Затримано депутатів Львівщини, які заробляли на відкатах із держзакупівель

За останній час на атомних електростанціях було введено в експлуатацію додатковий енергоблок, що відкриває нові перспективи для енергетичного забезпечення регіонів. Завдяки цьому кроку, областям стає легше дотримуватись енергетичних норм та лімітів, що є важливою передумовою для стабільності електросистеми. Проте, слід врахувати, що отримані позитивні зрушення можуть бути тимчасовими через очікувані навантаження від спеки, особливо в липні, коли пікова споживана потужність може досягати високих показників. Про це наголосив голова “Укренерго” Володимир Кудрицький, підкреслюючи важливість розвитку та впровадження енергоефективних технологій, які дозволять забезпечити стійке та надійне функціонування електроенергетичної системи незалежно від зовнішніх факторів.

“Ми очікуємо, що найближчим часом, у ніч із 7 на 8 червня, вийде в роботу додатковий блок на АЕС. Це на два тижні покращить нашу енергосистему. Графіки відключень не зникнуть, але стануть м’якшими по всій Україні”, — зазначив Кудрицький.

З введенням додаткового енергоблока областям буде легше дотримуватись лімітів. Однак покращення буде тимчасовим, оскільки спека в липні збільшить навантаження на енергосистему.

Крім того, з 8 червня “Укренерго” планує змінити методику розподілу лімітів. Замість доведення ліміту в мегаватах до кожної області, регіони отримуватимуть кількість черг, які кожна область повинна буде відключити. За словами Кудрицького, це має призвести до більш рівномірного розподілу “тягаря відключень” між областями.

Правоохоронні органи України у тісній взаємодії з іноземними партнерами провели безпрецедентну операцію з ліквідації потужної транснаціональної злочинної мережі, що спеціалізувалася на промисловому виробництві та розповсюдженні наркотичних речовин. Спецоперація під назвою «Рубікон» стала однією з наймасштабніших за останні роки та продемонструвала високий рівень координації між державними структурами різних країн.

У ході багатомісячної підготовки правоохоронці зібрали значний масив доказів, що дозволило одночасно провести понад 500 санкціонованих обшуків у різних регіонах. Було виявлено й ліквідовано десятки нарколабораторій, оснащених сучасним обладнанням для синтезу заборонених речовин, а також склади з готовою продукцією та компонентами для її виготовлення. За попередніми оцінками, щомісячний обіг злочинної структури сягав мільйонів гривень.

За даними слідства, злочинна мережа забезпечувала повний цикл наркобізнесу — від контрабанди прекурсорів із країн ЄС до виготовлення, логістики та збуту наркотиків в Україні, Польщі, Грузії та Молдові. Структура діяла за принципом чіткого розподілу ролей і суворої конспірації. Частина лабораторій функціонувала навіть у звичайних житлових приміщеннях, ще дві — на території Польщі.

Збут наркотиків здійснювався через онлайн-платформи та закриті чати в месенджерах, розрахунки проводилися готівкою та криптовалютою. Практичний етап операції відбувався синхронно у кількох країнах, щоб унеможливити знищення доказів або втечу учасників.

У результаті проведено 506 обшуків. Затримано 104 особи: 97 — в Україні, 6 — у Польщі та 1 — у Молдові. Про підозру повідомлено 123 особам. Ліквідовано 34 нарколабораторії та 74 склади з готовою продукцією.

Із незаконного обігу вилучено:219,3 кг альфа-PVP (орієнтовна вартість — 109,1 млн грн),156,3 кг амфетаміну (78,6 млн грн),17,6 кг мефедрону (10,6 млн грн),7 кг метамфетаміну (3,5 млн грн),47 кг канабісу (18,4 млн грн),5 115 пігулок MDMA (2,6 млн грн),2 000 пігулок екстазі (1 млн грн),12 г кокаїну (67 тис. грн).

Окремо вилучено прекурсор фенілнітропропен, з якого можна було виготовити близько 300 кг наркотичних речовин — це приблизно 12 млн доз на понад 150 млн грн. Загальний обсяг вилученого разом із прекурсорами перевищує 27 млн доз орієнтовною вартістю близько 400 млн грн.

Також вилучено понад 1,6 млн грн готівки, 167 тис. доларів США, 39 тис. євро, 45 тис. USDT у криптовалюті та 41 автомобіль.

