У Дніпрі викрито схему підробки аналізів на ВІЛ для уникнення мобілізації

Яскрава, харизматична та впевнена у собі Анна Саліванчук після розлучення з чоловіком — народним депутатом — продовжує залишатися у статусі холостячки. З огляду на популярність і публічність акторки, багато хто вважає, що вона не може мати проблем із увагою з боку чоловіків. Втім, сама Анна зруйнувала цей стереотип, зробивши відверте зізнання про своє особисте життя.

Акторка розповіла, що фактично не ходить на побачення. Причина полягає не у браку пропозицій, а у внутрішньому виборі та певному розчаруванні у форматі сучасного спілкування. За її словами, чоловіки, які проявляють ініціативу та пишуть їй у соцмережах, зазвичай не викликають у неї зацікавлення. Натомість ті, хто справді привертає її увагу, часто не наважуються зробити перший крок.

Саліванчук переконана, що потенційних кавалерів відлякує її сильна енергетика та емоційність. Вона наголошує, що йдеться не про фінансові можливості, а саме про внутрішню готовність бути поруч із жінкою з потужним характером.

«Пишуть ті, хто не може потягнути Анну Саліванчук. І я зараз не про фінанси, а емоційно. Вони просто бояться навіть моєї енергії, на жаль», — відверто поділилася акторка.

Зірка також зазначила, що постійно відчуває сексуальний інтерес з боку чоловіків, однак далі поглядів справа зазвичай не заходить. За її словами, чоловіки звертають на неї увагу, але не наважуються підійти та проявити ініціативу.

«Я дивлюся, як на мене реагують чоловіки — вони дивляться, вибачте, слинку ковтають, але підійти не підійдуть. Ну то навіщо мені такі чоловіки? Мені потрібен той, хто не буде боятися», — заявила Саліванчук.

Водночас акторка не приховує, що відкрита до нових стосунків. Вона зізнається, що шукає сильного партнера, поруч із яким зможе дозволити собі бути не лише впевненою й самодостатньою, а й слабкою жінкою.

Її головне бажання звучить просто і щиро: «Я хочу… просто, щоб мене хтось обійняв».

У Львові, під стінами храму, дві жінки роздумують над майбутнім Великоднем, яке прийде на цей рік. Одна з них, маючи на увазі перехід на новий календар, питає: "То цього року Великдень по-новому буде, чи ще по-старому?" Це питання, що лунає серед весняної атмосфери, піднімає важливий аспект традицій та звичаїв.

Хоча у Львові вже давно перейшли на новий календар, Великдень для багатьох залишається святом, яке слідкує за старими обрядами. Не всі є в курсі цих змін, але важливою деталлю є те, що православні та греко-католики продовжують святкувати Великдень за старими традиціями. Цього року Великдень припадає на 5 травня, але католики відзначать його навіть раніше, у кінець березня.

Ця різниця в календарях створює певні неузгодженості серед віруючих, проте це не заважає святкувати їм найголовніше християнське свято з великою урочистістю. Навіть у змішаному календарі, де деякі вже відмовились від Юліанського календаря, Великдень лишається особливим святом, яке важко змінити.

Питання Великодня не обмежується лише календарем, воно також породжує дискусії між католиками та православними через історичні та теологічні розбіжності. Цей святий день прив'язаний до весняного рівнодення та повного місяця, що робить його надзвичайно складним для уніфікації.

Можливо, майбутні роки принесуть зміни, але доти Великдень залишиться символом віри, традицій і спільної співдружності в християнському світі.

Історія визначення Великодня пов'язана з Юліанським календарем та методикою, яку затвердив Нікейський собор у 325 році. Саме тоді вирішено, що Пасха буде святкуватися в першу неділю після першого повного місяця після весняного рівнодення. Це правило здається простим на перший погляд, але насправді воно складне, оскільки церковний календар відрізняється від астрономічного.

Впровадження календарної реформи у 16 столітті призвело до того, що весняне рівнодення на сході та заході стали розраховувати по-різному. Католики перейшли на розрахунки, які більш наближені до астрономічних, тоді як православні залишилися при старому підході. Це призвело до різниці у вирахуванні весняного рівнодення та, відповідно, у визначенні дати Великодня.

