Позначка: війна в Україні

  • Голова Служби зовнішньої розвідки України Олександр Литвиненко написав колонку для The Economist.

    Голова Служби зовнішньої розвідки України Олександр Литвиненко написав колонку для The Economist.

    Мета війни Росії в Україні – знищення Сил оборони України – залишається незмінною. Незважаючи на величезну перевагу в ресурсах, Росія вже майже два роки не може виконати це завдання.

    Поряд із героїзмом українських військових і згуртуванням населення навколо держави ключову роль у цьому відіграла підтримка Заходу. Саме ця підтримка посилює глобальний вимір війни і унеможливлює досягнення Росією своїх наполеонівських цілей.

    До цих цілей належать, насамперед, анексія українських територій, проголошених політичним керівництвом Москви “історичними російськими землями”; і створення політичного утворення, що повністю залежить від Москви в управлінні тими українськими землями, які не можуть бути напряму анексовані.

    Володимир Путін, президент Росії, сподівається, що перемога над Україною допоможе йому відновити контроль над колишніми радянськими республіками на принципах російського імперіалізму, які як передували, так і послідували за комуністичною епохою. Кремль розуміє, що якщо Україна впаде, йому буде легше повернути собі інші колишні радянські республіки. Якщо Україна вистоїть, втрата Росією впливу на Південний Кавказ і Центральну Азію стане питанням часу.

    Нападаючи на Україну, Росія вважає, що вона одночасно перебуває у стані війни із Заходом. Путін сподівається на ефект доміно. Він вважає, що якщо Захід, і насамперед США, зазнають нищівної поразки в Україні (другого такого приниження лише за кілька років після безладного відходу з Афганістану), то він швидко втратить глобальний вплив.

    Ревізіоністські держави, які спрямували погляд на Україну, побачать це і вирішать, що їхній час настав. У результаті за кілька років буде встановлено новий, багатополярний світопорядок, у якому найважливіші питання вирішуватиме низка великих держав-конкурентів, включно з Росією. Сі Цзіньпін, лідер Китаю, найсильнішого конкурента Заходу, уважно спостерігає за війною і робить свої власні висновки.

    Росія знає, що перемога, якої вона жадає над Україною, матиме глобальний ефект. Росія також розуміє, що вона не зможе досягти там своїх цілей, не зруйнувавши світовий порядок.

    За останні два роки Москва створила коаліцію, до якої входять Північна Корея та Іран, а також низка менш явно активних учасників із глобального півдня, які сподіваються отримати вигоду зі зростаючої геополітичної напруженості. Ця коаліція багато в чому має неформальний характер, але її вплив гостро відчувається: вона забезпечує політичну і матеріальну підтримку російської агресії, постачаючи артилерійські снаряди, безпілотники та іншу військову техніку і технології. Крім військової сфери, він витрачає багато енергії на економічну, кібер- та інформаційну війну та інші підривні дії. Його мета – дестабілізувати світовий порядок.

    Росія та її спільники користуються величезним привілеєм. Вони борються з грубою силою за створення нового глобального порядку, тоді як багато хто на Заході насамперед прагне використати м’яку силу для збереження старого, що виник внаслідок холодної війни. Давно відомо, що ті, хто спирається на силу для здійснення нового, мають суттєву перевагу перед прихильниками старого, які, за великим рахунком, добровільно вводять обмеження на засоби досягнення своїх цілей.

    Водночас, якщо Росії не вдасться перемогти Україну на полі бою, її глобальні цілі будуть суттєво підірвані. Зміцнення потенціалу оборони і безпеки України, а також забезпечення стійкості суспільства і держави – це найпростіший і найдешевший спосіб для Заходу зупинити Росію та інші ревізіоністські держави.

    Сьогодні Україна здатна відбити російську агресію за адекватної військової та економічної підтримки Заходу. Ця підтримка залишиться ефективною, якщо вона буде тривалою (доти, доки не припиниться російська агресія) і всеосяжною (що включає політичну, економічну, військову та розвідувальну підтримку, а також допомогу в протидії кібервійні та дезінформації).

    Найостаннішим прикладом такого підходу є підписання Угоди про співробітництво в галузі безпеки між Україною та Великою Британією 12 січня. За винятком країн Балтії, які зараз є частиною ЄС і НАТО, це була третя угода такого роду між колишньою радянською республікою та іншою країною. Перші дві – між Туреччиною та Азербайджаном 2021 року і між Францією та Вірменією 2023 року – мали певний вплив на Південний Кавказ, але не змінили правил гри.

