Mmakaje

Позначка: НАТО

  • Зброя і допомога перед зимою: Буданов провів важливі переговори у Латвії

    Зброя і допомога перед зимою: Буданов провів важливі переговори у Латвії

    Керівник Офісу президента України Кирило Буданов під час робочого візиту до Риги провів переговори з прем’єр-міністром Латвії Андрісом Кулбергсом. У центрі розмови опинилися одразу два напрями, які Київ вважає критичними найближчими місяцями: подальше військове посилення України та підготовка енергосистеми до нового опалювального сезону. Окремо сторони говорили про співпрацю оборонних підприємств і поглиблення партнерства між Україною та Латвією на тлі тривалої російської агресії.

    За словами Буданова, Україна розраховує на продовження військової співпраці з Ригою та розширення контактів між оборонними індустріями двох держав. Водночас напередодні зими Київ зацікавлений у тому, щоб уже погоджене або підготовлене Латвією енергетичне обладнання надходило якомога швидше. Керівник ОП наголосив, що питання передачі такої техніки зараз необхідно прискорити.

    Такий акцент має конкретне підґрунтя. Латвія вже реалізує окрему програму допомоги українській енергетиці. У квітні уряд країни ухвалив рішення передати Чернігівській області 48 стаціонарних дизельних генераторів загальною вартістю близько 1,2 млн євро, включно з витратами на доставку. Обладнання призначене для відновлення критичної інфраструктури та забезпечення безперервності енергопостачання. У липні латвійське Міністерство економіки повідомляло, що початок поставок вдалося перенести з середини вересня на більш ранній термін.

    Це не перша енергетична допомога Риги. За даними латвійського уряду, станом на початок 2026 року гуманітарна та державна підтримка України з боку Латвії перевищувала 92 млн євро. До неї входили генератори, трансформатори, медичне обладнання та інша техніка для критичної інфраструктури. Під час одного з візитів до України латвійська сторона також повідомляла про передачу обладнання для теплоелектростанцій, генераторів і трансформаторів.

    Для України ця тема набуває особливого значення саме напередодні осінньо-зимового періоду. Росія протягом війни систематично атакує електростанції, підстанції, теплову генерацію та інші елементи енергетичної системи. Тому Київ на переговорах із партнерами паралельно просить як додаткові засоби протиповітряної оборони, так і резервне енергетичне обладнання, яке дозволяє швидше відновлювати електро- і теплопостачання після ударів.

    Не менш важливою частиною переговорів Буданова з Кулбергсом стала оборона. Латвія залишається одним із партнерів, які витрачають на військову підтримку України значну частку власної економіки. Міністерство оборони країни підтвердило, що у 2026 році військова допомога Україні становитиме понад 0,25% латвійського ВВП. Крім цього, Рига вже зробила внесок у розмірі 17 млн євро до натовської ініціативи PURL, через яку союзники фінансують закупівлю пріоритетного озброєння для України.

    Усього з 2022-го до 2025 року військова підтримка, надана Латвією Україні, сягнула приблизно 665 млн євро. Вона включала озброєння та військову техніку, підготовку українських військовослужбовців, закупівлі продукції латвійської оборонної промисловості та внески до міжнародних механізмів допомоги. У 2026 році одним із центральних напрямів залишаються безпілотники та засоби боротьби з ними. Латвія також продовжує відігравати провідну роль у Коаліції дронів.

    Фактично нинішня зустріч Буданова і Кулбергса продовжує домовленості, які Київ і Рига оформили ще влітку. 9 червня Володимир Зеленський і новопризначений на той момент прем’єр Латвії Андріс Кулбергс підписали в Таллінні так звану Drone Deal. Документ передбачає співпрацю у сфері безпілотників, протиповітряної та протиракетної оборони, постачання оборонної продукції, фінансування українського виробництва та обмін технологіями й бойовим досвідом.

    Паралельно Україна й Латвія уклали ширшу угоду про оборонне співробітництво на десять років із можливістю продовження. Вона передбачає спільне виробництво, локалізацію технологій, передачу експертизи, співпрацю щодо безпілотних систем та ППО, а також взаємодію у сфері розвідки. Латвійське Міністерство оборони повідомляло, що протягом перших двох років дії документа Рига планує спрямувати приблизно 110 млн євро на реалізацію його цілей.

    Тож слова Буданова про розширення партнерства між оборонними індустріями не є лише загальною дипломатичною заявою. Обидві країни вже створили юридичну основу, яка дозволяє закуповувати продукцію латвійських виробників для України, фінансувати українські підприємства, запускати спільне виробництво й обмінюватися технологіями.

    Причому просто зараз Міністерство оборони Латвії формує окремий каталог продукції своєї військової промисловості для потреб України. Українська сторона зможе визначити в ньому необхідні системи й технології, після чого Рига оцінюватиме можливість їх закупівлі в межах військової допомоги. Заявки латвійських підприємств до каталогу приймаються до 14 вересня.

    Візит Буданова до Риги при цьому значно ширший за одну зустріч із прем’єром. Напередодні, 9 вересня, керівник Офісу президента провів переговори з міністром оборони Латвії Райвісом Мелнісом. Латвійська сторона називала серед тем регіональну безпеку, військову допомогу Україні та партнерство оборонних промисловостей. Також було заплановано участь обох посадовців у дискусії Riga Conference, присвяченій тому, як бойовий досвід України може бути інтегрований у планування НАТО.

    Ще одна зустріч має відбутися вже на найвищому державному рівні. В офіційному календарі президента Латвії Едгарса Рінкевичса на 10 вересня значиться зустріч із Кирилом Будановим у Ризькому замку о 13:00. Це свідчить про те, що нинішній візит охоплює одразу політичний, військовий та безпековий рівні латвійського керівництва.

    Під час розмови з Кулбергсом Буданов також заявив, що російська агресія давно перестала бути виключно проблемою України. Цей мотив добре вписується в нинішню політику самої Латвії. Як країна НАТО з безпосереднім кордоном із Росією, вона останніми роками різко збільшує витрати на оборону, посилює східний кордон, нарощує ППО та системи боротьби з безпілотниками. З 2 вересня до 8 жовтня по всій країні проходять масштабні навчання Namejs 2026, де особливу увагу приділяють застосуванню дронів і протидії безпілотним системам, причому під час планування прямо враховується український бойовий досвід.

    Символічне місце для переговорів Буданова та Кулбергса теж привернуло увагу. Розмова відбулася в Ризькому мотормузеї, до створення якого безпосередньо причетний батько нинішнього прем’єра Латвії Віктор Кулбергс. Саме він очолював латвійський Клуб антикварних автомобілів і був одним із головних ініціаторів створення музею, який відкрився у 1989 році.

    Буданов використав експозицію з автомобілями радянських керівників як політичну метафору, порівнявши долю радянської імперії з перспективами сучасної Росії. Зокрема, він звернув увагу на пошкоджений Rolls-Royce, пов’язаний із Леонідом Брежнєвим, і завершив допис тезою про те, що імперії, побудовані на агресії та ілюзіях, зрештою залишаються без майбутнього.

    Водночас історичну деталь про сам Rolls-Royce варто подавати обережно. У популярній версії автомобіль часто називають розбитою машиною Брежнєва, однак існують дані, що в ДТП насправді потрапив не сам радянський генсек, а водій радянської служби охорони. Тому слова Буданова про цей експонат коректніше сприймати як політичну метафору, а не точний опис обставин старої аварії.

    Нинішні переговори в Ризі показують, що напередодні зими Україна намагається одночасно закрити дві вразливі зони — захист неба й стійкість енергосистеми. Від Латвії Київ очікує не лише продовження постачання зброї та дронів, а й швидшої передачі обладнання, необхідного для роботи критичної інфраструктури. А підписані раніше довгострокові угоди означають, що співпраця поступово переходить від окремих пакетів допомоги до спільного виробництва, технологічного обміну й постійного партнерства оборонних підприємств.

  • «Зброя без слідів»: НАТО зірвало таємну операцію російських субмарин біля Шпіцбергена

    «Зброя без слідів»: НАТО зірвало таємну операцію російських субмарин біля Шпіцбергена

    У віддалених арктичних водах біля норвезького архіпелагу Шпіцберген навесні 2026 року розгорнулася операція, подробиці якої західні країни кілька місяців не розкривали. За даними Reuters, Велика Британія, Норвегія та США відстежили російські підводні сили, які нібито тренувалися застосовувати нову секретну технологію проти критично важливих підводних кабелів. Її особливістю, за словами західних чиновників, мала бути можливість виводити інфраструктуру з ладу так, щоб не залишати очевидних слідів причетності Москви. Російським суднам і підводним апаратам зрештою не дали завершити навчання.

