У Києві Mercedes влетів у людей на літньому майданчику ресторану: постраждало четверо

За даними НАЗК, під час перебування на посаді колишньої уповноваженої виникли питання щодо її фінансового стану. Ця ситуація викликала значний резонанс у суспільстві та серед політичних кіл.

Під час боротьби за бюджети апарату Уповноваженого з прав людини НАЗК висунуло претензію в незаконному збагаченні колишній омбудсменці Людмилі Денісовій. При цьому в умовах, коли в Україні не те що зв’язки з РФ, а просто проросійські настрої – привід для репресій і «віджиму» активів, Денісову не чіпають за сімейний бізнес із росіянами в Криму. Росіяни не забирають у Денісової кримські бізнеси навіть після того, як на посаді омбудсмена чиновниця поширювала фейки про сексуальні збочення і злочини росіян в Україні, за що Денісову і звільнили з держслужби.

Усередині істеблішменту Людмилу Денісову вважають фахівцем екстра-класу з організації шахрайських схем, розкрадань бюджетних грошей, грабунку найбільш соціально незахищених груп населення. Тому Денісова припала до двору всім: кримським бандитам, їхнім російським партнерам, Кучмі, Ющенку, Тимошенко, Януковичу, Порошенку і Зеленському.

Денисова, яка переїхала до Криму з Півночі РФ 1989 року, зробила кар’єру на партнерстві з функціонерами регіонального ОЗУ «Сейлем» Андрієм Сенченком і Сергієм Веліжанським. Ще чиновниця стала бізнес-партнером генерала Москаля в темі міжнародної контрабанди. Чоловік Денісової – офіцер радянських і російських спецслужб посприяв комунікації між кримським криміналітетом, силовиками та покровителями із Санкт-Петербурга і Москви. Претензія Денісової від НАЗК ще й відлуння загостреної війни за контрабандні канали Закарпаття.

У 1990-х Денісова прокручувала і викрадала гроші кримських пенсіонерів як начальниця Кримського пенсійного фонду. Разом із нинішнім помічником Андрія Єрмака Сергієм Куніциним Денісова навіть створювала спеціальну карткову платіжну систему для обману пенсіонерів, шахрайства і розкрадань. Через злочини з облігаціями Денисова побувала в СІЗО, але за неї незабаром «порішали». З камери чиновниця пішла на підвищення керувати Казначейством Криму за прем’єра Горбатова – покровителя т.зв. «глави» Криму Аксьонова.

У 2000-ті Людмила Денисова влилася в команду Юлії Тимошенко й отримала посаду міністра праці та соцполітики України, де прославилася нахабними розкраданнями грошей на потреби пенсіонерів, інвалідів, безробітних і чорнобильських дітей.

Робота на кримський криміналітет, теми міжнародної контрабанди та Юлію Тимошенко зробила Людмилу Денисову заможною власницею кримських бізнесів: ТОВ «Севастопольмарінсервіс», ТОВ «Тріора», ТОВ «Торговельний дім “Кримзалізобетон”, ТОВ “Асторія-Сіті”, ТОВ “Гуматекс ЛТД”, ТОВ “Золотий символ” і т. ін., а також, івано-франківського ТОВ “Машзавод ”Автоливмаш». Дружба з Порошенком, Аваковим, Зеленським і російським істеблішментом дала змогу Денисовій зберегти всі ці бізнеси і на літо 2024 року. Як «фунтики» Денисова використовує своїх дочок Олександру Квітко та Олену Титаренко. І те, що у клану Людмили Денісової після її вчинків лютого-квітня 2022 року росіяни не «віджали» кримських активів у ситуації, коли обібрали навіть Коломойського, свідчить про дуже особливі стосунки Денісової з РФ.