За "цивільним календарем", який практично збігається з Григоріанським, весняне рівнодення в 2024 році припадає на 20 березня (за церковним – 21 березня). В перший повний місяць – 25 березня, і, отже, Великдень припадає на першу неділю після цього повного місяця – 31 березня. Проте за Юліанським календарем, який не відповідає астрономічному, Великдень випадає навіть на 5 травня.

Ці різниці призводять до того, що Великдень святкують в різні дати. Але навіть коли дати збігаються, люди сприймають і святкують це свято як разом, так і окремо. Такий розбіжний підхід не створює серйозних проблем, адже Великдень для багатьох є символом віри та об'єднання, а не прив'язкою до конкретної дати.

Виникла цікава ситуація, коли за Юліанським календарем Великдень обов'язково святкується після єврейської Пасхи, тим часом як Григоріанський календар, через астрономічно-математичні особливості, іноді порушує це правило. Хоча наполягання на тому, що Пасху не можна святкувати одночасно або перед єврейським Песахом, з’явилося вже у 11-12 століття у Візантії. Такі аргументи, як той, що Ісус Христос жив за Юліанським календарем, та згадування про благодатний вогонь, який з'являється в Храмі Воскресіння у Єрусалимі саме перед "старим православним" Великоднем, викликають обговорення. Тут виникає питання: чи можуть Вселенський патріарх та Папа Римський спробувати домовитись про спільне святкування Великодня?

Хоча шанси на таку угоду невеликі, але можливість існує. Зокрема, у 2025 році всі християни святкуватимуть Великдень в один день, і це стане 1700-річчям Нікейського собору, який встановив правило визначення Великодня. Тим не менш, у зв'язку з сучасними геополітичними та церковними реаліями, не можна прогнозувати результати таких переговорів.

Важливо відзначити, що незважаючи на намагання знайти спільну дату для Великодня, поточна ситуація у світі, зокрема війна Росії проти України та нестабільність у православному світі, робить будь-які прогнози надзвичайно невизначеними.

У Львові, як і в багатьох інших містах, другий день після Великодня стає часом для веселощів і гулянь у Шевченківському гаю. Для місцевих мешканців це не просто святковий день, а справжній відпочинок від рутини, де можна насолодитися гарною та теплою погодою, яка часто влаштовується саме у травні.

Проте, коли йдеться про Великдень, виникають різні підходи та традиції. Деякі православні церкови, такі як Російська, Сербська, Грузинська та Єрусалимський патріархат, залишаються вірними Юліанському календарю і не мають наміру змінювати свої обчислення Великодня під домовленість Константинополя та Рима. Російська церква навіть розірвала спілкування з Константинополем і не планує переходити на новий календар, що створює додаткові труднощі у зусиллях щодо єдиного святкування Великодня.

Представники Православної церкви України, Української греко-католицької церкви та релігійні експерти, які спілкувалися з ВВС Україна, вважають, що змін у визначенні Великодня треба чекати не варто. Зокрема, речник ПЦУ висловив сумніви у можливості досягнення домовленості між Константинополем та Римом, а також зауважив, що може статися ще більший розкол серед православних. Навпаки, в УГКЦ, яка підпорядковується Риму, є певна надія на переговори у 2025 році.

Однак у будь-якому випадку, перехід на нове визначення Великодня має відбутися одночасно з Православною церквою України, щоб уникнути розколів серед віруючих. Таке рішення особливо важливе для сіл, де громади ПЦУ та УГКЦ використовують одні і ті ж храми, і де не бажають створювати календарних поділів, щоб усі могли святкувати Великдень разом.

Великдень є одним з найбільш унікальних свят для українців. Навіть ті, хто не є дуже релігійними, зазвичай відвідують храми у цей день. Навіть Різдво, яке зазвичай відзначається вдома, не має такого масштабу участі. Тому відмінність у календарях для визначення Великодня має величезне значення, і будь-які різкі зміни у цьому питанні викликають серйозні обурення серед віруючих.

