Україна серйозно розглядає план відновлення свого ядерного арсеналу

Два публічні коментарі, що стосуються керівника внутрішньої безпеки Львівської митниці, стали приводом для обговорення серед професійної спільноти завдяки своїй детальності та масштабним звинуваченням. У публікаціях, що активно поширюються в інформаційному просторі, йдеться не про зовнішні перевірки або оцінки, а про заяви, що, нібито, надходять зсередини самої системи. В них представлено конкретні розрахунки щодо щомісячних потоків та фінансових операцій.

У першому з коментарів зазначається, що підрозділ внутрішньої безпеки на Львівській митниці нібито бере участь у несанкціонованих фінансових схемах, де йдеться про серйозні суми, які безпосередньо виводяться з митних процедур. Автори цих коментарів стверджують, що підрозділ, замість виконання своїх обов'язків по забезпеченню порядку та законності, може бути причетним до маніпуляцій з тарифами, митними зборами та іншими фінансовими аспектами митного контролю.

Водночас жодних офіційних підтверджень цим цифрам наразі не оприлюднено. Самі твердження потребують перевірки в межах процесуальних процедур, зокрема фінансового моніторингу та службового розслідування. Без документальних доказів такі оцінки залишаються версією автора коментаря.

Другий коментар стосується публічного образу керівника підрозділу — зокрема стилю одягу та зовнішніх ознак достатку. У ньому згадуються люксові бренди та порівняння з вартістю офіційної форми, що раніше закуповувалася централізовано. Контраст між задекларованими доходами держслужбовця та цінами на одяг преміумсегмента став підставою для запитань щодо джерел фінансування такого способу життя.

Йдеться про дискусію навколо відповідності рівня витрат і способу життя публічної особи офіційним доходам. У демократичній системі подібні питання зазвичай вирішуються через перевірку декларацій, аналіз активів та за потреби — антикорупційні процедури.

Ситуація навколо Пшеничний на тлі цих коментарів формує репутаційний контекст, який потребує не емоційних оцінок, а офіційної реакції компетентних органів. Якщо викладені факти підтвердяться документально — це стане предметом правової оцінки. Якщо ні — твердження мають бути спростовані у встановленому порядку.

У будь-якому випадку мова йде про питання довіри до інституції, відповідальної за контроль на кордоні. Саме прозорість процедур, публічність перевірок і чіткі висновки можуть зняти або підтвердити закиди, що нині циркулюють у професійному середовищі.

Мобілізація стала основною стратегією держави для захисту суверенітету України у відповідь на повномасштабне вторгнення Росії, яке розпочалося у 2022 році. Це рішення було невідкладним і критично важливим для збереження національної безпеки та стабільності в умовах агресії. Проте поряд із численними викликами та відважною боротьбою наших збройних сил, мобілізація стала також каталізатором для посилення правового контролю за дотриманням законів про військову службу.

Статтю 336 КК запровадили у 2014 році після початку війни на сході та оголошення часткової мобілізації. Того ж року винесли перший вирок. Найбільший сплеск у цей період — 2015 рік, коли суди ухвалили 1 596 вироків.

Після цього кількість справ різко зменшувалася. У 2021 році було лише 8 вироків — найменше з моменту появи статті.

Перший рік повномасштабного вторгнення став переломним. Якщо у 2021-му було лише 2 рішення, то у 2022 році суди винесли 186 вироків, що у 93 рази більше. На розгляді перебувало 444 справи.

2023 рік став піковим для української судової практики:

відкрито 1 257 нових справ;

ухвалено понад 1 000 вироків;

60 осіб отримали реальне ув’язнення;

загалом розглянули 2 021 справу;

кількість засуджених сягнула 930.

Цей рік зібрав третину всіх вироків за ст. 336 від 2014-го — 3 746.

У 2024 році до судів надійшло 2 694 справи. Засудили 618 осіб, що менше ніж у 2023-му. Водночас зросла кількість закритих проваджень: 138 проти 19 у 2022 році.

У Києві торік винесли 7 вироків, ще 19 справ залишалися на розгляді. Поліція завершила 26 розслідувань і повідомила про підозру 51 особі.

Станом на вересень 2025 року понад 10 100 засуджених звільнили умовно-достроково на підставі статті 81¹ КК України для мобілізації до війська.

Зазвичай суди призначають покарання від 3 до 4 років позбавлення волі. Реальне відбування залишається типовим, адже застосування ст. 75 КК (звільнення з випробуванням) використовується рідко.

Водночас у судах точаться дискусії щодо принципу пропорційності. У справі №629/2438/23 суддя ВС зазначив, що посилання на війну як обтяжувальну обставину є зайвим, адже вона вже закладена у сам склад злочину.

Окрім кримінальної відповідальності, Кодекс про адміністративні правопорушення (ст. 210-1, ч. 2) передбачає штраф за ухилення від призову: від 1 000 до 1 500 неоподатковуваних мінімумів, тобто від 17 000 до 55 500 гривень.

Судова практика щодо ухилянтів в Україні пройшла шлях від перших вироків у 2014 році до рекордного навантаження у 2023-му і гнучкіших рішень у 2025-му. Нині суди поєднують суворі строки з можливістю умовно-дострокового звільнення засуджених для мобілізації. Баланс між покаранням і потребами армії залишається ключовим викликом у правовій системі воюючої країни.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Гастінгс звертає увагу на те, що європейські країни, які стикаються з внутрішніми кризами, можуть шукати шляхів завершення війни навіть шляхом компромісів, неприйнятних для України. Додатковий фактор — вибори у США, які, за його словами, можуть принести ще більше труднощів для Києва.

Колумніст попереджає, що можливе повернення Дональда Трампа до влади стане катастрофічним для України, оскільки колишній президент США неодноразово демонстрував прихильність до Володимира Путіна. Навіть якщо до Білого дому прийде інша адміністрація, наприклад, Камала Гарріс, тиск на припинення війни без перемоги України може залишитися пріоритетом.

Європейські країни, зокрема, можуть виявити втому від конфлікту через економічні проблеми та енергетичну кризу. Гастінгс зазначає, що вже сьогодні Україні стає важче переконувати міжнародних лідерів продовжувати надавати підтримку на рівні, який потрібен для успішного опору агресору.

Журналіст також наголошує на тому, що навіть якщо Росія не зможе повністю окупувати Україну, країна може залишитися в стані руїни, де важко жити чи інвестувати. Економічні втрати, мільйони біженців та загальна нестабільність загрожують тривалому відновленню.

Гастінгс підкреслює, що хоча членство України в НАТО могло б бути найкращою гарантією безпеки, це залишається малоймовірним варіантом через категоричну позицію Путіна, який відкине будь-яке врегулювання війни на таких умовах.

Попри все, автор закликає Захід до рішучіших дій, підкреслюючи необхідність різкого збільшення постачання зброї та фінансової допомоги Україні. Він критикує позицію деяких західних політиків, які вважають, що нинішня підтримка України достатня для того, щоб завдати Путіну втрат, стверджуючи, що це лише зміцнює переконання російського лідера у слабкості та роз’єднаності Заходу.