Mmakaje

Позначка: український бізнес

  • Держава відкриває склади для бізнесу після ударів РФ: потенційно йдеться про сотні тисяч «квадратів»

    Держава відкриває склади для бізнесу після ударів РФ: потенційно йдеться про сотні тисяч «квадратів»

    Фонд державного майна України розпочав масштабний аудит складських приміщень, які перебувають на балансі державних підприємств. Держава хоче знайти вільні або недостатньо задіяні площі, які можна буде оперативно передати компаніям, що втратили логістичні центри, склади та виробничі об’єкти внаслідок останньої хвилі російських атак. За попередньою оцінкою, формально йдеться про кілька сотень тисяч квадратних метрів, однак реальний обсяг придатних для використання приміщень стане зрозумілим лише після фізичної перевірки об’єктів.

    Про початок аудиту заявив голова Фонду держмайна Дмитро Наталуха. За його словами, робота стартувала за дорученням уряду після масованої атаки РФ 5 серпня, коли під ударами опинилася критично важлива для українського ритейлу та логістики інфраструктура.

    На папері потенційних площ багато. Йдеться про складські приміщення підприємств, які перебувають у сфері управління Фонду держмайна. Проте Наталуха попереджає, що цифра у сотні тисяч квадратних метрів поки не означає, що весь цей ресурс можна негайно передати бізнесу.

    Частина об’єктів може перебувати у незадовільному стані, не мати необхідних під’їзних шляхів, електропостачання чи обладнання, бути фактично зайнятою або не відповідати потребам сучасної логістики.

    Саме тому наступним кроком стануть виїзні перевірки у регіонах.

    «На папері це – одне, а в реальності може бути зовсім інакше», — пояснив Наталуха, наголосивши, що необхідно перевірити не лише фізичний стан приміщень, а й можливість їх фактичного використання.

    Після 5 серпня питання складів стало критичним

    Рішення уряду з’явилося після однієї з найболючіших атак на великий український бізнес за останній час.

    У ніч проти 5 серпня російські удари пошкодили або знищили логістичні, складські та виробничі потужності низки великих компаній. За відкритими даними, постраждали щонайменше 13 бізнесів. Серед них — NOVUS, «Нова пошта», Rozetka, Fozzy Group, «Сільпо», «Епіцентр», INTERTOP, PUMA, LIQUI MOLY Ukraine та Toyota Ukraine.

    У NOVUS повідомляли про кілька прямих ракетних влучань у логістичний центр, після яких він повністю припинив роботу. Rozetka втратила складський комплекс у Броварах. «Епіцентр» заявляв про руйнування двох логістичних комплексів та виробничих потужностей Epicentr Ceramic Corporation.

    «Сільпо» повідомило про пожежі на двох розподільчих центрах і загибель працівників. Основний логістичний склад INTERTOP був знищений, а PUMA втратила товарні запаси та попередила про можливі тимчасові проблеми з наявністю окремих позицій.

    Toyota Ukraine втратила склад запасних частин, а LIQUI MOLY Ukraine повідомила про знищення центрального складу продукції.

    Це означало удар не просто по окремих підприємствах. Великі розподільчі центри працюють як вузли, через які одночасно проходять сотні тисяч або навіть мільйони одиниць товарів. Втрата такого об’єкта змушує компанію буквально за години перебудовувати маршрути, переводити поставки безпосередньо від виробників, шукати сторонні склади та додатковий транспорт.

    Уряд залучив ФДМУ, Мінекономіки та АРМА

    Після атаки 5 серпня уряд доручив одразу кільком державним структурам знайти можливості для підтримки постраждалих компаній.

    До роботи залучили Міністерство економіки, Агентство з розшуку та менеджменту активів та Фонд державного майна. Їхнє завдання — зібрати перелік державних об’єктів, де існують складські площі, які можна було б передати бізнесу.

    Ідея виглядає просто: замість того щоб компанії місяцями шукали на комерційному ринку великі логістичні майданчики, держава може тимчасово використати власний майновий резерв.

    Однак найскладніше питання — як саме це юридично оформити.

    Склади за 1 гривню чи відкриті аукціони

    Фонд держмайна наразі розглядає декілька можливих схем передачі приміщень.

    Один із варіантів — класична оренда через аукціон. Компанії змагатимуться за право користування конкретними приміщеннями відповідно до законодавства про оренду державного майна.

    Але така схема може виявитися надто повільною для бізнесів, які втратили склад сьогодні і вже завтра повинні десь розміщувати товар.

    Тому обговорюється інший механізм.

    За словами Наталухи, держава розглядає можливість передачі таких активів певній державній компанії за символічну орендну плату — умовно 1 гривню на місяць. Після цього держкомпанія могла б передавати площі в суборенду підприємствам, які цього потребують.

    Проте саме тут виникає головний ризик — непрозорий розподіл державного майна.

    Голова ФДМУ прямо зазначив, що необхідно знайти таку правову модель, яка дозволить діяти швидко, але при цьому не створить «простір для корупції». Тому остаточний механізм ще не визначено.

    Чому просто знайти порожній склад недостатньо

    Сучасна логістика вимагає значно більшого, ніж просто великої будівлі.

    Для продуктових мереж потрібні холодильні та морозильні потужності, санітарні умови та можливість швидко приймати велику кількість вантажівок. Інтернет-магазинам необхідні автоматизовані системи сортування, IT-інфраструктура, резервне живлення та місця для комплектації замовлень.

    Для виробників важливими є висота приміщень, навантаження на підлогу, вантажні рампи, залізничні під’їзди та доступність великих енергетичних потужностей.

    Тому кількасот тисяч квадратних метрів у державних реєстрах можуть після перевірки суттєво скоротитися.

    Саме з цієї причини Фонд планує фізично оглядати об’єкти в регіонах, а не покладатися виключно на інформацію державних підприємств.

    Росія дедалі частіше б’є саме по логістиці

    Нова ініціатива уряду з’явилася на тлі ширшої проблеми — російські сили дедалі частіше атакують українські складські, транспортні та логістичні об’єкти.

    31 липня російський удар зруйнував сортувальний термінал «Нової пошти» у Полтаві. Раніше під удари потрапляли складські споруди та вантажне відділення компанії в Ізюмі.

    У червні Росія атакувала логістичні потужності АТБ. У наступні тижні перелік постраждалого бізнесу продовжив розширюватися.

    Для економіки такі удари мають подвійний ефект. Безпосередньо компанія втрачає товар, будівлю, обладнання та транспорт. Але потім виникають додаткові витрати на оренду нових приміщень, переналаштування маршрутів і створення резервної логістики.

    Саме цей другий етап може зрештою відчути споживач.