Досудове розслідування триває.

Наприкінці 2023 року багаторічний очільник Київміськбуд Ігор Кушнір залишив свою посаду, однак резонанс навколо діяльності найбільшого комунального забудовника столиці лише посилився. Після кадрових змін з’ясувалося, що паралельно з публічними суперечками щодо підрядників, земельних ділянок і корпоративних активів існувала ще одна, менш помітна для широкого загалу лінія розслідувань. Вона стосувалася механізмів придбання житла для потреб громади — механізмів, які, за версією правоохоронців, могли бути значно складнішими, ніж це декларувалося офіційно.

Слідство, яке здійснювали детективи Бюро економічної безпеки України, зосередилося на схемі купівлі квартир у комунального забудовника не безпосередньо, а через посередницькі структури. За попередніми даними, йшлося про багаторівневі угоди, у межах яких вартість житла могла зростати через додаткові договори, комісії та супровідні послуги. У підсумку столичний бюджет нібито оплачував квадратні метри за ціною, що перевищувала первинну пропозицію забудовника.

Ключова деталь, яка робить цю історію токсичною, — часовий збіг. За версією слідства, частина «посередників» викупила у «Київміськбуду» майнові права/квартири незадовго до того, як Київрада дала зелене світло на масштабне бюджетне фінансування закупівель, а вже потім ті самі квадратні метри перепродали комунальному підприємству значно дорожче. У такій конструкції місто фактично опиняється в ролі покупця «останньої інстанції», який платить максимальну ціну, тоді як маржа осідає у ланцюгу компаній, що стоять між громадою і забудовником.

У судових документах у межах цього провадження описується схема, де «Київміськбуд» у 2022 році укладав договори купівлі-продажу майнових прав на квартири на користь підконтрольних керівництву суб’єктів. Середня ціна таких прав у матеріалах фігурує на рівні близько 2,5 млн грн за квартиру. Далі — наступний крок: у березні 2023 року ці ж активи продаються КП «ФК “Житло-Інвест”», але вже за середньою ціною близько 4 млн грн. У провадженні фігурують статті про можливе заволодіння майном, легалізацію коштів, шахрайство з фінансовими ресурсами та службові підроблення — тобто слідство одразу «прошиває» історію як потенційно системну, а не як одиничну переплату.

На цьому етапі важливо зафіксувати: сам факт наявності провадження і його «логіка» не є доведенням вини конкретних осіб. Але саме те, як виписаний механізм, створює для міста два ризики одразу. Перший — прямий бюджетний: переплата при закупівлі соціального житла. Другий — управлінський: якщо «Київміськбуд» не отримував повного розрахунку від посередників або працював з відстрочками так, що гроші зависали у повітрі, то це могло поглиблювати фінансову яму компанії і паралізувати будмайданчики, які мали би добудовуватись навіть під час війни.

Формально все виглядало соціально виправдано. У 2022 році Київ затвердив програму забезпечення житлом різних категорій громадян, а комунальне підприємство «ФК “Житло-Інвест”» отримало суттєве поповнення статутного капіталу для закупівель. У публічному полі це продавали як інструмент для житла дітям-сиротам, ВПО, ветеранам та іншим чергам, які роками не рухались.

Але в реальності саме спосіб реалізації — «купуємо готове/майже готове житло за бюджетні кошти» — створює поле для маневру: можна збільшувати ціну через «ремонти», «підвищення ринку», «індивідуальні умови», «комплектацію», а ще простіше — вставити посередника між містом і первинним продавцем.

У фокусі цієї історії — не один «прокладочний» суб’єкт, а ціла палітра структур, значна частина яких оформлена як венчурні корпоративні інвестфонди. Це зручна форма для операцій із майновими правами та інвестиційними активами, а також для маскування бенефіціарів у багаторівневих конструкціях власності.

За даними з публічних реєстрових профілів компаній, які згадуються у розслідувальних матеріалах у публічному полі, частина фондів пов’язується з родиною Ігоря Кушніра. Окремі інші контрагенти — з орбітою будівельного бізнесу Олександра Глімбовського та з нардепом Дмитром Ісаєнком, якого медіа неодноразово пов’язували з девелоперським середовищем. Усі ці зв’язки самі по собі не є криміналом. Але у випадку бюджетної закупівлі вони стають маркерами можливого конфлікту інтересів і сигналом для антикорупційної перевірки: чи не перетворюється соціальна програма на механізм «перекачки» грошей до наближених структур.

