Mmakaje

Позначка: ЄС

  • Трамп оголосив енергетичне перемир’я, але Київ чекає гарантій: що відбувається з переговорами

    Трамп оголосив енергетичне перемир’я, але Київ чекає гарантій: що відбувається з переговорами

    Президент США Дональд Трамп заявив, що Україна та Росія погодилися припинити удари по енергетичних об’єктах одна одної. Однак українська сторона говорить про готовність підтримати взаємну деескалацію та очікує конкретики від партнерів. Публічно підтверджених умов, термінів початку й механізму контролю за таким перемир’ям у перевірених повідомленнях немає. На цьому тлі триває підготовка до можливого поновлення переговорів, а Європейський Союз намагається погодити подальшу дію персональних санкцій проти Росії.

    Про взаємну згоду Києва та Москви Трамп написав у Truth Social 14 вересня. У тому самому дописі він пов’язав зростання світових цін на дизельне пальне переважно з російсько-українською війною, відкинувши визначальну роль ситуації навколо Ірану. Його заява створила враження, що рішення про припинення ударів уже ухвалене обома сторонами.

    Водночас Financial Times повідомила, що оголошення застало українських посадовців зненацька через відсутність надійних російських гарантій. Видання описує заяву американського президента як таку, що випередила формальне порозуміння. Отже, оголошення Трампа поки не дає достатніх підстав повідомляти про початок повноцінного режиму припинення ударів.

    Володимир Зеленський у вечірньому зверненні 14 вересня підтвердив наявність американської пропозиції щодо взаємного припинення атак на критичну інфраструктуру. За його словами, Україна готова підтримати такий крок, якщо він забезпечить припинення російських ударів і відповідних українських атак. Текст звернення президента оприлюднила Луганська ОВА.

    Український президент наголосив, що йдеться про енергетику, шляхи постачання продовольства та інші критично важливі об’єкти. Він також зазначив, що Київ очікує від партнерів конкретних пропозицій. Умовою українських кроків Зеленський назвав реальну готовність Росії діяти правдиво й довгостроково.

    Це суттєво відрізняється від безумовного підтвердження вже чинної угоди. Українська позиція передбачає взаємність: припинення власних ударів має супроводжуватися припиненням російських атак. У зверненні Зеленського немає оголошення дати початку перемир’я або повідомлення про завершене погодження всіх його параметрів.

    Тема може стати одним із питань майбутніх контактів Зеленського та Трампа. Український президент розповів, що хотів би обговорити морське й енергетичне перемир’я під час можливої зустрічі в Нью-Йорку 21–23 вересня. Водночас він зауважив, що проведення зустрічі залежатиме від планів американського президента та можливості власного приїзду. Про це повідомив «Інтерфакс-Україна».

    Паралельно Київ готується до можливого відновлення тристоронніх переговорів у жовтні. За повідомленням Reuters від 12 вересня, про таку підготовку заявив керівник Офісу президента Кирило Буданов. Однак російська сторона тоді називала передчасним підтвердження конкретних деталей. Тому жовтень слід розглядати як орієнтир для підготовки, а не як остаточно погоджений календар зустрічей.

    Так само не варто подавати Абу-Дабі як безальтернативний і вже затверджений майданчик. Reuters повідомляло, що серед можливих місць проведення Зеленський називав Туреччину, Об’єднані Арабські Емірати та Швейцарію. Остаточна організація переговорів потребує окремого підтвердження.

    Як ідеться в матеріалі ТСН.ua, серед тем дипломатичних контактів розглядають зменшення повітряних ударів і безпеку чорноморського судноплавства. Видання також наводить позицію російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова, за якою Москва не має наміру зупиняти бойові дії лише через проведення переговорів.

    Таким чином, відновлення зустрічей саме собою не означатиме припинення війни. Енергетичні та морські домовленості можуть стосуватися окремих категорій об’єктів і дій, тоді як ширші питання врегулювання залишатимуться предметом переговорів. Поки немає спільно оприлюднених умов, оцінювати масштаб можливого перемир’я можна лише за заявами його потенційних учасників.

    Окрема суперечка розгортається довкола причин подорожчання пального. ТСН описує заяви американських посадовців, які пов’язують ціновий тиск з українськими ударами по російських нафтопереробних заводах. Водночас видання звертає увагу на війну навколо Ірану та порушення постачання енергоносіїв на Близькому Сході. Твердження про переважний вплив одного чинника потребують окремих ринкових розрахунків; політичної заяви для такого висновку недостатньо.

    Для України питання енергетичного перемир’я набуває особливої ваги перед зимою. Припинення атак могло б зменшити загрозу для електропостачання, опалення та роботи підприємств. Проте готовність Києва до взаємних обмежень не усуває головного питання — чи погодиться Москва виконувати їх і якою буде реакція партнерів на можливі порушення.

    На цьому тлі Євросоюз зіткнувся з труднощами під час продовження персональних санкцій. За даними Reuters, 14 вересня посли країн ЄС погодили продовження на сім днів, до 22 вересня, щоб продовжити обговорення шестимісячного рішення. Одним із предметів суперечки стало можливе виключення Алішера Усманова зі списків, яке підтримували Франція та Словаччина. Отже, обмеження не припинили діяти, але довгострокового консенсусу на той момент не було.

    Зеленський у своєму зверненні виступив проти послаблення санкцій щодо російських олігархів і закликав до сильнішого тиску на російські фінанси та військове виробництво. Українська сторона розглядає санкційний тиск як важливу складову зусиль для припинення війни.

    Прогнози щодо готовності Путіна до переговорів лише навесні також залишаються оцінками. ТСН наводить таку думку президента Литви Гітанаса Науседи, який пов’язує її з ризиком нової зимової кампанії проти України. Це не узгоджена дата переговорів і не спільне рішення Євросоюзу. Наразі підтверджені заяви свідчать про дипломатичні пропозиції та підготовку контактів, тоді як умови реального припинення ударів ще потребують конкретизації.

  • Друга спроба уряду: Кабмін повертає до Верховної Ради законопроєкти про оподаткування посилок вартістю до 150 євро заради траншів МВ

    Друга спроба уряду: Кабмін повертає до Верховної Ради законопроєкти про оподаткування посилок вартістю до 150 євро заради траншів МВ

    Кабінет міністрів України повторно схвалив пакет законопроєктів щодо скасування податкових пільг на міжнародні посилки вартістю до 150 євро та готує документи до повторного внесення на розгляд Верховної Ради. Голосування в сесійній залі очікується вже під час найближчого пленарного тижня, який розпочнеться 21 вересня.

