Якщо ще кілька місяців тому конфлікт між урядом і парламентом виглядав як робоче тертя, то зараз він дедалі більше схожий на системну політичну проблему. У Верховній Раді накопичується роздратування через якість урядових ініціатив, манеру комунікації Кабміну та відчуття, що депутатів ставлять перед уже готовими рішеннями.
Найбільше претензій у частини «Слуги народу» накопичилося до уряду Юлії Свириденко. У фракції все частіше говорять, що міністри приходять у парламент не для справжньої розмови, а для формального супроводу вже ухвалених на Банковій або в Кабміні рішень. У результаті депутати мають голосувати не за політично погоджені документи, а за пакети, які їм фактично нав’язують постфактум.
Саме тому історія з урядовими ініціативами під МВФ стала не просто технічним провалом, а симптомом значно глибшої проблеми. Раніше наше видання вже писало, як Верховна Рада не підтримала вимоги МВФ і провалила голосування за податок на цифрові платформи та реформу соцдопомоги.
При цьому окремі джерела ще раніше ставили під сумнів саму подачу історії про «обов’язковість» частини цих рішень для МВФ.
У фракції дедалі більше депутатів реагують на такі ситуації не просто скепсисом, а внутрішнім протестом. Один із співрозмовників у парламенті описує настрої значно жорсткіше: «Коли уряд приносить у залу вже готові рішення без обговорення з депутатами, реакція проста — йдіть лісом і домовляйтесь спочатку з парламентом», — каже джерело у фракції.
Логіка проста: якщо уряд не вважає за потрібне обговорювати з парламентом червоні лінії до перемовин із міжнародними партнерами, то чому Рада має автоматично узаконювати все, що потім приносять у залу.
Додатково по Кабміну б’є й інша проблема — втрата політичної суб’єктності. Для частини депутатів уряд Свириденко виглядає не окремим центром відповідальності, а продовженням Банкової, яка хоче зберегти всі важелі, але розділити політичні ризики з парламентом. Саме звідси й дедалі гучніші розмови про те, що Верховна Рада більше не хоче бути «крайньою» за непопулярні або сирі рішення.
На цьому тлі навіть проста урядова комунікація починає сприйматися як порожній ритуал. Депутати все частіше ігнорують години запитань до уряду, а важливі законопроєкти зависають не через брак формальної більшості, а через відсутність довіри до тих, хто ці ініціативи приносить.
Нагадаємо, що загальну картину розпаду керованості у фракції ми вже розібрали тут.
