Mmakaje

Позначка: Володимир Путін

  • «Щоб у Європі не було нацизму»: Лавров озвучив чергову умову завершення війни

    «Щоб у Європі не було нацизму»: Лавров озвучив чергову умову завершення війни

    Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров на тлі нової спроби відновити переговори про завершення війни проти України знову повернувся до однієї з головних пропагандистських тез Кремля. Під час виступу перед студентами Московського державного інституту міжнародних відносин 7 вересня він заявив, що війну нібито необхідно завершити так, щоб у Європі «більше не було нацизму».

    За словами глави російського МЗС, те, що Москва називає «нацизмом», нібито знову поширюється Європою. Лавров також заявив, що збереження нинішнього українського керівництва при владі начебто означало б «зраду» пам’яті тих, хто переміг нацистську Німеччину у Другій світовій війні. Аналогічні тези він використав і в контексті Німеччини, звинувачуючи Берлін у мілітаризації та конфронтації з Росією.

    Фактично Лавров повторив аргументацію, яку російська влада використовує ще від початку повномасштабного вторгнення. 24 лютого 2022 року Володимир Путін, оголошуючи про початок так званої «спеціальної військової операції», назвав серед її цілей «демілітаризацію» та «денацифікацію» України. Саме ці формулювання згодом стали одним із центральних елементів офіційної російської пропаганди.

    Водночас міжнародні спостерігачі не давали підстав характеризувати українську політичну систему як «нацистську». Наприклад, місія ОБСЄ після президентських виборів 2019 року назвала їх конкурентними та зазначала, що фундаментальні свободи загалом були дотримані. Другий тур завершився мирною передачею влади після перемоги Володимира Зеленського.

    Таким чином, використання Лавровим терміну «нацизм» стосовно української влади є не новою умовою переговорів у юридичному сенсі, а продовженням політичної риторики Кремля, якою Москва роками намагається обґрунтовувати вторгнення.

    Заява пролунала саме в момент нового дипломатичного руху

    Особливо показовим є час, коли Лавров озвучив цю тезу.

    На початку вересня 2026 року після тривалої паузи активізувалися американські спроби відновити переговори між Росією та Україною. Представники президента США Дональда Трампа Стів Віткофф і Джаред Кушнер спочатку провели понад три години переговорів із Путіним у Москві, після чого вирушили до Києва. Конкретного прориву після московської зустрічі оголошено не було.

    7 вересня Кремль уже заявив, що не виключає нового раунду переговорів за участю Росії, України та США. Речник Путіна Дмитро Пєсков назвав американські зусилля «маленьким кроком до миру», однак визнав, що говорити про конкретну дату або місце наступної зустрічі ще зарано.

    Віткофф і Кушнер тим часом завершили перший у цьому форматі візит до Києва. За підсумками консультацій Зеленський заявив, що сторони обговорювали нові дипломатичні пропозиції, посилення протиповітряної оборони та підготовку України до зими. Водночас повідомлень про досягнення політичного прориву також не було.

    Саме на цьому тлі Лавров фактично повернув до публічного простору одну з найбільш ідеологізованих вимог Москви.

    «Денацифікація» залишається зручною формулою Кремля

    Проблема російської тези про «денацифікацію» полягає ще й у тому, що Москва ніколи не запропонувала однозначного міжнародно-правового визначення того, що саме має означати виконання цієї умови.

    У різні періоди російські чиновники пов’язували її із забороною певних політичних сил, змінами українського законодавства, мовної та історичної політики, демонтажем окремих державних інституцій або навіть зміною влади в Києві.

    Нинішня заява Лаврова робить поняття ще ширшим. Якщо раніше Кремль переважно говорив про «нацизм» в Україні, тепер глава МЗС РФ переносить його на всю Європу.

    І це важлива зміна риторики. Москва дедалі частіше описує не лише Україну, а й провідні європейські держави як країни, що нібито відроджують небезпечні історичні практики.

    Напередодні Лавров різко атакував Німеччину. Після того як Берлін заявив про причетність Росії до інциденту з безпілотником поблизу аеропорту Лейпциг/Галле, російський міністр звинуватив канцлера Фрідріха Мерца у мілітаризації країни та фактично назвав дії ФРН початком «справжньої війни» проти Росії.

    Відносини Москви й Берліна останніми тижнями різко погіршилися. Росія оголосила про закриття німецьких культурних центрів у відповідь на дії німецької влади після інциденту в Лейпцигу. AP повідомляло, що ситуація розгортається на тлі ширших європейських побоювань щодо можливих російських диверсій і гібридних операцій.

    Міжнародна оцінка війни принципово інша

    Російська аргументація про боротьбу з «нацизмом» також різко відрізняється від міжнародно-правової оцінки подій лютого 2022 року.

    Генеральна асамблея ООН у березні 2022 року ухвалила резолюцію, яка прямо охарактеризувала дії Росії як агресію проти України та вимагала негайно, повністю й безумовно вивести російські війська з української території в міжнародно визнаних кордонах. За документ проголосувала 141 держава.

    У листопаді того самого року Генасамблея ООН також визнала необхідність притягнення Росії до відповідальності за порушення міжнародного права та підтримала створення механізму для фіксації завданих Україні збитків.

    Тобто в міжнародних документах причиною війни не називається жодна необхідність боротьби з «нацизмом». Навпаки, основною юридичною рамкою є агресія Росії проти суверенної держави.

    Москва не відмовляється від максималістської логіки

    Нові заяви Лаврова показують ще одну проблему для переговорного процесу.

    Навіть коли Кремль демонструє готовність до нових контактів із Вашингтоном і Києвом, у публічній площині Росія продовжує використовувати формулювання, які можуть передбачати значно більше, ніж просто припинення вогню чи врегулювання територіальних питань.

    Якщо «відсутність нацизму» Москва трактує як необхідність усунути нинішнє керівництво України або змінити внутрішній політичний устрій держави, така вимога фактично виходить далеко за межі класичної мирної угоди.

    При цьому Путін 3 вересня заявляв, що бачить можливість досягнення мирної домовленості і позитивно оцінював нову дипломатичну активність США. Зеленський зі свого боку також говорив про появу нового імпульсу в переговорах, хоча конкретних домовленостей сторони поки не оголосили.

    Війна паралельно продовжується. Reuters повідомляє, що Росія останнім часом посилила атаки на Київ, зокрема із застосуванням швидкісних реактивних безпілотників, через що в столиці почастішали тривалі повітряні тривоги, перебої з енергопостачанням і транспортні проблеми.

    Тож заява Лаврова пролунала в доволі суперечливий момент: Москва одночасно допускає нові переговори про завершення війни і повторює одну з тез, якою виправдовувала саме її початок.

    Поки невідомо, чи є слова Лаврова частиною конкретної переговорної позиції Росії в нинішніх консультаціях зі США. Кремль не оприлюднював повного переліку положень, які обговорювалися з Віткоффом і Кушнером, а американська сторона також не розкрила зміст нового мирного пакета.