    Європейський досвід та фіскальні реалії в Україні

    Питання ліквідації податкових шпарин для іноземних відправлень є частиною гармонізації вітчизняного законодавства з нормами ЄС. Європейський Союз скасував аналогічні пільги зі сплати ПДВ для дрібних відправлень ще у 2021 році, визнавши їх причиною значних фіскальних утрат і деформації чесної конкуренції, а з 1 липня 2026 року в ЄС припинила дію навіть пільга щодо мита. В Україні ж наразі митна пільга тимчасово зберігається, проте поточна фіскальна віддача залишається мізерною: із 75 мільйонів посилок, які щороку надходять у країну, реально оподатковується менше 1 відсотка.

    1 вересня парламент не зміг підтримати скасування пільги з ПДВ для таких замовлень, відправивши профільні законопроєкти № 15460 та № 15112-д на доопрацювання замість повного відхилення.

    Вимоги кредиторів та загроза зриву фінансування

    Провал вересневого голосування спричинив різку реакцію: голова бюджетного комітету Верховної Ради Роксолана Підласа попередила, що блокування фіскальних реформ ставить під удар наступний транш МВФ на 1,66 мільярда доларів, а також пряму макрофінансову допомогу від Євросоюзу, яка жорстко прив’язана до успіху програми з фондом.

    Гостроту питання підтвердили й міжнародні консультації. 7 вересня європейський комісар з економіки Валдіс Домбровскіс провів переговори з прем’єр-міністром Сергієм Корецьким щодо фінансових потреб України на 2026–2027 роки, а також анонсував переговори з очільницею МВФ Крісталіною Георгієвою. У Єврокомісії прямо підкреслили, що європейська фінансова підтримка залишатиметься нерозривно пов’язаною з виконанням зобов’язань перед МВФ.

  • Україна замовляє 1000 ракет Patriot, але чекати доведеться роками: Київ просить 300 уже зараз

    Україна замовляє 1000 ракет Patriot, але чекати доведеться роками: Київ просить 300 уже зараз

    Україна укладає контракти приблизно на 1000 ракет для зенітно-ракетних комплексів Patriot, однак більшість цих перехоплювачів не потраплять до українських підрозділів протиповітряної оборони найближчим часом. Саме тому Київ звернувся до партнерів із набагато терміновішим проханням: передати ракети з уже наявних військових запасів зараз, а згодом компенсувати їх новішими боєприпасами, закупленими Україною за довгостроковими контрактами.

    Про це міністр оборони України Євгеній Хмара заявив 8 вересня під час 36-го засідання Контактної групи з питань оборони України у форматі «Рамштайн». За його словами, контракти на приблизно тисячу ракет фінансуються за допомогою партнерів, зокрема коштом кредитної програми Європейського Союзу. Проблема полягає не у відсутності замовлень, а у виробничих термінах: значна частина законтрактованих ракет почне надходити лише протягом наступних років.

    Тому паралельно з довгостроковим замовленням Україна сформулювала конкретну короткострокову потребу — 300 ракет-перехоплювачів Patriot із чинних запасів партнерів. Фактично Київ пропонує союзникам схему обміну: вони передають Україні частину своїх ракет зараз, коли вони критично необхідні для відбиття російських ударів, а в майбутньому отримують натомість новіші ракети з українських контрактів.

    Саме ця деталь є ключовим «нюансом» у повідомленні про тисячу Patriot. Йдеться не про тисячу готових ракет, які вже перебувають на складах і можуть бути оперативно доставлені Україні. Це довгостроковий контрактний портфель, виконання якого залежить від виробничих можливостей оборонної промисловості США та союзників. Українському ж ППО перехоплювачі потрібні зараз — напередодні осінньо-зимового періоду та на тлі нової хвилі масованих російських ударів.

    І потреба не обмежується Patriot. Хмара повідомив партнерам, що Україні також необхідно близько 500 ракет класу «повітря-повітря», здатних використовуватися проти крилатих ракет, додаткові переносні зенітно-ракетні комплекси, а також $2 млрд на безпілотники. Окремий виклик — реактивні версії російських Shahed, проти яких українська оборонна промисловість разом із військовими шукає дешевші способи перехоплення. Частина таких українських рішень уже проходить випробування безпосередньо в бойових умовах.

    Потреба в додаткових перехоплювачах особливо гостро проявилася саме 8 вересня. У ніч проти вівторка Росія атакувала Україну балістичними, крилатими та протикорабельними ракетами, а також 166 ударними та іншими безпілотниками. За даними Повітряних сил, основні удари були спрямовані на Київщину та Одещину. Українська ППО повідомляла про знищення або подавлення 175 повітряних цілей, однак були зафіксовані влучання на десятках локацій.

    Reuters повідомляв, що після короткої паузи Росія відновила удари по Києву, застосувавши, зокрема, балістичні ракети. Саме проти такого типу загроз Patriot залишається однією з найважливіших систем, доступних Україні. Тому проблема запасів ракет до цих комплексів напряму пов’язана не лише з обороною військових об’єктів, а й із захистом великих міст та енергетичної інфраструктури.

    Першою на новий заклик Києва вже відреагувала Німеччина. Міністр оборони Борис Пісторіус оголосив, що Берлін передасть Україні терміново необхідні перехоплювачі PAC-2 із запасів Бундесверу. Він також закликав інші держави-учасниці Контактної групи перевірити власні арсенали та приєднатися до таких поставок.

    Німецька допомога не обмежуватиметься Patriot. Берлін планує передати більше ракет AIM-9 класу «повітря-повітря», а Україна за рахунок коштів європейської кредитної програми має замовити у Німеччини кілька тисяч керованих ракет IRIS-T. Пісторіус наголосив, що ці комплекси вже довели високу ефективність в Україні, а постачання систем та боєприпасів із промислового виробництва триватимуть.

    Додаткові кошти на американські системи ППО оголосила й Велика Британія. Лондон виділяє 100 млн фунтів стерлінгів через програму НАТО PURL. Пакет включатиме ракети для Patriot та інше обладнання протиповітряної оборони, яке планують доставити до початку зими. Британський уряд прямо пов’язує рішення з необхідністю посилити захист критичної інфраструктури, населення та українських військ перед очікуваними новими російськими атаками.

    Водночас значна частина масштабної закупівлі спиратиметься на гроші Європейського Союзу. За даними «Європейської правди», країни ЄС погодили закупівлю для України американських ракет-перехоплювачів Patriot орієнтовною вартістю 3,2 млрд євро у межах кредитного механізму загальним обсягом 90 млрд євро. Фінальне оформлення рішення очікується найближчими днями.

    Це не перший випадок, коли Україна просить партнерів не чекати завершення нового виробничого циклу, а ділитися ракетами зі своїх військових складів. Ще за підсумками одного з попередніх засідань «Рамштайну» Міноборони України повідомляло про домовленості з кількома європейськими партнерами щодо термінових поставок Patriot із наявних запасів. Тоді ж союзники підтвердили значні обсяги фінансування ППО та програми PURL.