    Угода між Україною та Великою Британією могла б виявитися набагато більш значущою. Це перший у своєму роді проєкт, що торкнувся ядра колишньої Російської імперії; Путін вважає Україну невід’ємною частиною “історичної” Росії. Це перший договір між Україною і великою державою, який закріплює геополітичну реальність, що виникає, в юридичній угоді. Це знаменує собою глибоке зрушення в підході Заходу до російської концепції своїх “сфер впливу”. Стримана реакція британських ЗМІ на угоду показує, наскільки нормальними і рутинними стали англо-українські відносини в галузі оборони і безпеки в суспільній свідомості.

    Тепер, як і впродовж усієї історії, Велика Британія може слугувати прикладом для інших. Угода, підписана 12 січня, може прокласти шлях до аналогічних угод з іншими західними країнами. Одинадцять із них перебувають на різних стадіях переговорів щодо таких угод з Україною. Спільна декларація g7 про підтримку України, підписана на саміті НАТО у Вільнюсі в липні 2023 року, явно приносить свої плоди.

    Угоди про співпрацю у сфері безпеки поступово переводять Україну в західний безпековий простір, не вимагаючи присутності західних військ на українській землі. Вони привчають світ до участі України в альянсі. Подібні угоди створюють підґрунтя для вступу України до НАТО, рішення про який було ухвалено ще 2008 року в Бухаресті. Це найкраща гарантія безпеки не тільки для України, а й для всієї Східної Європи.

    Підписавши угоду про безпеку, Велика Британія зробила крок у стримуванні росіян. Коли інші наслідуватимуть цей приклад, їхні спільні зусилля матимуть великий вплив на агресивну війну Росії та на її майбутні амбіції. Щоб забезпечити перемогу, Україні потрібні такі спільні зусилля. Довгий шлях складається з багатьох кроків.

  • Економіст Рубіні пропонує Україні розглянути можливість припинення вогню з поточною лінієюї фронту

    Економіст Рубіні пропонує Україні розглянути можливість припинення вогню з поточною лінієюї фронту

    Сценарій припинення вогню за поточної лінії фронту, в якому президента Росії Володимира Путіна змусять погодитися на нього Китай і країни Глобального Півдня, а ЄС і НАТО дадуть Києву гарантії безпеки та реальні перспективи вступу, є оптимальним для України за умов її поточної міжнародної фінансової та військової підтримки і реальної оцінки її перспектив, вважає відомий економіст Нуріель Рубіні.

    “І тоді ви зможете почати відновлювати свою країну, станете частиною Європи, в кінцевому підсумку станете частиною НАТО. І, зрештою, ви знаєте, Росія є країною, яка перебуває в занепаді – в економічному, соціальному та політичному плані. Усе вибухне. Це може тривати п’ять років, може тривати 10 років, і, можливо, десь у майбутньому ви зможете повернути собі решту своєї землі”, – таку думку висловив він під час дискусії “Глобальні загрози від війни Росії і Формула миру президента Зеленського”, організованої Фондом Віктора Пінчука на полях Всесвітнього економічного форуму в Давосі.

    Рубіні вважає, що нинішня політична ситуація в США, а також обмеження в ЄС, як-от, наприклад, Угорщина, не дають змоги Україні розраховувати, що їй буде надано додаткову економічну й військову допомогу в необхідних розмірах.

    “Але навіть якби були гроші, є ще одне вузьке місце. Нині у світі недостатньо зброї для всіх конфліктів, з якими доводиться боротися. Це не лише Росія та Україна. Це те, що відбувається на Близькому Сході. США мають передати її Тайваню, відновити свої сили на Гуамі та Окінаві. У буквальному сенсі не вистачає боєприпасів, щоб дати всім можливість битися й захищати все, що ви хочете”, – додав він.

    На думку економіста, з огляду на результати контрнаступу 2023 року й вибудувану Росією оборону ймовірність успіху майбутнього контрнаступу, що буде пов’язаний із новими жертвами, руйнуванням інфраструктури та втратами економіки, невелика, а скоріше навіть можливе просування російських військ з урахуванням побудованої ними військової економіки.

    Водночас Рубіні зазначив, що неможливість розв’язати нині ситуацію військовим шляхом не повинна змусити Україну відмовитися від своїх цілей щодо відновлення територіальної цілісності в довгостроковій перспективі.