    Бізнес готується дробити склади

    Голова Асоціації ритейлерів України Андрій Жук після серії ударів заявляв, що компанії будуть змушені диверсифікувати місця зберігання товарів.

    Простіше кажучи, замість одного величезного складу бізнес може переходити до кількох менших об’єктів у різних регіонах.

    Це підвищує живучість системи: знищення одного майданчика більше не паралізує всю логістику. Але така модель дорожча. Потрібно утримувати більше приміщень, мати додатковий транспорт, дублювати персонал та обладнання.

    Саме тому представники ринку попереджають, що зміна логістичної моделі може збільшити операційні витрати й у перспективі впливати на кінцеві ціни.

    Мінекономіки ще навесні зазначало, що наслідки російських атак на транспортну та енергетичну інфраструктуру залишаються одним із головних ризиків для економічного зростання, оскільки вони спричиняють перебої у виробництві й логістиці.

    Державні склади можуть стати тимчасовим «буфером»

    Саме тут аудит ФДМУ може дати бізнесу важливий резерв.

    Якщо державі вдасться швидко знайти хоча б частину придатних площ і створити прозорий механізм їх передачі, компанії отримають можливість пережити найскладніший період без термінового будівництва нових центрів.

    Особливо це важливо для великих мереж, які втратили десятки тисяч квадратних метрів логістичної інфраструктури одночасно.

    Водночас Фонд поки не називає остаточної кількості складів або конкретних адрес. Немає й точного переліку компаній, які зможуть претендувати на ці об’єкти.

    Тому головна цифра — «кілька сотень тисяч квадратних метрів» — наразі залишається лише потенційною.

    Реальну картину Фонд держмайна очікує отримати після виїзних інспекцій.

    Якщо значна частина приміщень виявиться придатною, держава фактично отримає резервну логістичну мережу, яку зможе швидко задіювати після нових атак. Для українського бізнесу, що дедалі частіше стає прямою ціллю російських ударів, такий механізм може виявитися не просто економічною підтримкою, а способом зберегти безперервність поставок і не допустити серйозного дефіциту товарів.

  • Гереги намагаються захистити «Епіцентр» від російських ударів через зв’язки з РФ

    Гереги намагаються захистити «Епіцентр» від російських ударів через зв’язки з РФ

    Російські ракети в ніч на 5 серпня 2026 року повністю знищили ключовий логістичний центр «Епіцентру» на вулиці Віскозній у Києві та складський комплекс у Калинівці. Пряме влучання вивело з ладу всі печі заводу Epicentr Ceramic Corporation. Один співробітник загинув, троє поранені. Компанія була змушена зупинити виробництво керамічної плитки та переносити потужності за кордон. За даними самої мережі, з початку повномасштабного вторгнення повністю зруйновано вже десять торгових центрів, прямі збитки перевищили мільярд доларів. Ще 13 об’єктів отримали пошкодження, один гіпермаркет залишається на окупованій території.

    Ці удари лягають на бізнес, який протягом усієї війни демонстрував стійкість і водночас залишався об’єктом пильної уваги. «Епіцентр К» — найбільша в Україні мережа будівельних гіпермаркетів, яку контролюють подружжя Олександр і Галина Гереги. Їхні активи включають не лише роздріб, а й агрохолдинг, виробництво плитки, логістику. В умовах війни компанія продовжувала працювати, перебудовуючи ланцюги постачання та заявляючи про відсутність масового дефіциту.

    Історія відносин бізнесу Герег з окупованими територіями давно виходить за рамки стандартних військових втрат. Після 2014 року магазини мережі в Криму та на частині Донбасу продовжували функціонувати під новими вивісками — «Новацентр» і «Галактика». Журналістські розслідування фіксували, що колишній регіональний менеджер Геннадій Гальчук, який став депутатом від «Єдиної Росії», ще кілька років отримував виплати від українських структур Герег. Самі власники послідовно стверджували, що контроль над об’єктами було втрачено, управління перейшло до місцевих керівників, які співпрацювали з окупаційною владою.

    Державне бюро розслідувань у 2025 році закрило кримінальне провадження з цього приводу, не знайшовши достатніх доказів. Олександр Герега з 2012 року займає місце у Верховній Раді. Він починав у фракції Партії регіонів, залишив її у лютому 2014-го, потім створив партію «За конкретні справи» і увійшов до депутатської групи «За майбутнє». Галина Герега раніше обіймала посаду секретаря Київської міської ради. Їхня політична вага завжди спиралася на регіональний вплив у Хмельницькій області та значні фінансові ресурси.

    Саме на цьому тлі з’являється інформація, яку поки неможливо підтвердити відкритими джерелами. За даними джерела нашої редакції, Гереги через наявні зв’язки намагаються вийти на домовленості з російською стороною, щоб захистити решту магазинів і складів від подальших ударів. Що саме може бути запропоновано взамін, джерело не знає. За його версією, йдеться про фінансування «Партії миру» на можливих майбутніх виборах.

    «Партія миру» як політичний ярлик в українському контексті існує давно. Під цією назвою або близькими формулюваннями в різні роки виступали сили, пов’язані з колишнім Опозиційним блоком, фігурами на кшталт Вадима Новинського чи Олександра Вілкула. Останніми місяцями на тлі обговорення можливих переговорів і втоми суспільства тема «миру будь-якою ціною» знову активізувалася в політичному полі, хоча конкретні структури з такою назвою залишаються маргінальними або законсервованими.

    Жодних офіційних підтверджень переговорів Герег із російською стороною немає. Компанія публічно реагує на удари заявами про втрати та перебудову логістики. Власники не коментували подібні версії. Українські правоохоронці та спеціальні служби досі не заявляли про наявність розслідувань із цього приводу.

    Ситуація навколо «Епіцентру» відображає ширший процес. Великий український бізнес, що зберіг значні активи, опиняється в зоні, де військові ризики, політичні розрахунки та можливі неформальні канали перетинаються. Втрати інфраструктури вже обчислюються мільярдами. Питання про те, наскільки далеко окремі власники готові йти заради збереження того, що залишилося, поки залишається без публічної відповіді.

  • Митницю перепишуть за правилами ЄС: уряд вдруге подав до Ради новий кодекс

    Митницю перепишуть за правилами ЄС: уряд вдруге подав до Ради новий кодекс

    Кабінет Міністрів України повторно схвалив проєкт нового Митного кодексу та направив його на розгляд Верховної Ради. Документ має повністю перебудувати українське митне законодавство за правилами Європейського Союзу, уніфікувати процедури для бізнесу та наблизити Україну до єдиного європейського митного простору.

    Про повторне подання законопроєкту повідомив прем’єр-міністр Сергій Корецький. За його словами, уряд відновлює предметний діалог із народними депутатами щодо майбутнього митної системи та розраховує на детальне опрацювання кожної норми документа в парламенті.