    Тепер ця модель фактично стає дворівневою. Перший рівень — негайна допомога зі складів союзників, необхідна для проходження найближчих місяців. Другий — великі багаторічні контракти, які мають поступово створити для України значно більший і прогнозованіший запас ракет.

    Масштаб замовлення приблизно у тисячу перехоплювачів демонструє, що Київ і партнери переходять від ситуативного пошуку кількох десятків ракет до планування ППО на роки вперед. Але саме виробничий лаг залишається головною проблемою: контракт можна профінансувати сьогодні, тоді як фізично ракета з’явиться лише після проходження виробничого циклу.

    Тому для України критичними стають найближчі місяці. На тлі очікуваного посилення російських атак взимку Київ просить партнерів не чекати, доки нові перехоплювачі зійдуть із виробничих ліній. 300 Patriot зі складів союзників потрібні зараз, а приблизно тисяча законтрактованих ракет має вже потім поповнити запаси й, за запропонованою Україною схемою, частково компенсувати партнерам те, що вони передадуть негайно.

  • Російські наративи в ЄС, хто їх підхоплює, чому вони переконують європейців і як впливають на політику

    Російські наративи в ЄС, хто їх підхоплює, чому вони переконують європейців і як впливають на політику

    У європейській політиці 2025–2026 років найефективніший російський вплив рідко виглядає як російський. Він не вимагає, щоб виборець виправдовував вторгнення або цитував офіційні тези Москви. Йому достатньо іншого зсуву, щоб витрати на Україну, санкції та рішення Брюсселя почали читатися як головне пояснення власних внутрішніх криз — енергетичних, житлових, міграційних, бюджетних.

    Ці кризи не вигадані. Після розриву з російським трубопровідним газом європейська промисловість отримала стійко вищу вартість енергії, ніж американська. Прийом мільйонів біженців наклався на вже напружені ринки житла, шкіл і первинної медицини. Новий інфляційний шок початку 2026 року, за оцінкою ЄЦБ, був уже не російським, а близькосхідним — наслідком війни в регіоні та закриття Ормузької протоки, до травня гармонізована інфляція сягнула близько 3,2%. Політично ці різні за природою удари легко складаються в одну послідовність.

    Російська стратегія працює не тому, що створює напруження з нуля. Вона пропонує вже призначеного винуватця. До осені 2026-го ця рамка перестала бути периферійною. Вона вбудована в передвиборчі кампанії, коаліційні торги, парламентські дебати і побутову розмову про рахунки. Що менше в ній прямого посилання на Москву, то важче відокремити її від звичайної європейської політики.

    Російські наративи в європейській політиці

    Сирий російський набір відомий. Розширення НАТО нібито спровокувало війну. Санкції нібито руйнують Європу сильніше, ніж Росію. Україна описується як корумпований і штучний проєкт. Негайні переговори подаються як єдина реалістична ціна, а європейські уряди — як сторона, що воює чужими життями і чужими бюджетами.

    У європейському публічному просторі ці формулювання майже ніколи не з’являються в первісному вигляді. Вони проходять локалізацію. Теза про провокацію Заходу стає розмовою про те, що інтереси безпеки Росії нібито ігнорували надто довго. Теза про шкоду санкцій перетворюється на скаргу промисловості й домогосподарств після відмови від дешевого газу. Вимога змусити Київ сісти за стіл звучить як заклик припинити фінансувати безвихідь. Теза про те, що Європа має зайнятися своїми проблемами, в кожній країні отримує власний словник: у Німеччині це оренда і Bürgergeld, у Нідерландах — житло і електроенергія, в Італії — зарплати й агросектор, у Польщі — черги до лікаря і соціальні виплати українським сім’ям.

    Це видно з мови інформаційних кампаній. У спільному аналізі EEAS і українського Центру протидії дезінформації за січень 2025 — травень 2026 року російські операції навколо євроінтеграції України будувалися не навколо симпатії до Москви, а навколо європейських подразників: відриву еліт від виборця, вартості розширення, нібито несумісності України з правилами ЄС. Лише за темою вступу було зафіксовано близько 244 тисяч публікацій із охопленням 1,39 мільярда переглядів, у понад 2 600 джерел були ознаки неавтентичної поведінки.

    Але навіть цей масив — верхній шар. Нижче лежить процес, якому вже не потрібна ботоферма: ті самі формули виголошують політики з власним електоральним розрахунком. Межа між зовнішнім впливом і самостійною європейською політикою тут уже не проходить по списку каналів RT. Її видно лише там, де зрозуміло, хто ці тези купує і навіщо.

    Причини європейського скепсису

    Європейські суспільства не діляться на два табори. Одні й ті самі формулювання працюють на різних людей з різними мотивами. Втомлений від війни виборець шукає не капітуляції, а кінця нескінченного новинного циклу. Власник рахунку за газ і продукти чує в розмові про санкції не геополітику, а пояснення власної інфляції. Йому байдуже, що шок 2022 року був ціною розриву залежності, а сплеск 2026-го — наслідком іншої кризи.

    За Standard Eurobarometer 104 (осінь 2025-го, 9 жовтня — 5 листопада, 26 445 інтерв’ю в ЄС-27) 81% погоджувалися приймати людей, які тікають від війни, 77% підтримували фінансову та гуманітарну допомогу, 73% — економічні санкції, включно з використанням знерухомлених російських активів, 57% — фінансування військових поставок. Вторгнення Росії залишалося головною проблемою ЄС (26%), імміграція йшла слідом (20%).

    До весни 2026-го загальні формули лишилися високими, а згода платити — крихкішою. Standard Eurobarometer 105 (12 березня — 5 квітня 2026 року, 26 415 інтерв’ю) фіксує: 76% вважають вторгнення загрозою безпеці ЄС, 76% підтримують Україну до справедливого і тривалого миру, 75% — фінансову та гуманітарну допомогу, 70% — санкції, 56% — фінансування військової техніки. Задоволені відповіддю ЄС лише 55%. На перше місце серед тривог вийшов конфлікт на Близькому Сході (25%), війна в Україні опустилася до 20%.

    Середнє по ЄС маскує розкол. У Швеції згода із санкціями восени 2025-го сягала 91%, у Данії, Фінляндії та Португалії — 89%. У Болгарії навесні 2026-го санкції підтримували42% при 45% проти, фінансування зброї ще восени 2025-го стояло на 27% при 66% проти.

    YouGov наприкінці 2025 року показав інший зріз тієї самої втоми. Бажання, щоб Україна перемогла, і готовність підтримувати її до перемоги різко розходилися: у Великій Британії, Іспанії та Польщі це все ще були впевнені більшості, у Франції — близько 40%, в Італії — 33%. Італійці частіше за інші великі західноєвропейські суспільства віддавали перевагу дипломатичному завершенню навіть ціною збереження російського контролю над захопленими територіями.