    Він наголосив, що хороша новина полягає в початку переговорів про членство України в ЄС, що означає значні інвестиції в разі припинення війни, зокрема і зі США, реструктуризацію боргу, а згодом до коштів на відновлення можуть додатися і $300 млрд заморожених російських активів.

    Економіст визнав, що Путін є перешкодою для того, щоб домогтися припинення вогню.

    “Але, я думаю, що в цей момент Глобальний Південь і Китай скажуть йому, що ці конфлікти завдають такої великої шкоди Глобальному Півдню з погляду цін на продовольство, енергію тощо, що доведеться прийняти таку угоду. На мій погляд, це найкраще, чого ви можете реально досягти просто зараз”, – підсумував Рубіні.

    Він наголосив, що навіть якщо буде припинення вогню, то це однаково означає, що Путін програв війну, оскільки він думав, що за два тижні візьме Україну й поставить маріонетковий уряд, а за весь час зміг збільшити контрольовану територію з 14% до 18%, не досягнувши поставлених цілей.

    “Україна ніколи не буде частиною Росії, вона буде частиною Європи і НАТО. І те, скільки це коштує Росії, – це жах, катастрофа“, – заявив економіст.

    На його думку, економічні втрати РФ зараз і в майбутньому можуть призвести до колапсу режиму, і, можливо, новий режим готовий буде обговорювати з Україною територіальні питання.

    Заступник міністра закордонних справ України Микола Точицький заявив, що припинення вогню – це те, чого хоче Путін, можливо, не сьогодні, але це буде приклад його союзникам, що можна поставити під сумнів міжнародний порядок, розпочати агресію й забирати землю, порушуючи територіальну цілісність.

    “Ми не бачимо можливостей для будь-яких дискусій із режимом Путіна”, – наголосив Точицький.

  • Україна зможе повернути собі перевагу на фронті лише до 2025 року – за наявності достатньої західної допомоги.

    Україна зможе повернути собі перевагу на фронті лише до 2025 року – за наявності достатньої західної допомоги.

    Якщо ж достатньої допомоги не буде, Київ “почне програвати війну”, заявив військовий експерт Майкл Кофман газеті New York Times

    “Українці втомилися, у них не вистачає боєприпасів, їхня чисельна перевага, і їхні перспективи виглядають похмурими”, – пише видання.

    “На даний момент ми можемо зупинити їх, але хто знає, чи зможемо ми завтра або післязавтра”, – кажуть журналістам солдати ЗСУ.

    Одна з найскладніших проблем – кадрова: “Ряди, поріділі через зростаючі втрати, поповнюються лише частково, часто за рахунок старих і погано навчених новобранців”.

    Видання з посиланням на військових розповідає випадок, як мобілізованого на полігоні мали підтримувати під руки, щоб він міг вистрілити з автомата. Повідомляється, що 50-річний призовник був “покалічений алкоголізмом”.

    “Троє з десяти солдатів, які приходять, нічим не кращі за п’яних, які заснули і прокинулися у формі”, – каже один із воюючих солдатів.

    Друга проблема – брак снарядів. “Російські підрозділи перебувають у становищі, аналогічному до літа 2022 року, де вони можуть просто вимотувати українські позиції доти, доки у сил Києва не закінчаться боєприпаси”, – ідеться в статті.

    “Але на відміну від того літа, у західних столицях більше немає гарячкової боротьби за озброєння і переоснащення українських військ”, – додають автори.

    «Якби наші міжнародні партнери діяли швидше, ми б набили їм дупи за перші три-чотири місяці так сильно, що вже подолали б це. Ми б поля сіяли, дітей ростили», —  сказав військовий на позивний Єгер. «Ми б відправляли хліб до Європи. Але минуло вже два роки».

    Втратили свою актуальність і західні касетні снаряди, оскільки росіяни тепер атакують дрібними групами, а свої окопи вони зробили ще глибшими і менш уразливими для “касет”.

    Тому пропозиція Вашингтона, щоб Україна перейшла в оборону на 2024 рік, “мало що означатиме, якщо в Києва не буде боєприпасів або людей”.

    «Перевага Росії на цьому етапі не є вирішальною, але війна не стоїть у глухому куті», — сказав Майкл Кофман, старший науковий співробітник програми Росії та Євразії Фонду Карнегі за міжнародний мир, який нещодавно відвідав Україну. «Залежно від того, що станеться цього року, зокрема з підтримкою України Заходом, 2024 рік, швидше за все, матиме одну або дві траєкторії. Україна може повернути собі перевагу до 2025 року або може почати програвати війну без достатньої допомоги».