    Тому говорити, що «боротьба з нацизмом у Європі» стала формальною новою умовою мирної угоди, наразі підстав немає. Коректніше трактувати висловлювання Лаврова як продовження кремлівської пропагандистської риторики і сигнал, що Москва поки не відмовилася від ідеологічних обґрунтувань, які використовує від 2022 року.

  • «Тимчасова тиша над столицею»: Путін наказав протягом трьох діб не завдавати ударів по Києву — Пєсков

    «Тимчасова тиша над столицею»: Путін наказав протягом трьох діб не завдавати ударів по Києву — Пєсков

    Прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков заявив, що Володимир Путін дав вказівку російським військам утримуватися від завдання ударів по Києву протягом трьох діб, починаючи з півночі 5 вересня 2026 року. У Кремлі стверджують, що таке рішення безпосередньо пов’язане із забезпеченням безпеки під час візиту та переговорів американських спецпосланців Стіва Віткоффа та Джареда Кушнера в українській столиці.

    Ключові деталі та дипломатичний контекст

    • Термін дії обмеження: Тимчасова пауза в повітряних атаках по столиці України діятиме з півночі 5 вересня до 8 вересня 2026 року.
    • Офіційна причина: Представник Кремля зазначив, що рішення ухвалено у зв’язку з підготовкою та проведенням заходів за участю делегації США.
    • Географічна обмеженість: Наказ стосується виключно території міста Києва й не означає припинення бойових дій на лінії фронту чи в інших регіонах України.
    • Взаємність заходів: Напередодні в Офісі Президента України підтвердили, що американська сторона узгоджувала режим повітряної тиші з обома сторонами, і Сили оборони України також утримуватимуться від авіаударів на час перебування американської місії.

    З заяви речника Кремля Дмитра Пєскова:

    «Верховний головнокомандувач президент Володимир Путін дав вказівку на трое суток, починаючи з 12 годин ночі сьогодні, не завдавати ударів по Києву. Це пов’язано з підготовкою та проведенням контактів американців у Києві».

     

  • «Готові до миру», але на своїх умовах: у Кремлі повторили вимоги до України

    «Готові до миру», але на своїх умовах: у Кремлі повторили вимоги до України

    У Кремлі знову заявили про нібито готовність Росії перейти до мирного врегулювання війни проти України. Водночас Москва не відмовляється від умов, які Володимир Путін висунув ще у червні 2024 року і які Київ тоді відкинув як фактичну вимогу капітуляції.

    Речник Кремля Дмитро Пєсков 4 вересня заявив журналістам, що можливість переходу до мирного врегулювання нібито існує, однак конкретних передумов для цього Москва наразі не бачить. Він додав, що контакти продовжуються, а США, за його словами, зберігають готовність виступати посередником.

    При цьому Пєсков наголосив, що позиція Росії, озвучена Путіним два роки тому під час виступу в російському МЗС, залишається незмінною. Тобто Москва продовжує пов’язувати можливе завершення війни з виконанням Україною низки політичних і територіальних вимог.

    У червні 2024 року Путін заявляв, що для припинення вогню Україна повинна вивести свої війська з усієї території Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей у їхніх адміністративних межах, включно з районами, які Росія на той момент навіть не контролювала. Також Москва вимагала від Києва офіційно відмовитися від прагнення вступити до НАТО.

    До ширшого переліку російських умов входили також нейтральний і без’ядерний статус України, зняття західних санкцій проти РФ та визнання територіальних претензій Москви. Путін тоді також повторював вимоги щодо так званої «демілітаризації» та «денацифікації» України — формулювань, які Росія використовує у своїй пропаганді від початку повномасштабного вторгнення.

    Україна ці умови категорично відкинула. У червні 2024 року українська сторона назвала їх ультимативними та такими, що фактично передбачають відмову від суверенітету і передачу Росії українських територій. Тодішній радник глави Офісу президента Михайло Подоляк заявляв, що російські пропозиції зводяться до вимоги капітуляції.

    Нинішня заява Пєскова пролунала на тлі нового пожвавлення дипломатичних контактів. За даними Reuters, американські представники Стів Віткофф і Джаред Кушнер можуть найближчими днями відвідати Росію та Україну в межах чергової спроби посередництва. Кремль поки публічно не підтвердив російську частину їхньої поїздки.

    Президент України Володимир Зеленський напередодні повідомив, що зустрічі з американськими переговорниками очікуються найближчими днями. За його словами, попередні дати контактів уже визначені.

    На цьому тлі риторика Москви залишається суперечливою. Лише кілька днів тому Путін заявляв, що бачить можливість мирної угоди, однак одночасно звинувачував Україну у зриві переговорного процесу та продовжував наполягати на російських умовах.

    Ще 1 вересня Путін заявляв, що Росія нібито має перевагу на полі бою, а українське керівництво назвав «терористами», ставлячи під сумнів можливість переговорів із Києвом. При цьому він одночасно допускав продовження контактів із представниками США.

    Схожу подвійність у російській позиції Кремль демонстрував і раніше. У липні Пєсков говорив, що Москва відкрита до переговорів, але паралельно наголошував, що російська армія продовжуватиме бойові дії для досягнення поставлених цілей.

    Таким чином, нинішня заява Кремля поки не свідчить про зміну російської позиції. Москва допускає можливість дипломатичного процесу, але водночас не відмовляється від вимог, які передбачають територіальні поступки України, відмову від курсу на НАТО та інші принципові обмеження українського суверенітету.

    Сам Пєсков прямо визнав, що конкретних передумов для мирного врегулювання наразі немає. Тому на цьому етапі йдеться радше про продовження дипломатичних контактів, а не про досягнення реального компромісу між сторонами.

  • Путін говорив — Пєсков спав: курйозне відео із саміту ШОС розлетілося мережею

    Путін говорив — Пєсков спав: курйозне відео із саміту ШОС розлетілося мережею

    Речник Кремля Дмитро Пєсков став героєм курйозного епізоду на саміті Шанхайської організації співробітництва у Бішкеку. Під час виступу Володимира Путіна камери зафіксували Пєскова із заплющеними очима — він сидів позаду російського лідера і виглядав так, ніби задрімав просто посеред засідання. Короткий фрагмент швидко розійшовся соцмережами та став приводом для жартів.

    На кадрах Путін продовжує промову перед учасниками саміту, тоді як Пєсков сидить зі складеними руками та заплющеними очима. Польське видання Fakt, яке також звернуло увагу на відео, уточнює, що речник Кремля перебував за кілька рядів від Путіна. Водночас із самого короткого відеофрагмента неможливо достеменно встановити, чи Пєсков справді спав, тому коректніше говорити, що він виглядав так, ніби задрімав.

    Епізод стався під час саміту ШОС у столиці Киргизстану Бішкеку. Зустрічі відбувалися 31 серпня та 1 вересня і були присвячені, зокрема, 25-річчю організації. У заходах брали участь лідери держав-членів ШОС, серед яких Росія, Китай, Індія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Узбекистан, Пакистан, Іран та Білорусь.