    Про нові деталі Reuters повідомило 10 вересня, посилаючись на двох західних посадовців, знайомих з перебігом операції. Саме це застереження є принциповим: точна конструкція «секретної зброї», її назва, принцип роботи та реальні можливості публічно не розкриваються. Російське Міністерство оборони на запит агентства щодо інциденту не відповіло, тоді як Кремль раніше неодноразово заперечував звинувачення у підготовці диверсій проти країн НАТО. Тому йдеться про дані західних джерел Reuters, а не про технічні характеристики системи, підтверджені незалежно.

    За інформацією агентства, операцію проводило Головне управління глибоководних досліджень Міністерства оборони Росії — структура, відома за російською абревіатурою ГУГД або англійською GUGI. Підрозділ спеціалізується на роботі на великих глибинах і вже давно перебуває під особливою увагою західних розвідок через інтерес до підводних кабелів, трубопроводів та іншої інфраструктури на морському дні.

    У квітні британський міністр оборони Джон Гілі вже повідомляв про масштабну російську операцію в Північній Атлантиці. За його словами, вона включала російський ударний підводний човен класу «Акула» та одночасне розгортання двох спеціалізованих субмарин GUGI. Для стеження за ними Велика Британія залучила фрегат, авіацію та близько 500 військовослужбовців. Британські літаки провели в небі понад 450 годин, а військовий корабель пройшов кілька тисяч морських миль. Операція тривала більше місяця.

    Тоді Лондон публічно говорив про російську активність біля критичної підводної інфраструктури, однак не розкривав найважливіших деталей. Лише тепер Reuters стверджує, що одним із районів протистояння були води біля Шпіцбергена, до операції долучалися США, а росіяни моделювали застосування нової технології, призначеної для пошкодження підводних комунікацій.

    У центрі уваги опинилися два волоконно-оптичні кабелі, які з’єднують Шпіцберген із материковою Норвегією. Кожен маршрут простягається приблизно на 1400 кілометрів, а на окремих ділянках кабелі лежать на глибині до 2700 метрів. Саме ними передають величезні масиви даних із супутникової станції SvalSat, розташованої на архіпелазі. Reuters називає її найбільшою у світі супутниковою наземною станцією такого типу та зазначає, що вона входить до мережі NASA Near Space Network.

    Оператор Space Norway пояснює, що система складається з двох фізично розділених кабелів і працює з 2004 року. Вони забезпечують не лише звичайний інтернет для мешканців Шпіцбергена, але й роботу державних структур, наукових установ, аеропорту та космічної інфраструктури. Самі кабелі мають товщину приблизно 2–3 сантиметри, містять по вісім пар оптоволокон і захищені сталевим армуванням.

    Наскільки серйозними можуть бути наслідки диверсії такого типу, у НАТО пояснюють масштабами залежності сучасного світу від морського дна. За даними Альянсу, понад 95% міжнародного інтернет-трафіку передається через підводні кабелі, а близько 1,3 мільйона кілометрів таких ліній забезпечують фінансові транзакції орієнтовною вартістю $10 трлн щодня. Тому атака на кабель може бути значно небезпечнішою, ніж просто тимчасова відсутність інтернету в окремому регіоні.

    Російська активність у цьому районі особливо насторожує союзників через його географію. Між Шпіцбергеном та материковою Норвегією лежить так званий Bear Gap — важливий морський простір, через який російські атомні субмарини з баз на Кольському півострові можуть виходити у напрямку Атлантики. За оцінкою джерела Reuters, у разі прямого загострення між Росією та НАТО ця зона може набути критичного військового значення.

    Норвезький міністр оборони Торе Сандвік заявив Reuters, що спільна операція мала продемонструвати Москві: союзники бачать її дії і не дозволять працювати непомітно. За його словами, будь-яка спроба атакувати критичну інфраструктуру буде виявлена і матиме наслідки. Водночас Осло наголошує, що подальша ескалація на Крайній Півночі не відповідає інтересам жодної зі сторін.

    Особливу увагу GUGI привертає не вперше. У квітневій спільній заяві Великої Британії, Норвегії та Нідерландів в ОБСЄ британська сторона прямо заявляла, що підрозділи цього управління створені для спостереження за підводною інфраструктурою у мирний час і можуть готуватися до її пошкодження у разі конфлікту. Серед пов’язаних із GUGI засобів Лондон називав, зокрема, розвідувальне судно «Янтар». У червні 2025 року Велика Британія внесла саме Головне управління глибоководних досліджень Міноборони РФ до санкційного списку.

    Підводна лінія до Шпіцбергена вже переживала серйозний інцидент. 7 січня 2022 року одна з двох гілок вийшла з нормального режиму роботи через пошкодження на ділянці за 130–230 кілометрів від Лонг’їра. Зв’язок із материком тоді не зник завдяки резервній лінії, а Space Norway пізніше відновила пошкоджений кабель. Причина інциденту на той момент публічно встановлена не була. Тому пов’язувати саме цей випадок із Росією без додаткових доказів неправильно.

    Зростання занепокоєння підводними диверсіями вже змусило НАТО значно посилити патрулювання. У січні 2025 року Альянс запустив місію Baltic Sentry після серії інцидентів із кабелями та трубопроводами у Балтійському морі. Для спостереження використовують фрегати, морську патрульну авіацію та безпілотні системи. За даними Reuters із посиланням на компанію Windward, лише у Північному морі кількість випадків, коли судна повільно рухалися над або поблизу чутливої підводної інфраструктури, торік зросла на 52% — до 13 079. Експерти розглядають систематичне картографування таких об’єктів як потенційну підготовку до дій у майбутньому.

    Тема Арктики тим часом дедалі активніше переходить із площини віддаленого військового планування у реальні операції НАТО. Наприкінці серпня — на початку вересня Велика Британія, Норвегія та США провели тристоронні навчання Operation Atlantic City на норвезькому острові Ян-Маєн. Вони проходили з 26 серпня до 4 вересня у рамках посиленої активності НАТО Arctic Sentry та мали перевірити здатність союзників діяти у складних умовах Крайньої Півночі.

    При цьому твердження про нібито територіальну суперечку Росії та Норвегії безпосередньо за Шпіцберген потребує уточнення. Архіпелаг є частиною Королівства Норвегія, а її суверенітет міжнародно визнаний. Шпіцбергенський договір 1920 року водночас надає громадянам і компаніям держав-учасниць, серед яких Росія, певні рівні права на господарську діяльність. Москва має поселення та економічну присутність на архіпелазі, а між сторонами виникають розбіжності щодо трактування прав у прилеглих морських просторах. Однак суверенітет Норвегії над самим архіпелагом офіційно не є предметом територіального спору.

    Нові подробиці Reuters показують, чому саме підводна інфраструктура перетворюється на один із найбільш чутливих елементів протистояння Росії та НАТО. Кабелі складно постійно охороняти на сотнях і тисячах кілометрів морського дна, а встановити винуватця пошкодження значно складніше, ніж у разі відкритої ракетної або повітряної атаки. Саме тому заяви про російську технологію, здатну завдавати шкоди «без відбитків пальців», викликали таку увагу на Заході.

    Водночас головна деталь цієї історії залишається засекреченою: що саме побачили союзники біля Шпіцбергена і як мала працювати нова система. Джерела Reuters відмовилися розкривати принцип її дії. Достовірно відомо лише те, що Велика Британія офіційно підтверджувала масштабне стеження за російськими підводними силами навесні, Норвегія підтверджує спільну операцію із союзниками, а Reuters тепер пов’язує її з навчаннями поблизу критичних кабелів Шпіцбергена та участю США. Самі кабелі, за даними агентства, внаслідок операції не постраждали.

     

  • «Літак Зеленського ледь не збив дрон»: у Норвегії різко уточнили гучну заяву — що насправді сталося в Молдові

    «Літак Зеленського ледь не збив дрон»: у Норвегії різко уточнили гучну заяву — що насправді сталося в Молдові

    Гучна заява прем’єр-міністра Норвегії Йонаса Гар Стьоре про те, що літак президента України Володимира Зеленського нібито ледь не був уражений дроном під час вильоту з Молдови, отримала суттєве уточнення. Підтверджені на цей момент дані свідчать: російський безпілотник справді порушив повітряний простір Молдови, через загрозу влада тимчасово обмежувала польоти, а виліт українського президента до Осло затримали. Водночас доказів того, що дрон справді перебував безпосередньо біля президентського літака або що зіткнення було неминучим, оприлюднено не було. У канцелярії норвезького прем’єра пізніше визнали, що невідомо, наскільки близько безпілотники перебували до борту Зеленського.

