Mmakaje

Позначка: місцеве самоврядування

  • Понад 150 депутатів місцевих рад їздили за кордон: скільки це коштувало

    Понад 150 депутатів місцевих рад їздили за кордон: скільки це коштувало

    Понад 150 депутатів місцевих рад у 2025 році побували в закордонних відрядженнях. Із місцевих бюджетів на ці поїздки спрямували близько 2,4 млн грн, водночас частина обранців подорожувала за власний кошт або за рахунок сторони, що приймала. Такі дані оприлюднив Рух ЧЕСНО після аналізу відповідей міських рад на інформаційні запити та відкритих джерел.

    Хто має право на виїзд

    Відповідно до постанов Кабінету Міністрів, депутати місцевих рад можуть виїжджати за кордон на підставі розпорядження про службове відрядження. У 2025 році уряд дозволив жінкам-депутаткам міськрад перетинати кордон, за винятком тих, хто обіймає оплачувані посади в органах місцевого самоврядування.

    Посилення правил відбулося на тлі скандалів із зловживаннями. Резонансним став випадок народного депутата Микола Тищенко, який на початку 2023 року перебував у Таїланді. Тоді голова Верховної Ради Руслан Стефанчук заявив, що не підписував розпорядження про його відрядження.

    Подібні історії стосувалися також Віталія Борта, Артема Дмитрука та Олександра Куницького, які після виїзду за кордон у відрядження вчасно не повернулися до України.

    Скільки витрачають міськради

    Підходи до кількості відряджень і фінансування відрізняються залежно від міста. Лідером за кількістю відряджених депутатів стала Львівська міська рада — 36 осіб. Із бюджету на ці поїздки виділили понад 1,4 млн грн.

    У Сумській міській раді за кордон виїжджали 8 депутатів, але витрати склали понад 405 тис. грн — одна з найвищих середніх сум на одного обранця. Частина депутатів їздила за власний рахунок або коштом сторони, що приймала.

    Київська міська рада витратила на відрядження 164 тис. грн — при тій самій кількості відряджених, що й у Сумах. Найменше депутатів виїжджали з Полтавської, Запорізької, Черкаської та Житомирської міськрад.

    У низці міст, зокрема в Кропивницькому, Рівному та Херсоні, кошти з бюджету на відрядження депутатів не виділяли. У Дніпрі та Тернополі витрати компенсували лише тим депутатам, які перебувають у трудових відносинах із радою.

    Поїздки та питання прозорості

    Окрему увагу привернув депутат Луцької міської ради Роман Кравчук, який протягом року тричі відвідував США. Водночас у відповіді міськради на запит про закордонні відрядження за 2025 рік його ім’я не згадується. Сам депутат публікував фото із зустрічей, зокрема з американськими політиками.

    Коли відрядження стають предметом розслідувань

    Попри те, що більшість поїздок мають гуманітарну чи дипломатичну мету, правоохоронці неодноразово фіксували випадки фіктивних відряджень.

    Так, депутату Дніпровської міської ради Руслану Вишневецькому повідомили про підозру через використання підроблених документів для виїзду за кордон. За даними слідства, замість офіційних зустрічей в Угорщині він разом із родиною поїхав на відпочинок до Греції.

    Голова Кушугумської громади Володимир Сосуновський, за версією правоохоронців, організував схему виїзду депутатів за кордон на підставі фейкових листів-запрошень.

    У Києві керівника апарату КМДА Дмитра Загуменного підозрюють у підробленні запрошень для оформлення службових відряджень до ЄС, під час яких він перебував на відпочинку в Іспанії та Італії. Суд обрав йому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

    Також заступника голови Полтавської обласної ради Олега Бєлоножка підозрюють у використанні службового відрядження до Польщі для особистої поїздки до Португалії.

    Баланс між користю та підзвітністю

    Закордонні відрядження можуть бути ефективним інструментом для налагодження партнерств, залучення гуманітарної допомоги та розвитку міжнародної співпраці. Водночас відсутність прозорої звітності щодо мети поїздок, джерел фінансування та результатів створює ризики зловживань.

