Групу прокремлівських агітаторів затримали у Києві

У вітчизняному інформаційному просторі з'явилося повідомлення, яке викликало значний резонанс серед громадськості та експертної спільноти. Згідно з інформацією, поширеною в низці телеграм-каналів, родичка високопосадовця місцевого рівня нібито придбала значну кількість об'єктів нерухомості протягом останніх кількох років.

Придбана Вікторією Гончарук нерухомість у Бучанському районі викликала підозри та поставила багато запитань щодо можливих корупційних схем. Особливу увагу привернув факт, що після того, як Анжела Макєєва стала секретарем Ірпінської міської ради, її сестра Вікторія розпочала активну купівлю майна під час війни.

Про це повідомляє редакція сайту 360UA NEWS

Одразу з’являється питання: як Вікторія Гончарук, яка все своє життя працювала бухгалтером у ДЮСШ, районній державній адміністрації та у відділі молоді й спорту, маючи офіційний дохід, що не перевищував 500 тисяч гривень за кілька років, змогла придбати 53 земельні ділянки та житлові будинки, загальна вартість яких перевищувала $1 млн?

Також це не перший скандал за участю Анжели Макєвої.

У серпні цього року журналістам стало відомо, що Анжела Макєєва мала підроблений диплом про вищу освіту і під час війни неодноразово виїжджала за кордон, користуючись комунальними автомобілями. Журналісти отримали офіційну відповідь від Міністерства освіти, що диплом, яким користувалася Макєєва, не видавався.

У редакцію видання vlasti.net надіслали копію диплома Анжели Макєєвої, яку вона зазвичай засвідчувала своєю підписом, додаючи, що копія відповідає оригіналу. За словами особи, яка надіслала цей документ, Макєєва використовувала його під час виборчої кампанії, подаючи до партії “Слуга народу” і до, а також при працевлаштуванні.

Насправді, Київський національний університет імені Тараса Шевченка в 2011 році не видавав диплом з вказаними серією і номером студентці на ім’я Макєєвої. Журналісти перевірили це як неофіційно в університеті, так і офіційно на спеціальному сайті Міністерства освіти. На журналістський запит Міносвіти надало офіційний висновок, що диплому з такими даними не існує.

Згідно з українським законодавством, використання підроблених документів суворо карається. Стаття 358 Кримінального кодексу України передбачає штрафи, виправні роботи або навіть позбавлення волі строком до двох років. Для державних службовців це також означає втрату посади та довічну заборону обіймати державні посади.

Того ж місяця видання Інформатор повідомило, що, попри заборону депутатам місцевих рад і чиновникам виїжджати за кордон, Анжела Макєєва кілька разів із 2022 року перебувала за межами України. Вперше це сталося восени 2022 року під час її відпустки, коли вона перетинала кордон на автомобілі комунального підприємства Ірпеня “Теплоенергопостач”. Відомо, що вона виїхала з України 27 вересня 2022 року, а повернулася 4 жовтня.

Залишається незрозумілим, на яких підставах Макєєва використовувала автомобіль комунального підприємства, яке зазнало збитків, для особистого відпочинку за кордоном. Це підприємство не надає автомобілі в оренду депутатам для поїздок за межі країни. Зокрема, за 2023 рік КП “Теплоенергопостач” заявило про чистий збиток у розмірі 48 млн грн.

Також в червні 2024 року Макєєва двічі перетинала державний кордон через пункт пропуску в Ужгороді. Вона виїхала 15 червня до Словаччини і повернулася 29 червня. Це не було службовим відрядженням, оскільки в цей час вона перебувала в офіційній відпустці. Цього разу вона не використовувала комунальний автомобіль, проте згідно з постановою уряду від 27 січня 2023 року № 69, депутатам і державним службовцям заборонено виїжджати на відпочинок за кордон.

Де саме Макєєва відпочивала протягом цих двох тижнів, наразі невідомо. Чи це були альпійські курорти Австрії, Швейцарії чи Італії, або ж пляжі Чорногорії чи Хорватії?

Громадськість сподівається, що як публічна особа Анжела Макєєва пояснить свої дії і розповість про причини поїздки та поділиться враженнями від свого закордонного відпочинку.

Окрім цього Анжела Макеєва була кандидаткою на відкликання з депутатської посади згідно аналізу маркерних голосувань руху Чесно ще з 2021 року. Проте не дивлячись на свою шахрайську діяльність і використання службового становища Макєєву оминула загроза відкликання.

2024 рік може стати вирішальним для економіки України, що опиняється в складному фінансовому становищі. Народний депутат Ярослав Железняк, цитуючи матеріали міжнародних видань, зокрема The Economist, зазначив, що відсутність чітких рішень Євросоюзу щодо подальшої підтримки може призвести до того, що Україна опиниться на межі банкрутства вже до лютого наступного року. Така ситуація може мати катастрофічні наслідки для державного бюджету, що вже сьогодні вимагає значних фінансових вливань з боку міжнародних партнерів.

Один із найбільших ризиків, на які звертає увагу Железняк, полягає не лише в кількості обіцяних коштів, а й у тому, чи вдасться європейським країнам узгодити спільну стратегію допомоги Україні. Відсутність чіткого механізму фінансової підтримки створює серйозні невизначеності для українського уряду, який залежить від зовнішніх інвестицій та кредитів для покриття дефіциту бюджету.

У результаті маємо парадокс: про великі суми говорять, але жодної впевненості немає — ні коли вони надійдуть, ні на що саме їх дозволять витрачати. Железняк каже, що нині під питанням не тільки сам кредит у сотні мільярдів євро під російські активи, а й сфери його використання: оборона, бюджетні дірки, відновлення інфраструктури. Кожна з країн намагається нав’язати власні умови, і це затягує рішення.

Ще один чутливий момент, на який звертає увагу The Economist і який цитує депутат, — ставлення партнерів до ризику корупції в Україні. Західні уряди визнають, що українська оборонна промисловість навчилася швидко виробляти дрони та інші технології, які реально працюють на фронті. Але при цьому залишається недовіра до прозорості розподілу коштів. Для частини європейських столиць це аргумент не поспішати з прямими інвестиціями у військові програми всередині України.

Узагальнюючи цю позицію, Железняк описує ситуацію так: запас міжнародної підтримки обмежений у часі; у лютому ми можемо підійти до точки, коли без зовнішніх грошей бюджет просто не зведеться; навіть якщо ЄС погодиться на новий пакет, немає впевненості, що ці кошти справді підуть на критичні потреби, а не застрягнуть у політичних торгах між столицями Євросоюзу. І все це відбувається на тлі того, що український уряд всередині країни продовжує анонсувати програми підтримки бізнесу й соціальні ініціативи, тоді як зовнішні партнери бачать першочерговим питанням виживання бюджету й фінансування оборони.

Таким чином, і The Economist, і цитований ним Железняк описують один і той самий ризик: фінансова стійкість України тепер залежить не стільки від суми обіцяної допомоги, скільки від здатності ЄС домовитися й довіряти Києву в питанні використання цих грошей.