    Спочатку Стьоре, коментуючи поїздку українського президента до Норвегії, заявив державному мовнику NRK, що літак Зеленського «майже був уражений дроном», коли мав вилітати з Молдови. Прем’єр використав цей епізод як приклад небезпеки, з якою постійно стикається глава держави, що перебуває у війні з Росією. Проте Стьоре не пояснив, звідки отримав інформацію про настільки близьке зближення дрона з літаком, а також не назвав відстань між ними. Саме відсутність цих деталей згодом стала принциповою, коли почала з’являтися точніша хронологія подій.

    Після резонансу канцелярія прем’єр-міністра Норвегії надала NRK значно обережніше пояснення. Там зазначили, що 8 вересня в повітряному просторі Молдови справді існувала загроза через безпілотники, і саме вона призвела до затримки літака Зеленського, який прямував до Осло. Водночас у канцелярії прямо вказали: невідомо, наскільки близько дрони перебували до президентського борту. Отже, підтверджений епізод стосується передусім закриття повітряного простору та затримки рейсу, а не доведеного «майже зіткнення».

    Ще обережнішою виявилася реакція української сторони. Джерело в Офісі президента України, на яке посилається AFP, назвало твердження про безпосередню небезпеку для Зеленського «перебільшеним». За його словами, у Молдові була оголошена тривога після того, як російський дрон увійшов до повітряного простору Молдови, а згодом — Румунії. Тобто сам факт небезпечного польоту російського безпілотника не заперечується, однак твердження, що саме літак українського президента опинився за крок від зіткнення, українська сторона не підтвердила.

    Молдовська влада тим часом оприлюднила детальну хронологію. Системи спостереження Національної армії Молдови 8 вересня о 16:20 зафіксували безпілотний апарат, який увійшов у повітряний простір країни з боку України. Попередньо його ідентифікували як дрон типу Shahed. Апарат рухався через придністровський сектор у напрямку Бендер, а о 16:32 — уже в напрямку Кишинева. О 16:36 його зафіксували біля населеного пункту Бєленешть у Ніспоренському районі, після чого він продовжив рух на захід. О 16:37 дрон залишив молдовський повітряний простір поблизу Загаранчі та попрямував у бік румунського повіту Ясси.

    Через небезпеку приблизно о 16:30 влада Молдови обмежила використання повітряного простору в центральній частині країни. Речник уряду Думітру Чоріч повідомив, що рішення ухвалили саме для захисту цивільних літаків, які перебували в небі або мали здійснити рейси. Через обмеження затримали три вильоти та чотири прибуття. Одним із затриманих рейсів був літак президента України. Таким чином, Зеленський не був єдиним пасажиром, чий рейс змінив графік через дронову загрозу.

    На цьому маршрут безпілотника не завершився. Румунське Міністерство національної оборони підтвердило, що о 16:33 його радари бачили повітряну ціль на захід від Кишинева, яка рухалася в напрямку Румунії. О 16:37 вона увійшла до румунського повітряного простору приблизно за 30 кілометрів на південний схід від Ясс. Уже о 16:39 для контролю ситуації в повітря підняли два винищувачі F-18 Повітряно-космічних сил Іспанії, які виконували місію посиленої повітряної поліції НАТО з авіабази Міхаїл Когелнічану.

    У Румунії траєкторію дрона відстежували далі. Системи попередження RO-Alert активували для кількох повітів. О 17:02 румунські радари втратили контакт із ціллю в районі між повітами Ясси та Ботошані, а вже о 17:08 безпілотник знову виявили над територією Молдови. Пізніше румунська влада повідомила, що апарат повернувся до сусідньої країни та зрештою впав приблизно за 25 кілометрів на схід від румунського кордону.

    Молдовські джерела повідомляли, що після повернення з боку Румунії той самий дрон рухався на північ країни. Його сигнал зникав біля Кобані в Глоденському районі, потім апарат знову виявили неподалік Дрокії. Востаннє на радарі його фіксували приблизно о 17:14 у районі Стурзовки. О 17:26 служба 112 отримала повідомлення про падіння невеликого літального апарата біля села Міхейленій-Векь у Ришканському районі. Після падіння зайнялася суха рослинність і виникло кілька осередків пожежі, але людей не було травмовано.

    Саме падіння дрона відбулося далеко від міжнародного аеропорту Кишинева. За даними молдовського уряду, йдеться приблизно про 160 кілометрів. Після отримання підтвердження, що безпілотник упав, обмеження для авіації почали знімати. Уряд Молдови зазначив, що саме через ці заходи безпеки борт Зеленського вилетів пізніше, ніж планувалося.

    Відкриті дані FlightAware підтверджують затримку. Український урядовий Airbus A319 із реєстраційним номером UR-ABA 8 вересня виконував рейс із Кишинева до Oslo Gardermoen. Фактичний виліт зафіксований приблизно о 17:57 за молдовським часом, а посадку в Норвегії — близько 19:43 за місцевим часом. В Осло Зеленський і перша леді Олена Зеленська зійшли саме з цього літака, що також зафіксували норвезькі фотографи.

    Президент України прибув до Норвегії для участі в церемонії прощання з королем Гаральдом V, який помер 28 серпня у віці 89 років після 35 років на престолі. Державний похорон відбувся 9 вересня в кафедральному соборі Осло. Зеленський разом з Оленою Зеленською взяв участь у процесії від Королівського палацу до собору поряд із членами норвезької королівської родини, монархами та керівниками інших держав.

    Поїздка мала не лише церемоніальну частину. У Норвегії Зеленський провів переговори з Йонасом Гар Стьоре, міністром фінансів і колишнім генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом та міністром закордонних справ Еспеном Бартом Ейде. Однією з центральних тем стала потреба України в посиленні протиповітряної оборони. Стьоре наголошував, що Україна має критичну потребу в ППО та іншій військовій підтримці перед складним зимовим періодом. Також українська сторона повідомляла про обговорення проєкту FREYJA, спрямованого на створення європейської системи протиракетної оборони.

    Інцидент над Молдовою водночас виявився значно масштабнішим за історію одного президентського літака. Російський дрон пройшов через повітряний простір одразу двох європейських країн, спричинив обмеження цивільних польотів у Молдові, призупинення операцій в аеропорту Ясс та підняття бойових винищувачів НАТО в Румунії. Молдовська президентка Мая Санду назвала такі вторгнення серйозною загрозою життю людей. Reuters також зазначає, що російські безпілотники вже неодноразово опинялися на молдовській території на тлі масштабних атак РФ проти України.

    До того ж інцидент стався на тлі нового загострення біля українсько-молдовського кордону. У ніч проти 9 вересня безпілотники атакували український пункт пропуску «Старокозаче» навпроти молдовської Тудори. Прикордонна поліція Молдови підтвердила, що один дрон атакував інфраструктуру пункту, ще два безпілотники впали поблизу на українській території, після чого роботу переходу тимчасово зупинили.

    Таким чином, основна частина історії підтверджується: 8 вересня російський безпілотник порушив повітряний простір Молдови та Румунії, через загрозу тимчасово обмежували цивільні польоти, а літак Володимира Зеленського справді вилетів із Кишинева із затримкою. Однак початкове формулювання норвезького прем’єра про те, що дрон «майже влучив» у президентський літак, залишається без оприлюднених доказів щодо дистанції або реальної загрози зіткнення. Канцелярія самого Стьоре згодом уточнила, що достеменно невідомо, наскільки близько дрон перебував до борту, а джерело в українському президентстві назвало твердження про безпосередню небезпеку для Зеленського перебільшеним. Тому наразі коректніше говорити про серйозну дронову загрозу, яка призвела до закриття повітряного простору та затримки президентського рейсу, а не про підтверджену спробу атаки або майже зіткнення літака з безпілотником.