    У Німеччині розкол партійний і географічний. Серед прихильників зелених готовність продовжувати постачання зброї залишається високою, серед виборців AfD і BSW — різко нижчою. Східні землі стабільно скептичніші за західні. Це не культурний код проросійського Сходу. Це поєднання слабшої економіки, довшої пам’яті про деіндустріалізацію і відчуття, що рішення ухвалюються в Берліні та Брюсселі без них.

    Нідерланди дають ще одну модель. Geert Wilders не зобов’язаний доводити виборцю правоту Росії. Йому достатньо сказати, що мільярди вже віддано, тепер мають платити інші, а всередині країни потрібні дешевші продукти, оренда й енергія. У березні 2025 року, коли кабінет Schoof обіцяв близько 3,5 мільярда євро допомоги на 2026 рік, лідер PVV прямо пов’язав згоду фракції з внутрішніми компенсаціями.

    Російська вигода та європейський вибір

    Пряме іноземне втручання — приховане фінансування, скоординовані мережі, злам інформаційного поля — залишається окремим явищем. Класичний приклад — анульований перший тур президентських виборів у Румунії наприкінці 2024 року, де Конституційний суд вказав на порушення та ознаки російського втручання на користь Călin Georgescu. Москва це заперечувала.

    Повторне голосування 2025 року виграла вже інша конфігурація: George Simionотримав близько 41% у першому турі на платформі припинення військової допомоги Україні та жорсткого суверенізму, Nicușor Dan переміг у другому турі 53,6% проти 46,4% і втримав країну в проєвропейській колії. Румунія важлива не як доказ, що всі праві сили є агентами. Вона важлива як випадок, де пряме втручання, місцевий антиелітарний гнів і суперечка про Україну наклалися одне на одне, але результат не був наперед визначений.

    Зв’язка працює тому, що використовує реальну напругу. Польща прийняла близько мільйона українців і довго була вітриною солідарності. До президентської кампанії 2025 року і ліберал Rafał Trzaskowski, і консерватор Karol Nawrocki вже говорили про згортання частини виплат. Nawrocki переміг у другому турі 1 червня 2025 року з результатом 50,89% проти 49,11%. Він не заперечував російської агресії. Він обіцяв пріоритет полякам у чергах до лікарів і школах, критикував Київ і виступав проти вступу України до НАТО на тлі війни. У серпні 2025-го він наклав вето на закон про продовження частини соціальної підтримки українців.

    У Німеччині ту саму зв’язку тримає не Україна як головна тема, а міграція як головний двигун. На виборах 23 лютого 2025 року AfD отримала 20,8% і стала другою партією Бундестагу. Bündnis Sahra Wagenknecht, найжорсткіша в запереченні допомоги Києву, до парламенту не пройшла — 4,98%. До кінця серпня 2026 року опитування INSAставили AfD уже на рівні 29% при падінні CDU/CSU до 20%. Коли Володимир Зеленський виступає в Бундестазі, більша частина фракції AfD демонстративнобойкотує залу. Партія проти військових постачань і санкцій. Її зростання пояснюється насамперед міграцією та недовірою до брандмауера істеблішменту. Україна в цій конструкції стає доказом, що еліти знову витрачають суверенітет і гроші не на німців.

    Італія показує розкол усередині правлячого блоку. Giorgia Meloni утримує лінію підтримки України: територіальна цілісність, санкції, відсутність італійських військ на землі, продовження допомоги. Matteo Salvini всередині тієї самої коаліції говорить іншою мовою. До вересня 2026-го він уже публічно попереджав про антиросійську тривожність, визнавав, що війну почала Росія, і водночас припускав, що частині європейських канцелярій вигідне її продовження через торгівлю зброєю. Це адаптація російської тези про зацікавленість Заходу у війні — без потреби цитувати Лаврова.

    В Австрії FPÖ зробила зв’язку прямою. Партія перемогла на виборах у вересні 2024 року з 28,8% і вела кампанію за зняття санкцій, повернення російського газу та припинення фінансової підтримки України. Herbert Kickl називає корупцію в Україні підставою блокувати євроінтеграцію і обіцяє негайне вето. Нейтралітет тут працює як національний код, через який російський інтерес стає місцевим здоровим глуздом.

    Словаччина при Robert Fico та Угорщина при Viktor Orbán до квітня 2026 року були інституційним вираженням тієї самої логіки всередині Ради ЄС. Вони пов’язували санкційні пакети й кредит у 90 мільярдів із нафтою Druzhba, цінами на енергію та національним інтересом. Fico відкрито говорив, що готовий прийняти естафету від Орбана, якщо той втратить владу. Після поразки Орбана 12 квітня 2026 року та приходу Péter Magyar ця вісь усередині ЄС надломилася. Метод лишився: зовнішня політика як заручниця внутрішньої угоди.

    Болгарія у квітні 2026-го дала інший варіант тієї самої конструкції. Rumen Radev привів Progressive Bulgaria до перемоги з 44,6% на восьмих за п’ять років парламентських виборах. Кампанія була передусім антикорупційною та антиелітарною. Зовнішньополітичний шар — відмова від військової допомоги Україні й курс на «прагматичні» відносини з Москвою, включно з поверненням російської нафти й газу. Виборець міг голосувати проти мафії, а отримати зсув у політиці щодо Росії. Саме так зовнішній інтерес входить у внутрішню політику, не представляючись іноземним.

    Росія може не переконати Європу у своїй правоті і все одно змінити її політику

    Навіть проукраїнські кабінети змушені упаковувати допомогу як інвестицію в європейську безпеку, ховати її в кредити замість грантів, виторговувати винятки, обіцяти внутрішню компенсацію. 90 мільярдів через спільні запозичення — не лише фінансова схема. Це політичний компроміс із суспільствами, які більше не хочуть чути слово про безстроковість. Санкції політизуються. Їх починають оцінювати не за шкодою для військової машини Росії, а за ціною для німецького хімічного заводу, італійського АПК, словацького НПЗ, австрійського ЖКГ. Кожен новий пакет потребує одностайності або обходу вето. Кожен гравець із правом вето отримує важіль.

    Допомога Україні перетворюється з зовнішньополітичного консенсусу на електоральний товар: її можна обіцяти, урізати, обмінювати або соромитися. Зростає недовіра до європейських інституцій. Якщо Брюссель асоціюється одночасно з війною, міграцією, зеленим переходом і грошима для Києва, будь-яка нова криза працює на націоналіста. Росії тут не обов’язково хвалити себе. Їй достатньо, щоб слово Брюссель викликало роздратування.

    Росія стає інструментом внутрішньої боротьби. Звинувачення опонента в проросійськості працює як тавро. Звинувачення влади у війні до останнього євро працює як мобілізація. Обидва ярлики збіднюють розмову і водночас роблять її вигідною для Москви: що гостріше європейці сперечаються між собою мовою цієї війни, то менше в них спільних дій.

