Звільнення командира 72-ї ОМБр: Іван Віннік звернувся до військових

Україна та Польща є ключовими торговельними партнерами, але існує серйозна розбіжність між даними митної статистики обох країн, зокрема щодо польського імпорту в Україну. Ця проблема існує протягом багатьох років і частково пов'язана з обліком імпорту зброї, боєприпасів та товарів подвійного призначення. Однак суттєва частина розбіжностей виникає через сірий імпорт та контрабанду, а також через практику штучного заниження обсягів імпорту для отримання відшкодування ПДВ. Фактичний баланс торгівлі між країнами для України виявляється набагато менш вигідним, ніж це відображає офіційна статистика, через недооцінку обсягів імпорту. У цьому контексті двостороння торгівля виявляється більш вигідною для Польщі, особливо за умов чинних асиметричних обмежень на український аграрний експорт.

За даними польського "держстату" у 2023 році на Україну припадало 3,2% від загального обсягу товарного експорту з Польщі. Цей показник поставив нас на 7-е місце серед торгівельних партнерів, випередивши США та таких членів ЄС, як Іспанія, Словаччина та Угорщина. Не зважаючи на це, динаміка зростання польського експорту в Україну у 2023 році була найвищою серед першої десятки країн, що є найбільшими торгівельними партнерами Польщі. Проте, незважаючи на позитивні показники, важливо врахувати, що блокування автомобільних митних переходів може стати справжнім пострілом в ногу для обох країн. Наша двостороння торгівля загалом вже є вигіднішою для Польщі, особливо за умов чинних асиметричних обмежень на український аграрний експорт. Спроби вирішити торгівельні суперечки в стилі "виграш-програш" між сусідами можуть призвести до негативних наслідків для обох країн, їхніх бізнесів і кінцевих споживачів.

Українською мовою висновки до вищезгаданої статті такі:

• Україна має велике значення для Польщі як торговельний партнер, займаючи 7-е місце серед країн-імпортерів польських товарів у 2023 році.

• Польща і Україна повинні уникати блокування автомобільних митних переходів, оскільки це може призвести до негативних наслідків для обох країн і порушити вигідний баланс торгівлі.

• Спроби вирішити торгівельні суперечки повинні базуватися на співпраці та компромісах, а не на принципах "виграш-програш", щоб забезпечити вигоду для обох сторін та їхніх громадян.

У Вінницькій області правоохоронці провели розслідування, яке виявило масштабну розтрату державних коштів, виділених на утримання та ремонт дорожньої інфраструктури. За результатами оперативної роботи, було встановлено, що значні суми бюджетних коштів, призначених для проведення ремонтних робіт на автомобільних дорогах регіону, були використані не за призначенням.

Ключовою фігурою у цій справі став керівник Служби відновлення та розвитку інфраструктури області, який, за даними слідства, організував схему, що включала фіктивне виконання робіт та подачу завищених рахунків за виконані послуги. В результаті цих дій було завдано значних збитків державному бюджету. Слідчі органи встановили, що частина коштів, які повинні були бути витрачені на ремонт дорожнього покриття, опинилась у руках приватних осіб через підконтрольні підприємства.

Упродовж 2023–2024 років підрядна організація систематично завищувала у щомісячних актах виконаних робіт вартість спожитої електроенергії приблизно на 20 відсотків. При цьому до розрахунків включалися витрати, які не були передбачені затвердженим кошторисом. Слідство вважає, що такі дії стали можливими через зловживання службовим становищем з боку посадових осіб замовника.

Окрім Ігоря Жебелєва, підозру оголошено начальнику одного з відділів Служби відновлення та директору компанії-підрядника. Усім фігурантам інкримінують розтрату майна шляхом зловживання службовим становищем, вчинену в умовах воєнного стану та в особливо великих розмірах.

Досудове розслідування триває. Правоохоронці встановлюють повне коло осіб, причетних до схеми, а також перевіряють інші договори, укладені службою в період воєнного стану.

Під час війни, коли тисячі маріупольців залишалися без житла та засобів для виживання, окремі посадовці змогли використати ситуацію на власну користь. Мер Маріуполя Вадим Бойченко став центральною фігурою в журналістському розслідуванні, яке виявило масштабні схеми привласнення коштів, виділених для переселенців. За даними розслідувачів, мільйони гривень державної та міжнародної допомоги не доходили до людей, які втратили житло, а замість цього опинялися у приватних руках.

Після початку повномасштабного вторгнення росії Бойченко залишив місто, залишивши мешканців під постійними обстрілами. Уже на третій день війни він перебував у безпечному місці, тоді як тисячі маріупольців опинилися в зоні активних бойових дій. Його родина тим часом оселилася у Києві, де почала скуповувати елітну нерухомість, що викликало додаткові запитання щодо джерел фінансування.

Кар’єра Бойченка тісно пов’язана з бізнес-імперією Ріната Ахметова. Саме на підприємствах “Метінвесту” він розпочав свій шлях, а після обрання мером дружина отримала посаду в компанії Ахметова із річним доходом понад 12 мільйонів гривень. Для експертів це виглядає як “винагорода” за лояльність і контроль над стратегічно важливим містом.

Після окупації Маріуполя виконком продовжив діяти у Запоріжжі, розпоряджаючись бюджетом, який майже повністю фінансується з державних дотацій. У 2024 році це близько 3 мільярдів гривень — коштів українських платників податків. Частину з них спрямували на підтримку переселенців через програму “ЯМаріуполь”, однак результати виявилися шокуюче мізерними.

Із понад 450 мільйонів гривень, витрачених на проект “ЯМаріуполь.Житло”, заселили лише 284 кімнати — менше 1% переселенців. Вартість однієї кімнати сягнула 1,6 мільйона гривень, тоді як ціна квартири в регіоні вдвічі менша. Аудит зафіксував порушення у тендерах, завищення цін і фіктивні закупівлі “під своїх”.

Паралельно виконком витрачав десятки мільйонів на іміджеві та фіктивні проекти: концерти, ремонти “доріг” у місті, яке фактично зруйноване, і навіть закупівлю дорогих автомобілів. Toyota Land Cruiser із бюджету опинилися у користуванні самого Бойченка та його сина.

Не менш сумнівним є благодійний фонд “Я — Маріуполь”, який отримує сотні мільйонів гривень бюджетних та міжнародних грошей, але не надає прозорої звітності. Переселенці скаржаться на бюрократію, низьку якість допомоги й відсутність реальної підтримки.

Тим часом родина мера продовжує купувати елітне житло на суму понад 900 тисяч доларів, а сам Бойченко регулярно з’являється на закордонних форумах, представляючи себе “символом незламного Маріуполя”.

Коли кошти, призначені для жертв війни, стають джерелом особистого прибутку, це — не лише корупція. Це зрада суспільної довіри. Подібні “мери-гуманітарії” створюють небезпечну модель, де благодійність перетворюється на бізнес, а трагедія міста — на прибутковий актив.