  • Екстрене посилення ППО перед зимою: Німеччина передасть Україні ракети до Patriot із власних арсеналів

    Екстрене посилення ППО перед зимою: Німеччина передасть Україні ракети до Patriot із власних арсеналів

    Німеччина в терміновому порядку передасть Україні ракети-перехоплювачі PAC-2 для зенітно-ракетних комплексів Patriot безпосередньо із запасів Бундесверу. Про це під час відеоконференції у форматі «Рамштайн» заявив міністр оборони ФРН Борис Пісторіус, закликавши міжнародних партнерів провести ревізію власних складів і суттєво наростити військову підтримку Києва.

    Гонка з часом та розширення пакетів допомоги

    Пісторіус наголосив, що на тлі наближення холодів Україна веде виснажливу «гонку з часом», оскільки після зниження температури слід очікувати посилення масованих ударів ворога по критичній інфраструктурі. Окрім протиракет для систем Patriot, Берлін збільшить постачання ракет класу «повітря – повітря», а також продовжить передавати безпілотники та далекобійні боєприпаси.

    Потреба в ракетах до систем Patriot залишається критичною саме через необхідність відбиття балістичних ударів. Нині повноцінне ліцензійне виробництво цих засобів ураження за межами США налагодила лише Японія, тоді як Німеччина тільки розпочала цей процес.

    Заклик Києва до обміну та нові загрози від РФ

    Міністр оборони України Євген Хмара під час виступу закликав партнерів передати ракети з наявних резервів негайно в обмін на постачання вдосконалених ракет із майбутніх українських замовлень. За його словами, Україна вже укладає контракти приблизно на 1000 ракет для систем Patriot, проте більшість із них почне надходити лише у наступні роки. Хмара також констатував дефіцит у 27 мільярдів доларів на оборонні потреби та закликав затвердити фінансові рішення до листопада, нагадавши, що до 90 відсотків успіху на фронті зараз забезпечують безпілотні системи.

    Зі свого боку генеральний секретар НАТО Марк Рютте акцентував на постійній адаптації окупантів до реалій війни: агресор дедалі частіше запускає північнокорейські ракети та дрони з реактивними двигунами, що вимагає швидких рішень для нейтралізації нових загроз.

  • У НАТО стався «ментальний злам» щодо України: у Києві пояснили, що змінилося

    У НАТО стався «ментальний злам» щодо України: у Києві пояснили, що змінилося

    У НАТО поступово змінюється саме сприйняття України: від держави, якій союзники допомагають протистояти російській агресії, до країни, яка сама робить внесок у безпеку всього євроатлантичного простору. Ця зміна вже зафіксована не лише в політичних заявах — відповідне формулювання з’явилося в офіційних документах Альянсу на рівні лідерів держав.

    Про це розповіла глава Місії України при НАТО Альона Гетьманчук в інтерв’ю РБК-Україна. За її словами, йдеться про своєрідний «ментальний злам» усередині Альянсу щодо того, яку роль Україна відіграє в системі євроатлантичної безпеки.

    «Вперше країни-члени НАТО на рівні лідерів зафіксували в декларації, що Україна є контрибутором євроатлантичної безпеки», — заявила дипломатка.

    Йдеться про декларацію саміту НАТО 2026 року в Анкарі. В офіційному документі союзники прямо записали, що Україна робить внесок у трансатлантичну безпеку. Одночасно країни Альянсу підтвердили єдність у підтримці України в захисті її свободи, суверенітету та територіальної цілісності.

    Це формулювання важливе не лише з політичної точки зору. Воно фактично змінює логіку, за якою всередині НАТО може розглядатися подальша військова та фінансова підтримка Києва.

    За словами Гетьманчук, раніше Україну передусім сприймали як отримувача допомоги — країну, якій необхідно передавати озброєння, боєприпаси та іншу підтримку для протистояння Росії. Тепер дедалі сильніше закріплюється інший підхід: посилення України одночасно означає посилення безпеки самих держав НАТО.

    Цю тенденцію підтверджують і заяви керівництва Альянсу. Заступниця генерального секретаря НАТО Радміла Шекерінська у липні 2026 року заявила, що Україна стала постачальником безпеки, а відносини з нею дедалі більше набувають двостороннього характеру. За її словами, НАТО та ЄС не лише підтримують Україну, а й переймають її досвід, знання та практичні напрацювання.

    Особливого значення це набуває через досвід української армії та оборонної промисловості, накопичений під час повномасштабної війни. Серед сфер, де співпраця України та партнерів стає дедалі важливішою, — безпілотні системи, оборонні технології, протиповітряна оборона та масштабування військового виробництва.

    На рівні НАТО розвиток безпілотних систем, інтегрованої протиповітряної та протиракетної оборони, високоточних ударних можливостей, штучного інтелекту та інших нових технологій уже визначено серед напрямків модернізації Альянсу.

    Гетьманчук наголосила, що новий статус України дає Києву додатковий аргумент у переговорах із союзниками про фінансування оборони.

    «Визнання України контрибутором безпеки автоматично перетворює всі внески в підтримку України на інвестиції в євроатлантичну безпеку, в інвестиції у власну оборону країн-членів НАТО», — пояснила вона.

    Тобто логіка поступово змінюється з «допомоги Україні» на «інвестиції у спільну безпеку». За словами дипломатки, сьогодні мова дедалі частіше йде не просто про передачу готового західного озброєння зі складів, а про фінансування конкретних систем і вкладення у виробничі можливості українського оборонно-промислового комплексу.

    Передумови для такого підходу були закладені ще на саміті НАТО в Гаазі у червні 2025 року.

    Тоді союзники ухвалили масштабне рішення про збільшення оборонних витрат. До 2035 року країни НАТО зобов’язалися спрямовувати на оборонні та пов’язані з безпекою потреби 5% ВВП. Щонайменше 3,5% мають іти на основні оборонні потреби та виконання цільових показників НАТО, а до 1,5% — на ширші безпекові витрати, зокрема критичну інфраструктуру, стійкість, інновації та зміцнення оборонно-промислової бази.

    Для України принциповим став ще один пункт Гаазької декларації: союзники погодилися враховувати прямі внески в оборону України та її оборонну промисловість під час розрахунку власних оборонних витрат.

    Таким чином, країна НАТО, яка вкладає кошти у виробництво озброєнь для України або безпосередньо підтримує український ОПК, може одночасно виконувати частину власних зобов’язань щодо збільшення оборонних витрат. В офіційній декларації це пояснювалося тим, що безпека України сприяє безпеці самих союзників.

    Саме це рішення Гетьманчук назвала одним із важливих механізмів, які вдалося зробити практичними.

    Зміна стала ще помітнішою після саміту НАТО в Анкарі в липні 2026 року. Лідери Альянсу вже безпосередньо записали в підсумковій декларації: «Україна робить внесок у трансатлантичну безпеку». Там же зазначено, що європейські союзники та Канада фінансують переважну частину безпекової допомоги Україні через двосторонні й багатосторонні механізми.

    Крім того, союзники взяли на себе конкретні фінансові зобов’язання. На 2026 рік країни НАТО пообіцяли надати Україні військове обладнання, допомогу та навчання загальною вартістю 70 млрд євро. Водночас у декларації закріплено намір підтримувати щонайменше еквівалентний рівень допомоги й у 2027 році.

    Заступниця генсека НАТО Радміла Шекерінська пізніше окремо наголосила: сума на 2027 рік є мінімальною планкою, а не максимально можливою межею допомоги.

    Нинішній підхід став результатом кількарічної еволюції політики Альянсу. Ще на Вашингтонському саміті 2024 року союзники ухвалили довгострокове зобов’язання щодо безпекової допомоги Україні. Тоді НАТО заявляло про намір забезпечити базове фінансування на рівні щонайменше 40 млрд євро протягом наступного року. До підтримки, яка могла враховуватися в межах цього механізму, входили закупівля військового обладнання, передача техніки, логістика, навчання українських військових, а також інвестиції в українську оборонну інфраструктуру та промисловість.

    У Гаазі в 2025 році був зроблений наступний крок: витрати на Україну фактично пов’язали з оборонними зобов’язаннями самих союзників. А в Анкарі у 2026-му Україну вже прямо назвали державою, яка робить внесок у трансатлантичну безпеку.

    Таким чином, слова Гетьманчук про «ментальний злам» мають під собою цілком конкретні рішення НАТО. Якщо раніше дискусія переважно будувалася навколо того, скільки ресурсів Альянс готовий витратити на допомогу Україні, то тепер дедалі більше йдеться про те, яку користь сама Україна, її військовий досвід, технології та оборонна промисловість можуть дати спільній системі безпеки.

