Зеленський відправляється до Саудівської Аравії перед міжнародним самітом миру

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

Цей крок є важливим етапом у процесі відновлення контролю над територією, що знаходиться під загрозою окупації, адже більшість сіл та селищ Нововасилівської громади знаходяться під російським контролем з початку повномасштабного вторгнення.

Одним із важливих моментів цього указу стало призначення Володимира Задираки на посаду голови Нововасилівської селищної військової адміністрації. Розпорядження №120/2024-рп від 5 листопада визначає його нову роль в управлінні територією, яка потребує відновлення та підтримки в умовах військового часу. Задирака буде координувати зусилля з відновлення інфраструктури, соціальних послуг і загального порядку на підконтрольній території.

Головне завдання нової військової адміністрації — це забезпечення стабільності на звільненій території та організація всіх необхідних заходів для відновлення нормального функціонування громади, що перебуває під постійною загрозою з боку ворога.

Призначення Задираки підкреслює серйозність намірів уряду щодо належного управління територією, яка майже весь час з початку війни залишається в умовах окупації. Залишається завдання не тільки забезпечити безпеку, а й налагодити взаємодію з громадянами, які повертаються після відступу окупантів.

Згідно з указом, Генеральному штабу Збройних Сил України та Запорізькій обласній військовій адміністрації доручено вжити всі необхідні заходи для успішного утворення та функціонування військової адміністрації. Це включає логістичні, адміністративні та соціальні заходи, що дозволять відновити правовий порядок, а також сприяти поверненню внутрішньо переміщених осіб і забезпеченню їхнього безпечного життя на відновленій території.

До складу Нововасилівської селищної територіальної громади входять два селища та вісімнадцять сіл. Важливо відзначити, що ці населені пункти майже з початку війни перебувають під російською окупацією, що значно ускладнює процес відновлення і нормалізації життя. Відновлення контролю над ними стане важливим кроком не тільки для відновлення інфраструктури, а й для відновлення моральної підтримки населення.

Система вручення повісток в Україні наразі не виконує своєї основної функції, оскільки значна частина чоловіків продовжує ігнорувати виклики до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Про це повідомив речник Полтавського обласного ТЦК та СП Роман Істомін в інтерв’ю виданню «Главком».

За його словами, чинна процедура вручення повісток має радше інформативний, ніж обов’язковий характер. Повістка, з юридичного погляду, є лише повідомленням про необхідність з’явитися до центру комплектування, але не гарантує, що громадянин справді виконає цей обов’язок. Навіть якщо особа відмовляється отримати документ, але зрозуміла його зміст, складається акт про відмову, і така людина формально вважається належним чином повідомленою.

Попри це, значна кількість призовників до центрів не приходить, свідомо порушуючи правила військового обліку. На думку Істоміна, сам формат “роздачі повісток” уже не можна вважати ефективним інструментом.

Він також звернув увагу, що проблема полягає не лише у ставленні громадян, а й у бездіяльності місцевої влади. Закон, зокрема постанова №1487, покладає на органи місцевого самоврядування істотні повноваження у сфері військового обліку, включно з обов’язковим щорічним дворовим обходом. Відповідальні особи мають перевіряти, чи призовники реально проживають за вказаними адресами, однак на практиці ці вимоги часто виконуються формально або взагалі ігноруються.

В окремих випадках через бездіяльність посадових осіб складалися протоколи про порушення. У підсумку, зазначив речник, основний тягар вручення повісток і контролю явки покладається на військових ТЦК, які змушені залучати до цієї роботи поліцію.

Істомін також розповів, що за час повномасштабної війни Полтавський обласний ТЦК розіслав велику кількість повісток поштою. Проте механізм виявився далеким від ідеального: значна частина громадян на рекомендовані листи не реагує, незалежно від того, хто саме є відправником.

