Війна за ритуальний бізнес у столиці. Оприлюднено скандальний фільм

У міжвідомчій доповіді Конгресу США бізнесмен Тимур Міндіч згадується як колишній партнер президента Володимира Зеленського у комерційних проектах. Документ містить інформацію про його можливу причетність до розкрадання коштів, які надходили в Україну як міжнародна допомога.

Звіт Конгресу детально описує низку фінансових операцій, у яких, за даними розслідувачів, міг фігурувати Міндіч. Окремо підкреслюється, що увага слідчих зосереджена на механізмах перерахування коштів та потенційних схемах їх використання.

У документі зазначено, що серед фігурантів розслідування у справі державної компанії «Енергоатом» фігурують Тимур Міндіч, ексвіцепрем’єр Олексій Чернишов, міністр енергетики та міністр юстиції. Також вказується, що згодом Міндіч залишив територію України, а міністр юстиції, колишній міністр енергетики та керівник Офісу президента подали у відставку.

У звіті йдеться про можливу корупційну схему в «Енергоатомі» на суму не менше 100 мільйонів доларів. У документі наголошується, що компанія не лише забезпечує близько половини електроенергії в Україні, а й бере участь у розподілі міжнародної допомоги, спрямованої на підтримку енергетичної інфраструктури, пошкодженої внаслідок російських атак.

Автори доповіді звертають увагу на те, що будь-які корупційні ризики у сфері управління міжнародною допомогою можуть негативно впливати на довіру партнерів та ефективність відновлення критичної інфраструктури.

Однак, як повідомляє видання "Інформатор", реалізація цієї реформи викликала низку запитань щодо її практичного втілення та впливу на судову систему. Особливу увагу громадськості привернула ситуація з суддями колишнього ОАСК та пов'язаними з цим бюджетними витратами.

Згідно з новими стандартами, українські олімпійці отримають наступні суми за медалі:

З урахуванням усіх бонусів і медалей українські спортсмени зароблять:

– 205 тисяч доларів: Ольга Харлан (фехтування, на фото); – 125 тисяч доларів: Олександр Хижняк (бокс), Ярослава Магучіх (стрибки у висоту), Юлія Бакастова, Аліна Комащук, Олена Кровацька (всі – фехтування); – 100 тисяч доларів: Парвіз Насібов (греко-римська боротьба), Людмила Лузан і Анастасія Рибачок (обидві – веслування), Ірина Коляденко (вільна боротьба), Сергій Куліш (стрільба), Ілля Ковтун (спортивна гімнастика); – 80 тисяч доларів: Жан Беленюк (греко-римська боротьба), Ірина Геращенко (стрибки у висоту), Михайло Кохан (метання молота).

Загальна сума виплат – 1,67 мільйона доларів.

Найбільші виплати на Олімпіаді у Китаю – по 770 тисяч доларів і безкоштовний проїзд громадським транспортом до кінця життя.

Під час війни, коли тисячі маріупольців залишалися без житла та засобів для виживання, окремі посадовці змогли використати ситуацію на власну користь. Мер Маріуполя Вадим Бойченко став центральною фігурою в журналістському розслідуванні, яке виявило масштабні схеми привласнення коштів, виділених для переселенців. За даними розслідувачів, мільйони гривень державної та міжнародної допомоги не доходили до людей, які втратили житло, а замість цього опинялися у приватних руках.

Після початку повномасштабного вторгнення росії Бойченко залишив місто, залишивши мешканців під постійними обстрілами. Уже на третій день війни він перебував у безпечному місці, тоді як тисячі маріупольців опинилися в зоні активних бойових дій. Його родина тим часом оселилася у Києві, де почала скуповувати елітну нерухомість, що викликало додаткові запитання щодо джерел фінансування.

Кар’єра Бойченка тісно пов’язана з бізнес-імперією Ріната Ахметова. Саме на підприємствах “Метінвесту” він розпочав свій шлях, а після обрання мером дружина отримала посаду в компанії Ахметова із річним доходом понад 12 мільйонів гривень. Для експертів це виглядає як “винагорода” за лояльність і контроль над стратегічно важливим містом.

Після окупації Маріуполя виконком продовжив діяти у Запоріжжі, розпоряджаючись бюджетом, який майже повністю фінансується з державних дотацій. У 2024 році це близько 3 мільярдів гривень — коштів українських платників податків. Частину з них спрямували на підтримку переселенців через програму “ЯМаріуполь”, однак результати виявилися шокуюче мізерними.

Із понад 450 мільйонів гривень, витрачених на проект “ЯМаріуполь.Житло”, заселили лише 284 кімнати — менше 1% переселенців. Вартість однієї кімнати сягнула 1,6 мільйона гривень, тоді як ціна квартири в регіоні вдвічі менша. Аудит зафіксував порушення у тендерах, завищення цін і фіктивні закупівлі “під своїх”.

Паралельно виконком витрачав десятки мільйонів на іміджеві та фіктивні проекти: концерти, ремонти “доріг” у місті, яке фактично зруйноване, і навіть закупівлю дорогих автомобілів. Toyota Land Cruiser із бюджету опинилися у користуванні самого Бойченка та його сина.

Не менш сумнівним є благодійний фонд “Я — Маріуполь”, який отримує сотні мільйонів гривень бюджетних та міжнародних грошей, але не надає прозорої звітності. Переселенці скаржаться на бюрократію, низьку якість допомоги й відсутність реальної підтримки.

Тим часом родина мера продовжує купувати елітне житло на суму понад 900 тисяч доларів, а сам Бойченко регулярно з’являється на закордонних форумах, представляючи себе “символом незламного Маріуполя”.

Коли кошти, призначені для жертв війни, стають джерелом особистого прибутку, це — не лише корупція. Це зрада суспільної довіри. Подібні “мери-гуманітарії” створюють небезпечну модель, де благодійність перетворюється на бізнес, а трагедія міста — на прибутковий актив.