Командир із Одещини відправив бійців ремонтувати квартиру замість фронту

Ситуація, що склалася, викликає занепокоєння серед військових експертів та політиків. Вони застерігають, що нестача артилерійських боєприпасів може суттєво вплинути на хід бойових дій. Деякі аналітики навіть прогнозують можливість повторення так званого "снарядного голоду", який вже спостерігався раніше.

За даними дослідження журналістського консорціуму, європейські виробники можуть виготовляти значно менше снарядів, ніж заявляють офіційні представники ЄС. Наприклад, виробнича потужність ЄС оцінюється приблизно в 600 тисяч снарядів на рік, що значно менше від заявлених 1,7 мільйона снарядів на рік до кінця 2024 року.

«Я думаю, що в Європі є, можливо, лише кілька країн, які мають запаси снарядів 155-мм на 30 днів», – сказав постійний секретар Міністерства оборони Естонії Кусті Салм у коментарі Delfi Estonia.

Той факт, що ЄС не встигає за оборонними потребами України, здається очевидним і представникам самої європейської збройової промисловості.

«Досвід війни в Україні показує величезний попит на артилерійські боєприпаси. Наявні виробничі потужності в західному світі не відповідають цим обсягам», – заявив у червні один із провідних європейських виробників зброї Rheinmetall.

Ця нестача снарядів стає причиною запізнень у поставках до України, яка знаходиться в активному конфлікті з Росією. Україна звертається до ЄС для отримання підтримки, проте обіцянки щодо постачання снарядів часто не виконуються через технічні та організаційні проблеми в європейській збройовій промисловості.

«Думаю, що частина програм недовиконана не тому, що хтось не захотів, а тому, що відбуваються дискусії всередині – хто виготовляє, хто кому платить, чи виконані всі зобов’язання покласти в «спільну касу» гроші. Хтось каже – «я все віддав, компенсуйте мені», або якась одна країна все блокує», – розповів Олексій Резніков.

Незважаючи на це, Україна посилює власні зусилля щодо виробництва артилерійських снарядів калібру 155 мм, щоб забезпечити власні потреби. Наприклад, планується запуск власного серійного виробництва цих снарядів, що дозволить країні збільшити самодостатність у цій стратегічно важливій галузі.

За даними Мінстратегпрому, українські збройні компанії домовилися із двома неназваними американськими фірмами та однією європейською – це Rheinmetall – про спільне виробництво 155-мм снарядів.

Після початку повномасштабної війни Україна вперше за часи незалежності розпочала масове виробництво боєприпасів радянських калібрів і з того часу вийшла на потужність у кілька десятків тисяч снарядів на місяць.

Під час будівельних робіт у будинку на Ярославовому Валу, 10 у Києві робітники натрапили на ймовірні залишки оборонних укріплень часів княжої доби. Про знахідку повідомив урбаніст і краєзнавець Дмитро Перов, звернувши увагу на кам’яне мурування, яке виявили на глибині п’яти підземних поверхів. За його словами, під час буріння робітники зіткнулися з надзвичайно міцною кам’яною стінкою, яку неможливо було пробурити звичайними методами. Через це будівельники обійшли перешкоду та продовжили роботи поруч, залишивши стародавнє мурування як своєрідний «пам’ятний фрагмент» під землею.

Експерти відзначають, що подібні знахідки надзвичайно рідкісні для центральної частини Києва, адже вони дозволяють відновити уявлення про оборонні системи столиці часів Київської Русі. Виявлена кам’яна кладка, ймовірно, була частиною фортифікаційного рову або стіни, що захищала місто від нападників. За археологічними оцінками, її структура та товщина свідчать про високий рівень будівельних технологій того часу.

Порівнявши сучасну та історичну топографію, дослідник наголошує: саме вздовж теперішньої вулиці Ярославів Вал у княжі часи проходив великий оборонний вал. Його залишки частково помітні в рельєфі Золотоворітського скверу та поблизу вул. Грінченка. Недарма вулиця раніше мала назву Велика Підвальна — вона проходила під валовими укріпленнями.

На історичних картах Києва часів 988–1240 років також видно, що оборонні споруди пролягали саме цією ділянкою та перетинали її в напрямку Святославового Яру.

Будинок, на території якого проводились роботи, розташований у буферній зоні ЮНЕСКО — поруч із Софійським собором та Золотими воротами. Це історична садиба, відома як будинок архітектора Олександра Шіле, зведений у 1877 році. У XX столітті тут працював готель «Версаль», а також розміщувались установи Української держави гетьмана Павла Скоропадського.

Однак останніми роками будівля зазнала агресивної перебудови: фасад перших двох поверхів частково знесено, внутрішні перекриття — розібрані, а на місці фактично ведеться нове будівництво. За даними ЗМІ, власником будинку є ТОВ «Мірча Яв», а бенефіціарною власницею — Ольга Балясна.

Директорка Департаменту охорони культурної спадщини КМДА Марина Соловйова повідомила, що роботи зупинено. Хоча припис Міністерство культури видало ще у 2020 році, забудовник його проігнорував. Нині фахівці Інституту археології НАН України мають провести дослідження місця знахідки.

Якщо виявлене кам’яне мурування підтвердять як частину давнього валу, це стане однією з найбільших археологічних знахідок у центрі Києва за останні роки.