    Сам Путін у виступі приділив значну частину уваги розвитку організації. Він заявив, що за чверть століття ШОС нібито стала одним із «самостійних і впливових центрів» так званого багатополярного світу. За словами російського лідера, країни організації охоплюють майже половину населення планети та понад третину світового ВВП.

    Однак у соцмережах увагу частини користувачів привернули не геополітичні заяви Путіна, а саме поведінка його прессекретаря. Відео з Пєсковим почали поширювати різні акаунти, супроводжуючи його іронічними коментарями про тривалі виступи російського лідера. Про те, що запис набув розголосу саме як курйозний момент із саміту, написали одразу кілька європейських та українських медіа.

    Користувачі, зокрема, жартували, що тепер нібито зрозуміло, чому речник Кремля так часто відповідає журналістам, що Кремлю про щось «невідомо». Інші згадували багаторічну роботу Пєскова поруч із Путіним та численні тривалі промови російського лідера.

    Сам Пєсков публічно курйозний епізод наразі не коментував.

    Водночас відео не варто трактувати як свідчення будь-якого політичного конфлікту всередині Кремля. Запис демонструє лише короткий момент, коли Пєсков сидить із заплющеними очима. Підтверджень того, що його поведінка мала будь-який політичний підтекст, немає.

    Саміт ШОС цього року проходив на тлі російської війни проти України та спроб Москви демонструвати збереження міжнародних партнерств поза західним світом. У Бішкеку Путін проводив і двосторонні переговори з низкою іноземних лідерів. Associated Press зазначало, що серед ключових учасників зустрічі були голова КНР Сі Цзіньпін та прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді.

    Шанхайську організацію співробітництва створили у 2001 році Росія, Китай, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан та Узбекистан. Пізніше до неї приєдналися Індія та Пакистан, у 2023 році — Іран, а у 2024-му — Білорусь. Нині ШОС об’єднує десять держав.

    Проте після саміту однією з найбільш обговорюваних сцен стала зовсім не офіційна частина переговорів. Поки Путін розповідав про 25-річний шлях ШОС і новий «багатополярний світ», його багаторічний речник потрапив у кадр із заплющеними очима — і саме цей момент дав соцмережам новий привід для іронії.

  • Війни в Україні та Ірані дедалі небезпечніше переплітаються: The Guardian попереджає про ризик великої ескалації

    Війни в Україні та Ірані дедалі небезпечніше переплітаються: The Guardian попереджає про ризик великої ескалації

    Війни в Україні та Ірані дедалі сильніше впливають одна на одну, а відсутність чіткої стратегії їх завершення може підвищити ризик ширшої міжнародної ескалації. Таку думку висловив старший науковий співробітник Carnegie Endowment for International Peace Крістофер Чіввіс у колонці для The Guardian. Він вважає, що нинішні конфлікти вже не можна розглядати як цілком окремі кризи, оскільки їхні військові, дипломатичні та економічні наслідки дедалі частіше перетинаються.

    На думку автора, одним із найбільш небезпечних сигналів є зростання активності Росії у так званій сірій зоні протистояння з Європою. Чіввіс звертає увагу на інциденти біля аеропорту Лейпциг/Галле в Німеччині, який є важливим логістичним вузлом і використовується, зокрема, для перевезення допомоги Україні.

    На початку серпня поблизу аеропорту виявили безпілотник із вибухівкою. Згодом Німеччина прямо поклала відповідальність за спробу атаки на Росію, тоді як Москва свою причетність заперечила. Європейські держави загалом фіксують зростання кількості диверсій, підпалів та інших гібридних операцій, які західні спецслужби пов’язують із Росією.

    Чіввіс нагадує й про інциденти 2024 року, коли в логістичному ланцюжку DHL у Європі виявили запальні пристрої. На його думку, подібні операції несуть особливу небезпеку через можливість загибелі великої кількості цивільних і, відповідно, різкого розширення конфлікту між Росією та країнами НАТО.

    Саме на тлі загострення наприкінці серпня директор ЦРУ Джон Реткліфф здійснив рідкісний неоголошений візит до Москви. Washington Post повідомляла, що він перебував у російській столиці близько восьми з половиною годин. У Кремлі згодом підтвердили контакти каналами спецслужб, але заявили, що Реткліфф не зустрічався безпосередньо з Володимиром Путіним.

    The Guardian пов’язує цю поїздку не лише з війною Росії проти України, а й зі зростанням напруження навколо Ірану. За даними американських медіа, у Вашингтоні побоюються, що Кремль може розглядати участь США у близькосхідній кризі як ознаку того, що американська увага та військові ресурси дедалі більше розпорошуються. Американська розвідка, за інформацією Washington Post, оцінювала, що Москва може сприймати це як додаткове вікно для посилення тиску на Україну або західних союзників.

    Сам Чіввіс вважає, що Вашингтон опинився у суперечливій ситуації. З одного боку, адміністрація Дональда Трампа намагається переконати Росію зменшити ескалацію та погодитися на домовленості щодо України. З іншого — США залишаються втягнутими у воєнне протистояння з Іраном, яке також потребує значних військових ресурсів.

    Особливу увагу автор приділяє запасам американських засобів протиповітряної та протиракетної оборони. Війна з Іраном збільшує потребу у дорогих перехоплювачах і системах ППО, тоді як Україна також гостро потребує таких засобів для захисту від російських ракетних і дронових атак. На думку Чіввіса, Москва може враховувати це під час планування подальших ударів.

    Водночас переплетення двох конфліктів відбувається і в іншому напрямку. Україна набула унікального досвіду боротьби з іранськими дронами типу Shahed, які Росія масово використовує для ударів по українських містах та інфраструктурі. У 2026 році українські фахівці допомагали державам Близького Сходу посилювати протидію іранським безпілотникам. За відкритими даними, кількість українських фахівців із протидії дронам у регіоні сягала понад двох сотень.

    Росія, своєю чергою, продовжує підтримувати Іран. Washington Post повідомляла, що Москва надавала Тегерану розвідувальну інформацію щодо американських військових активів у регіоні. Паралельно Росія роками використовує іранські технології ударних безпілотників у війні проти України.

    Чіввіс вважає, що така взаємозалежність поступово перетворює два регіональні конфлікти на складнішу систему протистояння. США допомагають Україні й одночасно воюють з Іраном, Росія воює проти України та підтримує Тегеран, а Київ використовує свій бойовий досвід для підтримки партнерів на Близькому Сході.

    Додатковим фактором стає Китай. Пекін зберігає тісні економічні зв’язки і з Росією, і з Іраном, водночас не демонструючи зацікавленості у повній військовій поразці будь-якої з цих країн. Чіввіс вважає, що Китай має достатній економічний ресурс, щоб пом’якшувати для Москви та Тегерана частину наслідків західних санкцій і воєнного тиску.

    Ситуація навколо Ірану при цьому залишається вкрай напруженою. 3 вересня The Guardian повідомляв про нові іранські ракетні та дронові удари по американських військових об’єктах у країнах Перської затоки. Конфлікт уже вплинув на судноплавство через Ормузьку протоку та світові енергетичні ринки.

