Андріїв день 4 липня: що не можна робити і що віщують прикмети

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

З іншого боку, українські сили продовжують наступ у Глушківському районі Курської області Росії. Геолокаційні дані від 29 вересня свідчать про те, що ЗСУ просунулися на захід і північний захід від селища Веселе, захопивши північно-західну частину населеного пункту. За оцінками військового аналітика Костянтина Машовця, в Курській області зосереджено близько 40-41 тисячі російських військових, і ворог планує посилити свої позиції ще шістьма тисячами військовослужбовців.

На півночі Харківської області 29 вересня російські окупанти намагалися здійснити кілька наступальних операцій, зокрема в районах Глибокого, Вовчанська та Тихого. Однак просування не було зафіксовано. Росіяни посилили свої підрозділи біля Глибокого та перекинули додаткові сили до Вовчанська для поповнення втрат.

У Луганській області російські війська продовжують атакувати на лінії Куп’янськ – Сватове – Кремінна, але не досягли значного прогресу. Окупанти здійснювали наступальні дії поблизу Андріївки та Макіївки, хоча підтверджень їх успіхів немає.

Російські атаки на Сіверському напрямку, зокрема біля Білогорівки та Верхньокам’янського, не призвели до змін у лінії фронту. Ворог продовжує наступ у районах Часового Яру, Калинівки, Білої Гори та Курдюмівки, але просування немає.

На південній осі фронту, в Запорізькій області, російські сили продовжують наступ поблизу Роботиного та Кам’янського. Водночас підтверджених змін на лінії фронту в цьому районі немає.

Таким чином, російські війська продовжують спроби просунутися в ключових регіонах, однак не досягають значних успіхів, тоді як українські сили продовжують контрнаступальні операції на північних та південних напрямках.

Міністр охорони здоров'я Віктор Ляшко підкреслив необхідність перевірки всіх військово-лікарських комісій у Києві у зв'язку з рядом серйозних проблем, зокрема, великою кількістю скарг на хабарництво під час медоглядів. Він наголосив, що ганебні випадки хабарництва та неправомірної поведінки лікарів мають припинитися, а маніпуляції повинні отримати належну оцінку правоохоронних органів. Ляшко зазначив, що Міністерство охорони здоров'я активно співпрацює з правоохоронцями та військовими адміністраціями для забезпечення дотримання законності та боротьби з корупцією у військово-лікарських комісіях. Він закликав громадян бути активними та повідомляти про будь-які порушення, щоб вирішити ці проблеми. У разі необхідності звертатися до військово-лікарських комісій у цивільних медичних закладах можна за номером телефону: 0 800 60 20 19.

Загальні висновки з даної статті вказують на серйозні проблеми у військово-лікарських комісіях, зокрема, на випадки хабарництва та недбалості лікарів, які потребують негайного врегулювання. Міністр охорони здоров'я Віктор Ляшко заявив про необхідність перевірки цих комісій та підкреслив важливість співпраці з правоохоронними органами для забезпечення дотримання законності. Важливою є активна участь громадян у повідомленні про порушення, щоб вирішити ці проблеми та забезпечити надання справедливих та об'єктивних медичних висновків військовозобов'язаним.

Економіст Павло Вернівський, який спеціалізується на аналізі оборонного сектору, звертає увагу на комплекс факторів, що впливають на цю ситуацію. За його словами, існує низка причин, через які Україна, маючи нагальну потребу в сучасних ракетних системах, все ще не досягла бажаного обсягу виробництва.

Чому Україна не виготовляє ракети? Озвучу власну версію.

У нас не виготовляють ракети не тому, що не вміють. Якщо трохи погуглити, то можна побачити безліч перспективних розробок. І ОТРК “Грім-2”, наш аналог “Іскандера”. І крилаті ракети “Коршун”. Навіть рік тому хтось там хвалився, що в нас переробили ракету “Нептун” для ударів по наземних цілях.

Тож проблема не в тому, що ми не можемо виробляти ракети. Проблема в тому, що ми робимо це дуже повільно та в недостатній кількості. А це тому, що нам не вистачає системності, пріоритетності. Плюс — ефективних і якісних управлінських рішень для пришвидшення розробок і подальшого виробництва. І увесь цей комплекс питань, а саме відсутність розуміння та бажання втручатися у виробничі процеси, породжує ситуацію, коли “верхи не розуміють, а низи не можуть”. І, ймовірно, саме через це вітчизняна ракетна програма досі буксує.

Загалом усі проблеми, які заважають розробці й виробництву власних ракет, спостерігалися ще до початку повномасштабного вторгнення протягом усіх років незалежності. Українська промисловість деградувала упродовж 30 років, багато чого втрачено й забуто. А деякі процеси, від логістичних звʼязків і до внутрішніх виробничих процесів, були порушені. Усе потрібно відбудовувати, та цим наразі практично ніхто не займається.

Для аналогії уявіть, що у вас є автомобіль, який побував у декількох ДТП і починає барахлити. За аналогією з таким автомобілем, механізми українського ВПК неадекватно працюють, але замість того, щоб поремонтувати, усі вважають, що він поїде самостійно, достатньо лише залити бензин. Однак це так не працює.

