Британія і українська еліта готуються до зміни президента

Внаслідок російських атак на енергетичну інфраструктуру України в березні цього року, питання підвищення тарифів на електроенергію для населення стало предметом активних дискусій і суттєвого обговорення в суспільстві. Населення зацікавлене в тому, чи дійсно мешканцям доведеться витрачати більше коштів через наслідки цих нападів, і чи можуть тарифи збільшитися вже у найближчі місяці.

Протягом останніх двох тижнів українці почули різноманітні погляди щодо майбутнього рівня тарифів на електроенергію, від тверджень про необхідність їх підвищення до більш обережного підходу, де заявляють, що уряд досліджує різні можливості. Проте, споживачів мало що надихає на оптимізм. У червні минулого року після зимових нападів ціни на електроенергію зросли практично вдвічі, а наразі ситуація стала ще складнішою.

Поки що не вдалося остаточно оцінити збитки, проте говорять, що вони нараховуються на мільярди доларів. Різні заяви свідчать про те, що споживачів не лише планують залучити до покриття витрат, але й відновлення інфраструктури після ракетних атак.

Проте, зауважують експерти, говорити про те, що українцям доведеться відшкодовувати наслідки російських нападів за рахунок підвищеного тарифу, було б нечесно. Експерт з енергетики Українського інституту майбутнього Андріан Прокіп наголошує, що споживачі оплачують усі витрати, незалежно від того, яким чином це відбувається. Якщо один не платить, то платитиме інший.

З іншого боку, поточні рахунки, які отримує населення, не відображають повних витрат компаній. Українські споживачі не платять реальну ціну через субсидію. Енергоатом, Укргідроенерго та експортери електроенергії є донорами субсидій. Проте з джерелами субсидування виникли проблеми. Можна передбачити, що в умовах, які складаються, експорту не буде, а отже, це джерело відпадає. Укргідроенерго втратило частину потужностей, що призводить до зменшення виробництва та прибутку. Енергоатом поки що працює, але влітку планується зупинка блоків на технічне обслуговування, і грошей на субсидії також буде недостатньо.

За словами директора енергетичних програм Центру Разумкова Володимира Омельченка, жодне підвищення тарифів не зможе повністю компенсувати втрати від ракетних атак. Потрібно переглянути принцип ціноутворення, забезпечити ринкову ціну, щоб покрити всі витрати компаній, окрім збитків від атак. Ідея полягає в тому, що ті, хто може, мають платити. Для тих, хто не може, має бути ринкова ціна та компенсація з бюджету у грошовій формі.

Експертне співтовариство розглядає економічно обґрунтовану ціну на електроенергію як складне питання, вимагаюче уважного аналізу та розгляду різних факторів. За думкою Прокіпа, якщо мова йде про виробників, таких як Енергоатом, вартість електроенергії може становити приблизно 1 гривню на кіловатт-годину поряд із поточним тарифом 2,64 гривні. Інші виробники, з урахуванням витрат на передачу, розподіл та податки, можуть збільшити цю ціну до 8-9 гривень за кіловатт-годину. Проте експерт наголошує, що найчастіше підвищення тарифів відбувається в крайніх випадках, коли ситуація стає критичною, спрямовано на зменшення навантаження на донорів та спрощення проблеми з боргами на ринку, забезпечуючи учасникам ланцюжка поставок більше фінансових ресурсів.

Прокіп підкреслює, що передбачити реакцію уряду складно, проте ймовірно, що будуть шукатися варіанти, щоб уникнути навантаження на споживачів, можливо, шляхом введення диференціації залежно від обсягу споживання. Водночас, варто бути свідомими того, що противник може активізувати інформаційну кампанію щодо цієї проблеми, що може стати ще більш актуальним у травні, оскільки це питання, безперечно, є дуже соціально чутливим.

