Масштабна спецоперація прокуратури щодо розкрадання 138 мільйонів гривень ЗСУ

Головнокомандувач Збройних Сил України, генерал-полковник Сирський, оголосив, що російське військове керівництво видало наказ про захоплення населеного пункту Часів Яр до Дня Перемоги, що відзначається 9 травня. За його словами, Російська Федерація активно концентрує свої зусилля для розгортання нападу на західний фронт оборони від Бахмута з метою прориву через лінію оборони і встановлення контролю над каналом Сіверський Донець-Донбас, а також захоплення Часів Яру. Сирський підкреслив, що російським піхотинцям вдалося прорватися до мікрорайону "Новий" (східна частина міста), проте їх було ефективно придушено вогнем українських дронів та артилерії. Командувач також зазначив, що бригади ЗСУ, які знаходяться на даному напрямку, були підсилені додатковими боєприпасами, розвідувальними дронами і засобами радіоелектронної боротьби. Відзначається, що з початку боїв російські військові публікували інформацію про своє утримання на околицях Часів Яру і активну боротьбу в ньому. Проте вони не оголошували про свої наміри захоплення міста до 9 травня. Незважаючи на це, ефективне захоплення такого міста до визначеної дати вважається малоймовірним, оскільки Часів Яр є ключовим центром оборони на північному напрямку Донецької області. Однак загальна військова ситуація для Збройних Сил України на цьому напрямку є складною. Російські війська намагаються просунутися, і в разі їх успіху у встановленні позицій на сході міста, вони можуть почати поступово просуватися далі, квартал за кварталом. Однак існує думка, що Російська Федерація може не мати наміру активно розвивати наступ на півночі Донбасу, а намагається лише закріпити свої позиції та забезпечити оборону на східному березі каналу Сіверський Донець-Донбас. Очікується, що основний удар російських військ у весняно-літній період буде здійснюватися в інших напрямках.

Зважаючи на ситуацію в районі Часів Яру, можна зробити декілька висновків. По-перше, російські війська продовжують активність на цьому напрямку, намагаючись прорвати оборонні лінії та захопити стратегічно важливі пункти. По-друге, українські війська виявили високий рівень бойової готовності та ефективно захищають свої позиції, наносячи значні втрати супротивнику. По-третє, міжнародна спільнота повинна уважніше стежити за ситуацією на сході України та надавати необхідну підтримку для зупинки агресії Росії. Нарешті, необхідно продовжувати підсилення оборонної потужності на цьому напрямку та готуватися до можливого подальшого загострення ситуації.

Колишній голова Полтавського апеляційного суду Сергій Гальонкін упродовж багатьох років залишався однією з ключових фігур у судовій системі регіону. Його кар’єра пов’язана з розглядом складних цивільних та кримінальних проваджень, що мали значний вплив як на правозастосовну практику, так і на формування судової репутації області.

Професійний шлях Гальонкіна розпочався з роботи на посаді судді першої інстанції. З часом, завдяки досвіду та управлінським навичкам, він обійняв адміністративну посаду в апеляційному суді. На цій посаді він відповідав не лише за здійснення правосуддя, а й за організацію роботи установи, розподіл справ, дотримання процесуальних строків та внутрішню дисципліну.

Суд першої інстанції відмовив екссудді у задоволенні позову щодо стягнення недоотриманої винагороди. Однак апеляційний суд 9 лютого 2026 року скасував це рішення та зобов’язав здійснити виплату в повному обсязі.

Постанова передбачає негайне виконання в межах суми за один місяць — 117 211 грн. Решта коштів має бути виплачена відповідно до процедури виконання судових рішень.

Водночас це рішення може бути оскаржене в касаційному порядку. Раніше Верховний Суд відмовив Сергію Гальонкіну в позові щодо визнання незаконним його звільнення.

12 лютого в Україні не належить до переліку державних свят і залишається звичайним робочим днем. Проте ця дата має глибше наповнення — історичне, духовне й культурне. Вона поєднує в собі події минулого, церковні традиції та міжнародні вшанування, що формують ширший контекст сприйняття цього дня як важливої частини національної та світової спадщини.

В історичному вимірі 12 лютого позначене подіями, які вплинули на розвиток суспільства в різні епохи. Хоча вони не завжди мають статусу офіційних пам’ятних дат, саме такі календарні дні нагадують про безперервність історичного процесу. Історія складається не лише з гучних свят чи визначних річниць, а й із менш помітних, проте значущих кроків, що змінювали політичний, культурний та науковий ландшафт.

За новим церковним календарем православні вшановують митрополита всієї Русі Олексія, якого вважають святим із даром зцілення, а також святого Мелетія Харківського. Цього дня проводять богослужіння і на честь Іверської ікони Божої Матері, оригінал якої зберігається на Афоні.