    Експерти наголошують, що відкритість і публічність інформації про відрядження — ключова умова довіри громадян до органів місцевого самоврядування.

  • Мільярдне фінансування для окупованих громад: основа майбутнього відновлення чи питання ефективності

    Мільярдне фінансування для окупованих громад: основа майбутнього відновлення чи питання ефективності

    Бюджети тимчасово окупованих громад залишаються важливим елементом державної політики України в умовах війни. Попри втрату контролю над частиною територій, ці громади продовжують функціонувати як адміністративно-територіальні одиниці, формують власні бюджети та планують відновлення після деокупації. Такий підхід зберігає їхній правовий статус і демонструє незмінність суверенних претензій України на ці території.

    Наявність бюджетів дозволяє військовим адміністраціям виконувати мінімальні управлінські функції, підтримувати внутрішньо переміщених осіб і зберігати зв’язок із мешканцями громад, які були змушені виїхати. Значна частина коштів спрямовується на освіту, соціальне житло, роботу гуманітарних центрів, оздоровчі та інші заходи для переселенців. Для багатьох людей це фактично єдина форма підтримки з боку громади, з якої вони походять.

    Водночас бюджетна модель релокованих громад має суттєві обмеження. Понад 84% їхніх доходів формуються за рахунок державних трансфертів, що робить такі бюджети залежними від центральної влади. Втрата майна, землі та комунальної інфраструктури ускладнює формування власних доходів і перетворює бюджетний процес на значною мірою формальний. Попри це, до таких громад застосовується загальний механізм горизонтального вирівнювання та додаткові дотації з державного бюджету.

    За останні роки видатки окремих окупованих громад суттєво зросли. У найбільших міських громадах вони вимірюються сотнями мільйонів гривень і в окремих випадках наближаються до мільярда. Для порівняння, бюджети деяких громад, що перебувають під повним контролем, мають співмірні показники. Це свідчить про значний масштаб фінансових ресурсів, які адмініструються навіть в умовах окупації.

    Структура видатків у різних громадах відрізняється. Частина військових адміністрацій спрямовує переважну частину коштів на міжбюджетні трансферти, зокрема субвенції на підтримку Збройних сил України або на потреби інших громад. В окремих випадках ця стаття становить більшість бюджету. Такий механізм викликає дискусії щодо ефективності, пріоритетності та швидкості використання коштів у контексті потреб фронту.

    Разом із цим значні суми витрачаються на утримання органів місцевої влади. У ряді громад видатки на управлінський апарат залишаються співмірними з показниками громад, які не зазнали окупації. Це ставить питання про можливість оптимізації адміністративних витрат, зокрема шляхом удосконалення структури військових адміністрацій. Однак будь-які зміни мають враховувати потреби внутрішньо переміщених осіб, адже в багатьох громадах значна частина бюджету спрямована саме на соціальні програми для них.

    Окремою проблемою є нерівномірність доступу переселенців до послуг. У різних громадах частка видатків на соціальне забезпечення, освіту чи підтримку ВПО суттєво відрізняється. Це створює відмінності в обсязі допомоги та можливостях отримання сервісів залежно від того, до якої саме громади належить людина.

    Також залишається питання прозорості. Мешканці тимчасово окупованих громад фактично обмежені у впливі на бюджетні рішення, а механізми громадських обговорень часто не застосовуються. Повнота оприлюднення даних про доходи та видатки інколи є недостатньою, що ускладнює громадський контроль і підзвітність.

    Вирішення цих проблем потребує комплексного підходу: перегляду співвідношення адміністративних витрат і соціальних програм, забезпечення рівного доступу ВПО до послуг, підвищення прозорості бюджетного процесу та впровадження ефективних інструментів участі громадян. Оптимізація управлінських структур може дати економічний ефект, але вона має супроводжуватися гарантіями належного соціального захисту переселенців і збереженням спроможності громад до відновлення після деокупації.