    Глава уряду назвав новий кодекс одним із ключових законопроєктів на шляху європейської інтеграції України. Очікується, що після його ухвалення українська митниця поступово перетвориться на сучасний безпековий кордон європейського зразка, де діятимуть зрозумілі та однакові з ЄС правила.

    Повторне схвалення документа не означає, що Кабмін розробив іншу версію реформи. Міністерство фінансів пояснило, що новий законопроєкт повністю тотожний попередньому за змістом. Формально повторно подати його довелося через зміну складу уряду.

    Попередній проєкт Кабінет Міністрів схвалив наприкінці травня 2026 року та направив до Верховної Ради. Однак відповідно до законодавчої процедури після формування нового складу Кабміну внесені попереднім урядом законопроєкти вважаються відкликаними. Саме тому документ необхідно було знову затвердити на урядовому засіданні та повторно передати парламенту.

    У Мінфіні наголосили, що ця юридична процедура не зупинила фактичну роботу над кодексом. Профільні комітети Верховної Ради продовжували готувати документ до першого читання, проводити консультації та аналізувати запропоновані норми. Після офіційної реєстрації нового законопроєкту ця робота продовжиться вже в межах оновленої парламентської процедури.

    Новий Митний кодекс є частиною виконання зобов’язань України в межах переговорного розділу 29 «Митний союз», який належить до кластера «Внутрішній ринок». Гармонізація митного законодавства з нормами ЄС є однією з необхідних умов подальшого просування України в переговорах про вступ до Європейського Союзу.

    Документ фактично пропонує перейти від часткового внесення змін до чинного законодавства до повного переписування правил роботи митниці. Його структура побудована за логікою Митного кодексу Європейського Союзу. Розділи з першого по дев’ятий відповідають структурі європейського кодексу на рівні глав, наступні частини імплементують окремі регламенти ЄС, а завершальні розділи містять національні та перехідні положення.

    Загалом проєкт налічує 781 статтю. Він передбачає повний перехід на митну термінологію Європейського Союзу, перегляд системи авторизацій, процедур декларування, правил визначення митного боргу, надання гарантій та звільнення від сплати мита. Окремо запроваджується європейський підхід до ухвалення митними органами рішень та взаємодії з підприємствами.

    Для бізнесу це має означати поступове вирівнювання українських митних правил із тими, за якими вже працюють компанії в Польщі, Румунії, Словаччині та інших державах ЄС. Підприємці, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю, повинні отримати більш передбачувані процедури, уніфіковані документи та зрозуміліші вимоги до проходження митного оформлення.

    Уряд запевняє, що різкого обнулення вже виданих дозволів не буде. Безстрокові авторизації після набрання чинності кодексом мають продовжити діяти, а строкові залишатимуться чинними до завершення встановленого терміну або відповідних митних операцій. Це має дозволити компаніям адаптувати логістику та внутрішні процеси без раптового блокування діяльності.

    Без змін планують зберегти й функціонування цифрової системи «єдиного вікна». Водночас подальша реформа передбачає розвиток електронного декларування та інтеграцію українських митних інформаційних систем з європейськими платформами.

    Над проєктом кодексу працювали близько двох років. До підготовки документа залучили 15 експертних команд із представників Міністерства фінансів, Державної митної служби, Проєктного офісу реформ при Мінфіні та європейської програми EU4PFM.

    Після передання тексту Європейській комісії українська сторона провела 14 робочих зустрічей із європейськими експертами. Окремий блок консультацій відбувся з бізнесом. Із жовтня 2025 року до березня 2026 року робоча група за участю представників 15 великих ділових об’єднань провела понад 60 консультацій. У Мінфіні заявляють, що значну частину пропозицій підприємців було враховано в остаточній редакції.

    Україна протягом останніх років уже ухвалила низку законів, спрямованих на зближення митного законодавства з нормами ЄС. За даними профільного парламентського комітету, Верховна Рада дев’ятого скликання прийняла 11 таких законів. Новий кодекс у парламенті називають наступним масштабним етапом, який має завершити основну адаптацію українських правил до митного права Євросоюзу.

    Важливими складовими реформи залишаються розвиток інституту авторизованого економічного оператора та використання системи спільного транзиту NCTS. Статус АЕО дає надійним компаніям можливість отримувати митні спрощення, а NCTS дозволяє перевозити товари за єдиною транзитною процедурою між країнами-учасницями Конвенції про спільний транзит.

    Водночас у Верховній Раді раніше звертали увагу на практичні проблеми, які ще потрібно вирішити. Зокрема, йшлося про забезпечення пріоритетного пропуску компаній зі статусом АЕО та користувачів NCTS через кордон у системі електронної черги. Саме від узгодженості таких технічних рішень залежатиме, чи відчують підприємці переваги нового законодавства не лише на папері, а й безпосередньо у пунктах пропуску.

    Після повторного подання законопроєкт має пройти розгляд у профільному комітеті, перше читання, підготовку поправок і голосування в другому читанні. Точні строки ухвалення поки не називаються. Прем’єр-міністр висловив сподівання на продуктивну співпрацю уряду з парламентом щодо кожної норми документа.

    Повторне схвалення нового Митного кодексу є переважно процедурним кроком, викликаним зміною складу Кабінету Міністрів. Проте сам документ залишається однією з найбільших реформ у сфері зовнішньої торгівлі та євроінтеграції. Від його остаточної редакції залежатимуть правила роботи імпортерів, експортерів, митних брокерів і самої Державної митної служби на наступні роки.

  • Норвежці вклали $10 млн у виробника печива «Марія»

    Норвежці вклали $10 млн у виробника печива «Марія»

    Норвезький інвестиційний фонд Norfund вкладає $10 млн в українську кондитерську фабрику «Ярич», відому виробництвом печива, крекерів і борошняних кондитерських виробів під брендами «Марія», Petit Beurre, «Матусине» та La Siesta. Кошти спрямують на модернізацію виробництва у Львівській області та запуск нової лінії з виробництва претцелів.

    Проєкт став частиною роботи Ukraine Investment Fund, яким управляє Norfund. На сайті фонду інвестиція у Yarych зазначена серед українських проєктів, спрямованих на розвиток сталого бізнесу та створення робочих місць.

    За повідомленням Forbes Ukraine, інвестиції мають допомогти «Яричу» вийти у нові продуктові категорії, збільшити продажі на українському ринку та розширити експорт. Генеральна директорка компанії Тетяна Шермолович назвала угоду сигналом довіри до українського бізнесу та стійкості команди в умовах повномасштабної війни.

