Як позбутися жиру на животі: тренер розкрив головний секрет

У серці Закарпаття, в самій Королівській об'єднаній територіальній громаді, тягар злочинної імперії належить банді під керівництвом Вацка Василя Федоровича. Тут, де земля опустошена та засмічена, а місцеві жителі живуть у бідності, Вацко контролює кожен аспект життя, зловживаючи владою та підкупом. Сміттєві завалища стали джерелом незаконних доходів, а бюджетні кошти, призначені на їхня вивезення та утилізацію, зникають у кишенях Вацка. Сам Вацко, перебуваючи під судом за бандитизм, збирає компромат на місцевих чиновників та силовиків, котрі замішані у його справах. Навіть дороги, які немає, стають предметом корупції, а земля об'єднаної територіальної громади розпродана безвідомо кому, перетворившись на платні сміттєзвалища. Жителі живуть у страху перед бандою Вацка, яку прикривають місцеві чиновники і поліція, отримуючи хабарі. Але під всією цією сірою діяльністю та схемами ховається організована контрабанда наркотиків, що приносить Вацкові мільйонні доходи. За деклараціями, він заробляє лише копійки порівняно з тим, що насправді залишається на його берегах, у вигляді зароблених крізь злочини мільйонів, які зберігаються у готельному комплексі "Чорна Скеля". Це великий злочин, що чекає на розкриття і притягнення до відповідальності.

У вищезгаданій статті відображено тяжку ситуацію з корупцією та злочинністю в Королівській об'єднаній територіальній громаді на Закарпатті. Влада тут перетворилася на інструмент збагачення окремих осіб, таких як Вацко Василь Федорович. Зловживання владою, підкуп, контрабанда та інші злочинні дії перешкоджають розвитку регіону та поглиблюють бідність та безправ'я місцевого населення. Спільними зусиллями громадянського суспільства, місцевої та державної влади необхідно боротися з цими негативними явищами, відновлюючи законність, справедливість та економічний розвиток регіону.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Чи потрібне Україні своє вугілля, або куди рухається “зелений перехід”.

А почну я не з вугілля, а з прогнозу щодо споживання нафти, оскільки саме цей вуглеводень є ключовим енергетичним ресурсом, а ціна на нього та обсяг споживання — енергетичним бенчмарком.

Отже, прогноз щодо нафти від ОПЕК World Oil Outlook:

Загальний світовий попит на первинні енергоносії в умовному нафтовому еквіваленті збільшиться до 2050-го року на 24% або з тогорічних 301 млн умовних барелів на добу до більш ніж 374 млн.

Йдеться не тільки про нафту, а й про всі первинні енергоносії. Тобто споживання первинної енергії у світі продовжить зростати, попри технології.

Водночас нафта залишиться ключовим енергоносієм, попри зниження питомої ваги у світовому енергетичному балансі з 31% до 29,3%. Як бачимо, зниження дійсно суто умовне.

А глобальний попит на нафту до середини століття зросте в середньому на майже 18 млн бар. на добу з нинішніх базових 100-103 млн до більш ніж 120 млн бар. на добу.

У цьому контексті, важливим залишається питання впливу “зеленого переходу” на споживання первинних енергоресурсів у світі.

Зараз є два непримиренні табори: одні вважають, що “зелений курс” різко обвалить попит на викопне паливо, інші сміються з цієї гіпотези.

Моє ставлення до “зеленого курсу” приблизно таке.

Перехід на альтернативні джерела енергії, наприклад, на електромобілі, безсумнівно, скорочує попит на викопне паливо. Але лише в рамках загального всебільшого тренду попиту на енергію.

Тобто попит на енергетичні ресурси у світі збільшується швидше за технологічний прогрес “зеленого курсу” і, тим паче, швидше за реальну технічну готовність і масмаркет.

Другий золотий мільярд, який з’являється в Китаї, формує цей довгостроковий тренд зростання попиту на енергію.

Одна річ, коли на сім’ю з десяти осіб одна лампочка, а засіб пересування — велосипед, і зовсім інша, коли середній клас у Китаї (а це вже 400 млн осіб) прагне до західного стандарту споживання: квартира, дім, побутова техніка, кондиціонери, дві-три автівки на сім’ю, перельоти на відпочинок, масове споживання товарів та послуг, для виробництва яких знову ж таки потрібна енергія, і багато.

А в найближчому майбутньому в таких країнах, як Індія, Індонезія, В’єтнам, Малайзія та інших, з’явиться третій золотий мільярд.

Саме це і призводить до того, що споживання вугілля у світі, загалом, збільшується. Насамперед за рахунок Китаю: зростання з 12 ексаджоулів 1965 року до 136 у 2023-му. Тобто — більш ніж в 11 разів. Зараз Китай — це 56% світового споживання вугілля.

І це компенсувало зниження споживання вугілля в Європі, США та інших країнах світу від 40 до 25 ексаджоулів, тобто споживання вугілля у світі впало на 15 ексаджоулів.

Тобто сумарно, крім Китаю, світ скоротив споживання приблизно на 15 ексаджоулів, а Китай — збільшив на 124. У підсумку споживання не впало, а, навпаки, різко зросло.

І така ситуація зберігатиметься доти, доки у світовій економіці між основними економічними кластерами не вирівняється рівень життя.

Зелена енергія — дорога і її можуть дозволити багаті країни, а викопне паливо, особливо таке, як вугілля — дешеве і воно має попит у бідних.

Тобто, поки Азія не наблизиться до Європи за рівнем життя (здебільшого в особі своїх ключових кластерів, таких як Китай, Індія, Індокитай), попит на викопні види палива буде лише збільшуватися, а “зелений курс” буде лише виконувати роль “гальма” цього зростання.

Тому Україні, як бідній країні, (давайте називати речі своїми іменами) дуже небезпечно копіювати моделі поведінки розвинених країн, особливо в частині “зеленого курсу”.

І наше вугілля, як і наша нафта, природний газ і навіть торф, нам ще знадобляться. Хоча є ризик втрати наших вугленосних басейнів на сході країни, але вони ще залишаються на заході.

Російські війська вирішили створити буферну зону з метою зупинити наступ українських військ на Бєлгородщині. Це рішення викликало серйозні обурення серед місцевого населення і призвело до загострення напруженості в регіоні. З появою буферної зони існує серйозна загроза подальшого наступу російських військ, що може вплинути на безпеку і стабільність Харківщини.

Про це заявив командир Другого батальйону Третьої штурмової бригади, Дмитро Кухарчук. За його словами, росіяни мають намір створити 20-кілометрову зону, щоб перешкодити наступу українських військових на Білгородщину та сусідні області. Він підкреслив, що це не означає, що вони не продовжать свій наступ далі.

Додатково, Кухарчук зауважив, що якщо російські сили не зіткнуться з опорою, вони можуть досягти Дніпра та навіть продовжити далі.

Щодо Харкова, він відзначив, що загроза існує, але не найближчим часом.

“Найближчі місяці — це той період, коли я не бачу загрози для Харкова, але у наступні півроку така можливість існує”, — підсумував Кухарчук.