    В Україні бойові дії також не демонструють ознак швидкого припинення. Росія продовжує масовані атаки, тоді як Україна посилює далекобійні удари по російській військовій та енергетичній інфраструктурі. Президент Володимир Зеленський цього тижня заявив, що через українські дрони російський повітряний простір стає дедалі менш безпечним, та закликав авіакомпанії й страховиків враховувати нові ризики.

    На цьому тлі Вашингтон продовжує дипломатичні спроби. 4 вересня The Guardian повідомляв, що американські представники мають провести нові контакти з Києвом і Москвою у межах пошуку шляху до завершення війни. Водночас навіть російська сторона визнає, що переговорний процес фактично залишається замороженим.

    Чіввіс проводить історичну паралель із періодом перед Першою світовою війною. Його головна теза полягає не в тому, що нова світова війна неминуча, а в тому, що тривалі регіональні конфлікти здатні поступово втягувати дедалі більше держав та створювати ланцюг ескалацій, який згодом стає складно контролювати.

    Автор закликає адміністрацію США сформувати чіткіші плани завершення обох конфліктів і значно активніше використовувати дипломатичні стимули. Щодо Ірану він пропонує переговори про припинення вогню, послаблення частини санкцій і ширші домовленості щодо безпеки в районі Ормузької протоки.

    Його рекомендації щодо України є значно більш дискусійними. Зокрема, Чіввіс вважає, що Києву варто серйозніше обговорювати питання нейтралітету та перспективу подальшої боротьби за контрольовану Україною частину Донбасу. Це позиція самого автора колонки, а не офіційна позиція уряду США, The Guardian чи української влади.

    Головним висновком Чіввіса є те, що продовження двох воєн без зрозумілої політичної стратегії їх завершення збільшує ризик неконтрольованого розширення протистояння. Український та іранський конфлікти вже пов’язані через зброю, розвідку, ресурси ППО, енергетику та відносини між США, Росією, Китаєм та державами Близького Сходу.

    На думку автора, світ поки ще не опинився у точці неповернення. Але чим довше конфлікти залишатимуться невирішеними і чим більше держав прямо чи опосередковано братимуть у них участь, тим вищою ставатиме ціна навіть одного прорахунку.

  • «Я про це не думав»: Трамп зробив заяву про запрошення Путіна на G20

    «Я про це не думав»: Трамп зробив заяву про запрошення Путіна на G20

    Президент США Дональд Трамп заявив, що поки не визначився, чи запрошувати Володимира Путіна на саміт «Групи двадцяти», який Сполучені Штати прийматимуть у Маямі наприкінці 2026 року. Відповідаючи на пряме запитання журналіста про Росію, американський лідер сказав, що ще не думав про це питання, але пообіцяв його розглянути.

    Розмова відбулася під час спілкування Трампа з пресою після оголошення деталей майбутнього саміту G20. Президент США підтвердив, що захід відбудеться у його комплексі Doral поблизу Маямі. Також він заявив, що США планують запрошувати на зустріч не лише членів G20, а й окремі країни як спостерігачів. Зокрема, Трамп уже повідомив про запрошення Польщі.

    Коли журналісти запитали, чи буде запрошена Росія, Трамп відповів: «Цікаве питання. Я про це не думав». Після уточнення він повторив, що справді ще не розглядав це питання, і додав, що має намір подумати над ним.

    Пізніше Трампа окремо запитали, чи хотів би він бачити на G20 Путіна та голову КНР Сі Цзіньпіна. Президент США відповів, що хотів би їхньої участі, якщо вони самі цього захочуть, однак зазначив, що потенційно вони могли б приїхати у статусі спостерігачів. За його словами, якщо такий інтерес буде, Вашингтон готовий це обговорювати.

    Ця заява привернула увагу ще й тому, що раніше у США вже з’являлася інформація про можливе запрошення Путіна на саміт. У квітні Reuters із посиланням на повідомлення американських медіа писав, що Трамп нібито мав намір запросити російського президента на зустріч G20 у Маямі. Після цього Кремль заявляв, що участь Путіна в саміті можлива, але остаточного рішення не було.

    Таким чином, нова відповідь Трампа виглядає менш визначеною, ніж попередні повідомлення. Офіційного підтвердження того, що запрошення Путіну вже направлене або буде направлене, зараз немає.

    Саміт G20 у США має стати одним із найбільших міжнародних заходів 2026 року. Трамп ще раніше оголосив, що зустріч лідерів відбудеться у Trump National Doral Miami — його гольф-комплексі неподалік міжнародного аеропорту Маямі.

    Питання про участь Путіна особливо чутливе через продовження війни Росії проти України та активізацію дипломатичних контактів між Вашингтоном і Москвою.

    Лише 3 вересня Reuters повідомляв про нові сигнали щодо можливого переговорного процесу. Путін заявив про ймовірність мирної угоди, тоді як Володимир Зеленський повідомив, що американські переговорники найближчим часом мають відвідати і Київ, і Москву. Сам Трамп також заявляв про бажання провести нову зустріч із Путіним, однак пов’язував її з перспективою реального просування до мирної домовленості.

    Особисто Трамп і Путін востаннє зустрічалися на саміті в Анкориджі на Алясці. Після цього між ними зберігалися контакти, однак прориву в питанні завершення війни Росії проти України досягнуто не було.

    Можлива поява Путіна на великому міжнародному саміті у США мала б не лише дипломатичне, а й символічне значення. Росія формально залишається членом G20, попри міжнародну ізоляцію Москви після повномасштабного вторгнення в Україну.

    Сам формат «Групи двадцяти» об’єднує найбільші економіки світу, тому питання участі Росії постійно стає предметом політичних дискусій. Водночас країна не виключена зі складу G20, а російські делегації продовжують брати участь у роботі формату на різних рівнях.

    На цьому тлі слова Трампа залишають питання відкритим. З одного боку, він не підтвердив, що запрошення Путіна готується. З іншого — не виключив такої можливості й навіть заявив, що готовий обговорювати участь Путіна та Сі Цзіньпіна як спостерігачів.

    Це також вписується в ширший курс Трампа на збереження особистого дипломатичного каналу з Кремлем. Упродовж останніх місяців він неодноразово говорив про можливість нової зустрічі з Путіним, але наголошував, що вона матиме сенс лише тоді, коли буде шанс просунутися до домовленостей щодо війни.

    Тому остаточний склад гостей майбутнього саміту G20, зокрема можливість участі російського президента, може залежати від розвитку переговорів між Росією, Україною та США протягом найближчих місяців.

    Поки ж офіційна позиція Трампа зводиться до того, що рішення немає: питання запрошення Путіна він назвав цікавим і пообіцяв над ним подумати.