    При цьому таке визнання саме по собі не означає членства України в НАТО і не замінює політичних рішень, необхідних для вступу до Альянсу. Однак воно свідчить про важливу зміну позиціонування України: від держави, безпеку якої потрібно забезпечувати, до партнера, зміцнення якого розглядається як частина зміцнення оборони всього євроатлантичного простору.

  • «Готові до миру», але на своїх умовах: у Кремлі повторили вимоги до України

    «Готові до миру», але на своїх умовах: у Кремлі повторили вимоги до України

    У Кремлі знову заявили про нібито готовність Росії перейти до мирного врегулювання війни проти України. Водночас Москва не відмовляється від умов, які Володимир Путін висунув ще у червні 2024 року і які Київ тоді відкинув як фактичну вимогу капітуляції.

    Речник Кремля Дмитро Пєсков 4 вересня заявив журналістам, що можливість переходу до мирного врегулювання нібито існує, однак конкретних передумов для цього Москва наразі не бачить. Він додав, що контакти продовжуються, а США, за його словами, зберігають готовність виступати посередником.

    При цьому Пєсков наголосив, що позиція Росії, озвучена Путіним два роки тому під час виступу в російському МЗС, залишається незмінною. Тобто Москва продовжує пов’язувати можливе завершення війни з виконанням Україною низки політичних і територіальних вимог.

    У червні 2024 року Путін заявляв, що для припинення вогню Україна повинна вивести свої війська з усієї території Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей у їхніх адміністративних межах, включно з районами, які Росія на той момент навіть не контролювала. Також Москва вимагала від Києва офіційно відмовитися від прагнення вступити до НАТО.

    До ширшого переліку російських умов входили також нейтральний і без’ядерний статус України, зняття західних санкцій проти РФ та визнання територіальних претензій Москви. Путін тоді також повторював вимоги щодо так званої «демілітаризації» та «денацифікації» України — формулювань, які Росія використовує у своїй пропаганді від початку повномасштабного вторгнення.

    Україна ці умови категорично відкинула. У червні 2024 року українська сторона назвала їх ультимативними та такими, що фактично передбачають відмову від суверенітету і передачу Росії українських територій. Тодішній радник глави Офісу президента Михайло Подоляк заявляв, що російські пропозиції зводяться до вимоги капітуляції.

    Нинішня заява Пєскова пролунала на тлі нового пожвавлення дипломатичних контактів. За даними Reuters, американські представники Стів Віткофф і Джаред Кушнер можуть найближчими днями відвідати Росію та Україну в межах чергової спроби посередництва. Кремль поки публічно не підтвердив російську частину їхньої поїздки.

    Президент України Володимир Зеленський напередодні повідомив, що зустрічі з американськими переговорниками очікуються найближчими днями. За його словами, попередні дати контактів уже визначені.

    На цьому тлі риторика Москви залишається суперечливою. Лише кілька днів тому Путін заявляв, що бачить можливість мирної угоди, однак одночасно звинувачував Україну у зриві переговорного процесу та продовжував наполягати на російських умовах.

    Ще 1 вересня Путін заявляв, що Росія нібито має перевагу на полі бою, а українське керівництво назвав «терористами», ставлячи під сумнів можливість переговорів із Києвом. При цьому він одночасно допускав продовження контактів із представниками США.

    Схожу подвійність у російській позиції Кремль демонстрував і раніше. У липні Пєсков говорив, що Москва відкрита до переговорів, але паралельно наголошував, що російська армія продовжуватиме бойові дії для досягнення поставлених цілей.

    Таким чином, нинішня заява Кремля поки не свідчить про зміну російської позиції. Москва допускає можливість дипломатичного процесу, але водночас не відмовляється від вимог, які передбачають територіальні поступки України, відмову від курсу на НАТО та інші принципові обмеження українського суверенітету.

    Сам Пєсков прямо визнав, що конкретних передумов для мирного врегулювання наразі немає. Тому на цьому етапі йдеться радше про продовження дипломатичних контактів, а не про досягнення реального компромісу між сторонами.

  • Війни в Україні та Ірані дедалі небезпечніше переплітаються: The Guardian попереджає про ризик великої ескалації

    Війни в Україні та Ірані дедалі небезпечніше переплітаються: The Guardian попереджає про ризик великої ескалації

    Війни в Україні та Ірані дедалі сильніше впливають одна на одну, а відсутність чіткої стратегії їх завершення може підвищити ризик ширшої міжнародної ескалації. Таку думку висловив старший науковий співробітник Carnegie Endowment for International Peace Крістофер Чіввіс у колонці для The Guardian. Він вважає, що нинішні конфлікти вже не можна розглядати як цілком окремі кризи, оскільки їхні військові, дипломатичні та економічні наслідки дедалі частіше перетинаються.

    На думку автора, одним із найбільш небезпечних сигналів є зростання активності Росії у так званій сірій зоні протистояння з Європою. Чіввіс звертає увагу на інциденти біля аеропорту Лейпциг/Галле в Німеччині, який є важливим логістичним вузлом і використовується, зокрема, для перевезення допомоги Україні.

    На початку серпня поблизу аеропорту виявили безпілотник із вибухівкою. Згодом Німеччина прямо поклала відповідальність за спробу атаки на Росію, тоді як Москва свою причетність заперечила. Європейські держави загалом фіксують зростання кількості диверсій, підпалів та інших гібридних операцій, які західні спецслужби пов’язують із Росією.

    Чіввіс нагадує й про інциденти 2024 року, коли в логістичному ланцюжку DHL у Європі виявили запальні пристрої. На його думку, подібні операції несуть особливу небезпеку через можливість загибелі великої кількості цивільних і, відповідно, різкого розширення конфлікту між Росією та країнами НАТО.

    Саме на тлі загострення наприкінці серпня директор ЦРУ Джон Реткліфф здійснив рідкісний неоголошений візит до Москви. Washington Post повідомляла, що він перебував у російській столиці близько восьми з половиною годин. У Кремлі згодом підтвердили контакти каналами спецслужб, але заявили, що Реткліфф не зустрічався безпосередньо з Володимиром Путіним.

    The Guardian пов’язує цю поїздку не лише з війною Росії проти України, а й зі зростанням напруження навколо Ірану. За даними американських медіа, у Вашингтоні побоюються, що Кремль може розглядати участь США у близькосхідній кризі як ознаку того, що американська увага та військові ресурси дедалі більше розпорошуються. Американська розвідка, за інформацією Washington Post, оцінювала, що Москва може сприймати це як додаткове вікно для посилення тиску на Україну або західних союзників.

    Сам Чіввіс вважає, що Вашингтон опинився у суперечливій ситуації. З одного боку, адміністрація Дональда Трампа намагається переконати Росію зменшити ескалацію та погодитися на домовленості щодо України. З іншого — США залишаються втягнутими у воєнне протистояння з Іраном, яке також потребує значних військових ресурсів.

    Особливу увагу автор приділяє запасам американських засобів протиповітряної та протиракетної оборони. Війна з Іраном збільшує потребу у дорогих перехоплювачах і системах ППО, тоді як Україна також гостро потребує таких засобів для захисту від російських ракетних і дронових атак. На думку Чіввіса, Москва може враховувати це під час планування подальших ударів.

    Водночас переплетення двох конфліктів відбувається і в іншому напрямку. Україна набула унікального досвіду боротьби з іранськими дронами типу Shahed, які Росія масово використовує для ударів по українських містах та інфраструктурі. У 2026 році українські фахівці допомагали державам Близького Сходу посилювати протидію іранським безпілотникам. За відкритими даними, кількість українських фахівців із протидії дронам у регіоні сягала понад двох сотень.

    Росія, своєю чергою, продовжує підтримувати Іран. Washington Post повідомляла, що Москва надавала Тегерану розвідувальну інформацію щодо американських військових активів у регіоні. Паралельно Росія роками використовує іранські технології ударних безпілотників у війні проти України.

    Чіввіс вважає, що така взаємозалежність поступово перетворює два регіональні конфлікти на складнішу систему протистояння. США допомагають Україні й одночасно воюють з Іраном, Росія воює проти України та підтримує Тегеран, а Київ використовує свій бойовий досвід для підтримки партнерів на Близькому Сході.

