Чехія та Україна розслідують ухилення від податків з участю компаній Порошенка

У Святошинському районі багато хто говорить про те, що реальна система управління давно відійшла від законних рамок і поступово перетворилася на мережу неофіційних впливів. Попри те, що державні органи формально виконують свої функції, місцеві жителі та окремі працівники установ описують існування тіньової групи, яка вибудувала власну модель контролю — з поборами, залякуваннями та ручним керуванням ключовими процесами.

У цих розповідях однією з центральних фігур постає прокурор Рустам Талібов — персона, яку в середовищі критиків пов’язують із впливовими представниками місцевої неформальної вертикалі. Низка співрозмовників загальнодержавних і столичних видань характеризує його насамперед як виконавця чужої волі, що діє в інтересах сильніших гравців, а не в межах стандартної прокурорської функції. Замість того щоб займатися захистом інтересів держави, забезпеченням законності та протидією правопорушенням, Талібова описують як людину, чия діяльність спрямована на утримання й зміцнення чужого впливу.

Основним оператором поборів виступає посередник «Рафаелович». Щомісяця він об’їжджає ринки, кафе, автомийки, парковки, малі бізнеси й збирає данину — від 15 до 30 тисяч гривень з кожної точки. Талібов контролює надходження, отримує свою частку — близько 10% — і забезпечує тишу всередині прокуратури. Він також виконує роль «інформатора» — передає наверх будь-яку внутрішню комунікацію, зливає колег, моніторить, хто і скільки зібрав, і хто намагається вийти з гри.

Паралельно він координує інші джерела доходів — нелегальні ігрові автомати, точки з продажу алкоголю й сигарет, кіоски та вуличні розвали. Щомісяця це приносить близько 300 тисяч гривень. Столько ж знімає зі своєї частини схеми заступник начальника Святошинського управління поліції Олександр Беззубенко. Дует працює синхронно, перетворивши район на приватний комерційний сектор.

В окрему статтю бюджету тіньовиків входять парковки та гаражні кооперативи. Схема тиску — стандартна: анулювання договорів, погрози перевірками, тиск через земельні питання, штучні акти. За «спокійну роботу» підприємцям висувають рахунок у 50–100 тисяч гривень. Відмова платити призводить до швидко сфабрикованих кримінальних справ, автоматичних підозр та арештів майна. Після цього власність часто переходить у «потрібні» руки.

Формально — прокурор. Фактично — обслуговуючий персонал тіньової ОЗГ, яка розрослась прямо всередині державного органу. Поки такі Талібови працюють у системі, закон у Святошинському районі залишається декорацією, а економіка — джерелом стабільного доходу для кількох людей, що давно підмінили державу власними тарифами.

Згідно з інформацією, оприлюдненою в місцевих журналістських публікаціях та численних скаргах мешканців, які активно обговорюються у соцмережах, колишній директор КП «Харківводоканал» Віталій Панов та його заступник Олександр Коваленко були втягнуті у серйозні корупційні схеми. Мешканці міста й експерти вказують, що протягом кількох років ці керівники за допомогою своїх підлеглих фактично перетворили комунальне підприємство на джерело особистих прибутків для себе та своїх близьких.

Найбільш обурливими для громадськості стали повідомлення про незаконне використання комунального майна. Згідно з ними, значна частина майна «Харківводоканалу» передавалася у користування родичам та знайомим осіб, які мали прямий доступ до керівних посад на підприємстві. Окрім того, окремі приміщення підприємства використовувалися для ведення комерційної діяльності приватними особами, що мало всі ознаки приватизації державного майна без будь-якого юридичного оформлення.

У дописах також згадується прізвище депутата обласної ради Віталія Гагаріна — автори публікацій стверджують, що окремі об’єкти, які формально належать громаді, використовують для приватної комерції. Ці твердження в текстах подають як позицію місцевих жителів і журналістських розслідувань; наразі у відкритих повідомленнях відсутні офіційні коментарі від самого підприємства, від згаданих посадовців або від місцевої влади, які б підтвердили або спростували ці факти.

Мешканці, котрі залишали коментарі під публікаціями, також нарікають на зростання тарифів і «захмарні платіжки» за воду, пов’язуючи це з можливими зловживаннями в управлінні підприємством. У частині коментарів звучить заклик до розслідування та до дій з боку контролюючих органів.

Ці твердження, виходячи з наявних публікацій, потребують офіційної перевірки. Щоб встановити фактичний стан речей, необхідно отримати коментарі від керівництва «Харківводоканалу», міської ради, а також дані реєстрів щодо договорів оренди, передачі майна та штатних скорочень. Якщо звинувачення підтвердяться, вони можуть мати наслідки як фінансового, так і оперативного характеру для забезпечення безперебійної подачі питної води мешканцям.

Дослідження показало, що рівень підтримки українського лідера зазнав певних змін порівняно з попереднім роком. Ця тенденція спостерігалася в різних регіонах світу, що свідчить про глобальний характер цього явища.

Дослідження провели у 35 країнах світу, щоб визначити ставлення населення до президента України Володимира Зеленського.