    Тому самого викриття фейків уже недостатньо. Якщо виборець проти подальшої допомоги Україні тому, що в його місті не вистачає грошей на лікарні й житло, його не переконає скріншот із Telegram-каналу. У нього є реальний конфлікт інтересів. Російська машина лише ставить мікрофон біля однієї сторони цього конфлікту і підказує формулювання.

    Звідси випливає межа самої контрпропаганди. Вона добре працює проти брехні і слабо — проти розподілу витрат. Те, що Росію не зупинили б нейтралітетом України, не скасовує черги до лікаря в Жешуві та рахунку за опалення в Хемніці. Поки ці витрати не вбудовані в внутрішній договір — хто платить, скільки, як довго і що отримує натомість у вигляді безпеки, — готова рамка знаходить покупця.

    Договір може бути різним. Можна платити, бо інакше війна підійде ближче і стане дорожчою. Можна платити, скорочуючи інші статті. Можна платити менше і тиснути на переговори. Політика полягає у виборі. Російський інтерес полягає в тому, щоб вибір завжди виглядав як конфлікт своїх і чужих, а не як питання, яка безпека Європі потрібна.

    Питання 2026 року вже не в тому, чи слухає Європа російську пропаганду. Воно в тому, наскільки глибоко чужі пояснення європейських проблем стали мовою частини самих європейських суспільств. Поки ця мова живе на місцевих рахунках, місцевих виборах і місцевих коаліціях, Кремль може програвати інформаційні битви в Брюсселі й усе одно вигравати час, гроші та єдність на національних кампаніях.

  • На кону €1,45 млрд допомоги: уряд передав Раді чотири законопроєкти

    На кону €1,45 млрд допомоги: уряд передав Раді чотири законопроєкти

    Кабінет Міністрів схвалив і направив до Верховної Ради чотири законопроєкти, від ухвалення яких залежить отримання Україною третього траншу макрофінансової допомоги Європейського Союзу в розмірі €1,45 млрд. Пакет стосується податкового адміністрування, трансфертного ціноутворення, ринків капіталу та роботи Вищого антикорупційного суду.

    Прем’єр-міністр Сергій Корецький заявив, що ці законодавчі зміни є частиною міжнародних зобов’язань України перед ЄС та Міжнародним валютним фондом. За його словами, від результативної співпраці уряду і парламенту залежить надходження до державного бюджету значної частини із $29,5 млрд міжнародної допомоги, на яку Україна розраховує від партнерів.

    Перший законопроєкт стосується адміністрування податку на додану вартість. Уряд пропонує спростити окремі процедури для фізичних осіб-підприємців, а також суттєво підняти поріг, після перевищення якого можуть проводитися позапланові перевірки щодо бюджетного відшкодування та від’ємного значення ПДВ.

    Зараз цей поріг становить 100 тисяч гривень, а Кабмін пропонує збільшити його до 1 млн гривень. Тобто йдеться про десятикратне підвищення показника, яке, за задумом уряду, має зменшити адміністративне навантаження на бізнес.

    Другий законопроєкт стосується трансфертного ціноутворення — правил, за якими контролюються операції між пов’язаними компаніями, особливо міжнародними. Уряд хоче наблизити українські норми до стандартів Організації економічного співробітництва та розвитку та законодавства Європейського Союзу.

    Цей напрям має особливе значення для боротьби з переміщенням прибутків між юрисдикціями та мінімізацією податків через операції всередині міжнародних корпоративних груп.

    Третій законопроєкт передбачає зміни на ринках капіталу. Кабмін пропонує об’єднати ключові інституції у холдингову структуру, а також передбачити можливість залучення міжнародного стратегічного інвестора через відкритий конкурс.

    Фактично йдеться про перебудову частини інфраструктури українського фондового ринку. Для України це важливо не лише в контексті отримання конкретного траншу, а й з огляду на довгострокову мету — створення більш зрозумілого та прозорого ринку капіталу, здатного залучати приватні інвестиції.

    Четвертий законопроєкт стосується Вищого антикорупційного суду. Уряд пропонує змінити порядок розгляду окремих категорій справ, щоб підвищити ефективність роботи ВАКС.

    Зокрема, цивільні справи про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави пропонується дозволити розглядати одному судді. Аналогічний одноосібний розгляд передбачається і для адміністративних справ щодо застосування санкцій.

    У Кабміні наголошують, що всі чотири законопроєкти мають бути підтримані парламентом, оскільки вони пов’язані не лише з виконанням реформ, а й безпосередньо з фінансовою стійкістю держави та можливістю фінансувати оборонні й інші бюджетні потреби.

    Новий транш є частиною масштабнішої програми Ukraine Support Loan. У квітні 2026 року Рада ЄС завершила формування правової основи для кредиту Україні обсягом до €90 млрд на 2026–2027 роки. Із цієї суми €45 млрд передбачено зробити доступними Україні у 2026 році: €8,35 млрд у формі макрофінансової допомоги, ще €8,35 млрд через Ukraine Facility та €28,3 млрд — для підтримки українських оборонно-промислових спроможностей.

    Загалом Ukraine Support Loan передбачає близько €30 млрд економічної підтримки та €60 млрд допомоги, пов’язаної з оборонними потребами. Фінансування залучається Євросоюзом на ринках капіталу під гарантії бюджету ЄС.

    Однак гроші не надходять автоматично. Для бюджетної частини програми Україна повинна виконувати погоджені з ЄС умови, серед яких — дотримання верховенства права, боротьба з корупцією, забезпечення економічної стійкості та проведення структурних реформ. Конкретні зобов’язання закріплені у меморандумі між Україною та Єврокомісією.

    За даними Ради ЄС, станом на серпень у межах Ukraine Support Loan Україні вже було виплачено €11,6 млрд, з яких €3,2 млрд становила макрофінансова допомога, а €8,4 млрд було спрямовано на оборонні закупівлі.

    Саме тому голосування за чотири нові урядові законопроєкти має не лише внутрішньополітичне значення. Їх ухвалення є частиною механізму, за яким міжнародні партнери перевіряють виконання Україною погоджених реформ перед черговим виділенням коштів.

    При цьому схвалення законопроєктів Кабінетом ще не означає автоматичного отримання €1,45 млрд. Документи тепер має розглянути Верховна Рада, а Україна повинна підтвердити виконання відповідних умов програми.

    Корецький наголосив, що уряд розраховує на підтримку депутатів, оскільки від цих рішень залежить фінансування державного бюджету в умовах війни.

