Скандально відомий генерал-майор Держприкордонслужби Сергій Мул тихо видалив свої декларації з відкритого реєстру НАЗК. Те, що для пересічного держслужбовця було б неможливим, для генерала стало черговою «технічною деталлю». Мул знову демонструє: в українській силовій системі існують дві реальності — одна для громадян, інша для обраних.
У 2024 році Вищий антикорупційний суд виправдав Мула за звинуваченням у недостовірному декларуванні. Формально справа закрита, але зміст підозр нікуди не зник. Видатки, стиль життя, контакти — усе це й далі викликає питання, на які держава так і не отримала відповідей.
Після рішення суду генерал просто повернувся у систему — тихо й впевнено, так, наче резонансних скандалів не було взагалі.
Про Мула заговорили ще у 2023 році, коли в мережу потрапило відео його конфлікту з патрульними. Поліцейські зупинили його авто серед ночі та попросили пройти тест на алкоголь. Мул відмовився, а тон його розмови з інспекторами прозвучав як пряма демонстрація недоторканності.
Після суспільного тиску його зняли з посади начальника Південного регіонального управління — але не усунули, а перевели до Києва, де він фактично зберіг повноваження і вплив.
Ще один скандал — поїздка його пресофіцерки до Парижа на Новий рік у розпал вторгнення. Резонансну історію завершили звільненням співробітниці. Мул, який курував її роботу, жодної відповідальності не поніс. Усі стрілки перевели вниз по вертикалі, а сам генерал знову залишився безкарним.
І тепер — новий епізод. Декларації Мула зникли з відкритого реєстру НАЗК. Жодних пояснень, юридичних підстав або реакції від державних органів. Створюється враження, що генерал просто вирішив викреслити непотрібні рядки зі свого публічного досьє — і йому за це нічого не буде.
У країні, яка вимагає прозорості та підзвітності від кожного, особливо у час війни, дії Мула демонструють системну проблему. Поки силова еліта може безкарно «йти в тінь», будь-які розмови про справедливість, реформи та оновлення виглядають цинічно.
Українцям знову показали: у державній системі є люди, для яких дія закону — опція, а не зобов’язання.