  • «Хтось відкрив скриньку Пандори»: Путін назвав удари по Україні «відповіддю» і пригрозив їх продовженням

    «Хтось відкрив скриньку Пандори»: Путін назвав удари по Україні «відповіддю» і пригрозив їх продовженням

    Президент РФ Володимир Путін 3 вересня вкотре спробував представити російські удари по Україні як нібито відповідь на дії Києва. Коментуючи взаємні атаки на об’єкти в тилу, він заявив, що Росія завдає ударів, «щоб не кортіло нам шкодити», а також використав метафору про «скриньку Пандори», яку, за його версією, нібито відкрила інша сторона.

    За словами Путіна, російська «відповідь» на українські удари має бути достатньо відчутною для тих, хто, як він висловився, відкрив цю «скриньку Пандори». При цьому глава Кремля не згадав, що саме Росія у лютому 2022 року розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, а російські ракети та безпілотники відтоді систематично атакують українські міста, енергетичну, транспортну та іншу інфраструктуру.

    Риторика про «відповідні удари» у виступах Путіна звучить не вперше. Ще 1 вересня він погрожував новими масштабними атаками на українську енергетику, пов’язуючи їх з ударами України по російських нафтопереробних заводах. Російський президент тоді фактично дав зрозуміти, що Москва розглядає енергетичну інфраструктуру України як одну з можливих цілей для подальших атак.

    Такі заяви пролунали на тлі активізації українських далекобійних ударів по об’єктах на території Росії. Київ пояснює ці операції необхідністю послаблювати російський воєнний потенціал, зокрема уражати підприємства, паливну та логістичну інфраструктуру, яка забезпечує російську армію. Росія, своєю чергою, дедалі частіше намагається використовувати ці удари як інформаційне обґрунтування власних масованих атак.

    Напередодні Путін також різко відреагував на заяву президента України Володимира Зеленського про те, що російський повітряний простір стає дедалі небезпечнішим через війну. Після саміту Шанхайської організації співробітництва російський президент назвав такі слова «заявкою на державний тероризм». Водночас Зеленський наголошував, що Україна не ставить за мету атакувати цивільну авіацію, а попередження стосується ризиків, які створює продовження війни та робота українських далекобійних засобів по військових цілях у РФ.

    Саме на цьому тлі вислів Путіна про «скриньку Пандори» фактично продовжує лінію Кремля, за якою нинішню ескалацію намагаються пояснювати українськими ударами вглиб Росії. Однак хронологічно повномасштабна війна та масовані удари по українських містах почалися задовго до того, як Україна отримала можливість регулярно уражати об’єкти на значній відстані від кордону.

    Особливо показовими слова російського президента стали саме 3 вересня, коли в Україні знову повідомляли про загиблих і поранених унаслідок російських атак.

    Вдень російський удар припав на Дніпро. Унаслідок атаки були знищені депо та відділення «Нової пошти». Компанія повідомила про загибель одного свого працівника. Ще п’ятеро співробітників отримали осколкові поранення різного ступеня тяжкості. Один із постраждалих, 20-річний чоловік, був госпіталізований у важкому стані.

    Після удару «Нова пошта» запустила резервну логістичну схему, щоб зменшити затримки доставки. Масштаб пошкодження або знищення відправлень ще встановлювався. Компанія заявила, що у випадку втрати посилки внаслідок атаки компенсуватиме клієнтам її оголошену вартість.

    У ніч проти 3 вересня під російськими атаками перебувала й Хмельницька область. За даними місцевої влади, після падіння уламків збитого ударного безпілотника загорілися складські приміщення одного з підприємств. Площа пожежі сягнула близько 200 квадратних метрів. Під час іншої атаки постраждав водій вантажівки — у нього діагностували уламкові поранення спини та плеча.

    Також у ніч на 3 вересня російська атака спричинила серйозні руйнування на Київщині. У Бориспільському районі були пошкоджені складські приміщення, адміністративна будівля, магазин та інші об’єкти. Згодом стало відомо, що під удар потрапив, зокрема, великий фармацевтичний логістичний комплекс «Біокон».

    Тобто буквально в той день, коли Путін публічно пояснював російські удари бажанням дати Україні «значущу відповідь», наслідками атак РФ знову стали загиблі, поранені та руйнування цивільної інфраструктури.

    Заяви Кремля про нібито виключно «відповідний» характер ударів також не пояснюють багаторічних російських атак на Україну. Масовані ракетні та дронові удари Росія проводить з перших місяців повномасштабного вторгнення, а цілями неодноразово ставали житлові будинки, електростанції, лікарні, транспортні об’єкти, підприємства й логістичні центри.

    Водночас останнім часом Москва дедалі частіше акцентує саме на українських ударах по російській нафтовій та промисловій інфраструктурі. Це пов’язано з тим, що Україна нарощує власні далекобійні можливості й регулярно атакує НПЗ, склади пального, військові виробництва та інші об’єкти, які мають значення для забезпечення російської армії.

    Київ наголошує, що такі удари є частиною самооборони держави, яка протистоїть російській агресії. Українська влада також заявляє про намір надалі розвивати далекобійні засоби та збільшувати частку озброєння власного виробництва.

    Путін натомість намагається представити нову реальність, коли російська територія дедалі частіше опиняється під ударами, як певну межу, яку нібито перейшла Україна. Саме в такому контексті він і використав метафору зі «скринькою Пандори».

    Однак війна на територію Росії у вигляді регулярних ударів почала повертатися вже після багатьох років російських атак на Україну. Тому слова Путіна про те, що Москва лише «відповідає», залишають поза контекстом саму першопричину нинішньої війни — рішення Кремля розпочати повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року.

    Водночас нові погрози російського президента можуть свідчити, що Кремль і надалі намагатиметься обґрунтовувати удари по українській інфраструктурі атаками Києва на російські об’єкти. Путін уже окремо згадував українські удари по НПЗ і натякав на можливу масштабну відповідь по українській енергетиці.

    На практиці це означає збереження високої загрози нових ракетних і дронових атак по Україні. Російська сторона не демонструє відмови від далекобійних ударів, попри паралельні публічні заяви Кремля про можливість переговорів і завершення війни.

    Таким чином, слова про «скриньку Пандори» стали ще одним елементом російської риторики, яка намагається поміняти місцями причину й наслідок війни. Путін представляє удари РФ як реакцію на дії України, тоді як сама необхідність українських атак по військовому та економічному потенціалу Росії виникла вже після початку російської агресії та багаторічних обстрілів української території.

  • «Коли війна добігатиме кінця»: Трамп пояснив, чому не поспішає на нову зустріч із Путіним

    «Коли війна добігатиме кінця»: Трамп пояснив, чому не поспішає на нову зустріч із Путіним

    Президент США Дональд Трамп заявив, що готовий провести нову зустріч із російським лідером Володимиром Путіним, однак не хоче організовувати черговий саміт лише заради переговорів. За словами американського президента, зустріч має відбутися тоді, коли сторони наблизяться до реальної мирної угоди, а війна Росії проти України буде на шляху до завершення. Ця заява пролунала на тлі нової дипломатичної активності Вашингтона та повідомлень про спробу організувати тристоронню зустріч Трампа, Володимира Зеленського та Путіна.