    На фабриці «Ярича» у Львівській області працює близько 500 людей. Компанія виробляє продукцію не лише для українського ринку, а й для європейських ритейлерів. Зокрема, йдеться про Private Label для Biedronka, Auchan, Carrefour та інших торговельних мереж.

    У Norfund наголошують, що інвестиції у такі підприємства мають не лише бізнесове, а й соціальне значення. Проєктна менеджерка фонду Анастасія Андрієвська зазначила, що фонд підтримує людей, чиї доходи залежать від того, що фабрика продовжує працювати навіть під час війни.

    «Ярич» має довгу історію. Фабрика працює з 1986 року. Спочатку вона була частиною Львівської кондитерської фабрики «Світоч», у 2000 році перейшла до Nestlé, а у 2008 році після продажу Володимиру Гнатюку почала розвиватися під брендом Yarych. У 2018 році до компанії зайшов інвестор Horizon Capital.

    За даними YouControl, у 2025 році ТОВ «Кондитерська фабрика “Ярич”» отримало майже 1,1 млрд грн виторгу, що на 12% більше, ніж роком раніше. Власником компанії вказаний Володимир Гнатюк.

    Для українського ринку ця угода важлива ще й тому, що вона демонструє готовність міжнародних інвесторів вкладати гроші у виробничий бізнес навіть під час війни. Norfund — це норвезький інвестиційний фонд для країн, що розвиваються, який належить уряду Норвегії. Окремий мандат для роботи в Україні фонд отримав у межах Ukraine Investment Fund. Norfund зазначає, що його український мандат спрямований на розвиток сталих бізнесів, створення робочих місць і підтримку економічної стійкості України.

    Це не перша інвестиція Norfund в Україну. У листопаді 2025 року фонд оголосив про першу українську інвестицію — близько 100 млн норвезьких крон, або приблизно €8,5 млн, у розширення індустріального парку M10 Lviv Industrial Park. Проєкт мав посилити логістичні можливості України та збільшити складські потужності на заході країни.

    У грудні 2025 року Norfund також інвестував $15 млн у Rebuild Ukraine Fund, яким управляє Dragon Capital. Цей фонд орієнтований на підтримку українських малих і середніх підприємств, які відчувають нестачу капіталу через війну. Rebuild Ukraine Fund заявляв цільовий розмір у $250 млн і фокус на секторах споживчих товарів, охорони здоров’я, виробництва та технологій.

    На цьому тлі інвестиція у «Ярич» виглядає як продовження стратегії підтримки реального сектору української економіки. Йдеться не про короткострокову допомогу, а про капітал для модернізації, розширення виробництва та виходу у нові категорії. Нова лінія претцелів може допомогти компанії зайняти додаткову нішу на ринку снеків, де попит стабільно зростає як в Україні, так і в Європі.

    Для Львівської області це також означає збереження й потенційне розширення робочих місць. В умовах війни захід України став одним із ключових регіонів для релокації, виробництва, логістики та експорту. Інвестиції у місцеві підприємства посилюють економічну стійкість регіону та допомагають українським компаніям залишатися конкурентними на міжнародних ринках.

    Угода між Norfund і «Яричем» є не лише новиною про модернізацію однієї фабрики. Це ще один сигнал, що міжнародний капітал продовжує бачити перспективу в українському виробництві, навіть попри воєнні ризики. Для «Ярича» $10 млн можуть стати можливістю оновити обладнання, розширити асортимент і посилити позиції на експортних ринках.

  • З Маріуполя — у Нідерланди, а потім у Славутич: як бізнесвумен після втрати $100 тисяч побудувала справу на $500 тисяч

    З Маріуполя — у Нідерланди, а потім у Славутич: як бізнесвумен після втрати $100 тисяч побудувала справу на $500 тисяч

    Маріупольська підприємиця Марія Бубнова після втрати бізнесу, житла та майже всього майна через російську окупацію не залишила підприємництво, а побудувала нову справу фактично з нуля. Разом із родиною вона відкрила у Славутичі виробництво готових домашніх страв у реторт-пакетах і вже вклала у проєкт понад 500 тисяч доларів. Тепер бізнесвумен мріє не лише масштабувати власну компанію «Нова кухня», а й створити у місті індустріальний парк, інтервʼю NV Бізнес.

    Історія Бубнової почалася задовго до переїзду на Київщину. У Маріуполі родина розвивала бізнес у харчовій сфері ще з 2011 року. Тоді вони заснували «Азовську фруктову компанію», яка займалася постачанням продуктів до супермаркетів Донеччини та Луганщини. Згодом підприємці перейшли до виробництва овочевих напівфабрикатів, а у 2021 році підписали грантову угоду з USAID на закупівлю обладнання та запуск нової фабрики з переробки продуктів.

    Плани обірвало повномасштабне вторгнення Росії. У Маріуполі родина залишила квартиру, обладнання, сировину, готовий виробничий майданчик і роки роботи. За словами Бубнової, у щойно створену фабрику вони завезли близько 100 тонн овочів, однак усе було втрачено. Загальні втрати підприємниця оцінює приблизно у 100 тисяч доларів.

    15 березня 2022 року Марія Бубнова разом із чоловіком, дітьми та собакою виїхала з Маріуполя, рятуючи вже не бізнес, а життя. Після евакуації родина певний час перебувала за кордоном, зокрема в Нідерландах. Саме там Марія звернула увагу на готові страви у реторт-пакетах — м’якій багатошаровій упаковці, яка витримує термічну обробку та дозволяє зберігати їжу без холодильника до року.

    Ідея виявилася простою, але перспективною: готові супи, каші, м’ясні страви й салати, які можна швидко розігріти або взяти з собою в дорогу, на роботу, у подорож чи на фронт. У Нідерландах Бубнова побачила, що такі продукти активно продаються у мережах Lidl та Aldi. Вона надсилала чоловікові зразки європейської продукції, а донька фотографувала полиці магазинів, щоб зрозуміти попит. Так у родини з’явилася нова бізнес-ідея.

    Після повернення в Україну Бубнови почали шукати місто для нового старту. Спершу розглядали Львівську область і центральні регіони, однак ключовими вимогами були приміщення, вода, каналізація, електропотужності та готовність місцевої влади допомогти. Єдиним містом, яке запропонувало і ресурси, і підтримку, став Славутич.

    Для міста це теж було важливим шансом. Славутич розташований лише за 10 кілометрів від кордону з Білоруссю, пам’ятає ізоляцію 2022 року і має складну логістику. Водночас місто шукало нові можливості для економічного розвитку, особливо після ударів війни по місцевій інфраструктурі та бізнес-середовищу.