    Отже, найближчі голосування у Верховній Раді матимуть цілком конкретну фінансову ціну — €1,45 млрд третього траншу макрофінансової допомоги Євросоюзу. Паралельно ці рішення стануть тестом на здатність України виконувати погоджені з партнерами реформи, від яких залежить значно більший обсяг міжнародного фінансування впродовж 2026–2027 років.

  • Словаччина заблокувала продовження санкцій ЄС проти Росії на рік — Politico

    Словаччина заблокувала продовження санкцій ЄС проти Росії на рік — Politico

    Словаччина відхилила пропозицію Європейського Союзу продовжити на 12 місяців індивідуальні санкції проти Росії, які застосовуються до осіб та компаній, причетних до підриву територіальної цілісності, суверенітету та незалежності України. За даними Politico, Братислава стала єдиною державою ЄС, яка не підтримала перехід від нинішнього шестимісячного циклу продовження обмежень до річного.

    Важливо, що йдеться не про скасування всіх санкцій ЄС проти Росії. У червні Рада ЄС уже продовжила секторальні економічні санкції проти РФ одразу на рік — до 31 липня 2027 року. Нинішня суперечка стосується іншого санкційного режиму — персональних обмежень щодо фізичних та юридичних осіб, термін дії яких спливає 15 вересня 2026 року.

    За інформацією Politico, у середу, 2 вересня, посли 27 країн ЄС обговорювали пропозицію продовжити цей пакет одразу на 12 місяців. Такий крок мав би позбавити Брюссель необхідності кожні пів року знову проводити складні переговори та шукати одностайність усіх членів блоку.

    Однак домовитися не вдалося. Три дипломати, на яких посилається видання, повідомили, що саме Словаччина залишилася єдиною країною, яка виступила проти запропонованого річного продовження.

    «Схоже, у них є певні заперечення. Думаю, ми вже чули їх раніше», — прокоментував один із європейських дипломатів на умовах анонімності.

    Офіційно уряд Словаччини не став детально пояснювати причини позиції. Представник словацької влади передав Politico заяву Міністерства закордонних справ, у якій зазначено, що переговори щодо чергового шестимісячного перегляду санкційного режиму тривають і мають завершитися до 15 вересня 2026 року.

    Це означає, що остаточне рішення ще не ухвалене, а нинішня відмова Словаччини стосується саме переходу до 12-місячного продовження. Теоретично країни ЄС ще можуть повернутися до звичної схеми і продовжити персональні санкції на шість місяців.

    Саме за таким механізмом цей режим діяв у попередні роки. У березні 2026 року Європейський Союз уже продовжив персональні санкції ще на пів року — до 15 вересня. Тоді обмеження охоплювали близько 2600 фізичних і юридичних осіб. До санкцій входять заморожування активів, заборона на надання коштів чи економічних ресурсів, а для фізичних осіб — також обмеження на в’їзд і транзит територією ЄС.

    Переговори цього тижня стосувалися не лише терміну продовження. За даними Politico, країни ЄС також обговорювали можливість додати до санкційного списку ще 27 фізичних осіб і компаній. Їхні активи на території Євросоюзу в разі внесення до списку мають бути заморожені.

    Тепер питання мають знову опрацьовувати технічні експерти з санкційної політики, після чого країни-члени повернуться до переговорів.

    Проблема для Брюсселя полягає в тому, що продовження такого санкційного режиму потребує одностайного рішення всіх 27 країн ЄС. Тому навіть одна держава може заблокувати зміну або продовження обмежень.

    Саме ця вимога в попередні роки неодноразово створювала напружені переговори. У березні продовження персональних санкцій затримувалося через позиції Угорщини та Словаччини, які домагалися виключення окремих російських бізнесменів із санкційного переліку. Зрештою ЄС продовжив обмеження, але вилучив зі списку двох осіб, а також п’ятьох померлих.

    Шестимісячний цикл продовження персональних санкцій раніше був компромісом, який дозволяв уникати ще гостріших суперечок усередині ЄС. Politico зазначає, що Угорщина використовувала регулярні дедлайни як можливість домагатися поступок від партнерів по блоку. Після того як у червні секторальні економічні санкції вдалося продовжити одразу на 12 місяців, у Брюсселі сподівалися аналогічно стабілізувати і персональний санкційний режим.

    Однак позиція Братислави знову повернула питання до переговорів.

    При цьому Словаччина останніми місяцями неодноразово займала критичну позицію щодо окремих антиросійських обмежень, особливо в енергетичній сфері. Прем’єр-міністр Роберт Фіцо у квітні закликав ЄС відмовитися від санкцій щодо російських нафти й газу, аргументуючи це необхідністю посилити енергетичну безпеку Європи.

    Водночас нинішня відмова Братислави не означає автоматичного припинення санкцій 15 вересня. До цієї дати держави ЄС ще мають час домовитися про компроміс. Словацьке МЗС прямо зазначило, що переговори продовжуються.

    Паралельно Євросоюз працює над новими обмеженнями проти Росії. 2 вересня міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль заявив, що ЄС планує в найближчі тижні запровадити додаткові санкції проти російських фізичних осіб. Кая Каллас також повідомляла про намір посилити тиск на Росію та боротьбу з обходом уже чинних обмежень.

    Таким чином, санкційна політика ЄС зараз рухається у двох паралельних напрямках: Брюссель намагається розширювати перелік обмежень проти Росії, але водночас мусить щоразу долати внутрішні розбіжності між країнами-членами.

    До 15 вересня ЄС має визначитися, чи вдасться знайти компроміс щодо персональних санкцій. Якщо Словаччина й надалі не погоджуватиметься на 12-місячний термін, найбільш очевидним варіантом залишається чергове продовження на шість місяців — за умови, що його підтримають усі 27 держав.

  • Мільярди під загрозою: транш МВФ та фіндопомога ЄС опинилися на межі зриву через пробуксовку реформ у Раді

    Мільярди під загрозою: транш МВФ та фіндопомога ЄС опинилися на межі зриву через пробуксовку реформ у Раді

    Україна ризикує втратити наступний транш Міжнародного валютного фонду в розмірі 1,66 мільярда доларів, а разом із ним і прив’язане до програми фінансування від Європейського Союзу. Голова комітету Верховної Ради з питань бюджету Роксолана Підласа повідомила, що під час переговорів із місією МВФ у Києві ключовою темою стало саме уповільнення темпів ухвалення критично важливих законодавчих рішень.

    Борги перед кредиторами та спірні закони

    Для успішного проходження чергового перегляду програми Україна повинна виконати низку чітких структурних маяків. Серед ключових вимог — набуття чинності законом про оподаткування цифрових платформ № 15111-д, підписання якого наразі заблоковано через суперечливі норми щодо публічних діячів (РЕР), що напряму загрожує європейській макрофінансовій підтримці.