    Додатковим фактором стає Китай. Пекін зберігає тісні економічні зв’язки і з Росією, і з Іраном, водночас не демонструючи зацікавленості у повній військовій поразці будь-якої з цих країн. Чіввіс вважає, що Китай має достатній економічний ресурс, щоб пом’якшувати для Москви та Тегерана частину наслідків західних санкцій і воєнного тиску.

    Ситуація навколо Ірану при цьому залишається вкрай напруженою. 3 вересня The Guardian повідомляв про нові іранські ракетні та дронові удари по американських військових об’єктах у країнах Перської затоки. Конфлікт уже вплинув на судноплавство через Ормузьку протоку та світові енергетичні ринки.

    В Україні бойові дії також не демонструють ознак швидкого припинення. Росія продовжує масовані атаки, тоді як Україна посилює далекобійні удари по російській військовій та енергетичній інфраструктурі. Президент Володимир Зеленський цього тижня заявив, що через українські дрони російський повітряний простір стає дедалі менш безпечним, та закликав авіакомпанії й страховиків враховувати нові ризики.

    На цьому тлі Вашингтон продовжує дипломатичні спроби. 4 вересня The Guardian повідомляв, що американські представники мають провести нові контакти з Києвом і Москвою у межах пошуку шляху до завершення війни. Водночас навіть російська сторона визнає, що переговорний процес фактично залишається замороженим.

    Чіввіс проводить історичну паралель із періодом перед Першою світовою війною. Його головна теза полягає не в тому, що нова світова війна неминуча, а в тому, що тривалі регіональні конфлікти здатні поступово втягувати дедалі більше держав та створювати ланцюг ескалацій, який згодом стає складно контролювати.

    Автор закликає адміністрацію США сформувати чіткіші плани завершення обох конфліктів і значно активніше використовувати дипломатичні стимули. Щодо Ірану він пропонує переговори про припинення вогню, послаблення частини санкцій і ширші домовленості щодо безпеки в районі Ормузької протоки.

    Його рекомендації щодо України є значно більш дискусійними. Зокрема, Чіввіс вважає, що Києву варто серйозніше обговорювати питання нейтралітету та перспективу подальшої боротьби за контрольовану Україною частину Донбасу. Це позиція самого автора колонки, а не офіційна позиція уряду США, The Guardian чи української влади.

    Головним висновком Чіввіса є те, що продовження двох воєн без зрозумілої політичної стратегії їх завершення збільшує ризик неконтрольованого розширення протистояння. Український та іранський конфлікти вже пов’язані через зброю, розвідку, ресурси ППО, енергетику та відносини між США, Росією, Китаєм та державами Близького Сходу.

    На думку автора, світ поки ще не опинився у точці неповернення. Але чим довше конфлікти залишатимуться невирішеними і чим більше держав прямо чи опосередковано братимуть у них участь, тим вищою ставатиме ціна навіть одного прорахунку.

  • У Росії заговорили про удари по Європі: WSJ назвав перевагу України, яка дратує Кремль

    У Росії заговорили про удари по Європі: WSJ назвав перевагу України, яка дратує Кремль

    Україна має у війні проти Росії стратегічну перевагу, яку Кремль практично не може відтворити: за її західним кордоном розташований величезний економічний, військовий і логістичний тил. Європейські держави забезпечують Україну пальним, зброєю, фінансуванням, виробничими потужностями та логістичними маршрутами, які Росія не може атакувати без ризику прямого конфлікту з НАТО. Саме ця геополітична асиметрія частково нівелює перевагу Москви у вогневій потужності та дедалі сильніше впливає на російську стратегію. The Wall Street Journal пише, що через це Кремль посилює гібридні операції проти Європи, а в російських політичних колах усе гучніше звучать заклики перейти до ударів по військовій та логістичній інфраструктурі країн, які підтримують Київ.

    На перший погляд Росія все ще має значну перевагу в ракетах, авіації та інших засобах далекого ураження. Вона систематично атакує українські міста, електростанції, порти, підприємства та логістичні об’єкти, намагаючись завдати економічної шкоди й послабити здатність держави продовжувати війну. Проте стратегічний результат таких ударів часто виявляється меншим, ніж могла б розраховувати Москва, оскільки частину втраченої інфраструктури та ресурсів Україна компенсує завдяки доступу до європейського ринку. WSJ називає саме цю можливість одним із ключових факторів, які дозволяють Києву витримувати тривалу кампанію російського тиску.

    Особливо показовою є ситуація з пальним. Росія ще у 2022 році завдала серйозних ударів по українській нафтопереробній інфраструктурі, однак це не призвело до тривалого паралічу паливного ринку: Україна переорієнтувалася на імпорт нафтопродуктів із Європи, і мережі АЗС продовжують працювати. Росія ж стикається з протилежною проблемою — українські далекобійні дрони регулярно атакують її НПЗ та інші елементи паливної інфраструктури, а компенсувати втрати за рахунок такого самого масштабного зовнішнього тилу Москві значно складніше. Саме тому удари України по російській мілітаризованій економіці можуть мати пряміший вплив на здатність РФ фінансувати та забезпечувати війну.

    Схожа асиметрія існує й у військовій логістиці. Україна користується логістичними центрами та інфраструктурою у Польщі, Німеччині, Румунії та інших країнах НАТО, через які надходять озброєння, боєприпаси, техніка, запасні частини й інші критично важливі вантажі. Частина українських оборонних компаній також розгорнула виробництво на європейській території. Для Росії такі об’єкти фактично перебувають за межами нинішнього театру бойових дій: удар по території держави НАТО створив би ризик зовсім іншого рівня ескалації.

    При цьому сама Росія не має співставної системи союзницької підтримки. Білорусь і Північна Корея допомагають Москві, однак їхні можливості значно поступаються економічному та промисловому потенціалу західної коаліції, яка стоїть за Україною. Китай зберігає з Росією стратегічні та економічні зв’язки, але не перетворився на повноцінний військовий тил Кремля, а водночас використовує ослаблення позицій Москви у власних економічних інтересах. WSJ зазначає, що саме ця нерівність дедалі сильніше відчувається російським керівництвом.

    На думку німецького депутата Європарламенту Сергія Лагодинського, Кремль бачить, що Україна здатна виживати й продовжувати боротьбу саме тому, що має доступ до зовнішніх ресурсів і міжнародної солідарності. Відповідно Москва намагається бити не лише безпосередньо по Україні, а й по самій системі її підтримки. Західні уряди протягом останніх місяців фіксують посилення диверсій, кібератак, шпигунської діяльності, інцидентів із дронами та інших операцій так званої «сірої зони». Їхня мета, за оцінками західних експертів і розвідслужб, може полягати в тому, щоб налякати європейські суспільства, посіяти сумніви щодо підтримки України та підвищити політичну ціну допомоги Києву.

    Саме на цьому тлі всередині Росії дедалі гучніше лунають заклики зробити ще один крок — перейти від прихованої гібридної активності до безпосередніх ударів по європейській логістиці. Директорка з питань Євразії Центру досліджень нерозповсюдження імені Джеймса Мартіна Ганна Нотте розповіла WSJ, що в російських колах набирає популярності думка: для досягнення цілей у війні Москва повинна атакувати військові й логістичні об’єкти в європейських державах. Поки це не означає, що Кремль уже ухвалив відповідне рішення, однак сама поява такої дискусії свідчить про небезпечне розширення рамок війни.

    За інформацією WSJ, частина західних посадовців не виключає сценарію, за якого Росія могла б спробувати здійснити обмежену одноразову атаку на одну або кілька логістичних цілей у Європі. Серед можливих способів у виданні згадується використання захоплених українських безпілотників або інших засобів, які могли б ускладнити швидке встановлення виконавця. Це лише один із потенційних сценаріїв, який обговорюють чиновники й експерти, а не підтверджений план Кремля. Проте навіть такий обмежений удар по території НАТО міг би мати надзвичайно серйозні наслідки та поставити перед Альянсом питання про відповідь.

    Ризик поширення російської агресії за межі України, за даними видання, був одним із ключових питань і під час нещодавньої поїздки директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви. WSJ повідомляє, що одним із головних послань американської сторони було застереження не переносити бойові дії на територію країн НАТО. Водночас це не означає, що американська розвідка очікує неминучого великого вторгнення Росії до однієї з держав Альянсу. НАТО станом на кінець серпня також заявляло, що не бачить ознак підготовки Росії до неминучої звичайної військової атаки, хоча фіксує посилення російських гібридних операцій.