Ключове питання, яке зависло у повітрі: чи були реальні гроші у первинного продавця?

У публічному обговоренні цієї історії найнебезпечніша версія звучить так: посередники могли купувати у «Київміськбуду» квартири з відстрочкою, а далі — перепродавати місту, отримуючи бюджетні кошти, при цьому розрахунок із «Київміськбудом» міг бути неповним або відкладеним. Якщо така конструкція дійсно працювала, тоді для холдингу це виглядало б як відтік активів (квартир) без пропорційного притоку грошей у критичний для компанії період.

З іншого боку, у публічних коментарях, які давали учасники ланцюга, звучали заперечення: окремі компанії заявляли про повний і швидкий розрахунок, а «Київміськбуд» підтверджував оплату, але посилався на комерційну таємницю щодо деталей руху коштів і умов угод. Саме тут і виникає потреба не в політичних оцінках, а в документальній картині: графіки оплат, акти приймання-передачі, прив’язка платежів до конкретних квартир, наявність/відсутність ремонтів, експертна оцінка «ринку» на дату закупівлі.

Коли перепродаж відбувається з націнкою у десятки відсотків за короткий проміжок часу, зазвичай у публічній комунікації з’являються два універсальні пояснення. Перше — «ринок зріс». Друге — «зробили ремонти». На папері це може бути правдою. Але в умовах, коли йдеться про закупівлю соціального житла за бюджетні гроші під час війни, будь-яка «ремонтна» історія має бути прозорою: що саме зроблено, хто підрядник, яка калькуляція, чи підтверджено це технаглядом і документами. Інакше це перетворюється на універсальний спосіб «намалювати» додаткові мільйони.

По-перше, «Київміськбуд» так і не вийшов з кризи. Компанія пережила кілька хвиль кадрових ротацій, запити на докапіталізацію і постійні обіцянки відновити будівництво. Будь-які дані про минулі операції, де активи могли виходити з компанії «в мінус», автоматично стають частиною пояснення: чому об’єкти стоять, а грошей не вистачає.

По-друге, політичний контекст не зник. Раніше журналісти вже публікували розслідування про фінансові потоки «Київміськбуду» на підрядні компанії з орбіти тодішнього керівництва, а також про закордонні активи сім’ї Кушніра і гучні епізоди з виїздами під час війни. Після цього Кличко відсторонював Кушніра, а згодом той залишив посаду. Тобто репутаційний ґрунт для нових підозр уже був підготовлений, і будь-який «квартирний» ланцюг з бюджетом виглядає як логічне продовження старої історії, а не як випадковість.

По-третє, це історія про модель управління містом. Коли у воєнний час 2 млрд грн спрямовуються на викуп квартир через посередників, у суспільства неминуче виникає питання пріоритетів і контролю: хто ухвалював рішення, як формувалась ціна, чому не було прямого контракту з забудовником, де гарантії, що бюджет не оплатив чужу маржу.

Якщо у міста і комунального забудовника є зацікавлення закрити тему, логічний шлях — не політичні заяви, а відкриття максимальної доказової бази для контролю. Передусім — аудит ланцюга: хто був первинним власником прав, яка ціна, які умови оплати, коли і за що заплатило КП, що саме отримало місто (стан квартир), чи співпадають характеристики об’єктів у договорах, у реєстрах і на фактичному огляді. Далі — юридична оцінка потенційного конфлікту інтересів у голосуваннях і рішень посадовців, які курирували програму. І третій блок — претензійна робота у випадку виявлення збитків: або щодо недійсності окремих угод, або щодо стягнення переплат і штрафів, або щодо персональної відповідальності.

Поки цього не зроблено, історія буде повертатися хвилями — кожного разу, коли «Київміськбуд» проситиме чергові мільярди, а кияни питатимуть: де поділися попередні.

Окремо слід підкреслити: у цій історії надто багато гучних прізвищ і припущень, щоб ставити крапку без вироку суду. Але так само надто багато збігів і фінансової логіки, щоб робити вигляд, ніби питання не існує. Відповідь на нього має лежати не в політичній площині, а в документах — і в здатності державних органів доводити розслідування до результату, а не «обривати» його на півдорозі.