Російські збройні сили, ймовірно, досягнуть свого піку наприкінці 2024 року, а протягом 2025 року почнуть посилюватися проблеми з їхнім матеріально-технічним забезпеченням, пишуть в аналітичній статті наукові співробітники Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Джек Вотлінг і Нік Рейнольдс.
Вони зазначають, що Росія розраховує здобути перемогу в Україні до 2026 року, однак все буде залежати від рівня міжнародної підтримки Києва і стану російської армії.
“Росія, як і раніше, має стратегічну мету підпорядкувати собі Україну. Зараз вона вважає, що здобуває перемогу. Умови капітуляції, які нині пропонують російські посередники, включають відмову України від території, яка вже перебуває під контролем Росії, а також Харкова та, в деяких варіантах, Одеси; згоду не вступати до НАТО та керівника держави, затвердженого Росією. Єдина значна поступка, яку пропонує Росія, полягає в тому, що те, що залишиться від України, може вступити до ЄС”, – пишуть автори.
На їхню думку, процес, за допомогою якого Росія має намір досягти такого результату, складається з трьох етапів – продовження тиску по всій лінії фронту, спроби зламати рішучість міжнародних партнерів України продовжувати надавати військову допомогу, а також подальші наступальні операції, які принесуть успіхи на полі бою.
“Потім ці успіхи планують використовувати як важіль тиску на Київ, щоб змусити його капітулювати на російських умовах. Горизонт планування для реалізації цих цілей, який є базовим для формування російських сил та промислового виробництва, передбачає, що перемога має бути досягнута до 2026 року”, – зазначають експерти.
Російська теорія перемоги є правдоподібною, якщо міжнародні партнери України не зможуть належним чином забезпечити ЗСУ ресурсами, пишуть автори статті.
Однак якщо партнери України продовжать надавати достатню кількість боєприпасів та надавати підтримку в навчанні, то Росія навряд чи досягне значних успіхів у 2025 році.
Російська армія розпочала 2023 рік із дуже дезорганізованою армією в Україні, яка налічувала приблизно 360 000 військовослужбовців. Однак станом на початок 2024 року угруповання військ РФ на окупованих територіях налічувало 470 тисяч військовослужбовців.
При цьому експерти зазначають, що росіянам бракує підготовлених офіцерів, здатних координувати великі формування.
Російське угруповання військ продовжує зазнавати значних втрат, але попри це збільшується. Хоча широкомасштабного наступу наразі не відбувається, російським підрозділам доручено проводити менші тактичні атаки, які, як мінімум, завдають постійних втрат Україні та дозволяють російським силам захопити й утримати позиції.
Що стосується бойової техніки, то російське угруповання військ має приблизно 4780 одиниць ствольної артилерії, з яких 20% — самохідні; 1130 РСЗВ; 2060 танків; та 7080 інших бойових броньованих машин, в основному з МТ-ЛБ, БМП і БТР.
Їх продовжують підтримувати 290 вертольотів, зокрема 110 ударних вертольотів і 310 швидкісних реактивних літаків.
Водночас автори звіту відзначають дефіцит боєприпасів в російській армії, що обмежує її можливості використовувати цю техніку, а також брак пілотів із достатнім досвідом для виконання ключових місій.
Загалом експерти вважають, що хоча якість російських сил навряд чи підвищиться, поки ЗСУ продовжуватимуть знищувати сили супротивника, росіяни зможуть підтримувати стабільний темп атак протягом 2024 року.
Автори статті також розглядають можливості російської промисловості підтримувати поточні воєнні операції та зазначають, що Росія значно мобілізувала свою оборонну промисловість, збільшивши робочі зміни та розширивши виробничі лінії на наявних потужностях.
Також вона знову ввела в експлуатацію заводи, які раніше були законсервовані. Це призвело до значного збільшення обсягів виробництва, зокрема танків та балістичних ракет “Іскандер”.
АВТОР ФОТО,ПОЛІЦІЯ
Однак, попри ці досягнення, Росія стикається зі значними обмеженнями в довговічності та надійності свого промислового виробництва. Серед танків та інших бойових броньованих машин, які постачають армії, приблизно 80% не є новими, а натомість відремонтованими та модернізованими з російських військових запасів.
Експерти зазначають, що хоча Росія може підтримувати стабільний обсяг виробництва до 2024 року, вже в 2025 році вона зіткнеться з тим, що військова техніка потребуватиме набагато серйознішого відновлення, а до 2026 року вона вичерпає більшість своїх наявних запасів.
Оскільки кількість відремонтованої техніки зменшується, промислові потужності можуть зосередитися на створенні нових платформ, але це обов’язково означатиме значне зменшення кількості техніки, яку постачають військовим.
