У Києві затримали копа, який злив адресу ексзаступника МОЗ замовникам вбивства

Національне антикорупційне бюро України спільно з Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою завершили досудове розслідування у резонансній справі, пов’язаній з отриманням хабаря в розмірі 1,3 млн доларів. За даними слідства, колишній керівник одного з управлінь Міністерства оборони України пообіцяв конкретному забудовнику забезпечити перемогу у тендері на будівництво житлового комплексу для військовослужбовців у Святошинському районі Києва.

За матеріалами слідства, службовець використав своє службове становище та вплив на конкурсну комісію для того, щоб створити штучні переваги для обраного забудовника. Хабар було призначено як «оплату» за гарантію перемоги в тендері та отримання підряду на масштабний будівельний проєкт, який мав забезпечити житлом десятки сімей військових. Слідчі встановили, що дії посадовця порушували закони України про публічні закупівлі, а також принципи прозорості та рівних можливостей для учасників конкурсу.

Щоб мінімізувати особисті контакти з представниками бізнесу, посадовець залучив двох посередників — службовців Міноборони та Збройних сил України. Саме через них планувалося отримання неправомірної вигоди.

Загальну суму «винагороди» оцінили у 1,3 млн доларів. За домовленістю кошти мали передаватися трьома траншами через банківські комірки:перший — 100 тисяч доларів до початку конкурсу,другий — 400 тисяч після укладення договору,третій — 800 тисяч доларів після завершення першої черги будівництва.

Після оголошення конкурсу забудовник звернувся з проханням зменшити загальну суму до 1 млн доларів, на що посадовець погодився.

У червні, одразу після передавання першого траншу в 100 тисяч доларів, правоохоронці затримали посередників під час отримання коштів. Попри спроби основного фігуранта дистанціюватися від прямої передачі хабаря, детективи зібрали достатню доказову базу, що дозволило оголосити йому підозру в серпні.

Наразі один із посередників уже перебуває на лаві підсудних. Інший учасник схеми разом із колишнім чиновником Міноборони утримуються під вартою. Сторона захисту та обвинувачення отримали доступ до матеріалів кримінального провадження.

Олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики Лілія Подкопаєва поділилася емоційною та дуже особистою історією з життя її родини. Вона розповіла про той момент, коли її син Вадим, який був усиновлений, дізнався про своє походження. Це сталося, коли йому було лише три роки, і випадковість відіграла в цьому важливу роль. Все сталося під час поїздки з бабусею, коли вони проїжджали повз дитячий будинок. Вадим, не знаючи всього, запитав: «А ти мене там знайшла?» Це питання було для Лілії шоком, адже вона не була готова до такого серйозного розмови з дитиною. Виявилося, що саме її мама, бабуся Вадима, поділилася цією інформацією з хлопчиком.

Лілія зізналася, що спочатку її охопила паніка, оскільки вона не була підготовлена до такого моменту, але згодом зрозуміла, що ця ситуація пройшла природно. Вона не сердиться на маму, адже бачить в цьому позитивний аспект — етап усвідомлення, який насправді був необхідним і виявився менш болючим, ніж вона очікувала. Спортсменка з вдячністю ставиться до того, що правда про усиновлення була відкрита в такий природний спосіб. Вона впевнена, що цей досвід стане важливим етапом у житті її сина, а також сприятиме розвитку їхніх відносин.

Подкопаєва підкреслила, що для неї не важливо, хто народив дитину. Головне — любов, турбота та тепло, які дитина отримує щодня. Вадим ріс у прийнятті й підтримці, не відчуваючи себе «іншим». Він ніколи не намагався знайти біологічних батьків, які добровільно відмовилися від нього та не з’явилися навіть на суді.

Сьогодні Вадим навчається у Технологічному інституті Джорджії, тому самому кампусі, де збірна України жила під час Олімпіади 1996 року, коли Лілія здобула свій історичний тріумф. Для неї це стало зворушливим «флешбеком», подарунком від сина та символом того, як дивно переплітаються шляхи долі.

Попри біль, який колись пережила дитина, Лілія переконана, що все сталося правильно. Її сім’я — це вибір любові, а не крові. Вона з гордістю говорить про сина і вважає, що їхня історія може надихнути інших батьків, які приймають у родину дітей з дитячих будинків.