  • Рекордні 1,8 млрд грн: як депутати Київради розподілили фонди у 2025 році

    Рекордні 1,8 млрд грн: як депутати Київради розподілили фонди у 2025 році

    У 2025 році Київрада встановила новий рекорд із фінансування депутатських фондів. Кожен обранець столиці мав можливість розпоряджатися 15 мільйонами гривень на виконання доручень виборців. Загальний обсяг програми сягнув 1,8 мільярда гривень, що співставно з річними бюджетами окремих міст.

    Кошти можна було спрямовувати на три основні напрями: освіту, житлово-комунальне господарство та соціальний захист. Проте переважна частина видатків — майже 1,3 мільярда гривень — пішла саме на соціальний захист, зокрема на грошову матеріальну допомогу мешканцям столиці.

    За підсумками року 38 депутатів використали 100% своїх фондів, переважно на матеріальну допомогу. Серед них — представники різних політичних сил та позафракційні обранці. Водночас частина депутатів освоїла кошти лише частково. Найнижчі показники зафіксовано у кількох представників фракцій «Голос» та «Європейська солідарність», а також у позафракційних депутатів.

    Практика використання депутатських фондів супроводжується активною інформаційною кампанією в соціальних мережах. У публічному просторі з’являються фото черг під приймальнями, видачі коштів у конвертах та роздачі пакунків із партійною символікою. Такий формат комунікації фактично перетворює соціальну допомогу на інструмент політичного піару.

    Окремі депутати звітують про тисячі отримувачів матеріальної допомоги та мільйонні суми виплат. Середній розмір одноразової підтримки в окремих випадках становить кілька тисяч гривень. Найактивніше кошти спрямовувалися саме на грошову допомогу під час особистих прийомів громадян.

    Експерти звертають увагу, що різке збільшення фінансування депутатських фондів потребує додаткового аналізу ефективності витрачання коштів, прозорості процедур розподілу та критеріїв надання допомоги. Також залишається відкритим питання щодо балансу між соціальною підтримкою та іншими напрямами міських програм.

    Підсумки року демонструють, що депутатські фонди стали одним із найбільших інструментів розподілу бюджетних коштів у столиці, а їх використання формує як соціальний, так і політичний ефект.

  • У Кіровоградській області 1500 гектарів оформили за 40 тисяч гривень

    У Кіровоградській області 1500 гектарів оформили за 40 тисяч гривень

    У Кіровоградській області правоохоронні органи розслідують обставини передачі 1500 гектарів землі за вартістю, яка суттєво відрізняється від ринкової. За даними слідства, оформлення прав на земельний масив відбулося за суму близько 40 тисяч гривень.

    Йдеться про ділянки, які, за інформацією з матеріалів провадження, були передані в інтересах агрохолдингу I&U Group, пов’язаного з бізнесменом Сергієм Тарасовим. У схемі, яку наразі перевіряють слідчі, фігурують Нікольська сільська рада та товариство з обмеженою відповідальністю «Мега-тренд».

    Незалежна експертиза встановила, що ринкова вартість прав на зазначений земельний масив перевищувала 15 мільйонів гривень. Таким чином, різниця між фактичною сумою оформлення та ринковою оцінкою становить понад 300 разів. Потенційні втрати для територіальної громади оцінюються більш ніж у 10 мільйонів гривень.

    У матеріалах слідства згадуються представники органів місцевого самоврядування, співробітники Держгеокадастру та представники бізнес-структур. Правоохоронці припускають, що дії могли бути частиною узгодженої схеми, яка дозволила оформити стратегічно важливий земельний актив за заниженою вартістю.

    Земля є одним із ключових ресурсів для громад, адже саме від її використання залежать надходження від оренди, податків та інвестиційні можливості регіону. У разі підтвердження фактів умисного заниження вартості мова може йти не лише про службову недбалість, а й про завдання значних збитків громаді.

    За інформацією з правоохоронних джерел, у межах розслідування можливе оголошення нової підозри Сергію Тарасову. Водночас остаточні правові висновки мають бути зроблені після завершення досудового розслідування та розгляду справи в суді.