    Значну роль у переїзді Бубнових відіграла директорка Агентства регіонального розвитку Славутича Арина Старовойтова. Саме вона запросила родину до міста, допомогла з пошуком житла, школи для сина та приміщення для виробництва. У 2023 році Марія та Сергій Бубнови запустили у Славутичі лінію виробництва готової домашньої їжі в реторт-пакетах.

    Відновлення бізнесу стало можливим завдяки грантовій підтримці. За даними NV, левова частка фінансування — приблизно 350 тисяч доларів — надійшла від USAID. Ще один грант на 10 тисяч доларів від IREX допоміг закупити холодильну камеру для сировини. Частину обладнання родина купувала вже за власні кошти.

    Перші місяці «Нова кухня» виробляла лише чотири позиції — борщ і три види супів. Згодом асортимент значно розширився: до меню додали котлети, салати, каші та інші готові страви. До бізнесу повноцінно долучилася донька Аліна, яка почала розвивати продуктовий напрям і додавати нові рецептури.

    Сьогодні виробництво відправляє через «Нову пошту» близько 60 замовлень щодня — це до 2 тисяч порцій готової їжі. Продукція «Нової кухні» роз’їжджається по всій країні, а сам формат довготривалого зберігання робить її зручною не лише для цивільних споживачів, а й для військових, волонтерів, експедицій, евакуаційних наборів і людей, які живуть у регіонах із перебоями електроенергії.

    Ринок, на який вийшла Бубнова, стрімко зростає. За даними Pro-Consulting, ринок готової їжі в Україні вже перевищує 400 мільйонів доларів і зростає приблизно на 10% щороку. Аналітики пояснюють це зміною способу життя українців, внутрішньою міграцією, урбанізацією, дефіцитом часу та підвищеним попитом на зручні формати харчування.

    Серед ключових гравців ринку — кулінарні відділи великих торговельних мереж, а також виробники готових страв і напівфабрикатів. Водночас ніша реторт-пакетів в Україні поки що не перенасичена, тож Бубнови бачать простір для масштабування.

    Наступна проблема — упаковка. За словами Марії, саме вона нині є одним із головних обмежень для розвитку. Щоб перелаштувати виробничу лінію та наростити обсяги, компанії потрібно близько 250 тисяч доларів інвестицій або грантового фінансування.

    Окремий виклик — статус Славутича. Географічно місто розташоване у Чернігівській області, неподалік білоруського кордону, але адміністративно належить до Київської області. Через це бізнеси у Славутичі не завжди можуть претендувати на такі самі умови підтримки, як підприємства прифронтових або постраждалих громад Чернігівщини.

    Попри всі складнощі, Бубнова називає Славутич місцем, де бачить своє майбутнє. Вона хоче не лише розвивати «Нову кухню», а й створити індустріальний парк, який дозволить залучити інші виробництва, дати робочі місця та перетворити місто з логістичного тупика на майданчик для нової промисловості.

    Історія Марії Бубнової стала прикладом того, як внутрішньо переміщені підприємці не просто релокуються, а фактично відбудовують себе заново. Її бізнес не переїхав із Маріуполя до Славутича — він народився вдруге після втрати всього, що було створено до війни.

    Коли журналісти NV запитали, чи повернеться вона до Маріуполя після деокупації, Бубнова відповіла, що відкриє там філію. Ця відповідь добре пояснює її підхід: не чекати ідеальних умов, не зупинятися через втрати, а будувати там, де сьогодні можна працювати.

  • Відмовився від міжнародного активу заради України: Удянський зробив несподівану заяву

    Відмовився від міжнародного активу заради України: Удянський зробив несподівану заяву

    Український інвестор та підприємець Микола Удянський оголосив про відмову від своєї частки у Вищій тенісній лізі Польщі. Бізнесмен заявив, що ініціював продаж належних йому 10% акцій та планує спрямувати всі отримані кошти на допомогу дітям українських військових, які загинули під час захисту держави.

    Про своє рішення Удянський повідомив у Telegram. За його словами, він уже звернувся до партнерів із офіційним запитом щодо викупу його частки за справедливою ринковою вартістю, яку має визначити незалежна оцінка.

    «Підтримую флешмоб України та ухвалив важливе для себе рішення. Я відмовляюся від своєї 10% частки у Вищій тенісній лізі Польщі та направив партнерам офіційний запит щодо її викупу за справедливою ринковою вартістю, визначеною незалежною оцінкою», – написав підприємець.

    За словами Удянського, головною метою цього кроку є підтримка дітей українських захисників, які втратили батьків через війну, розв’язану Росією проти України.

    Бізнесмен наголосив, що всі кошти, отримані після завершення угоди, будуть повністю спрямовані на благодійні проєкти та адресну допомогу родинам загиблих військовослужбовців.

    «Усі кошти, отримані від продажу моєї 10% частки, будуть повністю спрямовані на допомогу дітям загиблих Героїв України. Я переконаний, що сьогодні кожен, хто має таку можливість, повинен підтримувати тих, хто заплатив найвищу ціну за нашу свободу та незалежність», – заявив Удянський.

    Його рішення стало частиною хвилі публічних кроків солідарності, які останніми днями активно обговорюються в українському суспільстві. Підприємець підкреслив, що розглядає цей вчинок не як політичний жест, а як особисту відповідальність перед родинами полеглих українських військових.

    Удянський відомий як інвестор у сфері технологій, цифрових активів та міжнародних спортивних проєктів. Останніми роками він неодноразово долучався до гуманітарних та благодійних ініціатив, спрямованих на підтримку України під час війни.

    Після початку повномасштабного вторгнення Росії український бізнес дедалі активніше бере участь у фінансуванні соціальних та волонтерських програм. Значна частина підприємців допомагає військовим підрозділам, медичним закладам, внутрішньо переміщеним особам та родинам загиблих захисників.

    Питання підтримки дітей полеглих військовослужбовців залишається одним із найважливіших напрямків благодійної діяльності в Україні. За даними державних і громадських організацій, тисячі українських дітей втратили батьків через російську агресію. Для них реалізуються програми психологічної допомоги, освітньої підтримки, соціального супроводу та фінансової допомоги.

    На цьому тлі рішення Миколи Удянського може стати одним із найбільших приватних внесків, пов’язаних із продажем міжнародних спортивних активів на користь благодійних цілей.

    Наразі сума майбутньої угоди не розголошується. Вона стане відомою після проведення незалежної оцінки вартості частки та завершення переговорів із партнерами щодо її викупу.

    Сам підприємець наголосив, що головним результатом для нього стане не фінансовий показник угоди, а можливість допомогти дітям українських Героїв отримати додаткову підтримку в умовах війни.

    Нагадаємо, від початку повномасштабної війни український бізнес неодноразово демонстрував готовність спрямовувати значні ресурси на підтримку оборони та соціальних програм. Благодійні внески підприємців обчислюються сотнями мільйонів гривень, а багато компаній створили власні фонди допомоги військовим та постраждалим цивільним.