Церковні лідери дуже обережно ставляться до будь-яких змін у цьому питанні, розуміючи, наскільки це важливо для українського народу. Вони усвідомлюють, що Великдень має глибокі культурні корені і важливе духовне значення для багатьох людей, і будь-яка недбалість у вирішенні питань календарів може порушити традиції та спричинити невдоволення серед віруючих.

Таким чином, хоча деякі можуть сподіватися на швидке вирішення цього питання, церковні лідери відмовляються від раптових рішень і прагнуть знайти компромісний шлях, який би враховував потреби і побажання всіх сторін. Для них важливо зберегти спокій і злагоду серед віруючих та українського суспільства загалом, розуміючи, що Великдень є не лише релігійним святом, але й складовою частиною культурного спадку країни.

У висновку слід підкреслити важливість розуміння і врахування церковними лідерами традицій та потреб українського суспільства у контексті різниці календарів для визначення Великодня. Надзвичайно важливо зберігати спокій і злагоду серед віруючих, уникати раптових рішень та шукати компроміси, які задовольняли б потреби всіх сторін. Церковні лідери повинні проявляти обачність та чутливість до культурного та релігійного контексту, розуміючи значення Великодня як духовного і культурного свята для українського народу. Такий підхід дозволить зберегти єдність та гармонію в церковному житті України і сприятиме подальшому розвитку діалогу між різними конфесійними спільнотами країни.

Під час воєнного стану в Україні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ТЦК) мають право оголошувати у розшук громадян, які ухиляються від виконання своїх військових обов'язків. Це стосується осіб, які підлягають мобілізації, зокрема призовників, військовозобов’язаних та резервістів, які не з’явилися у встановлені терміни для проходження медичної комісії, уточнення облікових даних або отримання повістки. Така практика є важливим елементом забезпечення боєздатності українських Збройних сил та мобілізаційних заходів в умовах війни.

Згідно з новими правилами, якщо особа, що підлягає мобілізації, не з'являється в ТЦК для виконання цих процедур, її можуть оголосити в розшук. Це особливо стосується тих, хто не з’являється на медкомісію або не отримує повістку, що є одним із основних етапів мобілізації. В такому разі правоохоронні органи можуть бути залучені для пошуку та затримання таких громадян, а також для забезпечення їх повернення до військових формувань або до виконання обов'язків за призовом.

На практиці трапляються випадки непорозумінь. Один із військовослужбовців звернувся до юристів після того, як група оповіщення ТЦК під час перевірки документів повідомила його про нібито наявність у розшуку. Інформація про це, за словами працівників центру, була доступна в застосунку “Резерв+”. Адвокат Юрій Айвазян пояснив, що в додатку “Резерв+” справді може фіксуватися адміністративний розшук, однак він стосується виключно призовників, військовозобов’язаних і резервістів, які порушили правила обліку. Якщо особа вже є чинним військовослужбовцем, то жодні подібні дії ТЦК до неї не застосовуються. Інший юрист, В’ячеслав Кирда, додав, що іноді подібні повідомлення можуть бути результатом технічних помилок або надмірної ініціативності працівників ТЦК. У будь-якому разі, навіть якщо чинному військовослужбовцю заявляють про його “розшук”, це не має жодної юридичної сили, і така особа не може бути притягнута до відповідальності.

Згідно з чинним законодавством, розшук ТЦК стосується виключно осіб, які перебувають на військовому обліку в територіальних центрах, але не виконують свої обов’язки. До цієї категорії належать: призовники, які ухиляються від призову; військовозобов’язані, які не уточнили дані чи не з’явилися за викликом; резервісти, які не прибули на службу. Чинні військовослужбовці, що проходять службу в Збройних силах України, не підпадають під цю категорію та не можуть бути оголошені у розшук ТЦК. Юристи радять у разі отримання повідомлення про розшук звертатися по роз’яснення до територіального центру комплектування або за правовою допомогою.

Раніше повідомлялося, що в Україні планують впровадити електронний Military ID для кожного військовослужбовця. Цей цифровий ідентифікатор дозволить обмінюватися інформацією між державними реєстрами без розголошення персональних даних.