Церковне свято, прикмети та важливі події 12 вересня

Начальник Золотоніського районного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Черкаській області Олександр Пилипенко задекларував значні фінансові ресурси та елітний транспортний засіб. Згідно з даними його декларації, опублікованими виданням 368.media, на рахунках і в готівці посадовець має понад 2 мільйони гривень. Зокрема, готівкові заощадження Пилипенка становлять 630 тисяч гривень, а його дружина Юлія Миколаївна задекларувала ще 1,4 мільйона гривень.

Попри офіційну реєстрацію у селі Піщане Золотоніського району, фактичне місце проживання Олександра Пилипенка знаходиться у Черкасах. Для пересування посадовець користується автомобілем Audi Q5 — представницьким транспортом, який належить до класу елітних позашляховиків. Ці дані викликали підвищений інтерес громадськості через розбіжність між офіційною реєстрацією та реальним стилем життя чиновника.

Згідно з декларацією, рятівник користується квартирою площею 69,3 квадратних метри у Черкасах, власницею якої є його мати — Тетяна Борисівна. При цьому Пилипенко має право безоплатного проживання у помешканні.

Його дружина володіє трьома земельними ділянками у Золотоніському районі: дві по 2 гектари в селі Бойківщина (Драбівська громада, придбані у 2021 році) та одну ділянку площею 500 квадратних метрів у Золотоніській громаді (2022 рік, вартістю лише 3042 гривні). Сам Пилипенко також має 2 гектари землі в Бойківщині, набуті у 2021 році.

Посадовець користується Audi Q5 2019 року випуску, зареєстрованим на його матір у грудні минулого року. Крім того, у власності рятівника є старий ВАЗ-2106 1997 року.

Попри скромну офіційну зарплату — лише 616 тисяч гривень на рік — та дружину, яка не має роботи, родина Пилипенків зуміла накопичити понад два мільйони гривень готівкою. Доходи Олександра Пилипенка також включають 24 тисячі гривень пенсії та соціальної допомоги.

Раніше у Черкаській області згадували прізвище Пилипенка в контексті схем із вимагання коштів за «перевірки» разом із місцевими чиновниками. Ці епізоди стали предметом уваги антикорупційних журналістів.

На тлі низьких доходів і розкішного способу життя історія рятівника з Черкащини ще раз демонструє контраст між офіційними деклараціями держслужбовців та їхньою реальною фінансовою поведінкою.

На четвертому році повномасштабної війни питання укриттів у Києві перестало бути суто технічним або господарським і перетворилося на справжнє питання виживання. Попри численні атаки та постійні повітряні тривоги, офіційні дані міської влади створюють ілюзію повного забезпечення столиці захисними спорудами. За інформацією КМДА, у Києві налічується понад чотири тисячі укриттів, що нібито здатні вмістити практично все населення міста.

Однак незалежні розслідування та аналіз судової практики показують зовсім іншу картину. Багато підвалів, які зараховані до списку укриттів, фактично зачинені або перебувають у приватній власності з обмеженим доступом. Частина споруд не відповідає елементарним вимогам безпеки, не має вентиляції або аварійного виходу, а деякі просто не підтримуються в належному стані, що робить їх непридатними для тривалого перебування людей у разі обстрілів.

Майже чверть укриттів, внесених до офіційних реєстрів, є приватними. Фактично вони доступні лише мешканцям окремих житлових комплексів або працівникам установ. Ще понад вісімдесят відсотків становлять так звані найпростіші укриття — підвали та технічні приміщення, які за Кодексом цивільного захисту не є повноцінними захисними спорудами. Їх включення до загальної статистики створює лише ілюзію безпеки.

Особливо критична ситуація склалася на лівому березі Києва. Через малу глибину залягання навіть окремі станції метро офіційно класифікують як “прості укриття”. Це означає, що сотні тисяч мешканців спальних районів фактично не мають доступу до герметичних сховищ, здатних витримати серйозний удар.

Якщо співставити реальну місткість загальнодоступних захисних споруд з чисельністю населення столиці, картина виглядає катастрофічною. У повноцінних укриттях можуть сховатися трохи більше п’ятдесяти тисяч людей — це близько півтора відсотка киян. Решта змушена рятуватися у підвалах багатоповерхівок, які у разі прямого влучання стають смертельними пастками.

Трагедії останніх років лише підтверджують ціну “паперової безпеки”. У кількох районах столиці під час ракетних атак люди гинули, маючи формально “існуючі” укриття поруч. Вони були або зачинені, або непридатні для тривалого перебування, або вміщували десятки осіб замість сотень мешканців навколишніх будинків. Аналіз найбільш зруйнованих об’єктів показав: у більшості випадків укриттів не було взагалі, а до найближчого реального сховища довелося б іти десять–двадцять хвилин. За умов, коли балістична ракета долітає за лічені хвилини, це дорівнює смертному вироку.