    Крім того, парламент має невідкладно ухвалити законопроєкт № 15112-д щодо запровадження ПДВ на міжнародні посилки вартістю до 150 євро, гарантувати реальну незалежність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), а також перезавантажити Рахункову палату. Останній пункт уже зіткнувся з труднощами: Верховна Рада провалила формування відповідної конкурсної комісії.

    Загроза бюджетної кризи та заяви керівництва

    За словами народної депутатки, ще три обов’язкові законопроєкти має внести уряд, тоді як інші зобов’язання повністю перебувають у зоні прямої відповідальності Кабміну та профільних відомств. Тривожні оцінки Підласої збігаються з попередженнями голови податкового комітету Данила Гетманцева, який після серії провальних голосувань констатував, що масштабна фінансова криза вже перейшла в критичну фазу.

    Президент України Володимир Зеленський раніше підкреслював, що саме від дисципліни парламенту залежить надходження до державного бюджету близько 15 мільярдів доларів сукупної міжнародної допомоги, без якої держава ризикує зіткнутися з вимушеним урізанням базових видатків.

     

  • Рятівний транш на випередження: країни ЄС готові достроково виділити Україні мільярди на оборону та підготовку до зими

    Рятівний транш на випередження: країни ЄС готові достроково виділити Україні мільярди на оборону та підготовку до зими

    Значна частина держав Європейського Союзу висловила готовність підтримати прохання офіційного Києва щодо дострокового надання траншів із масштабного дворічного кредиту на 90 мільярдів євро. Йдеться про кошти, які першочергово призначалися для виплат у 2027 році, проте потрібні Україні вже зараз для закриття фінансових розривів. Про це за підсумками неформальної зустрічі міністрів оборони ЄС у місті Віклов повідомила очільниця оборонного відомства Ірландії Хелен Макенті.

    Критичний дефіцит і загроза зимового блекауту

    Хоча неформальний формат міністерських консультацій не передбачає підписання юридичних рішень, політична воля союзників стала чітким сигналом готовності до компромісу. Міністерка оборони Ірландії, яка нині головує в Раді ЄС, наголосила, що представлений українською стороною звіт наочно продемонстрував гострий дефіцит ресурсів на тлі наближення холодів.

    Виступаючи перед колегами по відеозв’язку, міністр оборони України Євген Хмара повідомив, що російські окупанти вже атакували понад 75 відсотків об’єктів критичної інфраструктури країни. Європейські посадовці визнають, що Москва цілеспрямовано тероризує цивільне населення перед зимовим періодом. Раніше президент Володимир Зеленський констатував потребу в додаткових 27 мільярдах євро на оборонні витрати, закликавши спрямувати невикористані кредитні ліміти 2027 року на забезпечення термінових потреб уже в поточному бюджетному періоді.

    Розподіл 90 мільярдів євро та позиція дипломатів

    Затверджена загальна програма кредитування в обсязі 90 мільярдів євро спочатку була поділена порівну між 2026 та 2027 роками. Річний пакет у 45 мільярдів євро включає орієнтовно 28 мільярдів на сектор оборони та 17 мільярдів на пряме покриття бюджетних потреб. Як зазначила верховна представниця ЄС із закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас, наразі безпосередньо на мілітарні потреби надійшло лише 8,47 мільярда євро, хоча Єврокомісія вже погодила номенклатуру продукції на 22 мільярди.

    Дипломати констатують, що навіть масштабний союзний кредит не перекриває всіх реальних видатків воюючої держави. Саме тому прискорення графіку платежів розглядається як ключовий інструмент стабілізації ситуації на фронті та в тилу, паралельно з прямою двосторонньою допомогою від європейських партнерів.

  • Дублін підтримує Київ: Ірландія виступила за прискорення виділення мільярдних траншів допомоги ЄС для України

    Дублін підтримує Київ: Ірландія виступила за прискорення виділення мільярдних траншів допомоги ЄС для України

    Міністри оборони країн Європейського Союзу під час неформальної зустрічі в Ірландії обговорили можливість дострокового фінансування України за рахунок європейських кредитних програм. Значна кількість держав-членів підтримала ініціативу Дубліна прискорити перерахування коштів, щоб подолати поточний дефіцит фінансування українського оборонного сектору. Про це повідомляє провідне міжнародне інформаційне агентство Reuters.

    Потреба в екстреному фінансуванні та позиція Ірландії

    Питання перенесення виплат на більш ранній термін порушив новий міністр оборони України Євген Хмара під час свого звернення до європейських колег у форматі відеозв’язку. Уряд України звернувся з проханням зрушити на ранніші строки частину коштів із масштабного кредиту ЄС на 90 мільярдів євро, розрахованого на 2026–2027 роки, зокрема транші в розмірі 45 мільярдів євро, заплановані на наступний рік.

    Міністерка оборони Ірландії Хелен Макенті на спільній пресконференції наголосила на гострій необхідності підтримки української сторони. «Я считаю, что из презентации украинского министра обороны было очень четко понятно, что существует дефицит финансирования. Поэтому значительное количество государств-членов поддержало эту просьбу», — зазначила вона. Оскільки зустріч носила неформальний характер у межах шістмісячного головування Ірландії в Раді ЄС, остаточні рішення ухвалюватимуться згодом на рівні урядів країн-членів та Європейської комісії.

    Контекст європейської підтримки

    На тлі посилення російських повітряних атак європейські посадовці активно шукають додаткові механізми допомоги. Раніше висока представниця ЄС Кая Каллас під час зустрічі в Ірландії закликала європейські столиці терміново передати Україні додаткові ракети-перехватчики для захисту міст, запропонувавши направляти навіть ті системи, термін зберігання яких добігає кінця. Сама ж Ірландія вже раніше затвердила власний пакет гуманітарної та фінансової допомоги Україні на суму 125 мільйонів євро, продовжуючи лідирувати в дипломатичному просуванні інтересів Києва на міжнародній арені.

  • Ісландія сказала ЄС «ні»: більшість громадян відмовилася від повернення до переговорів про вступ до ЄС

    Ісландія сказала ЄС «ні»: більшість громадян відмовилася від повернення до переговорів про вступ до ЄС

    Ісландія не відновлюватиме переговори про вступ до Європейського Союзу після того, як більшість громадян країни проголосувала проти повернення до процесу євроінтеграції.

    На референдумі, який відбувся 29 серпня, 52,8% виборців сказали «ні» відновленню переговорів з ЄС, тоді як прихильників продовження європейського курсу виявилося 47,7%. Розрив виявився відносно невеликим, але достатнім, щоб закрити питання про негайне повернення Ісландії до переговорного процесу.

    Загалом проти проголосували 118 040 людей, за — 105 339. Ще 1 652 бюлетені були порожніми або недійсними.

    Явка стала однією з найпомітніших деталей голосування — участь взяли близько 82,5% виборців, що навіть перевищує явку на парламентських виборах 2024 року. Висока активність показала, наскільки важливим і водночас поляризуючим залишається для Ісландії питання можливого членства в ЄС.