    Спілкуючись із журналістами 2 вересня, Трамп дав зрозуміти, що технічно може домовитися про зустріч із Путіним практично одразу. Однак американський президент вважає, що для такого контакту спочатку мають виникнути умови для укладення мирної угоди. Він також заявив, що хотів би мати хороші відносини і з Росією, і з Україною, пов’язавши нормалізацію відносин, зокрема, з майбутніми економічними можливостями.

    Фактично Трамп тепер прив’язує наступний саміт із Путіним не просто до бажання російського президента зустрітися, а до конкретного прогресу в питанні війни. Це помітний нюанс, оскільки попередня особиста зустріч двох президентів не принесла припинення бойових дій.

    Трамп і Путін уже проводили великий саміт 15 серпня 2025 року на Алясці. Переговори тривали близько трьох годин і завершилися без угоди про припинення вогню в Україні. Обидва президенти тоді говорили про продуктивність переговорів, однак конкретного мирного документа або навіть домовленості про паузу в бойових діях оголошено не було. Сам Трамп після зустрічі визнав, що сторони не досягли кінцевої домовленості.

    Через рік Вашингтон, схоже, намагається уникнути повторення ситуації, коли зустріч на найвищому рівні створює потужний політичний і медійний ефект, але не завершується практичним результатом. Принаймні нинішні слова Трампа свідчать, що він хотів би проводити наступний саміт уже на фінальнішій стадії переговорів.

    Водночас американський президент вкотре закликав Київ і Москву припинити війну. За його словами, Зеленському та Путіну потрібно зупинити бойові дії. Трамп також повторив свою тезу про те, що одним із чинників, які ускладнюють переговорний процес, є надзвичайно погані особисті відносини між президентами України та Росії.

    Ці заяви пролунали лише через кілька днів після незвичайного дипломатичного маневру Вашингтона. Наприкінці серпня директор ЦРУ Джон Реткліфф здійснив неанонсований візит до Москви. Reuters повідомляв, що це був перший відомий візит директора американської розвідслужби до Росії від часу поїздки Вільяма Бернса у 2021 році. Реткліфф зустрічався з російськими представниками на тлі війни проти України та загального погіршення відносин між Москвою і Заходом.

    Згодом Axios із посиланням на два поінформовані джерела повідомив значно важливішу деталь: під час московської місії Реткліфф запропонував провести тристоронній саміт за участю Трампа, Зеленського та Путіна. За інформацією видання, директор ЦРУ також намагався з’ясувати, чи можуть керівники російських спецслужб сприяти відновленню переговорів між Москвою та Києвом за посередництва США.

    У Москві Реткліфф зустрічався, зокрема, з директором Служби зовнішньої розвідки Росії Сергієм Наришкіним та директором ФСБ Олександром Бортниковим. За даними Axios, після московських контактів американські посадовці поінформували Зеленського про переговори та ідею тристороннього саміту. Сам президент України 28 серпня підтвердив, що американська сторона передала Києву інформацію про зустрічі в Москві, хоча деталей їхнього змісту не розкрив.

    Але Москва поки не демонструє готовності перетворити саміт трьох президентів на майданчик для безпосереднього пошуку компромісу.

    31 серпня речник Кремля Дмитро Пєсков заявив, що зустріч Путіна, Трампа та Зеленського може відбутися лише для фінального оформлення вже підготовлених домовленостей. За його словами, врегулювання війни складається з великої кількості деталей, тому зустріч президентів для обговорення всіх цих питань Москва вважає недоцільною. Іншими словами, Кремль хоче, щоб основний масив переговорної роботи був виконаний до саміту, а не під час нього.

    У цьому позиції Вашингтона і Москви зараз принаймні частково збігаються. І Кремль, і Трамп фактично говорять про зустріч лідерів як про подію, яка має відбутися після істотного прогресу на нижчих рівнях. Проте це ще не означає зближення позицій щодо змісту потенційної мирної угоди.

    Більше того, нинішня дипломатична активність розгортається на тлі відсутності очевидного прориву у припиненні війни. Сам візит Реткліффа до Москви відбувався за умов збереження високої напруги між Росією та Заходом. Reuters зазначав, що серед питань навколо цієї місії були не лише Україна, а й ширший комплекс безпекових проблем, включно з відносинами Москви з Іраном.

    За даними The Wall Street Journal, поїздка директора ЦРУ мала й іншу складову: Реткліфф мав донести до Москви американські застереження щодо НАТО та водночас сприяти відновленню дипломатичного треку навколо України. Видання зазначало, що попри дипломатичні контакти ознак швидкого прориву у мирному процесі не з’явилося.

    Саме тому нинішня заява Трампа важлива передусім зміною акценту. Президент США не відмовляється від особистого контакту з Путіним і переконаний, що здатний швидко організувати таку зустріч. Проте тепер він публічно ставить її ближче до фіналу переговорного процесу, а не до його початку.

    Для України принциповим залишається й питання формату. Ідея, яку, за інформацією Axios, привіз до Москви Реткліфф, передбачає участь Зеленського разом із Трампом і Путіним. Раніше адміністрація Трампа вже пропонувала такий формат: Зеленський його підтримував, тоді як Путін від нього відмовлявся.

    Отже, новий саміт поки залишається лише можливістю. Публічно не оголошені ані його дата, ані місце, ані погоджений склад учасників. Немає й підтвердження, що Москва погодилася на тристоронній формат. Натомість сформувалася нова умова самого Трампа: зустріч із Путіним він хоче провести не просто для чергової розмови про війну, а в момент, коли з’явиться реальна перспектива угоди.

    Після досвіду Аляски це суттєва відмінність. Тоді Путін і Трамп зустрілися, але залишили переговорний стіл без домовленості навіть про припинення вогню. Тепер Білий дім через різні канали знову зондує Москву, директор ЦРУ особисто включився в дипломатичний трек, а тристоронній саміт знову опинився серед можливих сценаріїв. Однак ключове питання залишається незмінним: чи готова Росія перейти від переговорів про переговори до умов, за яких війна справді може завершитися.

  • У Росії заговорили про удари по Європі: WSJ назвав перевагу України, яка дратує Кремль

    У Росії заговорили про удари по Європі: WSJ назвав перевагу України, яка дратує Кремль

    Україна має у війні проти Росії стратегічну перевагу, яку Кремль практично не може відтворити: за її західним кордоном розташований величезний економічний, військовий і логістичний тил. Європейські держави забезпечують Україну пальним, зброєю, фінансуванням, виробничими потужностями та логістичними маршрутами, які Росія не може атакувати без ризику прямого конфлікту з НАТО. Саме ця геополітична асиметрія частково нівелює перевагу Москви у вогневій потужності та дедалі сильніше впливає на російську стратегію. The Wall Street Journal пише, що через це Кремль посилює гібридні операції проти Європи, а в російських політичних колах усе гучніше звучать заклики перейти до ударів по військовій та логістичній інфраструктурі країн, які підтримують Київ.

