Залужний став автором колонки для Vogue: про дитинство, війну і майбутнє України

Нільсен, як досвідчений аналітик та капітан флоту, пропонує свій погляд на розвиток подій, спираючись на військову експертизу та розуміння геополітичної ситуації. Його аналіз привертає увагу до кількох ключових аспектів, які можуть вплинути на подальший перебіг подій.

Динаміка війни: наступ і оборона

Військові дії характеризуються чергуванням наступальних та оборонних фаз. З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну ми спостерігали зміну ініціативи між сторонами. Перші шість місяців війни Росія вела наступальні дії, згодом Україна перейшла в контрнаступ, що тривав близько року. Проте, починаючи з осені минулого року, Росія знову перейшла до наступу, використовуючи значні ресурси. Попри це, досягнення російських військ залишаються обмеженими, що дає підстави вважати, що їхній наступ поступово наближається до точки кульмінації.

На війні оборона дозволяє сторонам накопичувати ресурси та енергію, які потім використовуються для наступу. Цей цикл врешті-решт приводить до кульмінації, коли наступальні можливості вичерпуються. Саме тоді ворожа сторона має можливість розпочати контрнаступ, користуючись виснаженням супротивника.

Україна наразі перебуває в обороні, накопичуючи сили та ресурси для майбутнього контрнаступу. Отримуючи військову допомогу від західних партнерів та провівши нову хвилю мобілізації, Україна створює значну силу, готову до використання у відповідний момент.

Політичні та військові розрахунки

Одним з ключових факторів, що впливатиме на час проведення українського контрнаступу, є ситуація на політичній арені, зокрема результати президентських виборів у США. Якщо Джо Байдена переоберуть, військова підтримка з боку США, ймовірно, продовжиться. Водночас перемога Дональда Трампа може призвести до змін у політиці щодо військової допомоги Україні. Таким чином, українське керівництво повинно враховувати цю невизначеність у своїх стратегічних планах.

Які є ризики

Україні варто обирати між двома підходами: розпочати контрнаступ одразу після кульмінації російського наступу або залишатися в обороні для подальшого накопичення ресурсів. Швидкий контрнаступ може мати політичні переваги, піднімаючи моральний дух та зламуючи наратив про непереможність Росії. Водночас існує ризик, що підготовка бригад може бути незавершеною, а політична ситуація у США може вплинути на поставки озброєнь.

Україні потрібно враховувати обидві стратегії, спираючись на аналіз ситуації на фронті та політичні чинники. Нільсен вважає, що вирішальним фактором у визначенні часу контрнаступу стануть результати американських виборів. До цього часу українські сили ймовірно продовжать оборонні дії, готуючись до можливих локальних контратак, щоб не втрачати можливостей та підтримувати військову активність.

В кінцевому рахунку, стратегія України має бути гнучкою та адаптивною, готовою до змін як на полі бою, так і в міжнародній політиці.

Протягом останнього тижня українські безпілотники знову відіграли важливу роль у забезпеченні безпеки нації, завдаючи ударів по двох російських радіолокаційних станціях раннього попередження про ядерний удар «Воронеж-М». Ці стратегічно розташовані станції, знаходяться в Армавірі (Краснодарський край) та Орську (Оренбурзька область), відіграють ключову роль у російській системі відбиття ядерного нападу. Акція безпілотників має величезне значення для стратегічної безпеки України та регіону, демонструючи високу ефективність та відданість національних військових сил.

Згідно з військовою доктриною РФ, напад на об’єкти ядерного стримування може стати приводом для нанесення ядерного удару з боку Росії.

Поки що ні Україна, ні РФ офіційно ці удари не коментувала. Якщо не брати до уваги заяву сенатора Дмитра Рогозіна, який звинуватив США в причетності до атаки і заявив, що американці «дадуть відповідь по повній».

Що це означає?

З приводу суто військової доцільності нанесення ударів по цих станціях експертами висловлюються різні думки.

Частина вважає, що доцільність є, оскільки станції використовувалися росіянами для відстеження запуску ракет з України. Інші кажуть, що для цих цілей вони навряд чи застосовувалися. До того ж невідомий результат атаки – виведені радари з ладу чи ні.

Але у цих ударів можуть бути і політичні резони та наслідки.

Не виключено, що таким чином Україна намагається показати Заходу, що боятися ядерних загроз Росії не слід, оскільки вона не може захистити навіть свої системи ядерного стримування. А тому можна бити західною зброєю по російській території, збивати російські ракети системами ППО НАТО і вводити війська в Україну.

Хоча, насправді, наслідки цих ударів можуть рівно зворотні, різко посиливши побоювання Заходу з приводу загрози ядерної війни і давши додаткові аргументи тим, хто, наприклад, виступає проти згоди на удари західними ракетами по РФ.

Якою буде реакція Росії? Російська влада поки що на удари по станціях ніяк офіційно не реагувала. Можливо, поки визначаються з публічною і непублічною реакцією. І спробує використати ситуацію у своїх інтересах, тим чи іншим чином «посиливши» сигнал Заходу про те, що «ситуація на межі».

Але, в будь-якому разі, удари по об’єктах ядерних сил РФ – це потужний пас російській «партії війни», яка вже давно вимагає перейти від словесних погроз на адресу Заходу до прямих дій або до виставлення йому ультиматуму із загрозою застосування ядерної зброї.

Не факт, що конкретно ці удари стануть приводом до таких дій або ультиматуму, але вони посилюють позиції тих сил у Москві, які виступають за радикалізацію конфлікту із Заходом.

І це ж загалом вписується в загальну стратегію умовної глобальної «партії війни» для переведення її на новий рівень ескалації з, можливо, вже прямим зіткненням Заходу і РФ.