    Ситуація з 1500 гектарами стала показовою для оцінки того, наскільки ефективно система здатна захищати комунальну власність та інтереси громад від потенційних зловживань у земельній сфері.

  • Міністр Лісовий заявив, що російська мова стала приводом для агресії РФ

    Міністр Лісовий заявив, що російська мова стала приводом для агресії РФ

    Російська мова використовується проти України як інструмент агресії, а її поширення стало одним із приводів для повномасштабного вторгнення. Про це заявив міністр освіти і науки Оксен Лісовий в інтерв’ю програмі «Рандеву».

    За його словами, система освіти має стати середовищем, яке допоможе зросійщеним громадянам повернутися до української мови та усвідомити причинно-наслідкові зв’язки між культурною політикою Росії та воєнною агресією.

    Міністр наголосив, що частина суспільства не проводить паралелі між використанням російської мови та ракетними ударами з боку РФ. На його переконання, це свідчить про проблеми з формуванням світоглядних орієнтирів.

    «Якщо у людей не корелюється приліт ракети з російською мовою, то в неї є певні проблеми з причинно-наслідковими зв’язками. І це питання освіти», — заявив Лісовий.

    Він також зазначив, що відповідальність за мовну ситуацію в закладах освіти лежить не лише на педагогах, а й на органах місцевого самоврядування, які призначають керівників шкіл. На його думку, вибір громадян під час місцевих виборів також впливає на кадрові рішення у сфері освіти.

    Міністр звернув увагу на те, що українці часто обурюються присутністю російськомовних викладачів у школах, однак не завжди пов’язують це з рішеннями місцевої влади.

    «І це теж проблема з причинно-наслідковими зв’язками», — підкреслив очільник МОН.

  • Мер Галича за роки війни отримав сотні тисяч премій: що показує декларація

    Мер Галича за роки війни отримав сотні тисяч премій: що показує декларація

    Міський голова Галича на Івано-Франківщині Олег Кантор опинився серед керівників громад області, які в роки повномасштабної війни отримували одні з найвищих премій та надбавок. Про це повідомляє «Стопкор» із посиланням на дані, оприлюднені виданням Суспільне.

    Згідно з опублікованою інформацією, меру щомісяця нараховували одразу кілька видів доплат: надбавку за ранг посадової особи місцевого самоврядування, 10% за вислугу років, 50% за «виконання особливо важливої роботи» та премію у розмірі 150% посадового окладу. Окрім цього, передбачалися матеріальна допомога та додаткові виплати до свят.

    У підсумку річні суми додаткових нарахувань виглядали так:
    2022 рік – 542 051 грн;
    2023 рік – 607 201 грн;
    2024 рік – 829 046 грн;
    2025 рік – 548 672 грн.

    Окремо значними були виплати саме за «виконання особливо важливої роботи»: від майже 79 тисяч гривень у 2025 році до понад 131 тисячі гривень у 2024-му. Також у 2023 і 2024 роках міський голова отримував по 15 тисяч гривень премій до свят.

    Що задекларував мер

    У щорічній декларації Олега Кантора за 2024 рік вказано офіційний дохід у вигляді заробітної плати — близько 1,2 млн гривень на рік, або понад 100 тисяч гривень щомісяця.

    Серед заощаджень зазначено 680 тисяч гривень готівкою, 8 900 євро та 14 тисяч доларів США.

    Також у власності посадовця — значний перелік нерухомості: нежитлове приміщення площею понад 1 270 квадратних метрів, квартира майже 60 «квадратів», житловий будинок на 318,6 квадратного метра, три гаражі та десять земельних ділянок. Одна з них має площу понад 20 тисяч квадратних метрів і була набута вже після вступу на посаду міського голови.

    У декларації вказані й транспортні засоби — кілька автомобілів старих років випуску, зокрема Volkswagen Caravelle 2011 року, Mercedes-Benz 2001 року та Ford Sierra 1985 року.

