Верховна Рада вводить жорстке покарання для водіїв-порушників

Дружина керівника Бюро економічної безпеки у Закарпатській області Євгенія Калугіна — Альона Калугіна — протягом кількох років стала співвласницею помітної кількості бізнес-проєктів і об’єктів нерухомості в регіонах, де її чоловік раніше обіймав керівні посади. Така динаміка привернула увагу громадськості, адже розширення сімейних активів відбувалося паралельно з кар’єрним зростанням посадовця в системі економічної безпеки держави.

Після кожного нового призначення Євгенія Калугіна в тому чи іншому регіоні фіксувалася активізація підприємницької діяльності його дружини. Йшлося насамперед про участь у компаніях, пов’язаних із ринком нерухомості, а також про набуття прав на комерційні та житлові об’єкти. Географія цих активів часто збігалася з місцями службової діяльності посадовця, що породжувало додаткові запитання щодо джерел фінансування та можливих зв’язків між державною посадою і приватними інтересами родини.

Напередодні переведення Калугіна до Чернівецької області його мати, Тетяна Калугіна, стала співвласницею компанії «Голден Блек», яка почала розвивати мережу автозаправних станцій на Буковині. Згодом вона вийшла зі складу засновників, однак уже у вересні 2025 року компанія зі схожою назвою — «Голден Блек Спа» — взяла кредит на 40 млн грн для придбання двох будівель автозаправок. Йдеться про АЗС мережі GB Oil у Чернівецькій області. Співвласницею цієї компанії є Альона Калугіна.

Інвестиції родини на Буковині цим не обмежилися. У 2024 році Альона Калугіна разом із партнерками придбала земельну ділянку площею 1,73 га за 7 кілометрів від Чернівців. Уже влітку 2025 року на цій локації відкрився ресторанно-відпочинковий комплекс Black Lotus із басейном, а наприкінці того ж року — нічний клуб. Комплекс наразі розширюється. Ринкова вартість аналогічної ділянки поблизу сьогодні перевищує 12 млн грн. Партнеркою Альони Калугіної в ТзОВ «Голден Блек Спа» є Віоріка Чорней — мати першого заступника керівника Чернівецької обласної прокуратури Вячеслава Чорнея.

Паралельно з цим у 2024 році дружина та мати Євгенія Калугіна придбали по 6 соток землі кожна у приватному секторі Ужгорода — поблизу словацького кордону. На ділянці, яка дісталася дружині, розташовувався житловий будинок, що був знесений. Наразі на його місці зводиться житловий комплекс. За оцінками ринку, земельна ділянка площею 12 соток у цій локації нині коштує понад 100 тисяч доларів. Водночас у декларації посадовця зазначено, що будинок із землею було придбано майже за 17 тисяч доларів.

У липні 2025 року Альона Калугіна інвестувала в аграрну компанію «Хрум», у власності якої перебуває понад 2 гектари землі на Закарпатті. Ринкова вартість цих земель оцінюється приблизно у 90 тисяч доларів.

Після призначення Євгенія Калугіна на посаду в БЕБ, у липні 2023 року, його батько Павло Калугін став власником понад пів гектара землі в Козині поблизу Києва. Ділянка розташована по сусідству з маєтком бізнесмена Ріната Ахметова. Наразі земля аналогічної площі в цій локації коштує близько 15 млн грн. Сам Павло Калугін заявив, що придбав ділянку за власні кошти.

Водночас офіційні доходи родини виглядають значно скромніше. За підрахунками журналістів, батьки Євгенія Калугіна за останні 15 років сукупно офіційно заробили близько 5 млн грн. Брат чиновника, Станіслав Калугін, володіє кількома міжнародними технологічними бізнесами і протягом кількох років здійснював грошові перекази Альоні Калугіній.

Сукупність цих фактів формує питання не лише до джерел походження сімейних активів, а й до потенційного конфлікту інтересів у діяльності очільника регіонального підрозділу БЕБ — структури, що покликана боротися з економічними злочинами та тіньовими схемами.

В Україні дедалі чіткіше усвідомлюють ризик того, що у разі потенційної мирної угоди країна може залишитися без реальних механізмів захисту від повторної агресії. Сам факт припинення бойових дій не означає настання стабільного миру, якщо не буде створено надійної системи стримування та відповідальності. Українське суспільство, держава і експертне середовище дедалі більше сходяться на думці, що мир без безпеки є лише паузою, а не вирішенням конфлікту.

