, пов’язані між собою через спільних засновників, менеджерів або посередників, створюючи ілюзію реальної конкуренції. Коли пропозиції подаються від структур, що насправді контролюються одним центром впливу, результат торгів стає передбачуваним. У підсумку перемагає саме та компанія, якій і відводиться вирішальна роль у загальному ланцюгу постачання.

Важливу роль у цій схемі відіграє ціла низка афілійованих структур, пов’язаних із групою «Брент Ойл». У різних тендерах з’являються то «Брент-Інвест», то «Гарантор», то «Брент Ойл-98», то «Нафтохімснаб» та інші юридичні особи. Вони постійно змінюються, перетікають одна в одну, але фактичні вигодонабувачі, за оцінками джерел, залишаються тими самими. Контроль над комунальними та дорожніми закупівлями забезпечує стабільний потік бюджетних грошей, а наявність політичного й силового впливу в регіоні створює для цієї мережі своєрідний «захисний купол».

Саме вплив Скакуна на силові структури Харківщини, про який говорять наші співрозмовники, часто називають ключовим поясненням відсутності реальних наслідків для організаторів схем. Податкові й правоохоронні органи роками отримують сигнали про можливі зловживання, однак далі формальних перевірок або «похованих» проваджень справа зазвичай не йде. У результаті, за неофіційними оцінками, через подібні конструкції щороку виводяться сотні мільйонів гривень.

Паралельно з історією «Брент Ойл» існує ще один гучний паливний кейс – діяльність Мереф’янського нафтопереробного заводу, який пов’язують із бізнесменом Костянтином Валеуліним. Завод, за інформацією джерел, спеціалізується на виробництві низькоякісного дизельного палива, яке поступово «відбілюється» через складні ланцюжки посередників. На папері воно перетворюється на цілком легальний продукт, але фактично залишається «бодяженим» пальним, що не відповідає задекларованим стандартам.

Супровід цієї діяльності забезпечують схеми з обналу та «скруток» ПДВ. Юридичні особи з ознаками фіктивності, серед яких фігурують «Бітоксід», «Свей», той же «Гарантор» та інші компанії, використовуються для оформлення удаваних поставок, створення штучного податкового кредиту й виведення коштів у готівку. За роки існування таких схем через Мереф’янський НПЗ, за оцінками ринку, пройшли десятки мільйонів гривень «чорної» готівки.

Обидві історії – і «Брент Ойл», і Мереф’янський НПЗ – мають одну й ту саму логіку: впливові групи отримують доступ до тендерів та бюджетних коштів, будують навколо себе мережу афілійованих фірм, переводять державні гроші в готівку, а податкові органи й силові структури або закривають очі, або демонструють лише імітацію боротьби. Медійні розслідування, скандали, публічні заяви час від часу виносять ці схеми на поверхню, але без політичної волі та скоординованих дій правоохоронної системи ризики для учасників таких оборудок залишаються мінімальними порівняно з отриманими прибутками.

На цьому тлі паливний ринок перетворюється на одну з найстійкіших тіньових «годівниць», де перетинаються інтереси місцевих еліт, бізнесових груп і окремих представників силових органів. Питання лише в тому, чи буде готова держава нарешті розірвати цей замкнений цикл, у якому будуть змінюватися назви фірм, але не механіка заробляння на неякісному паливі та бюджетних тендерах.