    Попередні скандали

    Ім’я Олега Кантора раніше вже фігурувало у публічному скандалі. У 2021 році його звинуватили у побитті місцевого депутата від «Європейської солідарності» Миколи Вовка. За словами депутата, інциденти сталися у приміщенні міськради та пізніше в лікарні. Сам мер заперечував звинувачення, стверджуючи, що опонент був напідпитку. Водночас поліція зареєструвала відповідну заяву.

    Сукупність великих премій, значних доходів та обсягу майна посадовця викликала суспільну дискусію щодо доцільності таких виплат керівникам громад у воєнний час.

  • Контракти на 142 мільйони і «свої» підрядники: що відомо про команду Шакірзяна

    Контракти на 142 мільйони і «свої» підрядники: що відомо про команду Шакірзяна

    Формально Віктор Шакірзян обіймає посаду секретаря Рівненської міської ради. Фактично ж саме він керує містом як виконувач обов’язків мера, не здобувши перемоги на жодних виборах. Його кар’єрний шлях більше нагадує не політичну конкуренцію, а продуману управлінсько-бізнесову конструкцію, де поєдналися забудова, контроль за рішеннями ради та доступ до бюджетних потоків.

    До приходу у владу Шакірзян працював у будівельному бізнесі. Його пов’язують із реалізацією житлових проєктів, зокрема ЖК «Щасливий» на околицях Рівного. Супровід угод і дозвільної документації здійснювала одна юридична компанія, а в регіоні вагомий вплив мали силові структури, відповідальні за економічні злочини. За інформацією з місцевих політичних кіл, саме тоді сформувався неформальний союз між забудовником, юристами та правоохоронцями: перевірки бізнесу зникали, конфлікти із громадськістю згладжувалися, а спірні об’єкти вводилися в експлуатацію без суттєвих наслідків.

    У 2020 році Шакірзян спробував стати мером, але програв вибори Олександру Третяку. Втім, поразка не стала політичним завершенням. Він отримав посаду секретаря міськради — формально другорядну, але стратегічно ключову. За законом саме секретар у разі відсутності або відставки мера автоматично виконує його обов’язки. Після відходу Третяка ця норма фактично відкрила Шакірзяну шлях до керівництва містом без нових виборів.

    Паралельно змінилася структура власності його бізнесу. Компанії, які раніше пов’язували з Шакірзяном, були переписані на родичів і близьке оточення: сестру, батька, сина та партнерів. Формально посадовець більше не має відношення до комерційної діяльності. Проте саме ці підприємства або пов’язані з ними структури продовжили отримувати підряди за бюджетні кошти.

    Ключовим гравцем у тендерах стало ТОВ «Адамантбуд». Із 2021 року компанія отримала контрактів більш ніж на 142 мільйони гривень — від ремонту доріг і шкіл до облаштування укриттів та адміністративних приміщень. При цьому фірма використовує техніку й ресурси підприємств із кола, яке раніше пов’язували з Шакірзяном. У штаті працюють його родичі, а в документах фігурують спільні контакти та кошторисники.

    Антимонопольний комітет встановив ознаки змови між «Адамантбудом» і компаніями з цього ж середовища. Наприкінці 2024 року їх внесли до переліку порушників, заборонивши участь у закупівлях на три роки та наклавши штраф понад 1,2 мільйона гривень.

    Показовою стала історія з ремонтом у будівлі виконкому на Соборній. Депутатам пояснювали необхідність термінової заміни труб із витратами «до мільйона гривень», однак документація передбачала повноцінний капітальний ремонт санвузлів. Проєкт підготували заздалегідь, а на тендер вийшла лише одна новостворена компанія. У підсумку вартість робіт зросла до понад трьох мільйонів гривень.

    Запитання виникають і до особистих активів посадовця. Будинок площею понад 300 квадратних метрів та земельну ділянку в деклараціях оцінювали в суми, що суттєво відрізнялися — від десятків тисяч гривень до мільйонів. Після публічної уваги оцінка різко зросла. При цьому нерухомість неодноразово переоформлювалася на інших осіб, хоча сам Шакірзян продовжує там проживати.