    Саме тому нинішня російська стратегія балансує на межі. З одного боку, Кремль зацікавлений у тому, щоб послабити європейську допомогу Києву і зробити її максимально дорогою політично та економічно. З іншого — прямий удар по державі НАТО може мати протилежний результат і не розколоти Захід, а навпаки, різко посилити його рішучість. Частина європейських політиків уже зазначає, що російські диверсії та інші гібридні операції дедалі більше переконують громадян їхніх країн у тому, що Москва є загрозою не лише для України, а й безпосередньо для Європи.

    У підсумку головна перевага України полягає не в конкретній ракеті чи дроні, а у доступі до величезного зовнішнього тилу. Поки Україна може отримувати пальне, зброю, фінансування, промислову продукцію та логістичну підтримку з Європи, Росії надзвичайно складно досягти стратегічної ізоляції Києва лише ударами по українській території. Москва водночас не має свого аналога такої системи підтримки і змушена значною мірою сама оплачувати наслідки війни та українських ударів. Саме цей дисбаланс, за оцінкою WSJ, і підштовхує Кремль дедалі активніше шукати способи тиснути вже не тільки на Україну, а й на її союзників.

    Тож головне питання зараз полягає в тому, де Москва проведе межу між гібридною війною та прямою атакою. Поки Росія переважно використовує диверсії, кібератаки, інформаційні операції та інші методи нижче порогу відкритого військового зіткнення з НАТО. Але те, що в російських політичних та інформаційних колах дедалі частіше обговорюють удари по європейській логістиці, робить ризик подальшої ескалації значно серйознішим. І саме здатність НАТО переконливо показати, що така атака матиме неприйнятну для Москви ціну, може стати одним із головних факторів стримування Росії.

  • «Вони мене повісять»: The Economist назвав головний страх Путіна і його новий план війни

    «Вони мене повісять»: The Economist назвав головний страх Путіна і його новий план війни

    Російський правитель Володимир Путін після кількох тижнів внутрішніх дискусій у Кремлі, ймовірно, обрав подальшу ескалацію війни проти України замість спроби зупинити бойові дії. Москва може спробувати залучити до війни ще 300–400 тисяч людей, посилити удари по українській енергетиці та розширити гібридні операції проти європейських держав, які допомагають Києву.

    Однією з причин такої стратегії може бути страх самого Путіна перед наслідками завершення війни без результату, який він зміг би представити російському суспільству та елітам як перемогу.

    Про це пише The Economist із посиланням на джерела, близькі до Кремля, представників російських еліт та західних розвідувальних структур.

    За версією видання, головною метою Путіна залишається збереження власної влади, а зрештою — і особистої безпеки.

    Саме в цьому контексті The Economist наводить особливо показовий епізод.

    За словами неназваного співрозмовника видання, у певний момент війни Путін нібито сказав людям зі свого оточення: «Вони мене повісять».

    Коли саме прозвучала ця фраза та за яких обставин, видання не уточнює. Незалежного підтвердження цих слів немає, тому йдеться саме про переказ джерела The Economist, а не про публічну заяву російського правителя.

    Проте автори видання пов’язують цей епізод із ширшою логікою функціонування російського режиму.

    На їхню думку, Путін може вважати, що завершення війни без досягнення хоча б мінімальної поставленої мети — захоплення всього Донбасу — продемонструє його слабкість і потенційно створить загрозу вже для нього самого.

    The Economist описує російську політичну систему як таку, що здатна витримувати надзвичайно високий рівень насильства, але значно гірше сприймає очевидну невдачу лідера.

    Проблема для Кремля полягає в тому, що майже п’ять років повномасштабної війни не дали Росії вирішального результату.

    За інформацією співрозмовників видання серед російської еліти, дедалі сильніше відчувається розчарування. Причому питання вже не лише в економічних проблемах чи ситуації на фронті.

    Один зі співрозмовників The Economist назвав одним із головних факторів втрачений час: незалежно від остаточного результату, майже п’ять років війни без вирішальної перемоги дедалі складніше представляти як успіх.

    Інший представник російської еліти описав атмосферу словами про зростання відчуття, що «король голий».

    Однак і просте продовження війни у нинішньому форматі не розв’язує проблем Кремля.

    Затяжна війна виснажує фінансові ресурси Росії, потребує дедалі більше людей та одночасно витрачає політичний капітал режиму.

    На цьому тлі Путін, за даними The Economist, після кількох тижнів обговорень улітку схилився до іншого варіанта — нової ескалації.

    Одним із її головних напрямів може стати різке збільшення кількості російських військових на фронті.

    Російські джерела видання стверджують, що Кремль може залучити до війни додатково від 300 до 400 тисяч людей.

    Водночас для цього Москва може не оголошувати нову офіційну хвилю мобілізації на кшталт тієї, яка відбулася восени 2022 року.

    Початковий указ про «часткову мобілізацію» формально не був скасований. The Economist припускає, що Кремль спробує перекласти основне навантаження з набору людей на регіональну владу.

    Це дозволить Москві локалізувати можливе невдоволення і не створювати в суспільстві ефекту одночасного загальнонаціонального оголошення мобілізації.

    За даними видання, новий механізм набору вже випробовують у Пензенській області.

    Ці повідомлення збігаються з іншими ознаками дедалі серйознішої кадрової проблеми російської армії.

    Служба зовнішньої розвідки України раніше повідомляла, що Росія почала відставати від власного плану набору контрактників. План на 2026 рік становить 409 тисяч людей, але станом на початок липня російська влада не виконувала необхідний темп набору.

    За оцінками західних посадовців, які наприкінці серпня наводила британська преса, останнім часом Росія втрачає приблизно на 6 тисяч військових на місяць більше, ніж може набрати.

    Москва все ще залучає близько тисячі людей на день, однак цього вже недостатньо для компенсації втрат убитими та пораненими.

    Українська розвідка також повідомляла про підготовку Росії до можливого залучення приблизно 600 тисяч людей протягом 2026–2027 років — близько 300 тисяч цього року та ще 300 тисяч наступного.

    Ці оцінки не повністю збігаються з інформацією The Economist про можливі додаткові 300–400 тисяч військових, оскільки походять із різних джерел і можуть стосуватися різних механізмів комплектування. Однак усі вони вказують на одну тенденцію: Кремлю потрібно дедалі більше людського ресурсу для продовження війни.

    Паралельно Москва може посилити удари по Україні.

    The Economist звертає особливу увагу на українську енергетичну інфраструктуру, яка вже неодноразово ставала однією з головних цілей російських масованих атак.

    Проте потенційна ескалація може не обмежитися територією України.

    Західні розвідувальні служби, на які посилається видання, очікують посилення російської гібридної активності проти європейських союзників Києва.

    Йдеться передусім про диверсії, атаки на логістичні маршрути, якими до України надходить військова допомога, а також можливі операції проти підприємств європейського оборонно-промислового комплексу.

    При цьому західні спецслужби наразі не вважають, що Путін прагне прямого військового зіткнення Росії з НАТО.

    Тобто ставка може бути зроблена саме на дії нижче порогу відкритої війни з Альянсом.

    На цьому тлі особливої уваги набув неанонсований візит директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви 25 серпня.

    Сам факт поїздки підтверджений незалежно.

    Кремль повідомляв, що Реткліфф провів переговори з представниками російських спецслужб. Особистої зустрічі з Путіним не було, однак, за словами речника Кремля Дмитра Пєскова, російському правителю доповіли про результати контактів.

    Президент США Дональд Трамп назвав поїздку «напіврутинною» і припустив, що вона може мати значення для спроб завершити війну проти України.

    Конкретний зміст переговорів публічно не розкривався.

    Однак The Economist звертає увагу на те, як такий крок Вашингтона могли сприйняти у Кремлі.

    Один із давніх знайомих Путіна припустив, що російський правитель міг розцінити приїзд керівника ЦРУ як прояв американської слабкості.

    За словами співрозмовника, схожим чином у Кремлі сприйняли візит тодішнього директора ЦРУ Вільяма Бернса восени 2021 року, коли Вашингтон намагався попередити Москву про наслідки можливого вторгнення в Україну.

    Нинішня ситуація створює для Кремля складну дилему.

    З одного боку, продовження війни в нинішньому вигляді дедалі дорожче обходиться Росії людьми, грошима та політичними ресурсами.

    З іншого — завершення війни без результату, який можна було б продати російському суспільству як перемогу, може сприйматися самим Путіним як прояв слабкості.

    Саме тому The Economist вважає подальшу ескалацію одним із найбільш імовірних сценаріїв.