За думкою Омельченка, економічно обґрунтованою ціною на електроенергію можна вважати ціну для непобутових споживачів, яка зараз коливається навколо 6 гривень за кіловатт-годину разом з тарифами на розподіл та передачу. Щодо підвищення тарифів, він вважає, що це передусім політичне питання, яке буде вирішуватися на політичному рівні, оскільки нерішучість у цьому питанні може призвести до серйозного дефіциту потужностей та тривалих планових відключень.

Корольчук висловлює думку, що ймовірне підвищення тарифів на електроенергію може відбутися у червні-липні, а середній новий тариф може становити від 3,5 до 4 гривень за кіловатт-годину. Щодо впливу на інфляцію, економісти стверджують, що він буде помітним, хоча складно прогнозувати його точні параметри.

• Питання економічно обґрунтованої ціни на електроенергію є складним та потребує уважного аналізу різних факторів, таких як виробництво, передача, розподіл та оподаткування.

• Підвищення тарифів на електроенергію може стати необхідним у крайніх випадках для забезпечення фінансової стабільності компаній та зменшення навантаження на донорів.

• Розглядаються різні варіанти зменшення навантаження на споживачів, такі як введення диференціації тарифів залежно від обсягу споживання.

• Важливо враховувати соціальну чутливість питання підвищення тарифів на електроенергію та можливий вплив на інфляцію та господарську ситуацію.

• Рішення щодо підвищення тарифів на електроенергію в Україні буде вирішуватися на політичному рівні та може мати серйозні наслідки для економіки та соціального становища населення.

Міністерство охорони здоров’я України за останні роки дедалі частіше опиняється в центрі критики через зміну власної ролі в системі охорони здоров’я. Відомство, яке традиційно мало б виконувати функції жорсткого державного регулятора та гаранта безпеки пацієнтів, усе більше асоціюється з платформою, що створює комфортні умови для великих фармацевтичних компаній. На тлі заяв про реформи та модернізацію з’являється відчуття, що ключові рішення ухвалюються не публічно й не завжди в інтересах суспільства.

Замість комплексних змін у системі контролю якості ліків, ціноутворення та доступності медичних послуг суспільство спостерігає низку рішень, які виглядають фрагментарними та вигідними передусім великим гравцям ринку. Скандали, що супроводжують діяльність МОЗ, поступово складаються в логічний ланцюг, формуючи уявлення про певну управлінську модель. У цій моделі держава ніби відходить на другий план, поступаючись місцем корпоративним інтересам.

Паралельно МОЗ демонструє повну пасивність щодо цінової політики фармвиробників. Зокрема, компанія Фармак ігнорує президентські укази про стабілізацію вартості ліків і продовжує підвищувати ціни. Реальна структура собівартості та маржі залишається закритою, тоді як дистрибуція фактично зосереджена у двох афілійованих операторів — БаДМ та Оптима-Фарм, які контролюють понад 85% оптового ринку.

Фінансові показники цих структур лише підтверджують картельну модель. За останні чотири роки дохід «БаДМ» сягнув 67,8 млрд грн, а прибуток зріс у 3,5 раза. «Оптима-Фарм» за цей самий період збільшила прибуток у 11 разів — до 3,57 млрд грн. Навіть штрафи Антимонопольний комітет України у розмірі 4,8 млрд грн виглядають непропорційними до отриманих надприбутків і не змінюють правил гри.

Окреме, найбільш токсичне питання — присутність продукції «Фармак» на ринку Росії та на тимчасово окупованих територіях. Попри публічні заяви про припинення будь-яких зв’язків, українські ліки продовжують з’являтися у державі-агресорі через мережі посередників у Білорусі, Туреччині, країнах ЄС та офшорні ланцюги. МОЗ не демонструє жодної публічної реакції на ці факти.

Віктор Ляшко прийшов у міністерство з риторикою змін і реформ, але фактично став обличчям втрати МОЗ своєї регуляторної ролі. За його каденції міністерство системно толерує фармацевтичні картелі, закриває очі на ціни та допускає схеми, що прямо суперечать національним інтересам у воєнний час. Це вже не серія помилок, а ознаки системного захоплення державного органу приватними інтересами — з прямими наслідками для здоров’я і безпеки пацієнтів.