Зеленський ввів санкції проти Дмитрука, Онищенка і продюсера Star Media

За повідомленнями низки джерел, у Запоріжжі нібито діє масштабна схема з демонтажу та переплавки елементів високовольтних ліній електропередач — об’єктів, які забезпечують стабільну роботу енергосистеми регіону. Ці матеріали, призначені для підтримки критичної інфраструктури, замість законної утилізації чи ремонту потрапляють у нелегальні ланцюги збуту. У повідомленнях фігурують натяки на причетність приватних підприємств і посередників, а також на можливі зв’язки з особами, які колись обіймали керівні посади у податкових чи правоохоронних органах; проте офіційні висновки поки що відсутні або знаходяться на стадії перевірки.

Про це пише Telegram-канал ГО “НОН-СТОП Україна”.

Ключовим підприємством є ТОВ «Сяйвомет» (ЄДРПОУ 40063752), зареєстроване у Борисполі, але фактично працює у Запоріжжі. Засновниками значаться Фелікс Кусаєв та Ольга Афонова – дружина колишнього податківця Романа Афонова. У відкритих джерелах фактичними власниками компанії називають саме родину Афонових.

Інша структура – ТОВ «Метпромсервіс» (ЄДРПОУ 31094633) – також належить Кусаєву. Обидва товариства перебувають під наглядом Юліани Козаченко, яка свого часу була підлеглою Романа Афонова.

За інформацією слідства, у період воєнного стану виробничі майданчики «Сяйвомету» та «Метпромсервісу» використовувалися для переплавки металобрухту, отриманого внаслідок незаконного демонтажу високовольтних ЛЕП на межі Запорізької та Дніпропетровської областей.

У червні–липні 2025 року на територію «Сяйвомету» завезли мідь від демонтованої лінії 750 кВ від Запорізької АЕС. Незважаючи на заяви від «Укренерго» та «Запоріжжяобленерго», кримінальні провадження фактично не просуваються.

За даними джерел, прикриття схемі надають керівник відділу Офісу Генерального прокурора Ашот Гєворкян та представники запорізького управління СБУ. Саме під їхнім тиском у липні 2025 року поліція Запоріжжя не змогла заарештувати вантажівки з мідними уламками, які патрульні затримали.

Мідь систематично вивозиться на майданчик «Метпромсервісу» (м. Запоріжжя, вул. Харчова, 6), а до серпня 2025 року значні обсяги зберігалися також на складі «Сяйвомету» (м. Запоріжжя, вул. Доковська, 3). Оперативники ГУНП у Запорізькій області встановили організаторів та виконавців схеми, але матеріали справи залишаються без руху.

Стратегічні об’єкти української енергетики фактично перетворені на джерело незаконного збагачення бізнес-групи, пов’язаної з родиною Афонових та їхнім партнером Феліксом Кусаєвим. Прикриття з боку прокуратури та СБУ робить можливим подальший демонтаж і продаж елементів енергосистеми, що створює критичні ризики для безпеки держави.

Андріан Прокіп, доктор економічних наук та керівник енергетичних програм ГО "Український інститут майбутнього", поділився своїм аналізом можливих наслідків такого рішення. Його експертна оцінка допомагає зрозуміти потенційний вплив цієї реформи на різні сектори економіки та населення.

Нещодавно Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) вийшла з ініціативою урівняти тарифи на розподіл електроенергії незалежно від класів напруги споживачів. Це така собі зрівнялівка, на яку завжди хворіла енергетична політика в Україні. Для пересічного громадянина зміна малопомітна. Однак великі промислові споживачі електроенергії негативно висловлюються про цю ініціативу. І тут я спробую пояснити чому. А ще ця ідея суперечить принципам європейської політики та регулювання (які ми зобов’язані імплементувати) та й, зрештою, здоровій логіці економічно обґрунтованого тарифоутворення.

В Україні є два класи напруги, що застосовуються для систем розподілу електроенергії. Перший — для споживачів, підключених до ліній з напругою понад 27,5 кВ (або тих, хто використовує понад 150 тис. МВт∙год на місяць). Другий — для споживачів, підключених до ліній з напругою менше 27,5 кВ. Зрозуміло, що споживачі першого класу — це велика промисловість, яка споживає багато енергії. В різних країнах Європи кількість класів напруги буває більшою, і для кожного із них є свої тарифи на розподіл. В Молдові, яку я часто використовую як приклад для порівнянь енергетичної політики, таких класів напруги три із відповідними тарифами на розподіл.

Тариф на розподіл для першого класу нижчий, ніж для другого. На це є підстави. По-перше, в цих мережах менші втрати: що вища напруга у мережі, то нижчі втрати у ній і навпаки. За 2023 р. втрати у мережах першого класу напруги становили 4,13 %, а другого — 7,14%. По-друге, це звичайна ринкова логіка: хто споживає більші обсяги, претендує на дисконти. Для прикладу, у Вінниці тариф на розподіл для першого класу становить 344,82 грн/МВт·год , а для другого — 2 028,18; у Львові — 311,75 та 1 631,03; у Дніпрі — 226,41 та 1 328,03. Отже, тарифи розраховуються, виходячи із витрат на розподіл електроенергії за класами та обсягів цього розподілу. Це означає, що споживач за кожним класом напруги повинен покрити витрати, пов’язані із цим розподілом. А кількість споживачів першого класу незрівнянно менша, ніж споживачів другого класу, яких одиниці чи десятки у регіоні.

Ідея урівняти тариф на розподіл, як очікується, скоротить тариф для другого класу на 25%, і, природно, підвищить його для споживачів першого класу. І тут важливо, що такий підхід порушує принцип каскадування витрат у формуванні тарифу (cost cascading principle of tariff construction), який є одним із базових у системі європейської енергетичної політики. Фактично, за втрати у мережах повинні сплачувати ті, хто ними користуються.

Насправді ця зміна призведе до чергового крос-субсидування — а це хронічна хвороба української енергетики. І споживачі першого класу покриватимуть витрати і втрати споживачів другого класу напруги.

Інший бік проблеми в тому, що великі споживачі часто є експортерами і конкурують на зовнішньому ринку. Скорочення тарифу для другого класу дещо знизить витрати та собівартість виробництва малих виробників. Але останні конкурують лише між собою на внутрішньому ринку.

Нарешті, є ще одна група бенефіціарів такого рішення, і вони насправді отримають найбільшу вигоду — це компанії, що дотують тариф для населення за механізмом ПСО — здебільшого Енергоатом (близько 80%) та частково Укргідроенерго. Ці компанії покривають різницю між реальною ціною електроенергії (яка зокрема включає плату за її розподіл) та фіксованим тарифом (4,32 грн/кВт·год).

Побутові споживачі — це виключно другий клас напруги. І скорочення тарифу на розподіл на другого класу знизить реальну ціну електроенергії, а отже, зменшить витрати Енергоатому та Укргідроенерго. У цих компаніях залишиться більше коштів: в середньому 38 коп. на кожну 1 кВт·год. Отак з миру по нитці — гіганту капітал. І це на додачу до того, що ці компанії акумулюватимуть більший ресурс після підвищення тарифу з 2,64 до 4,32 грн/кВт·год.