    У результаті вимальовується модель, за якої політична посада забезпечує адміністративний контроль, а бізнес — фінансову основу. Формально закон не порушується: власники змінені, тендери проведені, рішення ухвалені колегіально. Фактично ж управління містом і бюджетними потоками концентрується в одному колі осіб. І доки ця система працює, реальна конкуренція за вплив на Рівне залишається мінімальною.

  • Кінець радянської моделі: Верховна Рада провела наймасштабнішу житлову реформу

    Кінець радянської моделі: Верховна Рада провела наймасштабнішу житлову реформу

    Ухвалення Верховною Радою у другому читанні законопроєкту №12377 стало однією з наймасштабніших реформ у сфері житлового права за весь період незалежності України. Держава фактично намагається остаточно відійти від радянської моделі житлових відносин, яка формально існувала десятиліттями, але давно не відповідала реальним соціальним і економічним умовам.

    Необхідність таких змін назріла давно. Житловий кодекс 1983 року не враховував ринкову економіку, масову приватну власність, внутрішнє переміщення населення та виклики, спричинені війною. Законопроєкт №12377 пропонує нову концепцію житлової політики, яка передбачає розвиток соціального й орендного житла, житлових програм, прозорих реєстрів і принципово іншу роль держави — не як розпорядника житла, а як регулятора та гаранта базових стандартів.

    Разом із тим сама ідея реформи не усуває правових ризиків, які вона за собою тягне. Найбільш чутливим залишається питання безоплатної приватизації державного та комунального житла. Саме цей механізм упродовж багатьох років був ключовим шляхом набуття житла у власність для мільйонів громадян. Хоча новий закон не скасовує приватизацію негайно, він фактично створює правові підстави для поступової відмови від цієї моделі після завершення воєнного стану та перехідного періоду.

    Практичні наслідки такого підходу очевидні. Громадяни, які тривалий час проживають у неприватизованому житлі, отримують обмежений у часі шанс реалізувати своє право. Будь-які проблеми з документами, складом сім’ї, реєстрацією або статусом житла в майбутньому можуть призвести до втрати можливості приватизації. Таким чином, ризик правової невизначеності поступово перекладається з держави на громадян, що неминуче спричинить зростання кількості судових спорів.

    Серед потенційних позитивних наслідків реформи експерти відзначають формування єдиної та логічнішої житлової політики, розвиток ринку оренди й соціального житла, відмову від застарілих і корупційно вразливих механізмів, а також поступову інтеграцію європейських стандартів у житлове право. Водночас існують серйозні ризики: правова невизначеність для мешканців неприватизованих квартир, зростання соціальної напруги, особливо серед вразливих груп населення, можливий сплеск судових спорів щодо права користування та власності, а також небезпека того, що держава відмовиться від старих зобов’язань швидше, ніж запровадить ефективні альтернативи забезпечення житлом.

    13 січня 2026 року Верховна Рада України прийняла в другому читанні та в цілому Закон про основні засади житлової політики. Документ визначає правові, економічні та організаційні засади житлової сфери, принципи та пріоритети держави, вимоги до якості житла, механізми державної підтримки будівництва, придбання й оренди, порядок формування та використання житлових фондів, а також повноваження органів влади та місцевого самоврядування.

    Закон також запроваджує єдину інформаційно-аналітичну житлову систему, фінансово-кредитні механізми підтримки житлових програм, револьверні фонди, інструменти публічно-приватного партнерства, механізми комплексної реновації застарілого житлового фонду та нові підходи до стратегічного планування житлової політики. Окремо підкреслюється орієнтація на європейські стандарти та норми Конституції України.

    Водночас документом визнано такими, що втратили чинність, Житловий кодекс України та Закон про приватизацію державного житлового фонду. Це означає, що житлова система України входить у період глибокої трансформації, наслідки якої стануть визначальними вже в найближчі роки — як для громадян, так і для органів влади та юристів, що працюють у цій сфері.