На цьому тлі столичні адміністрації активно освоюють кошти, виділені на будівництво та ремонт укриттів. За кілька років обсяг таких тендерів перевищив два з половиною мільярди гривень. Проте аналіз закупівель виявляє типові ознаки мережевої корупції. Контракти отримують компанії з мінімальним статутним капіталом, створені незадовго до торгів. Ціни на матеріали та роботи системно завищуються, а конкуренція відсіюється через штучно прописані вимоги.

Абсурдність деяких закупівель стала публічним символом проблеми. Закупівлі барабанів, овочерізок, меблів та дрібного інвентарю за цінами, що в рази перевищують ринкові, пояснюють надуманими сертифікатами та специфічними вимогами. Це не випадкові помилки, а відпрацьований механізм, який дозволяє перекачувати бюджетні кошти через “правильних” постачальників.

У ряді випадків корупція межує з прямою загрозою життю. Після так званих капітальних ремонтів окремі укриття ставали причиною аварійного стану будівель. Роботи існували лише в актах, технічний нагляд був формальним, а відповідальність розчинялася між підрядниками й чиновниками. Подібні історії стосуються не лише грошей, а й безпеки дітей у школах і садках.

Доступ до інформації про реальний стан сховищ залишається обмеженим. Частина районних адміністрацій відмовляється надавати дані, посилаючись на “службову інформацію”. Офіційні мапи часто містять застарілі або недостовірні дані, а контакти відповідальних осіб не працюють. У результаті під час повітряної тривоги люди біжать до адрес, де укриття існує лише у звітах.

Найгірше у цій історії — відсутність відповідальності. Попри десятки кримінальних проваджень, пов’язаних із розкраданнями на укриттях, реальних вироків майже немає. Справи роками ходять по судах, підозрювані залишаються на посадах, а відповідальність зводиться до пошуку зручних “стрілочників”. Система, у якій зачинені укриття коштують людських життів, але не тягнуть за собою покарань, відтворює себе знову і знову.

Історія з укриттями в Києві стала дзеркалом глибшої проблеми — мережевої корупції, де рішення ухвалюються не з міркувань безпеки, а за принципом лояльності. У такій системі безпека перетворюється на привілей, а не базове право. Поки це не зміниться, жодні звіти, мільярдні бюджети чи гучні заяви не зможуть захистити місто, де під час тривоги люди знову стикаються з зачиненими дверима.

У холодну пору року кількість травм, спричинених снігом, льодом та ожеледицею, помітно зростає. Слизькі тротуари, неприбрані сходи біля будинків, крижані доріжки у дворах і небезпечні бурульки на дахах створюють підвищений ризик для пішоходів. Навіть звичайна дорога до магазину чи на роботу може закінчитися серйозними ушкодженнями, що потребують тривалого лікування.

Міністерство юстиції України наголошує, що у разі травмування важливо діяти послідовно та фіксувати обставини інциденту. Передусім необхідно звернутися по медичну допомогу, навіть якщо ушкодження на перший погляд здаються незначними. Медичний висновок є ключовим документом, який підтверджує факт травми та її наслідки. Також доцільно зафіксувати місце події — зробити фото або відео слизької ділянки, сходів чи небезпечних конструкцій, а за можливості залучити свідків.

Перш за все необхідно викликати екстрену медичну допомогу. Це важливо не лише для надання першої допомоги, а й для офіційної фіксації факту травми. У медичних документах слід зазначити обставини отримання ушкодження.

Також рекомендується зберігати всі довідки, висновки лікарів, рецепти та платіжні документи, пов’язані з лікуванням. Вони можуть знадобитися для подальшого відшкодування завданої шкоди.

Як зафіксувати обставини події

Для підтвердження факту неналежного утримання території важливо зібрати докази:

записати контакти свідків події;

зробити фото або відео місця падіння з прив’язкою до місцевості (вивіски, адресні таблички, назви установ);

зафіксувати стан території — лід, сніг, відсутність посипання, необгороджені небезпечні ділянки, бурульки на карнизах;

з’ясувати, чи є поблизу камери відеоспостереження, та за можливості отримати записи.

Хто відповідає за прибирання снігу та льоду

Власники або балансоутримувачі несуть відповідальність за утримання територій:

дороги й тротуари — шляхово-експлуатаційні служби;

прибудинкові території — керуючі компанії або ОСББ;

приватні будівлі та земельні ділянки — їхні власники.

За порушення правил утримання територій передбачена адміністративна відповідальність. Штраф для громадян становить від 340 до 1360 гривень, для посадових осіб та підприємців — від 850 до 1700 гривень.

Як вимагати відшкодування шкоди

Після збору доказів постраждала особа може звернутися до власника або балансоутримувача з вимогою про відшкодування матеріальної та/або моральної шкоди. Якщо добровільно вирішити питання не вдається, спір розглядається у судовому порядку.

Як встановити відповідального

Щоб з’ясувати, хто відповідає за утримання конкретної ділянки, можна подати інформаційний запит до органів місцевого самоврядування. Отримана інформація допоможе правильно визначити відповідача у разі звернень або судового спору.