    На перший погляд Росія все ще має значну перевагу в ракетах, авіації та інших засобах далекого ураження. Вона систематично атакує українські міста, електростанції, порти, підприємства та логістичні об’єкти, намагаючись завдати економічної шкоди й послабити здатність держави продовжувати війну. Проте стратегічний результат таких ударів часто виявляється меншим, ніж могла б розраховувати Москва, оскільки частину втраченої інфраструктури та ресурсів Україна компенсує завдяки доступу до європейського ринку. WSJ називає саме цю можливість одним із ключових факторів, які дозволяють Києву витримувати тривалу кампанію російського тиску.

    Особливо показовою є ситуація з пальним. Росія ще у 2022 році завдала серйозних ударів по українській нафтопереробній інфраструктурі, однак це не призвело до тривалого паралічу паливного ринку: Україна переорієнтувалася на імпорт нафтопродуктів із Європи, і мережі АЗС продовжують працювати. Росія ж стикається з протилежною проблемою — українські далекобійні дрони регулярно атакують її НПЗ та інші елементи паливної інфраструктури, а компенсувати втрати за рахунок такого самого масштабного зовнішнього тилу Москві значно складніше. Саме тому удари України по російській мілітаризованій економіці можуть мати пряміший вплив на здатність РФ фінансувати та забезпечувати війну.

    Схожа асиметрія існує й у військовій логістиці. Україна користується логістичними центрами та інфраструктурою у Польщі, Німеччині, Румунії та інших країнах НАТО, через які надходять озброєння, боєприпаси, техніка, запасні частини й інші критично важливі вантажі. Частина українських оборонних компаній також розгорнула виробництво на європейській території. Для Росії такі об’єкти фактично перебувають за межами нинішнього театру бойових дій: удар по території держави НАТО створив би ризик зовсім іншого рівня ескалації.

    При цьому сама Росія не має співставної системи союзницької підтримки. Білорусь і Північна Корея допомагають Москві, однак їхні можливості значно поступаються економічному та промисловому потенціалу західної коаліції, яка стоїть за Україною. Китай зберігає з Росією стратегічні та економічні зв’язки, але не перетворився на повноцінний військовий тил Кремля, а водночас використовує ослаблення позицій Москви у власних економічних інтересах. WSJ зазначає, що саме ця нерівність дедалі сильніше відчувається російським керівництвом.

    На думку німецького депутата Європарламенту Сергія Лагодинського, Кремль бачить, що Україна здатна виживати й продовжувати боротьбу саме тому, що має доступ до зовнішніх ресурсів і міжнародної солідарності. Відповідно Москва намагається бити не лише безпосередньо по Україні, а й по самій системі її підтримки. Західні уряди протягом останніх місяців фіксують посилення диверсій, кібератак, шпигунської діяльності, інцидентів із дронами та інших операцій так званої «сірої зони». Їхня мета, за оцінками західних експертів і розвідслужб, може полягати в тому, щоб налякати європейські суспільства, посіяти сумніви щодо підтримки України та підвищити політичну ціну допомоги Києву.

    Саме на цьому тлі всередині Росії дедалі гучніше лунають заклики зробити ще один крок — перейти від прихованої гібридної активності до безпосередніх ударів по європейській логістиці. Директорка з питань Євразії Центру досліджень нерозповсюдження імені Джеймса Мартіна Ганна Нотте розповіла WSJ, що в російських колах набирає популярності думка: для досягнення цілей у війні Москва повинна атакувати військові й логістичні об’єкти в європейських державах. Поки це не означає, що Кремль уже ухвалив відповідне рішення, однак сама поява такої дискусії свідчить про небезпечне розширення рамок війни.

    За інформацією WSJ, частина західних посадовців не виключає сценарію, за якого Росія могла б спробувати здійснити обмежену одноразову атаку на одну або кілька логістичних цілей у Європі. Серед можливих способів у виданні згадується використання захоплених українських безпілотників або інших засобів, які могли б ускладнити швидке встановлення виконавця. Це лише один із потенційних сценаріїв, який обговорюють чиновники й експерти, а не підтверджений план Кремля. Проте навіть такий обмежений удар по території НАТО міг би мати надзвичайно серйозні наслідки та поставити перед Альянсом питання про відповідь.

    Ризик поширення російської агресії за межі України, за даними видання, був одним із ключових питань і під час нещодавньої поїздки директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви. WSJ повідомляє, що одним із головних послань американської сторони було застереження не переносити бойові дії на територію країн НАТО. Водночас це не означає, що американська розвідка очікує неминучого великого вторгнення Росії до однієї з держав Альянсу. НАТО станом на кінець серпня також заявляло, що не бачить ознак підготовки Росії до неминучої звичайної військової атаки, хоча фіксує посилення російських гібридних операцій.

    Саме тому нинішня російська стратегія балансує на межі. З одного боку, Кремль зацікавлений у тому, щоб послабити європейську допомогу Києву і зробити її максимально дорогою політично та економічно. З іншого — прямий удар по державі НАТО може мати протилежний результат і не розколоти Захід, а навпаки, різко посилити його рішучість. Частина європейських політиків уже зазначає, що російські диверсії та інші гібридні операції дедалі більше переконують громадян їхніх країн у тому, що Москва є загрозою не лише для України, а й безпосередньо для Європи.

    У підсумку головна перевага України полягає не в конкретній ракеті чи дроні, а у доступі до величезного зовнішнього тилу. Поки Україна може отримувати пальне, зброю, фінансування, промислову продукцію та логістичну підтримку з Європи, Росії надзвичайно складно досягти стратегічної ізоляції Києва лише ударами по українській території. Москва водночас не має свого аналога такої системи підтримки і змушена значною мірою сама оплачувати наслідки війни та українських ударів. Саме цей дисбаланс, за оцінкою WSJ, і підштовхує Кремль дедалі активніше шукати способи тиснути вже не тільки на Україну, а й на її союзників.

    Тож головне питання зараз полягає в тому, де Москва проведе межу між гібридною війною та прямою атакою. Поки Росія переважно використовує диверсії, кібератаки, інформаційні операції та інші методи нижче порогу відкритого військового зіткнення з НАТО. Але те, що в російських політичних та інформаційних колах дедалі частіше обговорюють удари по європейській логістиці, робить ризик подальшої ескалації значно серйознішим. І саме здатність НАТО переконливо показати, що така атака матиме неприйнятну для Москви ціну, може стати одним із головних факторів стримування Росії.

  • «Вони мене повісять»: The Economist назвав головний страх Путіна і його новий план війни

    «Вони мене повісять»: The Economist назвав головний страх Путіна і його новий план війни

    Російський правитель Володимир Путін після кількох тижнів внутрішніх дискусій у Кремлі, ймовірно, обрав подальшу ескалацію війни проти України замість спроби зупинити бойові дії. Москва може спробувати залучити до війни ще 300–400 тисяч людей, посилити удари по українській енергетиці та розширити гібридні операції проти європейських держав, які допомагають Києву.

    Однією з причин такої стратегії може бути страх самого Путіна перед наслідками завершення війни без результату, який він зміг би представити російському суспільству та елітам як перемогу.