  • Речник Полтавського ТЦК визнав неефективність системи повісток: більшість чоловіків просто не приходять

    Речник Полтавського ТЦК визнав неефективність системи повісток: більшість чоловіків просто не приходять

    Система вручення повісток в Україні фактично не виконує своєї функції, оскільки значна частина чоловіків просто ігнорує виклики до територіальних центрів комплектування. Про це в інтерв’ю «Главкому» розповів речник Полтавського обласного ТЦК та СП Роман Істомін.

    За його словами, повістка юридично є лише повідомленням про необхідність з’явитися до ТЦК, а не гарантією того, що людина виконуватиме цей обов’язок. Навіть якщо громадянин відмовляється отримати документ, але розуміє його зміст, складається акт про відмову, і така особа все одно вважається належно оповіщеною.

    Попри це, значна кількість призовників до центрів не приходить, свідомо порушуючи правила військового обліку. На думку Істоміна, сам формат “роздачі повісток” уже не можна вважати ефективним інструментом.

    Він також звернув увагу, що проблема полягає не лише у ставленні громадян, а й у бездіяльності місцевої влади. Закон, зокрема постанова №1487, покладає на органи місцевого самоврядування істотні повноваження у сфері військового обліку, включно з обов’язковим щорічним дворовим обходом. Відповідальні особи мають перевіряти, чи призовники реально проживають за вказаними адресами, однак на практиці ці вимоги часто виконуються формально або взагалі ігноруються.

    В окремих випадках через бездіяльність посадових осіб складалися протоколи про порушення. У підсумку, зазначив речник, основний тягар вручення повісток і контролю явки покладається на військових ТЦК, які змушені залучати до цієї роботи поліцію.

    Істомін також розповів, що за час повномасштабної війни Полтавський обласний ТЦК розіслав велику кількість повісток поштою. Проте механізм виявився далеким від ідеального: значна частина громадян на рекомендовані листи не реагує, незалежно від того, хто саме є відправником.

    За його словами, сьогодні існує два основних механізми поштового розсилання документів. Перший — централізований, коли списки призовників надходять із Генштабу, а Міністерство оборони забезпечує друк і відправку. Другий — місцевий, коли повістки формують безпосередньо в ТЦК, а витрати на поштові послуги покривають громади. Цей варіант він назвав більш зручним, оскільки дає можливість оперативно визначати адресатів.

    Попри це, повістка залишається обов’язковим інструментом виклику до ТЦК, незалежно від способу вручення — особисто чи поштою. Невиконання її вимог, нагадав Істомін, розцінюється як порушення правил військового обліку й тягне за собою адміністративну відповідальність за статтею 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

    Інформація про осіб, які ігнорують повістки, передається до поліції. Правоохоронці отримують право здійснити адміністративне затримання і примусово доставити порушників до територіального центру комплектування для з’ясування обставин та уточнення облікових даних.

  • Асоціація міст України заявляє про тиск на місцеве самоврядування через затримання мерів

    Асоціація міст України заявляє про тиск на місцеве самоврядування через затримання мерів

    Асоціація міст України (АМУ) виступила із заявою, в якій наголошує на зростаючій хвилі затримань і арештів міських голів по всій країні. Представники організації звинувачують силові структури у використанні правоохоронних механізмів для тиску на місцеве самоврядування.

    «Тиск на органи місцевого самоврядування продовжує посилюватися. Йдеться, зокрема, про порушення законодавства, процедур і справедливості під час проведення процесуальних дій правоохоронними та судовими органами проти голів невеликих громад уже у 2025 році», – йдеться у зверненні Асоціації до Зеленського.

    Наводяться такі приклади: мера Нетішина відсторонили від посади на 2 місяці та відправили під домашній арешт за купівлю муніципалітетом дронів для військових підрозділів. Мера Дрогобича доставили в ТЦК через святкування Дня Соборності. Мера Ірпеня відправили в СІЗО «за законний виїзд за кордон батька-одинака, у дворічного сина якого померла мама».

    «Це лише частина випадків першого місяця поточного року, коли штучними справами органів державної влади громади позбавляють обраних мешканцями керівників», – заявляє Асоціація, закликаючи президента втрутитися в ситуацію.