Водночас люди, які дали вказівку розробляти ракетну програму, вважають: для того, щоб вирішити проблему, треба лише виділити кошти і дати держзамовлення. На цьому вся їхня робота закінчується. Проте, навіть якщо на ракетну програму знайдуть гроші, так само, як колись для заводу “Антонов”, коли Зеленський пообіцяв закупити його літаки, це не гарантує швидкої появи цих ракет. Тим паче, що багато проблем, які наразі стоять перед підприємствами оборонного сектору, вони самостійно вирішити не в змозі.

Наприклад, візьмемо процес розробки. Будь-яка промислова продукція — це своєрідний конструктор, який збирають із різних деталей та компонентів. Певні деталі цього умовного конструктора ми можемо імпортувати, але є компоненти, які імпортувати дуже важко, тому що країни-власники цих технологій можуть встановлювати обмеження на їхній експорт. У США експорт ракетних технологій регулюється спеціальним режимом — Missile Technology Control Regime (MTCR), який обмежує доступ до цих технологій усім охочим і дозволяє постачати їх лише ключовим країнам-партнерам. Однак, навіть з урахуванням того, що зараз Україна є партнером США, це не означає, що дозвіл на отримання цих технологій ми отримали автоматично. Його треба отримувати окремо. А це, у свою чергу, політичне питання. Тобто навіть у цьому напрямку потрібна системна робота, аналогічна тій, яка ведеться для отримання вже готової зброї від Заходу. Частково вона триває, але не є системною, водночас здебільшого ця ініціатива йде знизу, від компаній. А далі до неї приєднуються політики, щоб попіаритися, підписати якийсь меморандум — і все. Тож політична робота для пришвидшення отримання цієї технології не ведеться взагалі.

Додатково у виробників можуть виникати проблеми з кадрами. Дуже часто цю проблему важко вирішити, бо через деградацію сектору в галузі залишилося мало фахівців. Тому тут теж потрібні й політичні, й управлінські рішення для пошуку та підготовки необхідних кадрів. Причому, додатково треба заново популяризувати професію, шукати фахівців з інших галузей чи й залучати іноземних фахівців, які б закривали наші слабкі місця у певних сферах. Цієї роботи також немає.

Окремо потрібно відзначити, що проблеми спостерігаються не лише на етапі розробки, а й у виробництві. Тобто, коли вже є якась готова розроблена зброя, але навіть її ми не можемо випускати у великих кількостях. Усе це пояснюється деградацією виробництва, втратою кадрів, навичок організації виробництва. Про що тут говорити, якщо ці люди зараз не можуть створити навіть масового виробництва простіших реактивних снарядів для РСЗО чи навіть снарядів, тобто елементарнішого продукту, аніж технологічні ракети. І якщо ми не можемо вирішити проблему зі снарядами, то я не думаю, що варто очікувати просування у ракетній програмі, адже для цього не створено відповідних передумов.

Не виключаю навіть саботажу на виробництвах зброї, адже росіяни можуть вербувати співробітників сектору ВПК так само, як і коригувальників для ракетних ударів. І учасники процесу можуть цілеспрямовано гальмувати процес, розповідаючи наших держдіячам, які в тому не петрають, що швидше й більше зробити неможливо.

Тому у мене є сумніви, що ці проблеми буде вирішено. Якби було помітно, що в управлінців є бажання вирішувати ці проблеми, то, можливо, у мене був би кращий прогноз. Зараз я цього не бачу.

Петиція до Президента, спрямована на мобілізацію правоохоронців, держслужбовців та інших працівників бюджетної сфери, стала свідком вражаючого витоку громадської активності, набравши 25 тисяч голосів усього за 3 дні. Важливо підкреслити, що ініціатор петиції пропонує надати право пріоритетного прийому на роботу в державні, комунальні підприємства та правоохоронні органи демобілізованим військовослужбовцям після початку повномасштабної війни. Це особливо цікаво в контексті порівняння зі схожою петицією від народного депутата Дубінського, яка набрала необхідну кількість голосів протягом 87 днів, та ще й з підтримкою великих телеграм-каналів. Незважаючи на це, петиція вже 4,5 місяці знаходиться на розгляді від Президента. Цей приклад свідчить про те, як сьогоднішня ситуація демонструє зростаючу готовність українців активно залучатися до громадських ініціатив, зокрема шляхом підтримки петицій, що важливі для суспільства. Якщо восени 2023 року українці не проявляли поспішності у підтримці мобілізації чиновників, то тепер, навіть з урахуванням процедури авторизації, такі петиції здатні набирати голоси за лічені дні, що свідчить про активізацію громадянського суспільства та їхню готовність брати участь у формуванні країни.

Громадська активність в Україні набирає обертів, як свідчать результати петиції про мобілізацію правоохоронців та державних службовців, яка набрала 25 тисяч голосів за лише 3 дні.Ініціатива з пропозицією надати пріоритетний прийом на роботу демобілізованим зі Збройних Сил України є важливим кроком у підтримці військовослужбовців та їхнього включення у цивільне життя після завершення військової кар'єри.Порівняно зі схожими ініціативами, які потребували значно більшого часу для набору необхідної кількості голосів, ця петиція демонструє зростаючу готовність громадян приймати активну участь у формуванні державної політики та вирішенні актуальних суспільних питань.Важливою тенденцією є збільшення швидкості мобілізації суспільства через використання онлайн-платформ та соціальних мереж для залучення громадян до активної участі в громадських ініціативах.Цей приклад свідчить про зростаючу важливість громадського контролю та участі у формуванні політики, що відображає розвиток громадянського суспільства в Україні.