Іншим вразливим місцем Росії у виробництві зброї, зокрема ракет, є велика залежність від західних компонентів. Попри те, що Росії вдалося забезпечити постачання необхідних компонентів через неузгоджений підхід Заходу до санкцій, більш узгоджений підхід до протидії російській оборонній промисловості може порушити її лінії постачання.
Навіть за наявних проблем із запровадженням санкцій вартість компонентів для російського оборонного сектора зросла на 30%, і РФ вдалося лише стабілізувати поставки, а не розширити їх, попри додаткові інвестиції в цю галузь.
Але найсерйознішою проблемою для Росії автори статті вважають виробництво боєприпасів. Російська промисловість не може забезпечити потреби, які, за словами міноборони країни, необхідні для досягнення значних територіальних здобутків у 2025 році. Крім того, міноборони Росії не вірить, що зможе суттєво збільшити виробництво в наступні роки, якщо не створять нові заводи та не вкладуть кошти у видобуток сировини з терміном виконання понад п’ять років.
Це означає, що для належного забезпечення ресурсами збройних сил Росія повинна – у короткостроковій перспективі – ще більше вичерпати свої запаси боєприпасів, більшість із них при цьому перебуває у поганому стані.
Щоб додатково компенсувати нестачу, Росія підписала контракти на постачання та виробництво з Білоруссю, Іраном, Північною Кореєю та Сирією. Хоча постачання снарядів з Північної Кореї допоможе Росії в 2024 році, воно не компенсує значну нестачу 152-мм боєприпасів у 2025 році.
Експерти доходять висновку, що якщо партнери України продовжуватимуть надавати ЗСУ достатню кількість боєприпасів і навчальну підтримку, Росія навряд чи досягне значних успіхів у 2025 році.
При цьому після 2026 року почне суттєво знижуватися бойова міць Росії, а російська промисловість до цього часу може бути сильно підірвана, що погіршить ситуацію для країни у довгостроковій перспективі.
Тобто Черняки через посередників продовжували мати вплив на російський сервіс із продажу авто Carprice принаймні до січня 2023 року.
Цікаво, що Черняк-молодший також проходить по справі батька, якого українські спецслужби підозрюють в роботі на агресора. На сайті Міністерства внутрішніх справ зазначається, що він оголошений в розшук, як особа, що переховується від слідства.
У грудні 2023-го дружина та син Черняка-молодшого встигли відвідати Австрію та Венецію. Загалом минулий рік виявився для родини Черняка-Євдокимової напрочуд багатим на поїздки. Географія вражає – від Кенії до Ісландії.
Ну і звісно, куди ж без Дубая. Тут дружина Черняка фотографується найчастіше і здебільшого в дорогих місцях – штучний острів Пальма Джумейра, готель на іншому дубайському острові Bluewaters, де стоїть найбільше колесо огляду в світі. День Валентина напередодні вторгнення Росії в України Черняк із дружиною святкували на яхті в Перській затоці з видом на відомий готель Burj Al Arab.
Але найбільше в цій неймовірній розкоші вражає те, що Черняк з дружиною літають по всім цим лакшері-місцям на персональному літаку. Діана Євдокимова не соромиться показувати privat jet і зовні, і, звісно, зсередини.
Про дружину Олександра Черняка теж є що сказати і, на жаль, тут теж не обійдеться без російського впливу. Батько Діани – генерал міліції Володимир Євдокимов. Тривалий час працював в правоохоронних органах і вершини кар’єри досяг за головування МВС Юрієм Луценком, а згодом і Арсеном Аваковим. З грудня 2005 по березень 2014 роки він поперемінно займав посади заступника та першого заступника міністра внутрішніх справ. Але є цікава деталь – у 2004-2005 роках Євдокимов працював радником Посольства України в Росії. Власне, з цього моменту експерти та громадські організації почали підозрювати те, що Володимир Євдокимов був завербований Федеральною службою безпеки РФ.
У 2014 році організація «Правий сектор» закликала тодішнього президента негайно звільнити Євдокимова з МВС через його проросійські погляди та навіть дружбу з деякими сепаратистами Донбасу. Його також звинувачували у тому, що нібито за його прямою вказівкою був застрелений член «Правого сектора» Олександр Музичко на прізвисько Сашко Білий. Після відставки Євдокимова МВС навіть проводило офіційну перевірку цих фактів. Звичайно, результати ніхто публічно не озвучував, хоча було б непогано.
Важко зрозуміти, як, будучи все життя міліціонером, навіть на високих посадах, можна заробити на приватний літак, яхти, постійні подорожі для дружини та дочки? А головне, чому СБУ не перевіряло Володимира Євдокимова на предмет вербування російськими спецслужбами, якщо у 2020 році мова йшла про його можливе повернення в МВС України?
Питань дуже багато і, на жаль, пов’язані вони з російським слідом. Як і в історії з сином Євгена Черняка – Олександром, так і з родиною Діани Євдокимової, яка у 2020 році народила дитину синові горілчаного магната.