Однією з ключових загроз вважається можливість реваншу з боку агресора, який може використати період формального миру для відновлення ресурсів, переозброєння та підготовки до нового етапу тиску. За відсутності чітко прописаних і гарантованих міжнародних зобов’язань будь-яка угода ризикує перетворитися на декларацію без практичної сили. Історичний досвід показує, що домовленості, які не мають механізмів примусу до виконання, швидко втрачають свою цінність.

Такий підхід передбачає створення численної армії мирного часу, масштабні інвестиції у сучасні військові технології, розвиток власного виробництва озброєнь і повну перебудову оборонного сектору. Мова йде про реформу системи закупівель, оновлення підходів до мобілізації та служби, технологічну модернізацію війська і стабільне фінансування оборони на роки вперед.

Потреба у власній системі стримування стає особливо актуальною на тлі того, що запрошення до НАТО — найбільш надійний для України варіант безпеки — наразі виключене. Без колективної оборони, передбаченої статтею 5 Альянсу, Україна змушена розраховувати на окремі двосторонні угоди, які не мають такої ж юридичної та політичної ваги. До того ж Росія вже відкрито сигналізує, що буде виступати проти будь-яких формальних гарантій безпеки для України.

Додаткову тривогу в Києві викликає непередбачуваність політики США. Різкі зміни позицій — від скепсису щодо цінності союзників до демонстративно теплих сигналів у бік Кремля — породжують сумніви в тому, що у разі порушення режиму припинення вогню Вашингтон буде готовий до жорстких дій. У цьому контексті дедалі частіше звучить думка, що розрахунок на зовнішній захист може виявитися фатальною помилкою.

План Б для України — опора на власні сили. Ключовим елементом цієї стратегії залишається велика армія. Під час мирних переговорів Київ наполягав на збереженні чисельності війська на рівні близько 800 тисяч осіб. Водночас потенційне перемир’я означатиме хвилю демобілізації, що створить колосальний виклик — як з точки зору комплектування, так і з точки зору фінансування.

Паралельно Україна робить ставку на технологічну перевагу. За час повномасштабної війни було сформовано цілу екосистему безпілотних систем, ракет, засобів радіоелектронної боротьби та перехоплення. Втім, самі технології не працюватимуть без зміни управлінських і організаційних підходів, а також без розвиненої оборонної промисловості та стійкого державного бюджету.

Юридично зобов’язуючі угоди про безпеку зі США та європейськими державами, а також можливе розміщення багатонаціональних сил так званої «коаліції бажаючих» залишаються важливими пунктами переговорів. Однак у Києві дедалі чіткіше наголошують: усе це може бути лише доповненням до власної армії, але не її заміною.

За такого сусідства Україна змушена виходити з реальності, в якій лише сильна, добре оснащена і фінансово забезпечена армія здатна гарантувати незалежність держави та не допустити повторення російської агресії.

Голова "Укренерго" Володимир Кудрицький висловлює переконання, що дії Російської Федерації зі знищення найстарішої та найменш продуктивної генерації електроенергії в Україні слід вітати. Він вважає, що ця ситуація відкриває нові можливості для країни. Чинні електростанції були споруджені застарілими технологіями понад п'ятьдесят років тому і вимагають великих витрат на підтримку їхньої роботи, особливо в умовах критичного дефіциту антрацитового вугілля, яке є основним видом палива для цих електростанцій. Незважаючи на те, що наслідки знищення генерації відчутні для населення у вигляді перебоїв з електропостачанням, відсутності гарячої води та опалення, Володимир Кудрицький підкреслює, що це відкриває можливість для розвитку української енергетики. Він закликає до залучення приватних інвестицій для будівництва нових, сучасних електростанцій, проте визнає, що потрібні кошти на такий перехід від застарілих технологій до інноваційних. Ці витрати оцінюються величезними сумами, що є навіть більш важливими в умовах війни. Таким чином, мрії про масштабні інвестиції в енергетику залишаються наразі тільки мріями, поки не знайдуться ефективні шляхи їх здійснення.

У висновках до цієї статті можна зазначити, що дії Російської Федерації щодо знищення застарілої генерації електроенергії в Україні мають як позитивні, так і негативні аспекти. З одного боку, це відкриває можливість для розвитку сучасної енергетики та залучення інвестицій у будівництво нових електростанцій. З іншого боку, наслідки цих дій відчутні для населення в умовах перебоїв з електропостачанням та іншими проблемами. Однак потрібно активно шукати шляхи вирішення цих проблем та залучення ресурсів для розвитку стійкої енергетики в Україні, щоб забезпечити безперебійне енергопостачання та підтримати економічний розвиток країни.