  • Оборона у 2024 допоможе Україні наступати у 2025

    Оборона у 2024 допоможе Україні наступати у 2025

    Ситуація не сприяє сміливим наступальним операціям української армії, визнає військовий оглядач Микола Бєлєсков у колонці для The Atlantic Council. Отже, єдиний розумний план на 2024 рік — оборонний.

    Повномасштабне вторгнення Росії наближається до дворічного терміну, і для військового і політичного керівництва України життєво важливо засвоїти уроки 2022 і 2023 років.

    Найважливішим висновком, який можна зробити з останніх двох років бойових дій, є домінування оборонної війни над наступальними операціями. Це було продемонстровано багато разів, починаючи з провалу бліцкригу Росії в перший місяць війни.

    Другим ключовим уроком є важливість балансу між політичними цілями та військовими можливостями. Політичні міркування змушували і Росію, і Україну розпочати наступ із недостатньою кількістю сил, що призвело до великих втрат.

    Хоча довгостроковою метою України залишається повне звільнення країни від російської окупації, поточні обставини не сприяють сміливим наступальним операціям. На міжнародному фронті зобов’язання США та ЄС щодо надання допомоги зіштовхнулися з серйозними політичними перешкодами, тоді як спроби розширити виробництво військового обладнання та озброєння значно відстали від графіка. В Україні зростає занепокоєння через високу кількість втрат і потенційну нестачу робочої сили.

    З огляду на це, військова стратегія України на 2024 рік має зосередитися на утриманні лінії фронту і забезпеченні постійного контролю над приблизно 82% території країни, що залишається в руках України. Стратегічний перехід до активної оборони відповідатиме нинішній силі України, даючи змогу вигравати дорогоцінний час для перегрупування і переозброєння напередодні, імовірно, сприятливіших умов у 2025 році.

    Важливим є те, що більш оборонна позиція дасть змогу Україні використовувати нагальну потребу Москви в перемогах. Оскільки російська армія перебуває під величезним політичним тиском в очікуванні просування, в українських командирів буде багато можливостей для стабільного знекровлення сил вторгнення Путіна, подібно до того, як вони зараз роблять це в Авдіївці.

    Паралельно Україна повинна прагнути продовжувати знижувати здатність Росії вести війну шляхом проведення ескалації кампанії авіаударів по цілях далеко за лінією фронту на всій території окупованої України і самої Росії. Це може враховувати атаки на зосередження військ, військові бази і склади боєприпасів, а також матеріально-технічні центри та об’єкти з виробництва озброєння.

    Ухваливши стратегію активної оборони у 2024 році, Київ може досягти подвійної мети — запобігти будь-якому значному просуванню Росії та створити умови, які сприятимуть успіху України у війні на виснаження. Це створило б основу для повернення до наступальних операцій у 2025 році.

    Ефективність будь-якої оборонної стратегії у 2024 році значною мірою залежатиме від рівня підтримки з боку партнерів України. Що стосується поставок зброї, пріоритети враховуватимуть величезну кількість артилерійських боєприпасів разом із системами радіоелектронної боротьби, ударними безпілотниками, додатковими засобами ППО і ракетами великої дальності. Гаряче очікуване прибуття винищувачів F-16 у найближчі місяці також значно посилить здатність України позбавити Росію контролю над небом.

    Якщо ця військова допомога буде надана, Україна зможе реалізувати стратегію активної оборони протягом наступного року, а також — готуватися до майбутніх наступів. Ця підготовка повинна містити розширені програми навчання українських військових у країнах НАТО. У той час, як десятки тисяч українських військових уже пройшли підготовку в перші два роки війни, невдачі на лінії фронту в другій половині 2023 року показали недоліки цих зусиль. Очевидно, що потрібно набагато більше часу, щоб надати українським солдатам військові знання та навички, необхідні для успіху на полі бою.

    Перехід до активної оборони у 2024 році не завадить Україні проводити конкретні наступальні дії. Найімовірнішим фокусом наступальних операцій України протягом наступного року стане окупований Росією Кримський півострів. Це підтвердив президент України Володимир Зеленський у нещодавньому інтерв’ю The Economist.