    Рішення Удянського стало ще одним прикладом того, як представники українського бізнесу використовують свої міжнародні активи та інвестиції для підтримки тих, хто найбільше постраждав від війни.

  • Вступ до ЄС може коштувати промисловості мільярди

    Вступ до ЄС може коштувати промисловості мільярди

    Україна наближається до одного з найскладніших етапів європейської інтеграції – адаптації до кліматичних правил Європейського Союзу. Якщо сьогодні українські підприємства фактично сплачують близько 1 євро за тонну викидів вуглецю, то в країнах ЄС ця ціна вже коливається на рівні 70–90 євро. Саме тому експерти попереджають: без поступової підготовки українська промисловість може зіткнутися з серйозними викликами вже найближчими роками.

    Про це йдеться у публікації видання «Європейська правда».

    На думку авторів, вступ України до Європейського Союзу неминуче означатиме інтеграцію до європейської системи кліматичного регулювання. Одним із ключових її елементів є Система торгівлі викидами ЄС (EU ETS), яка передбачає, що підприємства мають купувати квоти на викиди вуглекислого газу.

    Для українського бізнесу це означатиме кардинальну зміну правил гри.

    Уже зараз частина українських виробників відчуває наслідки європейської кліматичної політики через запуск платної фази механізму CBAM (Carbon Border Adjustment Mechanism) – так званого вуглецевого мита ЄС.

    Механізм вуглецевого коригування імпорту покликаний не допустити ситуації, коли виробництво переноситься до країн із менш жорсткими екологічними вимогами. Тому імпортерам до Європейського Союзу доведеться компенсувати різницю між вартістю викидів у своїй країні та вартістю викидів у ЄС.

    Для України це питання особливо чутливе.

    За даними авторів, сьогодні українські підприємства фактично платять близько одного євро за тонну викидів CO₂. У країнах Європейського Союзу цей показник перевищує 70 євро за тонну і в окремі періоди наближається до 90 євро.

    Така різниця означає, що після повноцінної інтеграції до європейської системи український бізнес може зіткнутися зі зростанням витрат більш ніж у 60 разів.

    Експерти наголошують, що різке впровадження таких правил без підготовки стане надмірним фінансовим навантаженням для багатьох підприємств, особливо в металургії, хімічній промисловості, енергетиці та інших енергоємних галузях.

    При цьому проблема полягає не лише у високій вартості квот.

    Автори вказують на своєрідне замкнене коло. Низька ціна на викиди в Україні означає невеликі надходження до фондів, які могли б фінансувати модернізацію підприємств. А без таких інвестицій компаніям складно переходити на сучасні екологічні технології та підтримувати підвищення вартості викидів.

    У результаті виникає ситуація, коли бізнес не готовий до дорожчого вуглецю через відсутність фінансування, а фінансування не з’являється через низьку ціну на викиди.

    Автори нагадують, що в Україні вже працює Фонд декарбонізації, який фінансується саме за рахунок екологічних платежів. Однак нинішніх надходжень недостатньо для масштабної модернізації промисловості.

    Саме тому експерти пропонують поступове підвищення ціни на викиди вуглецю замість різкого стрибка до європейських показників.

    На їхню думку, такий підхід дозволить бізнесу адаптуватися до нових умов, залучити інвестиції у модернізацію виробництва та підготуватися до майбутньої інтеграції в європейський ринок.

    Водночас автори пропонують ще один механізм підтримки.

    Йдеться про створення спільного європейсько-українського фінансового інструменту, який працюватиме за принципом співфінансування. Ідея полягає в тому, що кожен євро, отриманий Україною від внутрішнього оподаткування викидів або продажу квот, автоматично доповнюватиметься коштами Європейського Союзу.

    Такий підхід дозволив би значно збільшити обсяги фінансування екологічної модернізації.

    За оцінками експертів, у перспективі цей механізм міг би мобілізувати мільярди євро щороку для оновлення промисловості, розвитку чистої енергетики та післявоєнної відбудови.

    Окремо наголошується, що в умовах війни Україна не може дозволити собі фінансувати масштабну декарбонізацію винятково за рахунок державного бюджету. Саме тому участь Європейського Союзу може стати критично важливою для успішної адаптації економіки до нових правил.

    Автори підкреслюють, що кліматична політика вже давно перестала бути лише екологічним питанням. Для України це також питання економічної конкурентоспроможності та майбутнього членства в Європейському Союзі.

    На їхню думку, якщо Київ дійсно прагне інтеграції до європейського ринку, підвищення ціни на викиди вуглецю є неминучим.

    Однак і Брюссель, переконані експерти, повинен брати участь у цьому процесі не лише як регулятор, а й як партнер, який допоможе українській промисловості пройти складний шлях модернізації без втрати конкурентоспроможності.

    Саме від того, наскільки ефективно буде знайдено баланс між екологічними вимогами та підтримкою бізнесу, залежатиме здатність України успішно інтегруватися до зеленої економіки Європейського Союзу.

  • 30 приватних компаній отримали право збивати ворожі дрони

    30 приватних компаній отримали право збивати ворожі дрони

    Україна робить ще один крок до посилення захисту свого неба від російських атак. Міністерство оборони офіційно повідомило, що вже 30 українських компаній отримали дозвіл на створення власних груп протиповітряної оборони. Ба більше, частина таких підрозділів уже бере участь у бойовій роботі та демонструє реальні результати на фронті повітряної війни.

    Йдеться про експериментальний проєкт із залучення приватного сектору до системи протиповітряної оборони країни. За даними Міністерства оборони, загалом від початку реалізації програми до відомства надійшло 43 заявки від підприємств різних форм власності. Станом на початок червня право створити власні групи ППО вже отримали 30 компаній.

    У Міноборони наголошують, що це не приватні армії та не незалежні військові формування. Усі такі підрозділи є частиною єдиної національної системи протиповітряної оборони та працюють під безпосереднім управлінням Командування Повітряних сил Збройних сил України.

    Найбільше вражає те, що деякі групи вже виконують реальні бойові завдання. За офіційною інформацією Міноборони, підрозділи кількох підприємств змогли знищити понад 20 російських безпілотників. Серед них були як розвідувальні БпЛА типу Zala, так і ударні дрони Shahed. Крім того, одна з груп успішно уразила реактивний ударний безпілотник, що вважається значно складнішою ціллю через його високу швидкість.

    Ідея залучення бізнесу до захисту неба над Україною виникла на тлі постійних масованих атак російських безпілотників. Лише в ніч проти 8 червня Росія випустила по Україні 155 ударних дронів різних типів, включаючи Shahed, «Гербера», «Італмас», «Бандероль» та дрони-імітатори. Українські сили ППО змогли збити або придушити 124 цілі, однак масштаби атак продовжують зростати.