    Водночас важливо відокремлювати підтверджені факти від оцінок та інформації анонімних джерел.

    Візит директора ЦРУ до Москви підтверджений Кремлем, Reuters та AP. Проблеми Росії з темпами набору військових підтверджуються даними української розвідки та оцінками західних посадовців.

    Натомість намір Путіна залучити саме 300–400 тисяч додаткових людей, його мотиви та фраза «Вони мене повісять» походять від джерел The Economist і не мають незалежного публічного підтвердження.

    Проте загальна картина, яку описує видання, свідчить про небезпечну тенденцію: замість пошуку способу завершити війну Кремль може спробувати вийти з нинішнього глухого кута шляхом ще більшої ескалації — збільшення армії, посилення ударів по Україні та розширення гібридного протистояння із Заходом.

  • Україна змінила правила війни: США почали навчати спецназ НАТО за досвідом ЗСУ

    Україна змінила правила війни: США почали навчати спецназ НАТО за досвідом ЗСУ

    Сполучені Штати почали навчати польських спецпризначенців за новою програмою, створеною з урахуванням бойового досвіду російсько-української війни. Військовим доведеться непомітно проникнути через умовну лінію фронту, пройти близько 100 кілометрів територією, яку контролює «противник», уникнути виявлення дронами, камерами та навіть звичайними цивільними, а наприкінці операції завдати удару безпілотником по ключовій цілі.

    Польща стала першим союзником США по НАТО, який долучився до такого формату підготовки. До цього сценарій двічі випробовували виключно американські «зелені берети».

    Про незвичайні навчання у Німеччині повідомляє Associated Press, журналісти якого отримали рідкісний доступ до тренувального полігону та військовослужбовців, залучених до операції.

    Навчання розпочалися у п’ятницю, 28 серпня, на базі Об’єднаного багатонаціонального центру підготовки американської армії у Хоенфельсі в Баварії приблизно за годину їзди на південний схід від Нюрнберга.

    Сам формат з’явився зовсім недавно — його розробили американські «зелені берети» лише кілька місяців тому.

    Спочатку сценарій призначався для підготовки американського спецназу. Проте тепер до нього вперше залучили військовослужбовців іншої країни НАТО — Польщі.

    Американські військові не приховують, звідки взяли основу для нового підходу до підготовки.

    Офіцер «зелених беретів», який працює в навчальному центрі, прямо заявив Associated Press, що американці використовують уроки, отримані під час війни в Україні, і намагаються максимально точно відтворити проблеми, з якими на сучасному полі бою стикаються як українські, так і російські війська.

    Головна особливість нового сценарію — практично постійна загроза виявлення.

    Учасникам навчань недостатньо просто прорвати умовну лінію фронту та виконати бойове завдання. Вони мають залишатися непомітними протягом кількох днів, перебуваючи на території, де за ними полюють військові, безпілотники та системи спостереження.

    Територія навчань величезна — приблизно 3000 квадратних кілометрів баварської місцевості.

    За сценарієм американський повітряно-десантний піхотний підрозділ десантується на закритій території бази Хоенфельс і створює умовну передову.

    Американці виконують роль противника.

    Завдання польських спецпризначенців — непомітно пройти крізь їхні позиції.

    Але на цьому операція лише починається.

    Якщо польські військові успішно подолають умовну лінію фронту, їм потрібно буде рухатися на північ і пройти близько 100 кілометрів німецькою територією до іншого навчального району поблизу Графенвера.

    Саме там розташована їхня кінцева ціль.

    Після багатоденного проникнення в умовний тил противника спецпризначенці мають виявити та «знищити» визначений об’єкт за допомогою безпілотника.

    Однак маршрут спеціально зробили максимально складним.

    Між Хоенфельсом і кінцевою точкою розташовані ферми, села, дороги та міські райони. На маршруті працюють приватні та державні камери відеоспостереження.

    Фактично військовим необхідно залишитися непомітними не лише для умовного противника, а й для звичайного сучасного цивільного середовища.

    Саме це стало одним із найцікавіших елементів експерименту.

    Місцеві жителі переважно не знають, що неподалік проходить операція спецпризначенців. Тому будь-яка їхня реакція стає частиною навчань.

    Якщо цивільні помітять підозрілих людей та звернуться до поліції, ця інформація може бути передана військовим. Після цього умовний противник отримає можливість визначити район перебування спецпризначенців.

    Під час попередніх версій цього сценарію американські «зелені берети» навіть знімали військову форму, щоб не привертати увагу.

    Військові пояснюють: завдання полягає не лише в тому, щоб виглядати як цивільні. Необхідно взагалі не потрапляти їм на очі.

    Та найбільша загроза для польської групи буде над головою.

    Американська армія активно використовуватиме безпілотники для пошуку спецпризначенців.

    Під час попередніх двох навчань американські підрозділи мали у своєму розпорядженні понад 100 дронів.

    Якщо безпілотник виявить групу, сценарій різко ускладнюється.

    Американські військові можуть направити до району військову поліцію зі службовими собаками або перекинути туди додаткові безпілотники.

    Учасників навчань при цьому дозволено умовно «захоплювати» або «знищувати».

    Саме такий підхід максимально наближає тренування до однієї з головних реалій російсько-української війни — різкого скорочення простору, в якому військові можуть пересуватися непоміченими.

    Масове використання розвідувальних та ударних безпілотників зробило приховане переміщення людей і техніки значно складнішим.

    Те, що раніше могло бути відносно безпечним тилом, тепер може постійно контролюватися з повітря.

    Саме український досвід застосування дронів останніми роками дедалі активніше вивчають США та інші держави НАТО.

    Associated Press зазначає, що нові навчання демонструють особливу увагу частини американського військового керівництва до методів ведення безпілотної війни, які отримали безпрецедентний розвиток під час російського вторгнення в Україну.

    Причому йдеться вже не лише про теоретичне вивчення.

    Українські оператори безпілотників безпосередньо демонстрували свої можливості американським військовим під час попередніх навчань у Німеччині.

    На Combined Resolve українські військовослужбовці 412-ї бригади безпілотних систем «Немезіс» змогли швидко виявляти та умовно уражати техніку американської механізованої бригади.

    Цей досвід продемонстрував, наскільки сильно масове застосування дешевих безпілотників змінює традиційні правила маневру військ.

    Тепер ці уроки фактично інтегруються у підготовку спецпідрозділів союзників.

    Польща стала першою країною НАТО після самих США, військові якої проходять новий сценарій.

    Але американські військові очікують, що вона буде далеко не останньою.

    За словами представників навчального центру, такі тренування планують організовувати кілька разів на рік. У США припускають, що інтерес до них можуть проявити більшість або навіть усі 32 члени НАТО.

    Це означає, що досвід війни в Україні поступово перетворюється на елемент системної підготовки армій Альянсу.

    Особливого значення це набуває на тлі занепокоєння НАТО можливими майбутніми діями Росії.

    Паралельно Європа стикається зі збільшенням кількості інцидентів із невідомими безпілотниками поблизу критичної та військової інфраструктури.

    Associated Press звертає увагу, що лише цього місяця два безпілотники були помічені над військовою базою в Німеччині. Крім того, дрон із вибухівкою виявили в одному з ключових вантажних аеропортів країни.

    Усе це змушує західні армії переглядати не тільки способи застосування дронів, а й методи захисту від них.

    При цьому Україна вже сама перетворюється з отримувача західного військового досвіду на його постачальника.

    У березні президент Володимир Зеленський повідомляв, що Україна допомагає п’ятьом країнам Близького Сходу та Перської затоки протидіяти іранським безпілотникам. За інформацією AP, по українську допомогу в питаннях протидії дронам зверталися також Сполучені Штати та європейські держави.

    Нова програма підготовки в Німеччині демонструє цей зсув особливо наочно.

    Ще кілька років тому Україна масово переймала стандарти, тактику та методики підготовки НАТО. Тепер американські «зелені берети» створюють сценарії для власних військових та союзників, прямо спираючись на те, що відбувається на українському полі бою.

    Дрони, постійне спостереження з повітря, необхідність маскуватися навіть серед цивільної забудови, робота невеликих груп у глибокому тилу та безпілотний удар по кінцевій цілі — усе це вже стає частиною нової моделі підготовки західного спецназу.

    І якщо прогноз американських військових справдиться, незабаром через подібні навчання можуть пройти спецпідрозділи більшості країн НАТО.