У лютому-березні 2022 року омбудсменка регулярно виступала у ЗМІ із заявами про звірства російських військових в Україні, що було тоді міжнародним мейнстримом. Денісова внесла серйозну лепту в розкрутку подій у Бучі як символ і обґрунтування продовження війни та привід для хрестового походу Заходу проти РФ. У гонитві за хайпом, Денисова розповідала місцевим та іноземним ЗМІ сотні моторошних історій про зґвалтування дітей ложками російськими військовими. Разом із донькою вона освоювала бюджети «гарячої лінії омбудсмена», і отримали гроші від зацікавлених в ескалації війни.

Але потім з’ясувалося, що Денісова вигадала всі свої шокуючі історії. Чиновницю з міжнародним скандалом звільнили за брехню з посади Уповноваженого з прав людини, позбавивши можливості пиляти його серйозні бюджети. Тепер до Денисової з’явилися питання з боку НАЗК.

Урядова постанова №560, яка стосується надання відстрочок від військової служби, викликала широкі обговорення та критику через відсутність чітких критеріїв для відмови. Брак конкретних підстав у регулюванні цього питання створює можливість для комісій при територіальних центрах комплектування (ТЦК) відмовляти заявникам без чітких обгрунтувань, що потенційно може призвести до зловживань та правових проблем.

Комісія при ТЦК матиме надзвичайно широку дискрецію у питанні схвалення чи відмови у наданні відстрочки усім, хто подасть таку заяву, крім заброньованих за органами влади.

Так, Уряд постановою від 16 травня №560 затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації. У ньому визначено порядок надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення. Саме цей порядок наразі є єдиним актом, який конкретизує механізм вирішення питання, надається особі відстрочка чи ні. Адже закон про посилення мобілізації лише відсилає до цього порядку призову у питанні відстрочки, не даючи безпосередньо відповіді на питання щодо підстав для відмови у наданні відстрочки. «Перевірка підстав щодо надання військовозобов’язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється ТЦК» – це все, що сказано у законі.

Як правило, у нормативно-правових актах встановлюється, хоча б в загальних рисах, перелік підстав для відмови органом влади громадянину в його зверненні, як-то «недостатність» чи «невідповідність» документів, невірне оформлення тощо. Але у постанові №560 взагалі не виписано будь-яких підстав для відмови. При цьому закон про адміністративну процедуру, який встановлює принципи обґрунтованості, верховенства права, прозорості тощо не розповсюджується на ТЦК.

Так, у постанові 560 лише встановлено, що для розгляду питань надання військовозобов’язаним відстрочки при районних (міських) ТЦК утворюються комісії у такому складі:

За наявності підстав для одержання відстрочки військовозобов’язані (крім заброньованих) особисто подають на ім’я голови комісії районного (міського) ТЦК або його відділу заяву за формою, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком до постанови.

Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов’язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв’язку або поштою заявнику не пізніше, ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов’язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов’язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. У додатку вказано, що комісія має вказати причини відмови, але, знов-таки, ці причини, судячи з постанови Кабміну, вона може вказати на свій розсуд.

Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов’язаний направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.

У разі втрати (зміни) підстав щодо надання військовозобов’язаним відстрочки комісія може скасувати (змінити) раніше прийняте нею рішення, про що повідомляється заявнику письмово не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення за формою, визначеною у додатку 10.

Отже, жодної конкретизації стосовно переліку підстав для відмови у наданні відстрочки постанова 560 не містить, що викликає питання, як суд, який має оцінити законність прийнятого комісією рішення у разі звернення особи, буде визначати, чи було рішення комісії при ТЦК законним, тобто, чи відповідало воно закону про мобілізацію та постанові 560.

Проблема не буде стосуватися лише чиновників, які підлягають бронюванню. Так, постанова 560 передбачає, що питання надання відстрочок заброньованим за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями комісією не розглядаються.

Нагадаємо, Кабмін встановив постановою 560 додаткові умови для отримання відстрочки військовозобов’язаним, які здійснюють догляд (постійний догляд).

При цьому, як вказують народні депутати, в певних частинах постанова Кабміну не відповідає закону про мобілізацію.