    Саме тому держава почала шукати додаткові механізми захисту критично важливих об’єктів. Особливу увагу приділяють енергетичній інфраструктурі, логістичним вузлам, промисловим підприємствам та об’єктам оборонного комплексу, які регулярно стають мішенями російських ударів.

    Ще у березні уряд офіційно запустив експериментальний проєкт, який дозволив підприємствам критичної інфраструктури долучатися до протиповітряної оборони. Кабінет Міністрів надав Повітряним силам ЗСУ право залучати підприємства до захисту повітряного простору та використовувати їхні ресурси для боротьби з ворожими дронами.

    Перші результати стали помітними вже навесні. Наприкінці березня одна з приватних груп ППО у Харківській області вперше успішно знищила кілька російських безпілотників. А у квітні міністр оборони Михайло Федоров повідомив про перше збиття реактивного «Шахеда» приватним підрозділом. За його словами, ціль рухалася зі швидкістю понад 400 кілометрів на годину.

    Серед компаній, які долучаються до проєкту, приблизно половина представляє критичну інфраструктуру країни. Це оператори енергетичних мереж, стратегічні підприємства та великі виробничі комплекси. Інша частина заявників — приватний бізнес, який також зацікавлений у захисті своїх об’єктів від російських атак.

    Для отримання дозволу підприємства проходять спеціальну процедуру погодження з Міністерством оборони та Командуванням Повітряних сил. Після цього вони отримують статус уповноважених на виконання заходів протиповітряної оборони та можуть формувати власні підрозділи.

    Такі групи можуть використовувати різні засоби боротьби з повітряними цілями. Йдеться про дрони-перехоплювачі, системи радіоелектронної боротьби, радари, автоматизовані турелі та інше обладнання. Частину озброєння підприємства закуповують самостійно, а частину можуть отримувати зі складів Збройних сил України.

    Окремо варто зазначити, що Кабінет Міністрів наприкінці травня оновив правила функціонування таких підрозділів. Нові норми деталізували порядок підтвердження результатів бойової роботи, виплати винагород учасникам груп та можливості фінансування з місцевих бюджетів. Також було посилено контроль за використанням зброї та дотриманням вимог військових статутів.

    Експерти називають проєкт приватної ППО одним із найцікавіших оборонних експериментів за час повномасштабної війни. Він дозволяє значно розширити кількість засобів спостереження та реагування на повітряні загрози без додаткового навантаження на державний бюджет.

    В умовах, коли Росія продовжує нарощувати виробництво ударних безпілотників і майже щодня запускає десятки або навіть сотні дронів по українських містах, залучення приватного сектору може стати важливим елементом багаторівневої системи захисту.

    Як показують перші результати, нова модель вже працює. І якщо темпи розширення проєкту збережуться, найближчим часом українське небо можуть захищати не лише військові підрозділи, а й десятки спеціалізованих груп, створених українськими підприємствами у координації з Повітряними силами.

  • Шок для скептиків: 8 із 10 компаній в Україні заробляють навіть під час війни

    Шок для скептиків: 8 із 10 компаній в Україні заробляють навіть під час війни

    Попри четвертий рік повномасштабної війни, енергетичні атаки, кадровий дефіцит та складну економічну ситуацію, більшість українського бізнесу продовжує працювати з прибутком. Нове дослідження Опендатабот показало несподіваний результат: майже 80% компаній, які подали фінансову звітність за 2025 рік, завершили його у плюсі. Водночас кожен п’ятий бізнес залишається збитковим, а найбільш стійкими виявилися не великі корпорації, а компанії середнього та малого сегментів.

    За даними Опендатабот, фінансову звітність за 2025 рік подали 429,8 тисячі українських компаній. Для детального аналізу відібрали 222,3 тисячі підприємств, які мають комерційну діяльність, показали виторг та надали інформацію про чистий фінансовий результат. До вибірки увійшли товариства з обмеженою відповідальністю, приватні підприємства, фермерські господарства, акціонерні товариства та дочірні підприємства.

    Результати виявилися доволі оптимістичними для української економіки. Із проаналізованих компаній 173 510 підприємств, або 78,1%, завершили рік із прибутком. Ще 45 752 компанії, що становить 20,6%, зафіксували збитки. Лише 1,4% підприємств, а це 3 005 компаній, завершили рік практично без прибутку та без збитків.

    Особливо цікавою виявилася структура прибутковості залежно від масштабу бізнесу. Найкращі показники продемонстрували представники середнього бізнесу. Серед компаній із річним виторгом від 100 мільйонів до 1 мільярда гривень прибуток отримали 89% підприємств. Це найвищий показник серед усіх категорій бізнесу в Україні.

    Великий бізнес, до якого належать компанії з виторгом понад 1 мільярд гривень на рік, також показав доволі високі результати. Прибутковими виявилися 86% таких підприємств. Водночас саме великі компанії стикаються із серйозними викликами: масштабними витратами на логістику, безпеку, відновлення пошкоджених виробництв та забезпечення енергетичної автономності.

    Найчисельніший сегмент української економіки — малий бізнес — показав дещо скромніші результати. Серед підприємств із річним виторгом до 100 мільйонів гривень прибуток отримали 77% компаній. Проте саме малий бізнес став справжнім лідером за ефективністю роботи.

    Аналітики зазначають, що головним показником ефективності є не лише сам факт отримання прибутку, а й рівень рентабельності продажів. І тут малий бізнес виявився беззаперечним переможцем. Половина малих підприємств має рентабельність понад 5%, тобто отримує більше ніж 5 гривень чистого прибутку з кожних 100 гривень виторгу. Для української економіки в умовах війни це дуже високий показник.

    Для порівняння, половина великих прибуткових компаній працює з рентабельністю менше 2,6%. У середнього бізнесу цей показник становить до 3,85%. Це означає, що хоча великі корпорації заробляють більше в абсолютних цифрах, вони отримують значно менше прибутку з кожної заробленої гривні.

    Експерти пояснюють це більшою гнучкістю малого бізнесу. Невеликі компанії швидше адаптуються до змін ринку, легше оптимізують витрати та можуть оперативніше змінювати напрямки діяльності відповідно до нових потреб споживачів.

    Ще одним важливим висновком дослідження стало те, що український бізнес продовжує демонструвати високу стійкість попри безпрецедентні виклики воєнного часу. За останні роки підприємства були змушені адаптуватися до постійних ракетних атак, проблем із електропостачанням, мобілізаційних процесів, зміни логістичних маршрутів та втрати частини ринків збуту. Проте більшість компаній не лише зберегли діяльність, а й змогли залишитися прибутковими.