    Систематичне знищення російського матеріально-технічного та військового потенціалу в Криму протягом 2024 року переслідує дві важливі цілі. По-перше, це допоможе забезпечити свободу торгового судноплавства в Чорному морі, спираючись на нещодавній прогрес України в прориві російської морської блокади портів. По-друге, це завадило б зусиллям Кремля поповнити постачання російської армії на півдні України, потенційно створивши слабкі точки вздовж лінії фронту сухопутної війни.

    Успіх України в битві за Чорне море продемонстрував міць західної зброї в поєднанні з майстерністю і винахідливістю українських військових. Подальші прориви в Криму і на морі 2024 року залежатимуть від готовності партнерів України постачати необхідні ракети.

    Заклики до України ухвалити оборонну стратегію в прийдешньому році далекі від оптимізму, який ряснів на початку 2023 року після гучних перемог України під Харковом і Херсоном. Хоча деякі спостерігачі неминуче вважатимуть цю позицію песимістичною або навіть поразницькою, вона відображає нинішні реалії війни і являє собою найімовірніший шлях до майбутнього успіху. Дійсно, якщо перехід України до активної оборони у 2024 році прокладе шлях до можливої перемоги, майбутні історики вважатимуть це розсудливим і мудрим.

    Володимир Путін відкрито готує свою країну до тривалої війни, і його надихають ознаки слабкості серед західних союзників України, що зростають. Щоб перемогти кремлівського диктатора і покласти край загрозі, що походить від відродження російського імперіалізму, Україна та її міжнародні партнери повинні перестати мислити категоріями індивідуальних наступів і прийняти більш довгостроковий підхід до цього історичного завдання.

  • “Асвабадітєль” з росії отримав моркву в якості допомоги від влади

    “Асвабадітєль” з росії отримав моркву в якості допомоги від влади

    Влада Волгоградської області в Росії видала компенсацію у вигляді кількох кілограмів овочів військовослужбовцеві, який брав участь у воєнних діях на території України.

    Олег Рибкін, 45-річний житель Волгоградської області, отримав серйозні каліцтва під час участі у війні на сході України, де опинився під час визволення його Збройними Силами України.

    Рибкін отримав поранення живота, печінки, нирок та ніг. Внаслідок поранень йому потрібна заміна колінного суглоба, але владі це невигідно, оскільки при цьому йому доведеться виплатити компенсацію в розмірі 3 млн рублів (приблизно $32 тисячі) та призначити довічну пенсію.

    У зв’язку з цим сім’я Рибкіна отримала єдину «допомогу» у вигляді двох відер моркви та пакету цибулі від місцевих фермерів за вказівкою адміністрації.

  • Законопроєкт про мобілізацію. Що нового?

    Законопроєкт про мобілізацію. Що нового?

    Кабінет міністрів України вніс до Верховної Ради законопроєкти, спрямовані на внесення змін у систему мобілізації та військового обліку громадян. Про це повідомив представник Кабміну в Раді Тарас Мельничук у своєму Telegram.

    “Кабінетом Міністрів України, як суб’єктом законодавчої ініціативи, зареєстровано у Верховній Раді України: Проєкт Закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань мобілізації, військового обліку та проходження військової служби”, — сказав Тарас Мельничук.

    Деякі ключові аспекти цих законопроєктів включають:

    1. Електронна відправка повісток: Громадяни можуть отримати повістку через електронний кабінет призовника або на електронну пошту.
    2. Зміни в ротації військових: Військовим може бути призначена ротація для відпочинку та відновлення боєздатності через шість місяців безперервної участі в бойових діях, з періодом відновлення не менше двох місяців.
    3. Внесення до Єдиного реєстру боржників: Громадян, які не прибули до військових частин, вноситимуть до Єдиного реєстру боржників з подальшим застосуванням обмежень.
    4. Призовний вік та відповідальність за ухилення: Призовний вік змінюється з 27 до 25 років, і встановлюються обмеження прав для тих, хто ухиляється від військового обліку.
    5. Базова загальновійськова підготовка: Замість строкової військової служби вводиться базова загальновійськова підготовка тривалістю до трьох місяців для громадян віком від 18 до 25 років.
    6. Відпустка для звільнених з полону: Військовим, яких звільнили з полону, надаватиметься додаткова відпустка тривалістю 90 днів зі збереженням грошового забезпечення.
    7. Рекрутинг та нове військове звання: Вводиться нове військове звання “рекрут”, і до заходів рекрутингу залучаються різні центри та службовці.

    Ці законопроєкти є частиною реформи системи військової служби в Україні та мають на меті покращити ефективність мобілізації та удосконалити військовий облік громадян.