Дружина дніпровського митника отримала грошовий “подарунок” на 2,8 мільйона

Для стабільного зростання населення кожні 100 жінок повинні народжувати 210-220 дітей. Цей показник є високим навіть для європейських країн, де демографічна ситуація також не є ідеальною. В Україні цей рівень залишається недосяжним. Гладун зазначає, що якщо вдасться підняти народжуваність до 160-180 дітей на 100 жінок, це вже буде позитивним сигналом для країни. Однак навіть при таких показниках, населення все одно скорочуватиметься, хоч і не так стрімко, як сьогодні.

Іншим важливим фактором, який може допомогти у вирішенні демографічної кризи, є збільшення тривалості життя населення. Це вимагає від кожного громадянина дотримання здорового способу життя, а також ефективної роботи системи охорони здоров’я. Зростання тривалості життя може стати значним внеском у сповільнення спаду чисельності населення.

Гладун також підкреслює, що багато в демографічній ситуації України залежить від того, скільки українців повернеться до країни після війни. За кордоном зараз перебуває понад 6 мільйонів громадян, які виїхали через війну. Якщо хоча б половина з них повернеться, це буде величезною підтримкою для відновлення країни. Проте точну кількість тих, хто вирішить повернутися, наразі передбачити складно, що створює ще одну невизначеність для майбутнього.

Чорна демографічна статистика України

Ситуація в Україні вже є вкрай критичною. За останніми даними, країна вийшла на перше місце у світі за рівнем смертності і на останнє — за рівнем народжуваності. Це свідчить про гостру потребу в розробці державних програм, спрямованих на стимулювання народжуваності, покращення умов для молодих сімей та забезпечення соціальних гарантій.

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

З шостої ранку Бердянськ атакують наші дрони. Основний удар в районі порту. Над портом візуально помітно дим від великої пожежі. Велика кількість швидких та пожежних

Окрім того, за його словами, місцева окупаційна адміністрація мало що вперше визнала влучання, повідомляє про атаку приміщення самої адміністрації в місті.

Окрім того, по деяким районом зникло електропостачання, а роботу офіційних бюджетних органів скасовано.

“Нарешті, добрий ранок з окупації”, – додав Андрющенко.

У тимчасово окупованому Бердянську ГУР та місцевий рух опору знищили залізничний міст, який російські окупанти використовували для перевезення військових вантажів.

Конкурс на посаду голови митної служби України продовжується, і сьогодні 38 кандидатів складають тест на загальні здібності. Цей важливий етап відбору привертає увагу як фахівців, так і громадськості, адже від успіху конкурсу залежить не тільки подальша доля митниці, але й загальний рівень прозорості в роботі органів державної влади. Журналісти проекту «Межа» стежать за кожним кроком цього процесу, ретельно вивчаючи кандидатів, щодо доброчесності яких можуть виникати питання.

Одним із таких кандидатів є Віктор Денисовець, який наразі займає посаду головного спеціаліста НКРЕКП (Національна комісія, що здійснює регулювання енергетики та комунальних послуг) у Волинській області. Його кандидатура привернула увагу завдяки його політичному минулому та ряду особистих моментів, які можуть стати підставою для сумнівів щодо його здатності ефективно керувати митницею.

У судовій історії кандидата є кілька випадків керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння. У 2021 році Луцький міськрайонний суд визнав його винним у ДТП, призначивши штраф 10 тис. грн та позбавлення прав на 1 рік. У 2024 році він знову сідав за кермо нетверезим, проте справа була закрита через «відсутність складу правопорушення».

Бізнес родини Денисовця теж викликає питання. Дружина кандидата орендує 12 земельних ділянок загальною площею 231,9 га, а сам кандидат володіє ще 3 ділянками. Незважаючи на фактичну господарську діяльність – вирощування лохини, крафтового варення та меду, офіційно задекларований дохід дружини за останні три роки становить лише 12 001 грн. Дружина не зареєстрована як ФОП і не є учасницею юридичних осіб, що ставить під сумнів облік доходів та сплату податків.

Бекграунд Партії регіонів, судові постанови за нетверезе керування та сумнівна бізнес-активність родини Денисовця ставлять під питання його здатність очолити митницю – орган, який потребує перезавантаження та доброчесних фахівців.

Під час війни, коли тисячі маріупольців залишалися без житла та засобів для виживання, окремі посадовці змогли використати ситуацію на власну користь. Мер Маріуполя Вадим Бойченко став центральною фігурою в журналістському розслідуванні, яке виявило масштабні схеми привласнення коштів, виділених для переселенців. За даними розслідувачів, мільйони гривень державної та міжнародної допомоги не доходили до людей, які втратили житло, а замість цього опинялися у приватних руках.

Після початку повномасштабного вторгнення росії Бойченко залишив місто, залишивши мешканців під постійними обстрілами. Уже на третій день війни він перебував у безпечному місці, тоді як тисячі маріупольців опинилися в зоні активних бойових дій. Його родина тим часом оселилася у Києві, де почала скуповувати елітну нерухомість, що викликало додаткові запитання щодо джерел фінансування.

Кар’єра Бойченка тісно пов’язана з бізнес-імперією Ріната Ахметова. Саме на підприємствах “Метінвесту” він розпочав свій шлях, а після обрання мером дружина отримала посаду в компанії Ахметова із річним доходом понад 12 мільйонів гривень. Для експертів це виглядає як “винагорода” за лояльність і контроль над стратегічно важливим містом.

Після окупації Маріуполя виконком продовжив діяти у Запоріжжі, розпоряджаючись бюджетом, який майже повністю фінансується з державних дотацій. У 2024 році це близько 3 мільярдів гривень — коштів українських платників податків. Частину з них спрямували на підтримку переселенців через програму “ЯМаріуполь”, однак результати виявилися шокуюче мізерними.

Із понад 450 мільйонів гривень, витрачених на проект “ЯМаріуполь.Житло”, заселили лише 284 кімнати — менше 1% переселенців. Вартість однієї кімнати сягнула 1,6 мільйона гривень, тоді як ціна квартири в регіоні вдвічі менша. Аудит зафіксував порушення у тендерах, завищення цін і фіктивні закупівлі “під своїх”.

Паралельно виконком витрачав десятки мільйонів на іміджеві та фіктивні проекти: концерти, ремонти “доріг” у місті, яке фактично зруйноване, і навіть закупівлю дорогих автомобілів. Toyota Land Cruiser із бюджету опинилися у користуванні самого Бойченка та його сина.

Не менш сумнівним є благодійний фонд “Я — Маріуполь”, який отримує сотні мільйонів гривень бюджетних та міжнародних грошей, але не надає прозорої звітності. Переселенці скаржаться на бюрократію, низьку якість допомоги й відсутність реальної підтримки.

Тим часом родина мера продовжує купувати елітне житло на суму понад 900 тисяч доларів, а сам Бойченко регулярно з’являється на закордонних форумах, представляючи себе “символом незламного Маріуполя”.

Коли кошти, призначені для жертв війни, стають джерелом особистого прибутку, це — не лише корупція. Це зрада суспільної довіри. Подібні “мери-гуманітарії” створюють небезпечну модель, де благодійність перетворюється на бізнес, а трагедія міста — на прибутковий актив.