Дружина футболіста “Шахтаря” подала на розлучення

Україна вже тривалий час перебуває у складній демографічній ситуації, яку повномасштабна війна лише зробила ще гострішою. Про це наголосила Лідія Ткаченко, провідна наукова співробітниця Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України. За її словами, проблеми населення не зводяться лише до низької народжуваності, адже серйозним викликом залишається коротка тривалість життя, особливо серед чоловіків.

Ще до початку повномасштабної агресії середньоочікувана тривалість життя в Україні суттєво відставала від європейських показників — різниця становила близько десяти років. У 2007–2008 роках спостерігалося певне покращення, однак позитивна тенденція швидко зійшла нанівець, поступившись місцем новому погіршенню. Війна лише посилила ці негативні процеси: висока смертність на фронті, вимушена еміграція, погіршення доступу до медичних послуг та психологічний стрес значно впливають на демографічний баланс.

Крім безпосередніх втрат внаслідок бойових дій, Україна зіткнулася з масовим виїздом громадян за кордон. За оцінками, дефіцит робочої сили становить від 300 тисяч до кількох мільйонів осіб. При цьому понад 10 мільйонів людей залишаються платниками Єдиного соціального внеску, частина з них — навіть перебуваючи за кордоном. Водночас у структурі економіки переважає зайнятість у сільському господарстві та торгівлі — секторах із низькою продуктивністю та оплатою. Зарплати у таких критично важливих сферах як освіта і медицина є нижчими, ніж у сільському господарстві. Ткаченко зазначає, що така ситуація ненормальна, особливо з огляду на високу кваліфікацію та емоційне навантаження працівників бюджетного сектору.

Українська промисловість продовжує занепадати. Багато людей уже не мають навичок або бажання працювати у виробничій сфері. Суспільне уявлення змістилося в бік офісної праці, і тепер праця за станком сприймається як виняток, а не норма. Проблема дефіциту робочої сили ускладнюється тим, що роботодавці часто не готові платити гідні зарплати. Це створює ілюзію дефіциту, який насправді є результатом небажання бізнесу інвестувати в працівників. Часто умови нагадують феодальні — з мінімальними виплатами та відсутністю соціальних гарантій.

Щодо імміграції, Ткаченко скептично оцінює можливість залучення іноземних працівників. Вона зазначає, що Україна не має колоніального минулого, тому не може розраховувати на потік мігрантів, як це відбувається у Франції чи Великій Британії. Зарплати в Україні недостатньо високі, щоб конкурувати за іноземних спеціалістів. Навіть спрощення процедур громадянства навряд чи кардинально змінить ситуацію. Повернення українських громадян із-за кордону після війни також не гарантоване. Багато залежатиме від політики приймаючих країн та здатності українців закріпитися там. Дані опитувань часто не відображають реальні наміри — відповіді базуються більше на емоціях, ніж на конкретних планах. Ще однією тривожною тенденцією є зростання частки працюючих пенсіонерів — вже близько 30% отримувачів пенсії продовжують працювати. Причина — низькі пенсійні виплати. У більшості випадків пенсії становлять 3–5 тисяч гривень на місяць, що не дозволяє покрити навіть базові потреби. Ситуація у сфері тривалості життя також погіршується. За оціночними даними 2024 року, середня тривалість життя в Україні становить 64 роки, зокрема, 57 років для чоловіків і майже 71 — для жінок. Це значно нижче, ніж у країнах Європейського Союзу. Наприклад, у Швеції середня тривалість життя чоловіків перевищує 82 роки, у Франції — понад 80.

Науковиця підкреслює, що різке скорочення тривалості життя в Україні зумовлене не лише війною, але й емоційним виснаженням, яке призводить до зростання кількості серцево-судинних, психічних та інших захворювань. Крім того, чоловіки мають більше шкідливих звичок, частіше працюють на важких і небезпечних роботах, менше слідкують за здоров’ям і гірше переживають стреси.

У 2024 році в Україні була затверджена стратегія демографічного розвитку. Але, за словами Ткаченко, без серйозних змін у структурі економіки, політиці оплати праці та підходах до соціального забезпечення, позитивні зрушення в демографії залишаться недосяжними.