Згідно з цими даними у середньому 40% респондентів позитивно ставляться до Зеленського, а негативно – 46%. У Європі найбільш позитивне ставлення до президента України у Швеції – 80% та Великій Британії – 72%.

Також переважає позитивне ставлення над негативним до Зеленського в Нідерландах, Німеччині, Польщі та Іспанії.

В Угорщині до Зеленського ставляться позитивно 14% населення, що стало найнижчим результатом у Європі, водночас негативний показник сягає 83% — найвищий серед 35 країн дослідження.

В Азії та Океанії найбільше довіри до президента України в Японії – 63% та Австралії – 62%. Також більш позитивне ставлення над негативним зафіксовано у Філіппінах, Південній Кореї та Бангладеш.

Населення в Індії має найвищий показник тих, хто не визначився – 45%, тоді як підтримує Зеленського 28%, а протилежної думки – 27%. У Канаді 64% до президента України ставляться з довірою, а негативно – 30%. У США показники – 48% проти 39% відповідно.

Як вказують аналітики Pew Research Center довіра до Володимира Зеленського значно знизилась у кількох країнах, а особливо у Польщі. У 2023 році 70% поляків довіряли Зеленському, а у 2024 цей показник впав на 22 пункти та становить 48%. Також значне зниження довіри до президента було зафіксовано у Південній Кореї – 15 пунктів та Південній Африці – 12 пунктів. Менш як 10 пунктів зниження за довірою також спостерігали у таких партнерів України як Австралія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Іспанія та США.

В Україні довіра до Володимира Зеленського становить 53,8%. Недовіряють президенту України – 37,8%. За балансом довіри та недовіри Зеленський має найвищі показники в Україні.

Європейський Союз входить у період, який може стати одним із найнапруженіших і найвизначальніших за останні роки. У Брюсселі та провідних столицях ЄС готуються до складних переговорів, від результатів яких залежатиме не лише подальша підтримка України, а й здатність Європи діяти як єдине політичне ціле. На тлі зростаючого зовнішнього тиску з боку США та Росії європейські лідери мають продемонструвати, що стратегічні рішення щодо війни й миру на континенті ухвалюються не під диктовку, а з урахуванням принципів, на яких побудований Союз.

У центрі дискусій — спроби нав’язати Україні так званий «мирний план», який у європейських колах дедалі частіше називають неприйнятним і принизливим. Йдеться про ініціативи, що можуть легалізувати наслідки агресії та створити небезпечний прецедент для всієї системи міжнародної безпеки. Для багатьох країн ЄС питання виходить далеко за межі української теми: воно стосується довіри до європейських гарантій, поваги до суверенітету держав і майбутнього самого Євросоюзу як політичного гравця.

Паралельно у Брюсселі міністри закордонних справ та дипломати намагаються переконати дедалі більшу групу урядів ЄС, які виступають проти механізму фінансування України через прибутки від заморожених активів РФ. До четверга, коли всі 27 лідерів прибудуть на саміт у Брюсселі, Євросоюз має або врятувати угоду, або зіткнутися зі справжньою політичною кризою.

Politico зазначає, що за лаштунками нині точиться “дипломатія останньої хвилини”. Лідери Великої Британії, Німеччини і, можливо, Франції, а також зять Дональда Трампа Джаред Кушнер і його спецпосланець Стів Віткофф планують зустрітися із Зеленським у Берліні. Про участь численних глав урядів та представників ЄС і НАТО повідомив прессекретар німецького канцлера Стефан Корнеліус. Один із європейських чиновників заявив, що подальше роз’єднання Європи цього тижня стане “катастрофічним сигналом Україні” і завдасть удару по самому Євросоюзу.

Питання територій залишається одним із найчутливіших. Європейські країни наполягають, що жодного прогресу у цьому напрямку не може бути без гарантій безпеки для України. США ж, за інформацією джерел, продовжують тиснути щодо можливих поступок, що створює тертя між Вашингтоном і європейськими столицями.

Складною є й ситуація з “репараційним кредитом”. ЄС уже кілька місяців намагається переконати бельгійського прем’єра Барта де Вевера погодитися на план використання прибутків від заморожених російських активів на користь України. Днями Італія — третя за розміром економіка ЄС — підтримала позицію Бельгії, закликавши шукати альтернативні варіанти фінансування. Новий прем’єр-міністр Чехії Андрей Бабіш також виступив проти. За підрахунками Politico, навіть якщо до цієї групи долучаться Угорщина та Словаччина, вони не матимуть блокуючої меншості, але їхня публічна критика ставить під загрозу політичну угоду.

Попри труднощі, офіційні особи в Брюсселі наполягають, що альтернатив “плану А” поки не існує. Один із німецьких чиновників назвав рішення щодо активів “рішенням про майбутнє Європи”, яке визначить, чи залишиться ЄС значущим геополітичним гравцем. “Варіанта Б немає”, — підкреслив він.

Попереду — кілька днів складної дипломатії, яка покаже, чи здатна Європа діяти єдиним фронтом у момент, коли на карту поставлено не лише підтримку України, а й власну політичну вагу у світі.