    Рейк’явік хотів переговорів, регіони — ні

    Географія голосування виявилася дуже показовою.

    У двох округах столиці більшість підтримала відновлення переговорів. У Північному Рейк’явіку «за» проголосували 57,5%, у Південному — 54,5%.

    Але майже вся решта країни сказала «ні».

    Найбільший спротив зафіксували у Північно-західному окрузі, де проти виступили 62,9% виборців. У Північно-східному окрузі частка противників становила 61,2%, у Південному — близько 60%, а в Південно-західному — приблизно 53%.

    Тобто референдум фактично показав помітний розкол: столиця більше тяжіє до поглиблення інтеграції з ЄС, тоді як значна частина регіонів воліє зберігати нинішню модель відносин.

    Ісландія вже була дуже близько до переговорів про вступ

    Сьогоднішнє голосування не означає, що Ісландія вперше відмовляється від європейської інтеграції.

    Країна офіційно подала заявку на вступ до ЄС ще у липні 2009 року, після глобальної фінансової кризи, яка особливо боляче вдарила по ісландській економіці.

    Єврокомісія дала позитивний висновок у лютому 2010 року, а вже влітку того самого року почалися офіційні переговори.

    Процес просувався досить далеко.

    З 35 переговорних розділів Ісландія встигла відкрити 27, а 11 із них — попередньо закрити.

    Однак після зміни уряду у 2013 році переговори поставили на паузу.

    У березні 2015 року Рейк’явік офіційно повідомив Євросоюзу, що більше не хоче вважатися країною-кандидатом на вступ.

    Саме тому нинішній референдум був не голосуванням за безпосередній вступ Ісландії до ЄС.

    Ісландців запитували значно обережніше: чи варто лише відновити переговори, після завершення яких питання членства могло б вирішуватися окремо.

    І навіть на цьому етапі більшість відповіла негативно.

    Чому Ісландії взагалі потрібен ЄС, якщо вона вже дуже близько інтегрована

    Ситуація Ісландії суттєво відрізняється від більшості країн-кандидатів.

    Формально вона не є членом ЄС, але вже інтегрована в європейську систему набагато глибше, ніж може здатися.

    Ісландія входить до Європейського економічного простору, Європейської асоціації вільної торгівлі та Шенгенської зони. Це дає країні доступ до значної частини єдиного європейського ринку та свободи пересування.

    Саме через це противники членства часто ставлять просте питання: навіщо вступати до ЄС повністю, якщо більшість економічних переваг Ісландія вже має?

    Але прихильники інтеграції відповідають протилежним аргументом.

    Ісландія змушена імплементувати значну кількість правил європейського внутрішнього ринку, не маючи при цьому такого самого впливу на процес їх ухвалення, як повноправні держави-члени.

    Тобто нинішня модель дає країні доступ до європейського ринку, але не повний політичний голос у Брюсселі.

    Найболючіше питання — рибальство

    Одна з головних причин багаторічного скепсису ісландців щодо членства в ЄС — рибальство.

    Для острова з населенням менше 400 тисяч людей рибна промисловість має набагато більше економічне й політичне значення, ніж для більшості держав Європи.

    Ісландія десятиліттями самостійно контролює свої рибні ресурси, квоти та доступ до вод.

    Вступ до ЄС означав би необхідність домовлятися про ці питання в рамках спільної європейської політики.

    Саме це традиційно викликає значний спротив у прибережних та сільських районах — і географія нинішнього голосування частково відображає цю різницю між столицею та регіонами.

    До цього додаються питання сільського господарства, продовольчої політики та побоювання щодо передачі частини повноважень європейським інституціям.

    Навіть перед референдумом результат був абсолютно непередбачуваним

    Цікаво, що ще кілька місяців тому ситуація виглядала зовсім інакше.

    Опитування, оприлюднене у червні, показувало, що серед тих, хто визначився, 53,1% підтримували відновлення переговорів з ЄС.

    За кілька днів до референдуму боротьба стала майже рівною.

    Останнє опитування перед голосуванням давало прихильникам переговорів лише мінімальну перевагу — 50,4% проти 49,6%, тобто результат перебував у межах статистичної похибки.

    У підсумку реальне голосування завершилося на користь табору «ні».

    Це означає, що за останні тижні кампанії противникам відновлення переговорів вдалося мобілізувати більше прихильників або переконати частину невизначених.

    Це не означає розрив Ісландії з Європою

    Результат референдуму легко трактувати як «Ісландія відвернулася від Європи», але це було б перебільшенням.

    Країна залишається одним із найбільш інтегрованих з ЄС партнерів поза межами самого Союзу.

    Вона продовжить участь у Європейському економічному просторі, Шенгенській зоні та інших спільних механізмах.

    Тобто нинішнє «ні» стосується саме повноправного членства та відновлення переговорів, а не загальної співпраці з Європейським Союзом.

    Проте політичне значення результату все одно велике.

    Уряд отримав досить чіткий сигнал: суспільство поки не готове навіть повертатися до процесу, який був заморожений понад десять років тому.

    Чому за голосуванням уважно стежив Брюссель

    Для Європейського Союзу цей референдум був важливий не лише через саму Ісландію.

    ЄС одночасно проходить нову хвилю дискусій про розширення, у якій ключове місце займають Україна, Молдова та держави Західних Балкан.

    Ісландія є економічно розвиненою демократією, членом НАТО та державою, яка вже виконує значну частину європейських правил.

    Тому її потенційне повернення до переговорів могло б стати для Брюсселя символічним підтвердженням привабливості ЄС навіть для багатих країн Північної Європи.

    Але сталося навпаки.

    Більшість громадян Ісландії вирішила, що нинішньої моделі відносин із Союзом їм достатньо.

    І це робить результат референдуму цікавим ще з однієї причини: Ісландія фактично показала, що тісна інтеграція з ЄС не обов’язково автоматично веде до бажання стати його повноправним членом.

    Питання ЄС для Ісландії не зникне назавжди

    Попри результат 52,8% проти 47,7%, говорити, що тема членства закрита назавжди, теж зарано.

    Розрив становить лише трохи більше п’яти процентних пунктів.

    Рейк’явік уже демонструє переважно проєвропейські настрої, а загальнонаціональні опитування протягом року показували дуже нестабільний баланс сил.

    Тому питання ЄС майже напевно залишиться частиною ісландської політики.

    Але після референдуму 29 серпня уряд отримав однозначний демократичний мандат: переговори зараз поновлювати не слід.

    Ісландія залишається максимально близько до Європейського Союзу — у спільному економічному просторі, Шенгені та десятках програм співпраці.

    Проте останній крок до повноправного членства більшість ісландців поки робити не хоче.