За старим стилем 12 лютого згадують трьох великих учителів Церкви — Григорія Богослова, Іоанна Златоуста та Василія Великого.

У світі 12 лютого відзначають День Чарльза Дарвіна — англійського натураліста, автора теорії еволюції, яка стала однією з найвпливовіших наукових концепцій в історії. Дата приурочена до дня народження вченого і покликана популяризувати науку та знання.

Крім того, цього дня проводять соціальну акцію — День протесту проти використання дітей у війні. Вона покликана привернути увагу до проблеми залучення неповнолітніх до збройних конфліктів у різних країнах світу.

Серед інших неофіційних міжнародних дат — День шлюбних агентств, День репродуктивного здоров’я, День бюстгальтера та День печива біскотті.

У народному календарі 12 лютого пов’язане з прикметами та спостереженнями за погодою. Вважалося, що червонуватий місяць уночі віщує сильний вітер. Сніжна хуртовина обіцяє дощову весну, ясне небо — заморозки, а танення снігу на дахах — ранню весну.

Наші предки молилися Іверській іконі про зцілення, захист від пожеж і негараздів. Образ часто розміщували над входом до оселі як оберіг. Також день вважався вдалим для риболовлі та приготування рибних страв — вірили, що це принесе здоров’я на весь рік.

За народними віруваннями, 12 лютого не слід ділитися своїми планами навіть із близькими, адже це може завадити їх здійсненню. Також не рекомендується розпочинати нові справи та вести необережні розмови, щоб не накликати неприємностей.

У Києві стартує масштабний інфраструктурний проєкт — капітальний ремонт Харківського шосе, вартість якого перевищує 1,26 мільярда гривень. Це стало темою широкого обговорення серед експертів та громадськості. Зокрема, виникають питання щодо доцільності таких витрат в умовах війни та обмежених фінансових ресурсів. Дехто вважає, що суми такого масштабу можуть стати привідом для «освоєння» бюджетних коштів, що, за умов непередбачуваних обставин, може призвести до різкого збільшення витрат на 100% і більше.

Харківське шосе, що проходить через Дніпровський та Дарницький райони Києва, має довгу історію, починаючи ще з 1930-х років. Ця важлива магістраль лівобережної частини столиці є однією з основних транспортних артерій, що зв’язує різні частини міста. Втім, дорога вже давно потребує реконструкції, адже її стан, попри численні ремонти, залишає бажати кращого. Хоча зазвичай на цьому шосе не спостерігаються значні затори, рух тут досить інтенсивний, що робить питання модернізації настільки актуальним.

Підрядником проєкту стала компанія «Автострада», яка перемогла у тендері, обійшовши «Автомагістраль-Південь». Активісти наголошують, що саме ці фірми традиційно ділять між собою дорожні тендери в столиці. «Автострада» відома рекордно дорогими підрядами – від аварійного ремонту перегону метро на Деміївській за пів мільярда до будівництва ділянки Подільсько-Воскресенського мосту за майже два мільярди.

Урбаністи ставлять під сумнів доцільність саме такого формату реконструкції. За проєктом, шосе планують розширити в окремих місцях до 23,5 метрів, а це означає вирубку майже ста дерев. І все це – на ділянці, де ніколи не було транспортних заторів. При цьому замість облаштування наземних пішохідних переходів, як того вимагають сучасні стандарти, передбачено лише косметичні зміни та встановлення дорогих ліфтів у підземних переходах, які часто не працюють.

Окремим пунктом витрат стане Харківський шляхопровід, зведений у 1947 році. Він перебуває у вкрай зношеному стані та потребує реконструкції. «Київавтодор» уже оголосив тендер на розробку проєктної документації вартістю 17,8 мільйона гривень. І це лише документація – не саме будівництво. Водночас проєктом передбачено повернення другої трамвайної колії та створення велоінфраструктури, однак ці роботи не включено у загальну суму 1,26 мільярда.

На думку експертів, Харківське шосе стало прикладом демонстративного витрачання коштів на проєкти, що не вирішують реальних транспортних проблем міста. Немає заторів – але буде магістраль. Немає аварійності – але будуть відбійники та вищі швидкості. Натомість немає головного – безпеки пішоходів.

Особливо цинічно це виглядає в умовах війни, коли міський бюджет мав би спрямовуватися на укриття, відновлення критичної інфраструктури та ремонт аварійних мостів. У той час, як стратегічні об’єкти роками чекають на реконструкцію, Київ вкладає сотні мільйонів у дороги, які могли обійтися поточним ремонтом у рази дешевше.

Харківське шосе ризикує стати не прикладом розвитку, а черговим символом марнотратства – гучний проєкт без очевидної потреби, де ціна кілометра ремонту сягнула фантастичних 250 мільйонів гривень.