    Про це пише The Economist із посиланням на джерела, близькі до Кремля, представників російських еліт та західних розвідувальних структур.

    За версією видання, головною метою Путіна залишається збереження власної влади, а зрештою — і особистої безпеки.

    Саме в цьому контексті The Economist наводить особливо показовий епізод.

    За словами неназваного співрозмовника видання, у певний момент війни Путін нібито сказав людям зі свого оточення: «Вони мене повісять».

    Коли саме прозвучала ця фраза та за яких обставин, видання не уточнює. Незалежного підтвердження цих слів немає, тому йдеться саме про переказ джерела The Economist, а не про публічну заяву російського правителя.

    Проте автори видання пов’язують цей епізод із ширшою логікою функціонування російського режиму.

    На їхню думку, Путін може вважати, що завершення війни без досягнення хоча б мінімальної поставленої мети — захоплення всього Донбасу — продемонструє його слабкість і потенційно створить загрозу вже для нього самого.

    The Economist описує російську політичну систему як таку, що здатна витримувати надзвичайно високий рівень насильства, але значно гірше сприймає очевидну невдачу лідера.

    Проблема для Кремля полягає в тому, що майже п’ять років повномасштабної війни не дали Росії вирішального результату.

    За інформацією співрозмовників видання серед російської еліти, дедалі сильніше відчувається розчарування. Причому питання вже не лише в економічних проблемах чи ситуації на фронті.

    Один зі співрозмовників The Economist назвав одним із головних факторів втрачений час: незалежно від остаточного результату, майже п’ять років війни без вирішальної перемоги дедалі складніше представляти як успіх.

    Інший представник російської еліти описав атмосферу словами про зростання відчуття, що «король голий».

    Однак і просте продовження війни у нинішньому форматі не розв’язує проблем Кремля.

    Затяжна війна виснажує фінансові ресурси Росії, потребує дедалі більше людей та одночасно витрачає політичний капітал режиму.

    На цьому тлі Путін, за даними The Economist, після кількох тижнів обговорень улітку схилився до іншого варіанта — нової ескалації.

    Одним із її головних напрямів може стати різке збільшення кількості російських військових на фронті.

    Російські джерела видання стверджують, що Кремль може залучити до війни додатково від 300 до 400 тисяч людей.

    Водночас для цього Москва може не оголошувати нову офіційну хвилю мобілізації на кшталт тієї, яка відбулася восени 2022 року.

    Початковий указ про «часткову мобілізацію» формально не був скасований. The Economist припускає, що Кремль спробує перекласти основне навантаження з набору людей на регіональну владу.

    Це дозволить Москві локалізувати можливе невдоволення і не створювати в суспільстві ефекту одночасного загальнонаціонального оголошення мобілізації.

    За даними видання, новий механізм набору вже випробовують у Пензенській області.

    Ці повідомлення збігаються з іншими ознаками дедалі серйознішої кадрової проблеми російської армії.

    Служба зовнішньої розвідки України раніше повідомляла, що Росія почала відставати від власного плану набору контрактників. План на 2026 рік становить 409 тисяч людей, але станом на початок липня російська влада не виконувала необхідний темп набору.

    За оцінками західних посадовців, які наприкінці серпня наводила британська преса, останнім часом Росія втрачає приблизно на 6 тисяч військових на місяць більше, ніж може набрати.

    Москва все ще залучає близько тисячі людей на день, однак цього вже недостатньо для компенсації втрат убитими та пораненими.

    Українська розвідка також повідомляла про підготовку Росії до можливого залучення приблизно 600 тисяч людей протягом 2026–2027 років — близько 300 тисяч цього року та ще 300 тисяч наступного.

    Ці оцінки не повністю збігаються з інформацією The Economist про можливі додаткові 300–400 тисяч військових, оскільки походять із різних джерел і можуть стосуватися різних механізмів комплектування. Однак усі вони вказують на одну тенденцію: Кремлю потрібно дедалі більше людського ресурсу для продовження війни.

    Паралельно Москва може посилити удари по Україні.

    The Economist звертає особливу увагу на українську енергетичну інфраструктуру, яка вже неодноразово ставала однією з головних цілей російських масованих атак.

    Проте потенційна ескалація може не обмежитися територією України.

    Західні розвідувальні служби, на які посилається видання, очікують посилення російської гібридної активності проти європейських союзників Києва.

    Йдеться передусім про диверсії, атаки на логістичні маршрути, якими до України надходить військова допомога, а також можливі операції проти підприємств європейського оборонно-промислового комплексу.

    При цьому західні спецслужби наразі не вважають, що Путін прагне прямого військового зіткнення Росії з НАТО.

    Тобто ставка може бути зроблена саме на дії нижче порогу відкритої війни з Альянсом.

    На цьому тлі особливої уваги набув неанонсований візит директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви 25 серпня.

    Сам факт поїздки підтверджений незалежно.

    Кремль повідомляв, що Реткліфф провів переговори з представниками російських спецслужб. Особистої зустрічі з Путіним не було, однак, за словами речника Кремля Дмитра Пєскова, російському правителю доповіли про результати контактів.

    Президент США Дональд Трамп назвав поїздку «напіврутинною» і припустив, що вона може мати значення для спроб завершити війну проти України.

    Конкретний зміст переговорів публічно не розкривався.

    Однак The Economist звертає увагу на те, як такий крок Вашингтона могли сприйняти у Кремлі.

    Один із давніх знайомих Путіна припустив, що російський правитель міг розцінити приїзд керівника ЦРУ як прояв американської слабкості.

    За словами співрозмовника, схожим чином у Кремлі сприйняли візит тодішнього директора ЦРУ Вільяма Бернса восени 2021 року, коли Вашингтон намагався попередити Москву про наслідки можливого вторгнення в Україну.

    Нинішня ситуація створює для Кремля складну дилему.

    З одного боку, продовження війни в нинішньому вигляді дедалі дорожче обходиться Росії людьми, грошима та політичними ресурсами.

    З іншого — завершення війни без результату, який можна було б продати російському суспільству як перемогу, може сприйматися самим Путіним як прояв слабкості.

    Саме тому The Economist вважає подальшу ескалацію одним із найбільш імовірних сценаріїв.

    Водночас важливо відокремлювати підтверджені факти від оцінок та інформації анонімних джерел.

    Візит директора ЦРУ до Москви підтверджений Кремлем, Reuters та AP. Проблеми Росії з темпами набору військових підтверджуються даними української розвідки та оцінками західних посадовців.

    Натомість намір Путіна залучити саме 300–400 тисяч додаткових людей, його мотиви та фраза «Вони мене повісять» походять від джерел The Economist і не мають незалежного публічного підтвердження.

    Проте загальна картина, яку описує видання, свідчить про небезпечну тенденцію: замість пошуку способу завершити війну Кремль може спробувати вийти з нинішнього глухого кута шляхом ще більшої ескалації — збільшення армії, посилення ударів по Україні та розширення гібридного протистояння із Заходом.