    Опендатабот також звернув увагу на найбільших заробітчан української економіки. Найбільший чистий прибуток за підсумками 2025 року отримали державні та енергетичні гіганти. До числа лідерів увійшли «Укргідроенерго», «Укрнафта» та «Енергоатом». Саме енергетичний сектор продовжує залишатися одним із ключових драйверів української економіки навіть в умовах війни.

    Економісти зазначають, що високий рівень прибутковості бізнесу є важливим сигналом для інвесторів та міжнародних партнерів України. Попри ризики, українська економіка демонструє здатність до відновлення та адаптації. Це особливо важливо на тлі масштабних програм післявоєнної реконструкції, які можуть потребувати сотень мільярдів доларів інвестицій у найближчі роки.

    Разом із тим експерти застерігають від надмірного оптимізму. Майже 46 тисяч компаній залишаються збитковими, а частина прибуткових підприємств працює з мінімальною маржею. Крім того, у багатьох галузях бізнес продовжує залежати від державної підтримки, міжнародної допомоги та стабільної безпекової ситуації.

    Втім, головний висновок дослідження залишається позитивним: український бізнес не лише вижив під час війни, а й продовжує заробляти. І якщо нинішня тенденція збережеться, саме приватний сектор може стати одним із ключових рушіїв економічного відновлення країни після завершення бойових дій.

  • «Тижневий обсяг ринку за три дні»: monobank влаштував iPhone-бум на 1,4 млрд грн

    «Тижневий обсяг ринку за три дні»: monobank влаштував iPhone-бум на 1,4 млрд грн

    Український ринок електроніки отримав одну з найгучніших подій року. За три дні платформа monomarket, яка працює на базі monobank, продала техніки Apple на понад 1,4 млрд грн. За оцінками учасників ринку, йдеться приблизно про 20 тисяч iPhone, що можна порівняти з тижневими продажами смартфонів Apple по всій Україні. Масштабна акція викликала ажіотаж серед покупців, але водночас поставила питання: чи вдалося monobank заробити на такому розпродажі, чи це була дорога маркетингова кампанія?

    Кампанія стартувала 29 травня після анонсу співзасновника monobank Олега Гороховського. У своєму Telegram-каналі він повідомив, що будь-яку техніку Apple на monomarket можна придбати у розстрочку до 20 платежів. Одночасно покупцям запропонували знижки на популярні моделі iPhone 15, iPhone 16 та нову лінійку iPhone 17. Розмір дисконту залежав від моделі та сягав від 3% до 16%.

    Пропозиція миттєво стала вірусною в соцмережах. Користувачів привабила не лише можливість придбати смартфон без переплат, а й сама тривалість розстрочки. Для українського ринку електроніки програма на 20 платежів є фактично безпрецедентною. Більшість великих ритейлерів пропонують розстрочку на 10–12 місяців, тоді як monomarket збільшив цей термін майже вдвічі.

    Уже через кілька днів Гороховський оприлюднив результати кампанії. За його словами, покупці оформили близько 47 тисяч замовлень на загальну суму понад 1,4 млрд грн. При цьому значну частину продажів сформували саме смартфони Apple. За оцінками учасників ринку, протягом акції було реалізовано близько 20 тисяч iPhone різних моделей.

    Такі показники стали справжньою несподіванкою навіть для представників галузі. Український ринок смартфонів Apple залишається одним із найбільших у сегменті преміальної техніки, однак реалізація десятків тисяч пристроїв за три дні є надзвичайно високим результатом навіть за мірками великих національних мереж.

    Експерти пояснюють успіх кампанії одразу кількома факторами. По-перше, monobank має одну з найбільших активних клієнтських баз серед українських фінансових сервісів. За останніми даними, кількість клієнтів банку перевищує 10 мільйонів користувачів. По-друге, сервісу вдалося поєднати дві найбільш привабливі для покупців умови — суттєву знижку та довгострокову розстрочку.

    Водночас фінансисти звертають увагу, що така акція могла виявитися не надто прибутковою для самого банку. Річ у тім, що програма «Покупка частинами» передбачає фінансування клієнтів за рахунок банку, а отже monobank фактично кредитує покупців на тривалий період. При високій вартості смартфонів Apple це означає значні витрати на фінансування угод.

    За оцінками ринкових аналітиків, собівартість залучення коштів та обслуговування розстрочки на десятки тисяч дорогих пристроїв могла коштувати банку десятки мільйонів гривень. Додатковим фактором стали знижки, які також зменшували потенційну маржу продажів.

    Втім, для monobank прямий прибуток міг бути не головною метою. Експерти припускають, що кампанія виконувала одразу кілька стратегічних завдань. По-перше, банк отримав величезний інформаційний ефект. Протягом кількох днів акція залишалася однією з найобговорюваніших тем у соцмережах та профільних медіа. По-друге, monomarket отримав тисячі нових клієнтів, які раніше не користувалися маркетплейсом банку.

    Крім того, продаж техніки через власну платформу дозволяє monobank розвивати екосистему додаткових сервісів. Останніми роками банк активно виходить за межі традиційного фінансового сектору та пропонує користувачам страхові продукти, сервіси бронювання, інвестиційні інструменти та маркетплейс товарів.

    Аналітики також звертають увагу на загальну ситуацію на ринку електроніки. Попри війну та складну економічну ситуацію, попит на продукцію Apple в Україні залишається стабільно високим. Смартфони американського виробника традиційно входять до числа найпопулярніших преміальних гаджетів серед українців. Особливо високий інтерес викликають нові моделі після виходу чергового покоління пристроїв.

    Для конкурентів monomarket акція стала серйозним викликом. Представники ринку визнають, що запропонувати аналогічні умови без значного фінансового навантаження буде складно навіть великим мережам електроніки. Саме тому багато експертів називають кампанію monobank не просто розпродажем, а масштабною маркетинговою операцією з посилення позицій на ринку.

    Попри вражаючі результати, акцію вирішили не продовжувати після завершення триденного періоду. За словами Гороховського, кампанія була задумана як обмежена за часом пропозиція. Такий підхід додатково стимулював попит, адже покупці розуміли, що вигідні умови можуть зникнути будь-якої миті.

    У підсумку monomarket встановив один із найяскравіших рекордів українського ринку електроніки останніх років. Продаж техніки Apple на 1,4 млрд грн за три дні продемонстрував не лише силу бренду Apple, а й ефективність поєднання фінансових сервісів із сучасною електронною комерцією. Навіть якщо кампанія не принесла банку значного прямого прибутку, вона стала потужним інструментом залучення клієнтів і зміцнення позицій monobank у боротьбі за українського споживача.