В Гостомелі не залишилося жодного працюючого дитячого садочка

У Михайлівській громаді викрито одну з найбільших схем привласнення бюджетних коштів, призначених для облаштування захисних споруд цивільного захисту. За даними слідства, посадові особи Степівської сільської ради спільно з керівниками підрядних компаній незаконно заволоділи понад 47 мільйонами гривень, виділеними на будівництво та обладнання укриттів.

Розслідувачі наголошують, що зловживання службовим становищем полягало в укладенні договорів із підприємствами, що мали ознаки фіктивності. Додатково посадовці підписували акти виконаних робіт, які або не проводилися взагалі, або були здійснені частково, що дозволяло привласнювати виділені кошти без будь-яких фактичних підстав. За офіційними документами укриття нібито вводили в експлуатацію, тоді як насправді більшість споруд залишалися незавершеними або не облаштованими згідно з проєктною документацією.

Кримінальне провадження відкрито за №12025152260000308 від 13.09.2025 ВП №5 Миколаївського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області. Кваліфікація — ч.2 ст.364 Кримінального кодексу України (зловживання владою або службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки). Ця стаття передбачає відповідальність за дії посадових осіб, які використовують свої повноваження всупереч інтересам служби і завдають істотної шкоди державі.

За даними слідства, схема працювала так:– вартість робіт і матеріалів штучно завищували;– підписувалися фіктивні акти приймання робіт;– кошти з рахунків сільради перераховувалися на рахунки підконтрольних підрядних фірм;– далі гроші «чистили» через посередників, частково переводили в готівку і розносили по приватних рахунках.

Окремо перевіряється питання можливої змови. Слідчі встановлюють, чи діяли посадовці сільради й керівники підрядних організацій у координації, а також чи було негласне «кришування» з боку контролюючих органів, які мали би перевіряти стан робіт на укриттях і використання бюджетних коштів.

Контекст справи особливо чутливий: кошти виділялися на захисні споруди, які в умовах постійних повітряних загроз у Миколаївській області є критично важливими для шкіл, садочків і цивільної інфраструктури. Замість реального захисту громада на виході отримала бетон «на папері» і дірку в бюджеті.

Під час війни, коли тисячі маріупольців залишалися без житла та засобів для виживання, окремі посадовці змогли використати ситуацію на власну користь. Мер Маріуполя Вадим Бойченко став центральною фігурою в журналістському розслідуванні, яке виявило масштабні схеми привласнення коштів, виділених для переселенців. За даними розслідувачів, мільйони гривень державної та міжнародної допомоги не доходили до людей, які втратили житло, а замість цього опинялися у приватних руках.

Після початку повномасштабного вторгнення росії Бойченко залишив місто, залишивши мешканців під постійними обстрілами. Уже на третій день війни він перебував у безпечному місці, тоді як тисячі маріупольців опинилися в зоні активних бойових дій. Його родина тим часом оселилася у Києві, де почала скуповувати елітну нерухомість, що викликало додаткові запитання щодо джерел фінансування.

Кар’єра Бойченка тісно пов’язана з бізнес-імперією Ріната Ахметова. Саме на підприємствах “Метінвесту” він розпочав свій шлях, а після обрання мером дружина отримала посаду в компанії Ахметова із річним доходом понад 12 мільйонів гривень. Для експертів це виглядає як “винагорода” за лояльність і контроль над стратегічно важливим містом.

Після окупації Маріуполя виконком продовжив діяти у Запоріжжі, розпоряджаючись бюджетом, який майже повністю фінансується з державних дотацій. У 2024 році це близько 3 мільярдів гривень — коштів українських платників податків. Частину з них спрямували на підтримку переселенців через програму “ЯМаріуполь”, однак результати виявилися шокуюче мізерними.

Із понад 450 мільйонів гривень, витрачених на проект “ЯМаріуполь.Житло”, заселили лише 284 кімнати — менше 1% переселенців. Вартість однієї кімнати сягнула 1,6 мільйона гривень, тоді як ціна квартири в регіоні вдвічі менша. Аудит зафіксував порушення у тендерах, завищення цін і фіктивні закупівлі “під своїх”.

Паралельно виконком витрачав десятки мільйонів на іміджеві та фіктивні проекти: концерти, ремонти “доріг” у місті, яке фактично зруйноване, і навіть закупівлю дорогих автомобілів. Toyota Land Cruiser із бюджету опинилися у користуванні самого Бойченка та його сина.

Не менш сумнівним є благодійний фонд “Я — Маріуполь”, який отримує сотні мільйонів гривень бюджетних та міжнародних грошей, але не надає прозорої звітності. Переселенці скаржаться на бюрократію, низьку якість допомоги й відсутність реальної підтримки.

Тим часом родина мера продовжує купувати елітне житло на суму понад 900 тисяч доларів, а сам Бойченко регулярно з’являється на закордонних форумах, представляючи себе “символом незламного Маріуполя”.

Коли кошти, призначені для жертв війни, стають джерелом особистого прибутку, це — не лише корупція. Це зрада суспільної довіри. Подібні “мери-гуманітарії” створюють небезпечну модель, де благодійність перетворюється на бізнес, а трагедія міста — на прибутковий актив.