За його словами, сьогодні існує два основних механізми поштового розсилання документів. Перший — централізований, коли списки призовників надходять із Генштабу, а Міністерство оборони забезпечує друк і відправку. Другий — місцевий, коли повістки формують безпосередньо в ТЦК, а витрати на поштові послуги покривають громади. Цей варіант він назвав більш зручним, оскільки дає можливість оперативно визначати адресатів.

Попри це, повістка залишається обов’язковим інструментом виклику до ТЦК, незалежно від способу вручення — особисто чи поштою. Невиконання її вимог, нагадав Істомін, розцінюється як порушення правил військового обліку й тягне за собою адміністративну відповідальність за статтею 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Інформація про осіб, які ігнорують повістки, передається до поліції. Правоохоронці отримують право здійснити адміністративне затримання і примусово доставити порушників до територіального центру комплектування для з’ясування обставин та уточнення облікових даних.

Як сучасні технології змінюють наше життя

Сучасний світ стрімко змінюється під впливом новітніх технологій. Від смартфонів і розумних годинників до штучного інтелекту та автономних транспортних систем — наш побут і робота вже неможливі без технологічних новинок. Ці зміни не лише полегшують повсякденні завдання, а й відкривають нові горизонти для освіти, медицини, бізнесу та науки.

За наявною інформацією, для обходу санкцій могла використовуватися багаторівнева логістика через треті країни — зокрема держави Європейського Союзу, Білорусь, Молдову та Туреччину. На таких маршрутах продукція формально змінювала країну походження або кінцевого покупця через мережу посередників. Окремо описується схема з вивезенням нефасованої продукції без маркування, яку вже на території Росії легалізували шляхом пакування у російськомовну тару та введення в місцевий обіг.

Кожна продана в РФ упаковка препарату означала сплату податків до бюджету країни-агресора. Таким чином, за версією слідства та на підставі зібраних матеріалів, фармацевтична продукція українського походження могла опосередковано фінансувати економіку та воєнну машину Росії.

Фінансовий ефект від таких операцій, за інформацією джерел, міг акумулюватися в іноземних структурах групи «Фармак», зокрема в юрисдикціях Австрії та Кіпру. Податкові органи в попередні роки вже фіксували донарахування фармацевтичним компаніям на сотні мільйонів гривень у зв’язку з подібними схемами оптимізації та виведення прибутків.

Паралельно всередині України «Фармак», за оцінками учасників ринку, утримує домінуючий вплив на збут через ключових дистриб’юторів — компанії БАДМ та «Оптіма-Фарм». Така концентрація дозволяє фактично диктувати ціни на значну частину препаратів масового попиту. У результаті українські пацієнти змушені купувати ліки за завищеними цінами, тоді як значна частина прибутків осідає за кордоном.

Окрему увагу в цій історії привертає роль державних органів. Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко та його заступник Ігор Кузін очолюють систему регулювання фармацевтичного ринку, яка, за оцінками критиків, роками ігнорувала сигнали про зловживання. Лише після тривалого тиску та публічних звернень було відкрито низку кримінальних проваджень.

Зокрема, Головне слідче управління Національної поліції розслідує кримінальне провадження №12024000000000953 щодо можливого зловживання владою. Бюро економічної безпеки веде провадження №72024102300000011 за фактами ймовірного ухилення від сплати податків. Окреме провадження №42025000050000027 зареєстроване Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою.

Водночас, за наявною інформацією, щонайменше вісім судових ухвал про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань тривалий час залишаються невиконаними. Така ситуація може свідчити про глибоко вкорінений лобізм і небажання частини посадовців доводити справи до логічного завершення, коли йдеться про інтереси великого бізнесу.

Коли лікування перетворюється на інструмент тіньових домовленостей, держава втрачає не лише податкові надходження. Вона втрачає довіру суспільства — особливо в умовах війни, коли доступні ліки є питанням не комфорту, а виживання. Суспільство очікує не декларацій і гучних заяв, а реальної відповідальності для всіх, хто, за версією слідства, заробляє на війні, прикриваючись медичними потребами.